2. Економічна концепція шведської (стокгольмської) школи

Кумулятивна інфляція К. Вікселя;

Засновником цієї школи вважається Кнут Віксель (1851–1926). Його книга «Цінність, капітал і рента» вийшла у 1893 р. І отримала височайші оцінки Бьом-Баверка і Вальраса. Потім була друга книга – «Відсоток і ціни (1898).

За змістом ближче всього Вікселю була Австрійська школа, а за математичним мисленням він виявив спорідненість з лозанцями.

Здавалось б, Віксель поставив себе у невигідне положення, включившись в обговорення ключових теоретичних проблем тоді, коли головні математики неокласичної теорії були вже створені. Але виступивши з запізненням у порівнянні з іншими, Віксель отримав можливість порівнювати і узагальнювати. Коли він дійшов до теорії граничної продуктивності, він з’ясував, що деякі положення Джевонса, Бьом-Баверка, Уікстіда не тільки суперечливі, але і взаємовиключні. Розходження стосувалися як трактувань капіталу, так і проблеми розподілу. Послідовне застосування математики дозволило Вікселю поєднати те, що доповнювало один одного у Джевонса і Бьом-Баверка в рамках рівнянь рівноваги Вальраса. Те, що неокласична наука тільки нащупувала. Віксель отримав у вигляді строгого математичного висновку: розподіл доходів зумовлено вмінням кожного фактору виробництва той долі продукту, яка відповідає граничній продуктивності цього фактора.

Однак Віксель був далекий від того, щоб вважати, що система вільної конкуренції забезпечує автоматично справедливий розподіл доходів і максимальне задоволення потреб. Особливо цікавила його проблема змін у співвідношенні використовуємих факторів і відповідно у розподілі доходів. По мірі нагромадження капіталу його гранична продуктивність знижується, говорив Віксель. І хоча абсолютно розмір прибутку може зростати, його доля у сукупному продукті буде знижуватися, збільшуючи відповідно долю ренти і зарплати.

Ефект Вікселя.

При зростанні нагромадження капіталу, посилюється конкуренція між капіталістами за робочі руки, зарплата підвищується і поглинає частину збережень власників капіталу. Пізніше ця теза отримала Назву ефекту Вікселя. Сам ефект і деякі висновки з нього піддавалися критиці – як вважається, не зовсім справедливий. Мова йде про висновок, що гранична продуктивність капіталу не є головною причиною, що впливає на рівень відсотка.

Віксель пояснював це так. Припустимо, мав місце деякий приріст реального капіталу за рахунок нагромадження. Якщо розподілити цей приріст на суму усіх заощаджень то результат покаже ступінь продуктивності реального капіталу. По звичайним уявленням того часу, цей показник повинен був би співпадати з нормою відсотка. Але в дійсності він виявляється меншим, причому менше саме на стільки, на скільки зросла заробітна плата як елемент реального капіталу.

Інфляція по Вікселю.

Якщо банківський відсоток (Віксель називає його ринковою ставкою відсотка) складає, наприклад, 8 % річних, а бізнесмен на запозичені гроші може отримати, припустимо, 15 % (% який принесе бізнес Віксель називає природною ставкою), тоді і знайдеться багато бажаючих брати позики на таких умовах. Вони будуть наймати робітників, закуповувати сировину і т. д. Конкуренція на ринках факторів посилиться, і ціни на всі ресурси зростуть. Поставники цих ресурсів, розбагатівши, почнуть збільшувати свої закупки (в тому разі і споживчих товарів), звідси піде нова хвиля росту цін.

Таким чином, ріст цін може стати наслідком одного лише розриву між ринковою і природною ставками відсотка – без зростання кількості грошей в обігу.

При цьому Віксель, не упустив можливості показати, що колись будучи порушеним, ринкова рівновага не відновлюється автоматично. Навпаки нерівновага на ринку погіршується і продовжується увесь час дати має місце розрив між ринковою і пиродною ставками відсотка. Такі процеси з нагромадженням наслідків відомі в різних науках, і всюди вони називаються кумулятивними.

Модель кумулятивної інфляції вважається найбільш сильним досягненням Вікселя.

Завдяки Вікселю на сцені світової економічної науки і з’явилася Шведська школа. Вона характерна прагненням синтезувати досягнення трьох неокласичних напрямків в єдину систему на основі віртуозного володіння математичним апаратом. Найбільш видатні з них – Густав Кассель, Ерік Ліндаль, Бент Хансен, Гуннар Мюрдаль.

Економічна теорія Г. Касселя;

Карлу Густаву Касселю (1866–1944) всесвітню популярність принесли його численні твори і суспільна діяльність. Спочатку Кассель вивчав технічні науки, в 1895 р. в Уппсале він одержав вчений ступінь по математиці, а потім зайнявся вивченням економічної науки.

Кассель вважав, що йому вдалося заснувати економічну теорію, що витікає з абсолютно нових принципів. Наука, на його думку, повинна мати справу тільки з величинами, що піддаються вимірюванню. Проте безглуздо було б просто обмежитися використанням математики: важливо спочатку чітко визначити зміст основних понять. Для того, щоб досягти цього, потрібно дотримувати певні правила:

• перш ніж визначати які-небудь поняття, слід піддати їх науковому аналізу;

• перехід від первинних і простих до складніших понять повинен бути поступовим;

• висновки повинні бути загальними, а не обмежено застосованими;

• основний упор слід робити на економічні, а не технічні проблеми;

• повинно досліджуватися «суспільне», а не приватне господарство;

• необхідно встановити тверде мірило господарської діяльності, тобто стійку грошову одиницю. Під «суспільним» господарством Кассель розумів всю господарську систему, в рамках якою виробництво може розглядатися як безперервний процес.

Кассель повністю відкидав поняття вартості і корисності. Він іронічно відносився навіть до маржинального аналізу, вважаючи, що такий аналіз вводить в оману (досить дивна заява у вустах людини, що одержала математичну підготовку). З погляду Касселя, єдиним справжнім мірилом вартості є гроші, а оскільки поняття корисності виключає таку роль грошей, слід відкинути поняття корисності. Гроші, писав Кассель, знаходяться в центрі господарської діяльності, і будь-яка теорія людської діяльності повинна цілком виходити з цього факту. Не потрібно ніякої особливої теорії вартості. Все, що дійсно необхідне, – це ціна; перевага такого підходу, в усякому разі, полягає в тому, що він все спрощує. Істотну роль, за словами Касселя, грає відношення одного товару до іншого, або відносна ціна, яка і підлягає дослідженню. Тому в основі економічної науки насправді лежить загальна теорія ціни, а не теорія вартості. Граничні зміни корисності, продовжував Кассель, носять найзагадковіший характер, і кінець кінцем вони просто ілюзорні, тому що неможливо порівнювати відчуття і суб'єктивні відчуття задоволення. Неможливо також визначити корисність.

До улюблених ідей Касселя належав «принцип рідкості», що служив складовим елементом його теорії цін. Цей принцип повинен був показати, що при недостатній пропозиції благ і наявності незадоволеної потреби важливо якимсь чином обмежити попит. Центральну роль тут грає ціна, оскільки її основна функція полягає в такому обмеженні попиту, при якому буде досягнута рівновага між попитом і пропозицією. Коли йдеться про капітал, таку обмежувальну функцію виконує процентна ставка, яка встановлює рівність між попитом на капітал і його обмеженою пропозицією.

Проте принцип рідкості, мабуть, розповсюджується не на всі ситуації. Навіть Кассель визнавав, що, оскільки цей принцип не є достовірно універсальним, виникає необхідність в розробці додаткових принципів.

Перший з них – принцип диференціального доходу – пояснює коливання цін в умовах, коли у виготовленні одного і того ж товару бере участь декілька фірм з різними витратами виробництва; в результаті цього деякі з них, ймовірно, одержують «диференціальний» прибуток. Формулювання даного принципу нагадувало рикардіанську теорію диференціальної ренти. Всупереч заявам Касселя про прагнення бути оригінальним йому все ж таки доводилося використовувати ідеї класичної школи.

Другий додатковий принцип стосувався питання про зниження середніх витрат. З нього витікало, що при розширенні виробництва, що викликає зниження середніх витрат, ціна повинна послідувати за витратами виробництва.

Третій принцип – принцип заміщення – свідчив, що за наявності декількох альтернативних методів виробництва повинен застосовуватися той метод, який забезпечує найнижчі витрати.

Отже, всі ці складні побудови зводилися в основному до спроби встановити зв'язок між витратами виробництва і механізмом встановлення цін. Кассель не уявляв собі, наскільки висловлювані ним принципи співпадали з поглядами англійських представників класичної школи, яких він перед цим з таким презирством критикував.

Вікселль піддав критиці концепцію Касселя за те, що в ній не розглядається проблема заощаджень – інвестицій і тому всі теоретичні побудови статичні. Кассель ніяк не пов'язав інвестиції з потоком доходу, а також не прийняв до уваги різні форми «витоку» («leakages») доходів. Крім того, він не вважав капітал особливим чинником виробництва, у зв'язку з чим попит на капітал не став у нього частиною досліджуваної системи і він не приділив уваги залежності між очікуваним доходом і поточними витратами.

Якщо багато з ідей Касселя сумнівні, то його дослідження економічного циклу представляється в основному досить вдалим. Також ідеї Касселя зробили істотний вплив і на розвиток іншої області економічної теорії – теорії міжнародної торгівлі. У цій області він в основному дотримувався принципів економічної науки XIX в.

Кассель мав багато послідовників завдяки своєму трактуванню поточних подій господарського життя. Його звіти і статті, що часто з'являлися в шведському друці, принесли йому репутацію «реаліста». Це у багатьох відношеннях сприяло переходу молодих шведських економістів до практичного застосування економічного аналізу і допомагало їм позбавитися захоплення теоретичною схоластикою. І якщо працям Касселя і не властива така ретельність і глибина наукового дослідження, яку можна виявити у деяких його сучасників, все ж таки його вплив виявився не меншим