Релігія має трояке коріння:

• Гносеологічне. Гносеологічно релігія виникає через неспроможність з’ясувати походження та доцільний лад світу.

• Соціальне. Соціальні корені вбачаються в безсиллі людини перед природою, у гнобленні та відчуженні, які панують в суспільстві, і в зацікавленості певних соціальних кіл у божому виправданні своїх корисних інтересів.

• Психологічне. Психологічні причини полягають у невмінні людини розібратися в своїй душі, у прагненні до бодай ілюзорної, але захищеності.

Саме святе і є ключовою цінністю релігійної свідомості, що взята в позитивному і швидкоплинному аспекті. Релігійна свідомість не має специфічних знань: логічне доведення існування буття Бога. Єдине знання, що присутнє в ньому, це доведення його нередуційованості, неможливості людського ставлення до світу.

Єдина норма, яка, на думку релігійної свідомості, визнає святість усього сущого, – це поводити себе у світі не тільки як у майстерні, а й як у Храмі, тобто бачити навколо себе, у самому собі не лише функціонально корисну скінченність, а й самоцінність, співпричетність до нескінченості та вічності природи, історії, своєї душі.

Згідно з принципом свободи совісті людина має право обирати і пропагувати релігійну віру або невіру за умови, якщо ані перше, ані друге не призводять до асоціальних наслідків, не руйнують право і мораль.

6) Економічна свідомість – це та форма суспільної свідомості, у якій відображені економічні знання, теорії, оцінки соціально-економічної діяльності й суспільні потреби.

Економічна свідомість формується під впливом конкретно-історичних умов і визначається об'єктивною необхідністю осмислення, що відбиває соціально-економічні зміни.

В економічній свідомості суспільства відбивається розуміння співвідношення між економічною діяльністю й тими суспільними, політико-правовими умовами, у яких відбувається економічна практика.

У структурі економічної свідомості випливає насамперед виділення такого елементу, як економічні знання, на основі яких відбувається практична діяльність. І в цьому випадку економічна свідомість відіграє активну й відносно самостійну діяльність.

7) Екологічна свідомість – ціннісна форма суспільної свідомості, у якій відображені взаємини людини із природою та оцінка суспільної діяльності.

Екологічна свідомість припускає виділення людиною самого себе як носія активного й творчого відношення до природи.

В екологічній свідомості виявляється ставлення людини до подій і процесів дійсності, що зачіпають так чи інакше природне середовище. предметом екологічної свідомості виступає ставлення до природи людини і суспільства. Воно відображає дійсний світ у формі таких понять, як "екологічна обстановка", "екологічний баланс", "екологічна криза", "зона екологічного лиха" та інші. Екологічне свідомість містить в собі певні знання про природу і про місце людини в ній, екологічні оцінки процесів, що відбуваються в ній. Воно взаємопов'язане і взаємодіє з іншими формами суспільної свідомості, і перш за все з такими, як моральне, естетичне, правове, політичне і економічне.