9. Вплив інтеграційних процесів в Європі на систему міжнародних відносин.

Коли говоримо про інтеграційні процеси, які відбуваються в Європі, здебільшого звертаємо увагу на дві міжнародних організації – НАТО та ЄС.

Основне інтеграційне наднаціональне об’єднання Європи – Європейський Союз, який з часом продовжує перетворюватися на повноцінного актора міжнародних відносин.

Останній документ – Лісабонський договір, який набрав чинності 1 грудня 2009 року.

КОМУ ЦІКАВО ЗА ЛІСАБОНСЬКИЙ ДОГОВІР, ЧИТАЙТЕ:

Проаналізувавши правову природу цього документа, можна припустити, що за своїм статусом та ознаками він є певною мірою наднаціональною Конституцією — документом, який одночасно поєднує в собі ознаки Конституції та міжнародного договору. Такий складний характер його зумовлений передусім природою права Європейського Союзу, що є продуктом правового синтезу і перебуває на стику міжнародного та внутрішньодержавного права.

Його «конституційна» складова полягає в тому, що документ:

– має основний, установчий характер, адже закріплює підвалини майбутнього функціонування Союзу;

– регулює широке коло суспільних відносин — політичних, соціальних, економічних, екологічних та ін. Крім того, його норми є первинним законодавством Євросоюзу та мають пряму дію для всіх держав-членів;

– має гуманістичний характер — утілює світові стандарти прав людини, прописані у Хартії основоположних прав Європейського Союзу, що містить реальний перелік прав, які мають  його громадяни;

– відтворює нинішню систему суспільних відносин у Європейському Союзі.

«Договірна» складова полягає у тому, що цей документ:

– укладений державами-членами — суб’єктами міжнародного права;

– є основоположним актом, що регулює важливі сфери міжнародних відносин.

До основних інституційних змін, які вносить Лісабонський договір, належить передусім визнання Євросоюзу юридичною особою — de jure — суб’єктом міжнародного права, злиття трьох «стовпів», на яких нині побудовано Союз, що дає йому змогу бути учасником міжнародних договорів та міжнародних організацій.

Ще однією важливою інновацією для Європейського Союзу є запровадження посади Високого представника Союзу із закордонних справ та політики безпеки (баронеса Кетрін Ештон – Великобританія), який представлятиме Союз на міжнародній арені, а також «постійного» Голови Європейської Ради (яка стає інституцією ЄС) – фактично, президента (Герман ван Ромпей, перед цим – прем’єр-міністр Бельгії), котрого обиратимуть на 2,5 року, що забезпечить більшу узгодженість зовнішньої діяльності Союзу.

Лісабонський договір також передбачає зміну:

• кількості членів Колегії Європейських Комісарів - (складу Європейської Комісії). На даний період - по одному Комісару від кожної з 27-и держав-членів ЄС, за новим договором від 2014 року - кількість Комісарів відповідатиме двом третинам кількості країн Союзу.

• кількості депутатів Європарламенту, яка визначається за коефіцієнтом від кількості населення країн-членів, зменшує її з 785 до 750, починаючи з 2009 року (після виборів до Європарламенту);

• системи 6-місячного президентства в Радах міністрів ЄС;

• системи підрахунку голосів в Раді міністрів ЄС;

• системи голосування, яка поширюється на 50 додаткових сфер, включаючи поліцейське і юридичне співробітництво (окрім Великобританії, про що було вище), боротьбу проти тероризму, освіту, економічну політику.

Посада Високого представника Союзу із закордонних справ та політики безпеки об’єднує дві існуючі посади у сфері зовнішньої політики ЄС: Високого представника з питань спільної зовнішньої політики та політики безпеки, який займав Хав’єр Солана, та Європейського комісара із зовнішніх зносин та Європейської політики сусідства, яку посідала Беніта Ферреро-Вальднер. Новий Високий представник також стає Віце-президентом Комісії.

Вплив ЄС на систему міжнародних відносин можна аналізувати на різних рівнях:

1. Локальний (двосторонні відносин ЄС з країнами Європи): значний, системоутворюючий – кожна країна, яка висловила бажання приєднатися до ЄС, повинна функціонувати відповідно до норм, які діють в самому ЄС (відповідно, це – зміна законодавства, економічної політики і т.д.), тобто мова йде про прямий вплив ЄС на країн-сусідів.

2. Регіональний (відносини в рамках європейського континенту): значний, системоутворюючий - Європейські інтеграційні процеси, і перш за все, інтеграційні процеси в Європейському Союзі є одним із ключових чинників регіоналізації в усій Європі. Саме під їх впливом вибудовується структура міждержавних відносин, окреслена високим ступенем формалізації в середині ЄС, але також високою формалізацією й поза межами інтеграційного кола, адже у відносинах ЄС із своїми партнерами накопичено значну міжнародно-правову базу. Мова йде про постійний значний вплив ЄС на систему відносин в рамках європейського континенту.

3. Глобальний (відносини ЄС зі всіма учасниками світової політики): значний, такий, що зростає – а) ЄС поступово стає все більш повноцінним суб’єктом МВ по ходу наділення його все більшими повноваженнями (тобто, вплив на зміну числа суб’єктів МВ); б) з іншого боку, національні держави втрачають частину свого суверенітету (вплив на трансформацію категорії суверенітету, її сприйняття + в майбутньому буде доречним говорити про зменшення кількості учасників МВ у зв’язку із втратою суверенітету держав-членів, наприклад, учасників міжнародних економічних відносин); в) вплив на питання полярності МВ (не поглиблюючись в теорію, можна говорити, що завдяки в тому числі ЄС МЕВ – багатополярні, оскільки ВВП ЄС перевищує ВНП США).

Таким чином, вплив ЄС на систему МВ – досить значний.

Ще одне інтеграційне об’єднання – НАТО (хоча охоплює євроатлантичний простір, але більшість країн-членів – країни Європи + подальше розширення відбувається в Європі).

З книги Коппель:

НАТО та інститути партнерства, створені цією організацією, також виступають структурною основою регіонального простору – євроатлантичного. Євроатлантичний простір охоплює країни-члени НАТО, країни-партнери, а також нові зони відповідальності Альянсу в Європі, перш за все, на Балканах. В євроатлантичному просторі закріплюється власна регіональна ідентичність, що відтворюється структурами регіональної безпеки та пов’язується не тільки із спільністю дій в організації, але також з однаковістю в усвідомленні загроз.

+ можна говорити про сукупний військовий, економічний, технологічний потенціал країн-членів НАТО – недосяжний для будь-якої держави чи об’єднанню держав.

+ те саме, що в ЄС, можна перенести на НАТО (міжн. організац. – суб’єкт МВ + процес регіоналізації).