Відчуття людини як фундамент пізнавальної діяльності поділяється на:

• зовнішні (зір, слух, нюх, смак), з яких розпочинається пізнавальний контакт з об’єктом;

• внутрішні (уявлення, фантазія, оцінка, пам'ять).

Визначаючи залежність відчуттів від зовнішніх подразників, діячі Києво-Могилянської академії поділяють започатковану ще в старогрецькій філософії теорію образів, згідно з якою образ – це матеріальне утворення, що відривається від речей і діє на органи чуття, викликаючи модифікацію анімальних духів, що перебувають у них.

З часом у гносеологічних орієнтаціях Києво-Могилянських професорів переважає інтерес до вивчення активної, дієвої ролі розуму, до питання про користь і застосування знань. Діячі Києво-Могилянської академії активно пропагують ідеї патріотизму - любові до Вітчизни, гордість за свій народ. У поглядах на історію, державу вони керуються теорією суспільного договору, природного права. Гуманістичні засади, притаманні світогляду професорів Києво-Могилянської академії, відобразилися у їхніх етичних, естетичних поглядах.

Києво-Могилянська академія відіграла суттєву роль у розвитку філософської культури не лише українського народу, а й інших східнослов’янських народів.

2. Розвиток філософської думки в Україні (XVIII-поч. XX ст.). А) г.С.Сковорода.

Назавжди залишиться в історії світової культури філософська спадщина Григорія Савича Сковороди (1722-1794),який навчався в Києво-Могилянській академії. Йому належить ряд глибоких філософських творів, зокрема збірка поезій «Сад божественних пісень», «Начальная дверь ко христіанському добронравію», «Наркісс», «Асхань», «Бесіда, нареченная, двое о том, что блаженным быть легко», «Розговор пяти путников о истинном щастіи в жизни», «Басни харьковскія», «Израилскій змій» та ін.

Особливості творчого стилю г. Сковороди:

а) діалогізм;

б) символічність та образність.

Основні елементи філософської системи г.Сковороди:

1) учення про дві натури та три світи;

а) все існуюче, на думку Г.Сковороди, поділяється на три специфічні види(«світи»):

- великий ( макрокосм);

- малий ( мікрокосм);

- символічний ( Біблія).

Великий світ - це світ речей, всесвіт. Людина, мікрокосм - це центр, в якому сходяться і набувають свого значення усі символи макрокосму і Біблії. Третій світ - світ символів, або Біблія, виступає як самостійна реальність, яка забезпечує людині можливість досягнення Бога. Через цей світ Бог являє людині.

б) в кожному із трьох світів існують водночас дві натури:

- одна «видима»,

- друга «невидима».

Для великого світу це зовнішній вигляд речей та їх внутрішня прихована сутність.

Для людини - це душа і тіло. Для символічного світу - Біблії - текст і прихований в ньому божественний сенс.

2) учення про «сродну працю» та «нерівну рівність»:

- «сродна праця» - заняття до душі;

3) вчення про самопізнання:

- самопізнання - шлях до щастя

4) вчення про щастя:

- щастя є «необхідною необхідністю», яку дуже легко знайти;

- досягти щастя можна у першу чергу через заняття «сродную працею».