Процес соціалізації у вимірі людських відносин по горизонталі:

1. відношення «я-я» – умова формування самосвідомості і самооцінки,

2. відношення «я-ти» – царина формування моральних почутів (любові, ненависті, дружби),

3. відношення «я-ми» – царина виховання національної свідомості, класового почуття, почуття гуртової солідарності, соціальнї справедливості.

4. відношення «я-людство» – умова усвідомлення своїє належності до людського роду (джерело філософсько-історичних, футурологічних рефлексій),

5. відношення «я-друга природа» – царина оцінки світу речей, створенних людиною, можливість стати «мірою всіх речей»,

6. відношення «я-природа» – царина прояву найрізноманітніших інтересів (від прагматичного до естетичного),

– царина формування екологічної свідомості,

– царина різних філософських концепцій.

7. відношення «я-універсум» – царина формування світогляду, релігійних і філософських вчень, міркувань, щодо життєвого сенсу і смерті.

Фактори соціалізації людини:

а) праця,

б) мова,

в) самосвідомість,

г) естетична і моральна свідомість,

д) релігійні уявлення,

є) ритуальна практика.

2. Індивід, особистість, індивідуальність.

Хоча на кожній ступені суспільного розвитку формується свій тип соціальності, визначаючий відносини індивіда і суспільства, типи соціальності в будь-якому конкретному суспільстві не існують в чистому вигляді.

Тому в кожній історичній епохі є:

1) переважаючі,

2) домінуючі,

3) пережиточні форми соціальності.

Сутність людини неможливо звести до суми соціальних ролей. Соціалізація кожного нового покоління взагалі і людини зокрема – процес складний і багатосторонній.

Поняттям «індивід» позначають окремо взятого представника людського роду, якому властиві неповторні і унікальні природні і соціальні якості, представлені далеко не в усій родовій повноті і яскравості.

Поняття «індивід» підкреслює передусім біологічні характеристики людини, її приналежність до виду «людина розумна». Для індивіда значущими є не тільки здоров’я та фізична краса, а задатки здібностей, характерні особливості психіки, що успадковуються від батьків.

Людина народжується на світ з генетично закладеними в неї потенційними можливостями стати саме людиною. Не слід вважати, що немовля – це «чиста дошка», на якій під впливом соціуму «пишуться» ознаки людяності. Немовляті притаманні анатомічні та фізіологічні властивості тіла й мозку, що належать тільки людині.

Ці властивості забезпечують:

1) оволодіння прямоходінням,

2) оволодіння знаряддями праці,

3) оволодіння мовою,

4) розвиток інтелекту,

5) розвток самсвідомості.

Система біологічних, генетичних, анатомічних, фізіологічних чинників передбачає становлення людини в певних соціальних культурно-історичних умовах цивілізації.

Поняття індивіда використовують як протилежне поняттю особини тварини.

Тільки індивідуальні якості, тобто притаманні людині задатки, анатомо-фізіологічні передумови, закладають фундамент створення особистості.

Тобто в кожному конкретному індивіді представлені далеко не всі можливі прояви родових якостей людини.

Таким чином, індивід – це людська біологічна основа розвитку особистості у певних соціальних умовах.

Індивід – це загальна абстрактна характеристика, позбавлена подробиць і конкретизації.

Особистість фіксує соціальні якості людини, які роблять її суб’єктом діяльності. Особистість є не тільки продуктом, носієм суспільних відношень, але і їх творцем.

Особистість – це сукупність індивідуальних соціальних і психологічних якостей, які характеризують людину і дозволяють їй активно і свідомо діяти.

Поняття «особистість» (порівняно з латинським «persona», що означало спочатку театральну маску) містить у собі сукупність усіх соціальних ролей даної людини, всіх суспільних відносин, найважливішими серед яких є ставлення до громадянського обов’язку, а також до настанов суспільної моралі. Ці ролі і відносини здійснення у певних межах.

Особистість виявляється і формується в процесі свідомої діяльності й спілкування. Особистість в собі риси загальнолюдського, суспільно значущого та індивідуального, неповторного.