46. Політичний час глобального світу

Політичний час – тривалість політичного процесу, події, життя політ.ідеї, теорії, політ.діяльності лідера. Часовий вимір є одним з основних вимірів у світовій політиці поряд із просторовим та змістовним. П.ч. може бути циклічним та лінійним. Політ. культури різних цивілізацій відрізняються специфікою сприйняття часу, часовою ритмікою, що пояснюється існуванням двох типів розвитку – циклічного та лінійного. Тому в діалозі цивілізацій немає єдиного для всіх сприйняття часу та простору. Ще стародавні греки відрізняли хронос – фомальний(астрономічний) час і кайрос – реальний (політичний) час, який має зміст та значення. Звідси випливає наступна закономірність – чим повільнішу часову ритміку має цивілізація, им реальнішою є загроза, що її традиційний політичний простір скорочуватиметься під впливом вторгнення динамічних цивілізацій. В астрономічному (хронологічному) часі на зміну минулому приходить сьогодення, потім майбутнє. Політичний час – це час тривання політичного процесу, події, життя ідеї, теорії, політичної діяльності лідера. Політичний час має якісні характеристики і відрізняється від астологічного:

- функціональна зміна часу в політичному процесі здійснюється в двох напрямках: хронологічному та ахронічному. Політичний час є ахронічним – майбутнє стає сьогоденням, у минулому та сьогоденні виникають ідеї, які стають майбутнім;

- політичний час відбувається різними темпами для різних політичних сил. Звідси диференціація течій у світовій політичній думці, виокремлення консерватизму, спрямованому на минуле, політичного реалізму, спрямованого на сьогодення, прогресизму, спрямованого в майбутнє. Політичний час характеризується певною тривалістю, більш тривале переходить в історичне.

Політичний час вимірюється кількістю історичних подій в одиницю часу. Хода істно часу нерівномірною за фазами циклів: уповільнюється на фазі зрілості та застою, прискорюється під час криз та революційних змін. Для кожної світової цивілізації виокремлюють епіцентр (країну, або групу країн, за якою ведеться еталонний підрахунок тривалості цивілізацій, її фаз, перехідних періодів). Навколо епіцентру розташована периферія та напівпериферія – перша та друга зони впливу. Історичний час в них все більше відстає від історичного часу лідера.

Циклічний тип (циклічна часова ритміка) є характерним для цивілізації східного типу розвитку. Час обертається за колом, хоча насичений певними подіями.

Лінійний тип ( лінійна часова ритміка) є розвитком шляхом прогресу. Західна цивілізація першою засвоїла цей шлях розвитку. Лінійність політичного часу надала можливості Заходу швидко розвивати свій потенціал. У той же час дискусійним є питання щодо його переваг. Симптомами лінійного часу є моральна втомленість, екологічна криза, коли цивілізація не здатна витримати набрані темпи розвитку.

Циклічність являє собою найбільш природний часовий ритм. Циклічний характер спостерігається в багатьох процесах історичного розвитку соціальних систем. Циклічність властива будь якій просторовій динаміці. Як правило, вона містить в собі еволюційну складову (розвиток за спіраллю). Концепція циклічного розвитку в процесі коеволюції природи і суспільства розроблялася протягом ХХ ст.

Одна з концепцій цивілізаційного підходу заснована на теорії циклічної динаміки Н.Д.Кондратьєва (1892-1938). «Кондратьєвська хвиля» - це сукупність коливально-хвильоподібних рухів, які відображають хід історичного процесу. Вчений доходить висновку, що великі цикли економічної кон’юктури змінюють один одного за 40-50 років. У межах півстолітнього циклу існують більш короткі цикли. Їх налічується 4-5, і кожен з них проходить через стадію рівноваги і нерівноваги. Півстолітній цикл є складовою частиною «столітнього» цивілізаційного циклу, зміна яких кожні 200-300 років є зміною цивілізацій. Таким чином, цивілізація розглядається як певна ступінь у розвитку суспільства. Теорія «кондратьєвських хвиль» підтверджена та статистично доведена і розвинена американським вченим Й.Шумпетером. Він вбачає підставу економічної динаміки в хвилях інновацій (тенічні винаходи людства та зміна його потреб). Циклічність історичної динаміки під впливом коливань активності Сонця доводиться російським дослідником А.Чижевським. Система соціальних циклів має синергетичний характер. Синергетика – це наука про самоорганізацію складних систем. У 1989 році були сформульовані основи філософії нестабільності. Вона була обґрунтована Нобелівським лауреатом з хімічних наук Іллею Пригожиним, засновником теорії синергетики. Головні положення синергетичного бачення світу полягають в підході до політики як послідовної зміни стабільних станів, стадій усталеності та неусталеності.

Суспільство перебуває в постійному динамічно неврівноваженому стані: еволюціонує в результаті криз у різноманітності умов. Запроваджується така категорія, як біфуркація (якісна трансформація системи як імпульсні зміни її якісного стану внаслідок внутрішнього та зовнішнього впливу в залежності від специфіки реагування на нього системи). Розвитку суспільства властиві нелінійність, певна стрибкоподібність і навіть несподіваність, що втім не заперечує його стабільності. Історичний процес має хвилеподібний, спіралеподібний характер. В історії кожного народу інерційні, передбачувані процеси розвитку змінюються періодами криз та революцій. Історичні цикли характеризує повторюваність, ритмічність історичного процесу розвитку людства, локальних цивілізацій, окремих країн та регіонів. Життєвий цикл історичної системи – це період від її зародження до загибелі (або радикального перетворення). Історичний цикл має наступну структуру: зародження нової системи в надрах старої, латентний розвиток, народження – утвердження в боротьбі зі старою системою, розповсюдження, перетворення на динамічну систему, зрілість, вступ у кризу, боротьба з новою системою, фаза відмирання, реліктове існування на периферії нової системи). Отже, історичні цикли можна класифікувати в просторовому та в часовому аспектах. У часовому аспекті відрізняють: короткострокові цикли, середньострокові цикли, довгострокові цикли (Кондрат’євські хвилі), історичний суперцикл. У просторовому аспекті можна виокремити наступні цикли: цикл регіону, цикл континенту, цикл групи взаємопов’язаних країн, глобальний цикл людства. Аналіз історичних циклів вимагає з’ясування закономірностей історичної генетики. Біосоціальні генотипи окремих людей та їх спільноти формують спадкоємний матеріал, генотип. Генотип передається від покоління до покоління і характеризується єдністю головних рис та елементів.