Б) відносини речової залежності, за умови особистої особистої незалежності

Розвиток капіталістичного товарного виробництва ламає соціальні структури:

1) з’являється автоматизація виробництва,

2) поділ суспільства на соціальні групи, які вже не зв’язані між собою стосунками особистої залежності,

3) ліквідується система зовнішньоекономічного примушення до праці,

4) стосунки людей приймають вигляд стосунків товаровиробників–підприємців,товаровиробникіів–власників, робітників тобто вони стають речовими відносинами.

Розвиток капіталістичних відносин приводить до наступних змін:

а) долається місцева замкнутість;

б) розширюються можливості спілкування;

в) мобілізується творчий потенціал;

г) покращується ініціативність, заповзятість окремого індивіду;

д) людина вступає в широкі суспільні зв’язки.

Виникає суспільство, де кожний індивід - сам по собі, соціально і морально ізольована одиниця суспільства. Він переслідує свій власний інтерес, намагаючись використати інших у своїх цілях. Саме тут відносини між людьми набувають характеру речових відносин, тобто відносин товаровиробників, кожна людина ставиться до іншої, як до засобу досягнення своїх економічних цілей.

Звідси зявляється:

1) панування духу відчуження,

2) індивідуальна самотність,

3) тотальне роз'єднання людей.

Звільнившись від системи звязків, належність до яких надавала людині почуття впевненості і безпеки, людина опинилася віч-на-віч зі створеним нею світом товарів, нових відносин де сама вона виступає лише, як товар.

Взаємна і всебічна залежність байдужих по відношенню один до одного індивідів створює їх суспільний зв’язок.

Цей суспільний зв’язок знайшов вираження в міновій вартості, у вигляді грошей.

В) відносини вільних індивідуальностей

Умовами для виникнення нового типу особистості є :

1) створення якісно нових умов і стосунків, в яких функціонує суспільство і особистості,

2) поява можливості для гармонійного поєднання особистих і суспільних інтересів.

Цей тип стосунків відрізняється від примітивних форм первісної колективності, де людина була злита з колективом, також від тих суспільств, в яких переважає антагонізм особистих і суспільних інтересів.

Новий тип стосунків у урізноманітнює форми відчуження людини.

Соціалістичний колективізм передбачає різноманіття індивідуальностей, а не їх гноблення.

Суспільна власність на кошти виробництва – необхідна, але недостатня умова для повного розвитку нового типу соціальності.

Для повного розвитку нового типу соціальності необхідно:

а) високий рівень виробництва та продуктивності суспільної праці,

б) збільшення вільного часу,

в) демократизація суспільного життя,

г) розвиток творчої ініціативи.

Можливості, які з`являються за цих умов:

1) вільне створення спілок і співтовариств;

2) здійснення індивідами свого самостійного і вільного вибору форм спілкування.

В основі відносин вільних асоціацій індивідів виникає ставлення до іншої людини як до самоцінності, як до альтернативи.

Ці відносини стверджують визнання безумовної гідності особистості.

Сукупність суспільних відносин виражає суть суспільства, а не людини. Зясування специфіки людського буття, повязується з порівнянням життя людини з життям тварини. Виявляється особливість, яка полягає в тому, що тварини становлять закриту систему фізіологічних рефлексів і інстинктів, прив’язаних до середовища, специфічного для кожного виду, тому що в ньому є те, що відповідає набору їх видових ознак. Поведінка і спосіб життєдіяльності тварин генетично обумовлені. Людина немає строго визначеної екологічної ніші, запрограмованості способів життєдіяльності і може не просто освоїти різні види діяльності, але діяти «за мірками будь-якого виду», насідуючи при необхідності поведінки різних тварин.

Духовні компоненти праці, яких нема у тварин:

1) усвідомлена ціленаправленість (постановка цілі, передбачення результатів),

2) концентрація уваги,

3) вольова підтримка необхідної напрагу,

4) насолодження працею як грою фізичних та інтелектуальних сил,

5) естетичні переживання людини в процесі праці.

Людина – істота соціокультурна, активно-творча, діяльна, яка створює ціності, тобто духовне.

Суть людини як суб’єкта всіх видів діяльності проявляється завдяки взаємодії з іншими суб’єктами, а також з власних середовищем проживання – суспільством і досліджується в системі:

1) людина – людина,

2) людина – спільність людей,

3) людина – суспільство,

4) людина – світ.

Ставлення людини до світу і самої себе не визначено її інстинктивною програмою, а виробляється поступово. Людина володіє унікальною невластивою тваринам здатністю і потребою до само заглиблення.

У життєдіяльності людина не стільки виходить з безпосередніх інстинктів, скільки орієнтується на прийняту в суспільстві цілісно-нормативну систему.

Суспільство визначається:

– в вузькому розумінні,

– в широкому розумінні.

В вузькому розумінні – людське суспільство характеризується різноманітністю індивідуальних людських істот, як живих і активнодіючих елементів історичного процесу.

В широкому розумінні – поняття суспільство охоплює всі суспільні явища:

1) соціальну діяльність,

2) практику,

3) суспільний та політичний лад,

4) організацію сім’ї та соціальних спільностей,

5) види культури,

6) різні форми духовності.

Суспільство – це вся сукупність історичних форм спільної діяльності і спілкування людей, особливий ступінь розвитку живої системи, способ існування якої є виробництво засобів для життя.

Об’єктивні засади єдності суспільства передбачають:

1) розширення і зміцнення господарсько-економічних зв’язків,

2) потребу сумісних зусиль у боротьбі з екологічною кризою,

3) зростання політичної єдності,

4) необхідність координації зусиль,

5) приборкування загрози ідеологічних, політичних, елігійних, конфесіональних конфліктів,

6) розширення культурних контактів між регіонами та інтернаціоналізація суспільного життя.

Процес соціалізації є діалектичним. Використовуючи діалектичний підхід, розглянемо процес соціалізації у вимірі людських відносин по горизонталі.