Основні компоненти в структурі світогляду:

1. Пізнавальний компонент. Базується на узагальнених знаннях – повсякденних, професійних, наукових, який представляє конкретно-наукову і універсальну картину світу, систематизуючи і узагальнюючи результати індивідуального і суспільного пізнання, формує стиль мислення того чи іншого суспільства, народу чи епохи.

2. Ціннісно-нормативний компонент. Включає в себе цінності, ідеали, переконання, норми, директивні дії. Основою цього елемента є соціальні норми: моральні, релігійні, правові, естетичні. В них в більшому ступені, ніж в ціннісному має місце наказовий, примусовий характер, тобто вимагаючий поступати певним чином. Норми є тим засобом, який зближує ціннісно-значимі для людини з його практичною поведінкою.

3. Емоційно-вольовий компонент – припускає те, що для реалізації цінностей і норм їх треба освоїти і виробити психічну модель на готовність діяти.

4. Практичний компонент – це реальна готовність людини до певного типу поведінки при тих чи інших обставинах.

Рівні світогляду

1. Життєво-практичний – характерний для міфології та релігії і включає в себе досвід, традиції, звичаї, погляди.

Недоліки:

1) недостатня продуманість, системність, необґрунтованість;

2) у ньому не рідкі внутрішні протиріччя і стійкі передсуди.

2. Теоретичний – він відноситься до науки і філософії.

Розглянута класифікація, компоненти та рівні світогляду дозволяють помітити, що філософія постає певним типом світогляду: філософія фігурує як світогляд певного рівня, а це означає, що всі люди мають світогляд, проте далеко не кожна людина прилучена до філософії і, відповідно, не кожна людина виходить на її рівень у своїх світоглядних орієнтуваннях.

Особливості філософського світогляду:

1) це теоретична форма світогляду, спрямована на критичне дослідження та вирішення світоглядних проблем з метою підвищення ступеню достовірності та надійності таких вирішень, як:

1) усвідомлений світогляд;

2) який прагне бути:

• аргументованим; – внутрішньоструктурним;

• логічно-послідовним.

Роль світогляду в житті людини.

Світогляд у будь-якій своїй формі (стихійній, усвідомленій, науково обґрунтованій, релігійній) існує в будь-якому суспільстві і в будь-якої людини. Однак найчастіше ми користуємося визначеними світоглядними настановами, так само як ми не думаємо про роботу серця, доки воно не захворіє. У різні історичні епохи представники різних соціальних груп і окремі особистості явно неоднозначно відповідають на основне питання світогляду.

В індустріальному суспільстві у XVII ст. в Західній Європі, стверджувалась думка, що призначення людини полягає

1) в активній діяльності,

2) в пізнанні та перетворенні світу відповідно до зростання людських потреб.

У добу Середньовіччя сенс життя вбачали в служінні Богу, в поведінці, яка дає змогу потрапити в Царство небесне. Давні греки вбачили свій ідеал у вірі, що упорядковує земний світ, а в Давній Індії сенсом життя вважали повну владу над усіма бажаннями, згасання всіх потреб і перехід у стан нірвани, в якому людина зливається з Всесвітнім Духом, випростовується з ланцюга перероджень.

Кризи світогляду відбуваються не тільки в суспільному, та в особистому житті: віруючий раптом візьме під сумнів віру в Бога, атеїст візьме під сумнів заперечення Бога. Інакше кажучи, коли стикаються різні світогляди або відбувається зміна світоглядів (уявлення про Храм і Шлях), виникає потреба осмислити ситуацію, звернутися до рефлексії, зробити порівняльний аналіз різноманітних світоглядів, здійснити вірний вибір світогляду і обрати вірний шлях.

Саме за таких ситуацій і виникає потреба у філософії як рефлексія світогляду. Становлення людини до світу – це безпосередній предмет філософських роздумів.