Особливості наукового пізнання:

1) об’єктивність,

2) раціональність (доведеність)

3) есенціалізм, тобто спрямованість наукового знання на відтворення сутності, закономірностей об’єкту,

4) системність,

5) можливість перевірки.

Структура наукового знання, окрім емпіричного та теоритичного рівнів включає:

1) ідеали і норми пізнання , які відображають цінності та цільові настанови науки;

2) наукову картину світу, яка складається як результат синтезу знань, отриманих різними науками;

3) філософські підвалини науки, які включають філософські ідеї та принципи, що обгрунтувають як ідеали та норми науки, так і змістовні уявлення про наукову картину світу, а також забезпечують включення наукового знання у культуру.

Типи наукової раціональності (класична, некласична, постнеокласична) і є структурами філософських підвалин науки.

Зазначені методи ми досить часто (стихійно) застосовуємо в повсякденному життєвому досвіді.

До компетенції методології науки відноситься перш за все питання про систематизацію форм організації наукового знання.

Форми організації наукового знання:

1) ідея - це форма науковоо пізнання, яка відображає зв’язки, закономірності дійсності і спрямована на ії перетворення а також поєднує істинне знання про дійсність і суб’єктивну мету ії перетворення.

Функції ідеї як форми організації наукового знання:

а) підсумовування досвіду попереднього розвитку знання;

б) синтезування знання в цілісну систему;

в) виконання ролі активних евристичних принципів пояснення явищ;

г) спрямування пошуку нових шляхів вирішення проблем.

2) проблема- це форма і засіб наукового пізнання, що є поєднанням двох змістовних елементів.

3) гіпотеза - це форма та засіб наукового пізнання, за допомогою яких формується один з можливих варіантів вирішення проблеми.

4) концепція - це форма та засіб наукового пізнання, яка є способом розуміння, пояснення, тлумачення основної ідеї теорії, це науково обгрунтований та в основному доведений вираз основного змісту теорії.

5) теорія - це найбільш адекватна форма науковго пізнання, система достовірних глибоких та конкретних знань про дійсність, яка має струнку логічну структуру і дає цілісне, систематичне уявлення про закономірності та суттеві характеристики об’єкта.

6) закон - це зв’язок , який характеризується основними ознаками істотного відношення: це загальністью, необхідністю, повторіваністю, стійкістю.

Зазначені методи ми досить часто (стихійно) застосовуємо в повсякденному життєвому досвіді.

Методи теоретичного рівня пізнання:

1) Аксіоматичний – виділення вихідних співвідношень сфери пізнання та встановлення з їх допомогою змісту зв'язків цієї форми,

2) Теоретичного–моделювання – конструювання предметних якостей за допомогою математики, теорії систем,

3) Гіпотетично–дедуктивний – формування гіпотез, що пояснюють сукупність фактів, виведення з гіпотез часткових тверджень та їх пояснення,

4) Сходження від абстрактного до конкретного – виділення елементарних характеристик фактів та зведення їх в єдину систему тверджень,

5) Поєднання історичного та логічного – досліджують історичний процес певної сфери, виділяють у ньому необхідні зв'язки, які зводять в єдину систему тверджень,

6) Системно-структурний – вивчення об'єкта як в цілісності його структури, так i його складників.

Теоретичні меотди пізнання використовуються для остаточної обробки інформації, отриманої емпіричним шляхом.