3) Він виділяє два типи чеснот:

а) діаноетичні , пов’язані з розумовою частиною душі - мудрістю, практичністю, винахідництвом ( мужність, правдивість, помірність);

б) етичні, які будуються на волевій складовій душі та протистоять добро чинностям ( мужність - боягузтво)

4) Заклав теоретичні основи логіки як науки ( йому належіть формування закону протиріччя).

Платон i Арiстотель - неперевершенi мислителi античної філософії, їхні думки багато в чому визначили i визначають духовну атмосферу Європи, а їх учення окреслюють гранично вiдмiннi орiєнтири Європейського мисленлення: Платон розробив екзистенцiально - мiстичний тип мислення, багато в чому образ­ний, символiчний, Арiстотель - стиль рацiонально-логiчний, чiткiший та детально продуманий.

Багатогранна творчiсть Платона i Арiстотеля завершує собою класичний перiод у давньогрецькiй фiлософії. Це був час найбiльш інтенсивної, різнобічної i продуктивної творчостi у сферi фiло­софського духу.

Основні ідеї античної «етики»:

1) У будь-якій людині існує доброчесність - сукупність позитивних якостей

( справедливість, мудрість. мужність, помірність);

2) «доброчесність - це знання», які «укорінені» в глибинах людської душі;

3) «доброчесність - це вище благо» (добро, щастя, мета і значення людського життя);

4) для своєї повноти у «доброчесності» має поєднуватись:

а) душевна чеснота

б) тілесне благо ( краса, пропорційна статура, здоров’я, сила)

в) соціальне благо ( багатство, високий суспільний статус, вірні друзі, успіхи Батьківщини)

Основні принципи етичних поглядів Сократа:

1) основний етичний принцип лежить у «пізнанні самого себе»;

2) своїм головним завданням вважав - навчити людину правильно жити. Для філософа мораль поєднується зі знанням;

3) відіграв важливу роль у формуванні діалектики, процес самопізнання відбувався у бесідах;

4) епікурейці вважали, що метою людського життя є атараксія, тобто безтурботний стан духа, свобода від душевних тривог і тілесних страждань;

5) стойки вважали, що у світі панує безумовна необхідність, доля, фатум, тому треба «жити згідно з природою».

Висновки

Антична фiлософiя - великий iдейний здобуток людсmва. Вона не лише вnерше вiдкрила широкi обрiї людського iнme­лектуального свiтоосмислення, а й зафiксувала великi nро­зрiння у межах цих обріїв. Антична фiлософiя уnерше окрес­лила основнi напрями фiлософської проблематики, визначив­ши на вiки людське розумiння свiту, Космосу, природи, су­сniльства, людини, її niзнання, iнтелекту, поведінки. Певною мipою усе це ввiйшло i в духовну скарбницю України, де з nершими хрuстиянськими текстами з Вiзантії мислителi Киїiвської Pyci засвоювали iдеї Пiфагора, Сократа, Плато­на, Арiстотеля i Сенеки.

Тема 3. Філософія Середньовіччя. План

1. Зміни у світогляді під час переходу від Античності до європейського Середньовіччя.

2. Вихідні ідеї середньовічної патристики. Місце філософії у духовному житті Середньовіччя.

3. Схоластика і містика як провідні напрями середньовічної філософії.

1. Зміни у світогляді під час переходу від античності до європейського Середньовіччя.

Основною причиною радикальних змін, що відбулися у світогляді під час переходу від Античності до європейського Середньовіччя, було руйнування античного полісу (основної форми державного та громадянського життя) як реального ґрунту всієї античної цивілізації, а разом із ним – руйнування і всього укладу життя. Поява та утвердження християнства в Європі призвели до радикальної духовної революції у розвитку європейської цивілізації. Відбулося суттєве просування філософської думки цього часу в таких галузях, як онтологія, логіка і теорія пізнання, антропологія.

З а часовими межами епоха Середньовіччя охоплює період від падіння Римської імперії, тобто з IV–V ст., до відкриття Америки, тобто до XV-XVIст.

Під час формування середньовічного суспільства духовні процеси випереджали соціальні, що засвідчує надзвичайно важливу роль духовного фактора в розвитку історії.

Основні світоглядні орієнтири під час переходу до Середньовіччя змінюються на протилежні:

Античний світогляд

Середньовічний світогляд

політеїзм; боги є частиною природи або уособленням природних стихій; вихідні якості богів: сила, могутність; боги впорядковують та оздоблюють світ; космос, природа – загальні умови існування богів і людей ; людина спирається у своїх вчинках на знання; головне життєве завдання людини - спасіння душі; у сприйнятті дійсності акцент падає на зовнішнє; внутрішнє проявляє себе лише через зовнішнє; люди поділяються за етнічними та родовими ознаками; панування натуралістичного світосприйняття.

монотеїзм; Бог є духовною сутністю, яка перебуває за межами світу ; Вихідна якість Бога – любов до людини; Бог творить світ з нічого; природа не має власної сутності і не може існувати без впливу божественної енергії; людина в усьому покладається на віру в Бога; головне життєве завдання людини - здійснення подвигу; у сприйнятті дійсності акцент робиться на внутрішнє; зовнішнє лише заважає правильно зрозуміти внутрішнє; всі люди є рівними перед Богом; панування символічного світосприйняття.