Реальну суспільну свідомість конкретного суспільства визначають:

1) як масову свідомість, виразом якої служить масова свідомість,

2) як духовне життя суспільства.

Масова свідомість	– свідомість всієї маси членів суспільства.
Масова свідомість	– особливий випадок суспільної свідомості, що реалізуються в масі індивідуальних свідомостей, але не збігається з кожним з них окремо.

У масовій свідомості відображені знання, уявлення, норми, цінності, які поділяють ті чи інші сукупності індивідів і вироблені в процесі їх спілкування між собою.

Для масової свідомості характерні:

1) соціальна типовість – образуючих його компонентів, направлена на усунення індивідуальних розходжень,

2) соціальне визнання компонентів, санкціонування їх сукупністю індивідів.

Громадська думка виступає як форма прояву масової свідомості.

Громадська думка – комплекс поглядів, суджень, емоцій людей у певних групах, локальних спільнотах та суспільстві в цілому стосовно найбільш суттєвих подій або проблем політичного, економічного і духовного життя.

Громадською думкою не можна вважати чутки. Вона концентровано виражає форми суспільної свідомості в конкретній соціально-психологічній формі.

2. Відносна самостійність суспільної свідомості.

Суспільна свідомість і її багатоманітні форми при всій залежності від суспільного буття має відносну самостійність.

Прояви відносної самостійності суспільної свідомості полягає в тому, що:

1. суспільна свідомість не просто відображає суспільне буття, а осмислює його, розкриває сутність суспільних процесів. Вона має тенденцію відставання від буття. Відомо, що глибоке осмислення буття стає можливим лише тоді, коли воно набуває зрілих форм і проявляє себе найбільшою мірою. Водночас суспільна свідомість може й випереджувати суспільне буття: спираючись на аналіз тих чи інших суспільних явищ, можна віднайти найважливіші тенденції їх розвитку і передбачити хід подій;

2. суспільна свідомість у своєму розвитку спирається на досягнення людської думки, науки, мистецтва тощо. Це свідчить про спадкоємність у розвитку суспільної свідомості, завдяки якій зберігається й розвивається духовний спадок поколінь, накопичений у різних сферах суспільного життя. Отже, суспільна свідомість не тільки відображає суспільне життя людей, але й має свою внутрішню логіку розвитку, свої принципи і свої традиції. Показовим у цьому аспекті є розвиток науки, мистецтва, моралі, релігії, філософії;

3. відносна самостійність суспільної свідомості проявляється також в її активному впливу на суспільне життя. Різні ідеї, теоретичні концепції, політичні доктрини, моральні принципи, напрямки у сфері мистецтва і релігії можуть відігравати прогресивну чи, навпаки, реакційну роль у розвитку суспільства. Вони можуть сприяти духовному збагаченню суспільства, його зміцненню й розвитку, або вести до руйнації і деградації особистості і суспільства,

4. важливою рисою відносної самостійності суспільної свідомості є послідовність у її розвитку: ідеї, теорії, все те, що становить зміст духовного життя суспільства, не виникає на новому місці, а формується і утверджується на основі духовної культури минулих епох, котрі представляють безперервний процес функціонування й розвитку суспільства.

Суспільна свідомість може існувати тільки тоді, коли є конкретні її носії – людина, соціальні групи, спільності, конкретні особистості та інші суб'єкти. Без основних носіїв суспільної свідомості – конкретних людей – вона неможлива. Тому суспільна свідомість здатна існувати і повноцінно функціонувати тільки в індивідуальному, тобто через індивідуальну свідомість, що є духовним світом даної конкретної особистості, її поглядами, почуттями, уявленнями, настроями.