IV. Новий формат співробітництва (з 2004 р.):

Документи: пролонгація Великого договору (2008 р., на 10 років),

Події: 19.03.2005 – візит Путіна до Києва, створення комісії "Ющенко – Путін" для подолання проблем у двосторонніх відносинах; 8.05.2005 – створення українсько-російської міждержавної комісії → 15 найважливіших пунктів співробітництва: виявлення найперспективніших + розробка пріоритетних програм співпраці, проведення консультацій, аналіз і врегулювання двосторонніх проблем. 04.2005 – погоджено методику розмежування Азовського і Чорного морів (метод рівновіддаленої лінії + метод пропорційності = як по дну, так і по водному і повітряному просторах відповідно до норм МП). 05.2005 – бензинова криза (припинення рос. поставок до України). 12.2005 – газова війна (підвищення цін на рос. газ ~ переведення на ринкові умови співробітництва → згода України на жорсткі умови РФ, хоч угода існувала до 2009 р.). 02.2006 – молочна війна (припинення рос. поставок в Україну).

Особливості:

• Тенденція посилення залежності України від російської ЗП дедалі більше починала суперечити просуванню України на шляху до інтеграції до європейської спільноти та євроатлантичної системи безпеки.

• Російська зацікавленість та провал російської політики стосовно виборчого процесу в Україні 2004 року.

• Нова якість української ЗП з приходом Ющенка → відхід від асиметричної залежності України від РФ + поява нових чинників взаємовідносин (відкриті європейські прагнення та бажання співробітництва України з НАТО, прохолодне ставлення до ЄЕП) + підвищення економічної складової у відносинах (збільшення товарообігу між країнами вдвічі з 2004 по 2009 рр..

• Вузли протиріч – територіальні претензії, економічні та гуманітарні проблеми, інформаційний тиск.

Особистості: В. Ющенко, В. Янукович, Ю. Тимошенко / Д. Медвєдєв, В. Путін

Нове загострення відносин на найвищому рівні: лист Медведєва (серпень 2009), проблема призначення посла в Україну. Проте зараз спостерігається певне потепління: зустріч Порошенка і Лаврова (Москва, 23 жовтня), зустріч Тимошенко і Путіна (Ялта, листопад 2009)

__________________________________________________________________

Основні проблеми російсько-українських відносин

1. Політика

А) Проблема демаркації кордонів

Б) Прагнення зберігати контроль над Україною

В) Проблема визначення правового статусу Азовського моря і Керченської протоки

Г) Проблема Чорноморського флоту

2. Економіка

А) газові питання

Б) відсутність зони вільної торгівлі

В) стягнення з України експортного ПДВ

3. Релігія

Конфронтація московського та українського патріархату в Україні

3. Аналіз основних проблем еволюції системи міжнародних відносин в повоєнний період.

Завершення Другої світової війни → кардинальна транс­формація змісту світової системи МВ = ліквідація багатополярної організації структури МВ. Домінування Радянського Союзу та США → формування біполярної структури МВ. Основа – резуль­тати міжнарод. конференцій (Ялта 4-11.02.1945; Потсдам 17.07 – 2.08.1945): держави антигітлерівської коаліції (СРСР, США та Велика Британія) → базові принципи післявоєнного світо устрою: 1) ідея повоєнної співпраці, згоди та єдності держав-переможців; 2) кооперативна біполярність на основі співпраці двох наддержав. // АЛЕ: співробітництво і згода поступово витіснені конфронтацією та протиріччями.

Друга світова війна, якаконецформыначалоформы мала своїм результатом мала повну зміну системи міжнародних відносин, перерозподіл сил та сфер впливу у світі. Головна зміна полягала у трансформації системи міжнародних відносин з мультиполярної до біполярної.

ОСНОВНІ ПРОБЛЕМИ:

• Біполярність структури та конфронтаційний характер повоєнної системи МВ: провідна роль СРСР та США → формування двох основних "центрів сили", що здійснювали системоформуючий вплив на структуру і характер всієї міжнародної системи → системне, комплексне протистояння (часом у формі гострої конфліктної, кризової взаємодії) в економічній, політичній, військовій ідеологічній та інших сферах у форматі взаємних погроз використання сили, балансу­вання на межі реальної війни = холодна війна (1948-1953, 1958-1962, 1981-1984 pp.). // Періоди конфронтації малої інтенсив­ності, конфронтаційної стабільності та спроб подолати холодну війну на шляхах посилення елементів співпраці, кооперативності та мирного вре­гулювання існуючих суперечностей отримала назву розрядки міжнарод­ної напруги (середина 50-х, друга половина 60-х - перша половина 70-х, друга половина 80-х pp.).

• Перебалансування сил – вихід на міжнародну арену США, СРСР, втрата позицій Німеччини, Італії, Японії. Виникнення "поділених" країн (Німеччина, Корея, В'єтнам, Китай) та становлення військово-політичних блоків під проводом СРСР та США призвело до глобалізації і поглибленої геополітичної структуризації системного протистояння та конфронтації. Водночас беззаперечна гегемонія СРСР та США дозволяла через механізми блокової дисципліни домагатися достатньо високого ступеня керованості міжнародних проце­сів, зокрема у військово-політичній сфері, переговорах з контролю над озброєннями, врегулювання конфліктних ситуацій тощо.

• децентралізація насильства (стабіль­ність на центр, та глобальному рівнях, що підтримувалась наддержавами, нестабільність на регіональному та субрегіональному рівнях) → Виникнення внаслідок «холодної війни» цілого ряду регіональних конфліктів, де чітко визначилося протистояння СРСР та США. В Індокитаї з 1946 р. тривала колоніальна війна Франції проти В'єтнаму, Лаосу та Камбоджі. У Кореї у 1950-1953 рр. відбувався збройний конфлікт між двома корейськими державами – КНДР та Республікою Корея. На Близькому Сході посилювався конфлікт між Ізраїлем, створеним 15 травня 1948 р., та арабськими країнами, які у 1948-1949 рр. не погодилися з рішенням ООН про розподіл Палестини на арабську та єврейську держави, розпочали проти останньої воєнні дії, але зазнали поразки у палестинській війні. У 1980-1988 рр. на Середньому Сході тривала війна між Іраном та Іраком. У 1979 р. СРСР розпочав війну проти Афганістану. Вона закінчилася для нього поразкою й стала однією з причин кризи, яка призвела до розпаду СРСР. Також можна назвати індо-пакистанський конфлікт 1964-65 та 1971, конфлікт між Індією та Китаєм та ін.

• Фрагментація глобальної міжнародної системи й регіо­нальних підсистем, на рівні яких вихід із конф­ліктів залежав, передусім, від рівноваги сил у регіоні та чисто внутр. факторів;

• Ядерний чинник. Революція у військових і в політичних стратегіях сприяла поступовій трансформації стратегій і доктрин ядерного за­лякування, ядерного шантажу й ультиматумів (середина 50-х - початок 60-х pp.) в особливий механізм попередження світової ядерної війни (мо­дель конфронтаційної стабільності) на основі доктрини взаємного ядерно­го стримування на базі ядерного паритету та "рівновазі страху" (кінець 60-х - 70-ті pp.), а потім і виключення ядерної війни як засобу здійснення полі­тики та концепцій однакової безпеки, розумної достатності та стриманості в ядерній сфері (друга половина 80-х - початок 90-х pp.).

• Перевага «воєнної психології» у МВ. В умовах «біполярної системи» ворогуючи сторони вбачали одна в одній передусім потенційних воєнних супротивників. Ідеологізація МВ, характерна як для СРСР, так і провідних країн Заходу, країн «третього світу». Повоєнна біполярність мала форму політико-ідеологічного протисто­яння, ідеологічної конфронтації між вільним світом країн західної демок­ратії на чолі із США та соціалістичним світом на чолі із СРСР. З одного боку ідеологічний антагонізм віддзеркалював месіанський характер зовніш­ньополітичних настанов Заходу та Сходу (США – "Pax Аmericana", СРСР - перемога соціалізму у світовому масштабі). Ідеологічна конфронтація, "боротьба ідей" призводила до взаємної демонізації проти­лежної сторони і залишалася важливою рисою повоєнної системи міжнаро­дних відносин. Ідеологічний антагонізм здебільшого мас­кував глибинні геополітичні наміри протилежних сторін: досягнення сві­тового лідерства та гегемонії з боку Вашингтона (глобалізація доктрини Монро) та Москви (панування на євразійському континенті).

• Неможливість збройних сутичок між наддержавами, замість чого вони підтримували опосередковане військове протистояння на периферії міжнародної системи;

• Розпад колоніальних імперій; Виникнення внаслідок краху колоніальних систем руху неприєднання, проголошення нових незалежних держав. Основи руху неприєднання були закладені на Бандунзькій конференції 1955 р. країн Азії та Африки. Організаційно його створення було оформлено у вересні 1961 р. у Белграді.

• Повоєнний світ перестав бути переважно євроцентристським, міжнародна система перетворилася в глобальну, загальносвітову. Руйнація колоніальних систем, становлення регіональних та субрегіональних систем здійснювалася під впливом горизонтального розповсюдження системного біполярного протистояння та тенденцій економічної й політичної глобалізації. Конфронтаційна стабільність на глобальному рівні сприяла децентралізації насильства та посиленню конфліктогенності на регіональному та субрегіональному рівнях, мно­женню регіональних конфліктів.

• Ялтинсько-потсдамський порядок не мав міцної договірно-правової бази. Первісні домовленості, що лягли в основу повоєнного порядку були або усними, офіційно не зафіксованими, або закріпленими переважно в декларативній формі, або ж їх повноцінна реалізація була заблокована внаслідок гостроти протиріч та конфронтацією між основ­ними суб'єктами повоєнних міжнародних відносин.

• Неспроможність ООН стати головним механізмом координації зусиль з метою виключення з міжнародного життя війн і конфліктів шляхом гармонізації відносин між державами та створення глобальної системи колективної безпеки. Повоєнні реалії, непримиримість конфронтаційних відносин між СРСР та США значно обмежили спроможність ООН зреалізовувати свої уставні функції та цілі. Головне завдання ООН переважно зосереджува­лося на попередженні збройного зіткнення між СРСР та США як на гло­бальному, так і, переважно, на регіональному рівнях, тобто на підтри­манні стабільності радянсько-американських відносин як основної пере­думови міжнародної безпеки та миру у повоєнний час.

+ Прискорення суспільно-історичних процесів внаслідок модернізації;

+ початок формування єдиного світового прос­тору внаслідок розвитку транспорту та засобів комунікації, єдиного інформаційно-телекомунікацій­ного простору