45. Полі і моно полярність в мв.

Монополярність – структурна характеристика міжнародної системи, що визначається наявністю одного міжнародного актора, який за своїми статусними характеристиками переважає решту акторів міжнародної системи. У теорії міжнародних відносин можливість існування моно полярної міжнародної системи залишається гіпотезою, яка не має реального історичного прототипу. Елементи моно полярної конфігурації в системі міжнародних відносин реалізовані Монгольською імперією на теренах Євразійського материка або США після розпаду СРСР. Категорія моно полярності виконує важливу епістемологічну функцію, оскільки може визначати напрямок розвитку конкретної історичної міжнародної системи. Натомість багатополярність визначається як структурна характеристика міжнародної системи, що визначається наявністю кількох міжнародних акторів, які переважають решту за своїми статусними характеристиками та, водночас, є одноранговими один відносно іншого. Самоорганізація мультиполярної системи зазвичай здійснюється за рахунок встановлення балансу сил між провідними акторами (центрами сили). Як атрибут міжнародної системи багато полярність протиставляється іншим конфігураціям співвідношення сил у міжнародній системі, таким як біполярність та моно полярність, що змінюють одна одну впродовж певного історичного періоду. Дихотомія багато полярність – біполярність пов’язана з проблемою стабільності та конфліктогенності міжнародної системи, які виступають одними з основних характеристик ступенів міжнародної стратифікації.

Розглядаючи це питання у рамках типів міжнародних систем, виокремлюють монополярну, біполярну та мультиполярну. Монополярна система характеризується наявністю однією наддержави, могутність і вплив якої визначальним чином впливає на систему, формуючи взаємозв’язки та визначаючи характер дій держав нижчих ієрархічних рівнів. Така система, як правило, жорстко субординована з верху до низу, і в ній досить чітко можна виділити декілька підтипів монополярних систем: просту, структуризовану та змішану. Проста моно полярна система характеризується відносинами «наддержава-залежні (слабкі) держави», тобто І-ІV рівні ієрархії. При наявності одного «полюса» різниця в могутності держав досить значна, що робить систему надзвичайно стабільною. У такій системі можливі окремі конфлікти, як правило на найнижчих щаблях ієрархії, але загальносистемний конфлікт виключений, що пояснюється відсутністю хоча б порівняно більш-менш сильних суперників, що могли б створити загрозу для єдиної наддержави. Структуризована моно полярна система на відміну від своєї попередниці, характеризується наявністю сильних регіональних центрів ІІ рангу, які безпосередньо впливають на держави ІІІ-ІV рангу в регіоні, але й самі перебувають під доволі значним впливом світових наддержав, котрі визначають межі їх функціональної активності. Ієрархічні відносини в таких системах визначаються зв’язком «наддержава-регіональний центр-держави-залежні держави». Структуризована моно полярна система є досить стабільною хоча у ній вже починають складатися умови для загальносистемної конфронтації. Змішана моно полярна система представляє собою своєрідне поєднання обох попередніх підтипів. Тут існують два типи ієрархічних зв’язків: «наддержава-залежні держави» та «наддержава-регіональний центр-держави-залежні держави». Такий підтип є найбільш поширеним в реальних міжнародних відносинах, порівняно з іншими підтипами моно полярних систем, що пояснюється неоднорідністю розвитку регіонів світу. В розвинених регіонах світу існує значно більша ймовірність виникнення сильних регіональних центрів ніж у відсталих.

Мультиполярна система характеризується наявністю декількох іноді досить значної кількості наддержав, могутність яких порівняно однакова. У даному випадку в складі глобальної міжнародної системи формується декілька моно полярних, причому зрозуміло що мульти полярна система виникає за наявності хоча б трьох наддержав. Кількість «полюсів» може бути довільною, але перехід критичної межі 8-9 наддержав настільки послаблює ієрархічні взаємозв’язки, що це призводить до ліквідації глобальної системи та перетворення міжнародного середовища в множину регіональних та субрегіональних систем слабо пов’язаних між собою. Мультиполярні системи відзначаються перманентною конфронтаційністю, нетривким балансом сил, так як наявність великої кількості «полюсів» призводить до боротьби між ними за розподіл та перерозподіл сфер впливу. Кожен з полюсів намагається розширити і зміцнити власну сферу впливу та максимально послабити – конкуруючі полюси. Їх протиборство завжди визначало собою не тільки зміст світової політики, але й служило в якості фундаментального механізму розвитку міжнародних систем.

Формування багатополюсної міжнародної системи являє собою природний, об’єктивний процес, органічну частину сучасного світового розвитку, а не штучну концептуальну побудову, яка суб’єктивно відображає інтереси лише деяких держав або певних політичних сил. Отже, багатополюсна організація міжнародних відносин – це оптимальний (не ідеальний) порядок для сучасної історичної епохи. Багатополюсність, що виникає, якісно відрізняється не тільки від двополюсності, але й від усіх колишніх видів багато полюсності. Не дивлячись на обтяженість спадком минулого, вона характеризується безпрецедентною новизною.