23. Етапи та чинники становлення України як суб’єкта мв.

1 лютого 1944 року сесiя Верховної Ради СРСР прийняла Закон "Про надання Союзним Республiкам повноважень у галузi зовнiшнiх зносин та про перетворення у зв'язку з цим Народного Комiсарiату Закордонних Справ iз загальносоюзного в союзно-республiканський народний комiсарiат". Цим актом пiсля двадцятирiчної перерви по сутi поновлювалися права союзних республiк у сферi зовнiшньополiтичної дiяльностi.

Вже 5 лютого 1944 року приймаються постанови Полiтбюро ЦК КП(б) України i Укази Президiї Верховної Ради УРСР про утворення українського НКЗС.

Мiжнародна дiяльнiсть України в перiод 1944-1990 рр. була в основному зорiєнтована на участь в ООН, роботi в iнших мiжнародних органiзацiях, що надавало можливiсть iнформувати свiтову громадськiсть про життя України, бути залученим до обговорення свiтових та регiональних мiжнародних проблем, вносити свої пропозицiї.

Як держава-засновниця ООН Україна брала участь у розробцi Статуту цiєї органiзацiї, формуваннi її структури, органiв та установ.

Делегацiя УРСР взяла найактивнiшу участь у роботi ООН вже в першi роки її iснування. Представники України виступали за змiцнення миру i розвиток мiжнародного спiвробiтництва. Українська делегацiя внесла чимало пропозицiй до Статуту, iнших документiв ООН, серед них такi, що стосувалися текстiв власне Статуту, тимчасових правил (правило 73) процедури Генеральної Асамблеї ООН, проекту резолюцiї про створення Комiсiї з розслiдування становища, що склалося в Iндонезiї (11 лютого 1946 р.), щодо бiженцiв i переселенцiв, перемiщених осiб, представництва неурядових органiзацiй в Економiчнiй i Соцiальнiй Радi ООН, роботи Дунайської конференцiї тощо.

Україна з 1945 р. є членом Мiжнародного Суду, в 1946 р. стала членом Всесвiтньої органiзацiї охорони здоров'я, Всесвiтнього поштового союзу (1947 р.), Всесвiтньої метеорологiчної органiзацiї (1948 р.), Мiжнародної органiзацiї працi (1954 р.), ЮНЕСКО (1954 р.), Європейської Економiчної Комiсiї (1956 р.), МАГАТЕ (1957 р.).

Тричi (у 1948-1949 рр., 1984-1985 рр. та 2000-2001 рр.) Україна обиралася непостiйним членом Ради Безпеки ООН, чотири рази ставала членом Економiчної i Соцiальної Ради ООН, неодноразово - членом Адмiнiстративної Ради МОП, Ради керуючих Програми ООН з навколишнього середовища, Ради керуючих МАГАТЕ, Комiтету боротьби з апартеїдом i з здiйснення невiд'ємних прав палестинського народу.

Українська РСР, посiвши вiдповiдне мiсце в багатьох мiжнародних органiзацiях, проводила активну, наполегливу полiтику по захисту прав людини, роззброєнню, збереженню миру. Так, лише у 50-i роки нею було зроблено 22 пропозицiї, у 1960-1961 рр. - 18 пропозицiй, а з 1962 до 1970 р. - 202 пропозицiї, до документiв, що були предметом обговорення у мiжнародних органiзацiях та на конференцiях. Не менше пропозицiй внесено у 1971-1990 рр. Заслуговують згадки, зокрема, проголошення за iнiцiативами України Мiжнародного року медичних дослiджень, боротьба з неписьменнiстю у свiтi, допомога у пiдготовцi кадрiв для прискорення iндустрiалiзацiї країн, що розвиваються.

Серед проблем, що вирiшувались ООН за участю України до здобуття нею незалежностi, були проблеми роззброєння, зокрема, заборона хiмiчної зброї, незастосування сили, немiлiтаризацiї космосу, лiквiдацiї залишкiв колонiалiзму, заборони найманства. На 45-й сесiї ГА ООН (1990 р.) 126 країн прийняли резолюцiю про мiжнародне спiвробiтництво з подолання наслiдкiв Чорнобильської аварiї.

Протягом 1945-1990 рр. участь УРСР, як i БРСР, в мiжнародних органiзацiях, в першу чергу ООН, здiйснювалась пiд керiвництвом з Москви. В той же час працiвники української зовнiшньополiтичної служби, будучи невiд'ємною частиною радянської дипломатiї, виховувались, зокрема, i на кращих традицiях свiтової дипломатiї. Пiдтвердженням високої їх квалiфiкацiї є те, що представники України займали високi керiвнi посади в ООН та iнших мiжнародних органiзацiях. Так, наприклад, Д.З. Мануїльський обирався Головою Ради Безпеки ООН у 1948-1949 рр., П.О. Недбайло - першим вiце-президентом 21-ї сесiї Комiсiї ООН з прав людини в 1965 р., Г.П. Шевель - вiце-президентом ГА ООН в 1970 р., В.Н.Мартиненко - вiце-президентом Комiтету з соцiальних питань ЕКОСОР в 1977 р. та вiце-президентом 36-ї сесiї ГА ООН в 1981 р., В.О.Кравець - головуючим в РБ ООН в 1984 р., Г.Й.Удовенко - головуючим в РБ ООН в 1985 р., Ю.М.Кочубей - заступником Генерального директора ЮНЕСКО в 1987-1992 рр. Багато українських дипломатiв працювало на рiзних посадах в Секретарiатi ООН, робочих органах iнших мiжнародних органiзацiй.

Важливим кроком УРСР на шляху до національної незалежності і, отже, до загальновизнаної правосуб'єктності, стали зовнішньополітичні акти 1990 :Декларація про державний суверенітет України, 16 липня 1990 р ,Постанова Верховної Ради УРСР від 25 грудня 1990 р. «Про реалізацію Декларації про державний суверенітет України в сфері зовнішніх зносин». У своєму історичному минулому Україна частіше виступала не як суб'єкт, а як об'єкт міжнародних відносин. Появу на політичній карті світу нової незалежної держави, повноправного суб'єкта міжнародних відносин —України — зумовила низка чинників. Внутрішні:

• всеосяжна криза політичної та економічної системи в СРСР;

• намагання партномєнклатури республіки звільнитися від опіки центру;

• отримання політичного нейтралітету армійськими формуваннями, розташованими в Україні, небажання правоохоронних органів виступити проти власного народу;

• сподівання значної частини населення на те, що незалежність сприятиме швидкому й суттєвому підвищенню рівня життя.

Основними зовнішніми чинниками відродження української державності були насамперед глобальна криза комунізму, поразка соціалістичного блоку в «холодній війні».

Отож українське суспільство значною мірою не було готове до створення незалежної держави. І нікого не повинні вводити в оману результати Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 р., коли понад 90 % громадян, які взяли в ньому участь, сказали «так» незалежності України.

Становлення України як суб'єкта міжнародних відносин гальмувалося низкою зовнішніх чинників, насамперед неготовністю міжнародної спільноти до припинення існування СРСР як геополітичної реальності.

Акт проголошення незалежності України, а також результати Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 р. створили необхідні правові та політичні передумови для розбудови незалежної Української держави, а отже й для становлення України як повноправного суб'єкта міжнародних відносин.

Перші кроки, спрямовані на те, щоб концептуально визначитись у сфері зовнішньої політики в умовах, які склалися в СРСР наприкінці 80-х років, були зроблені в УРСР ще в період «перебудови». Зокрема, ще 29 квітня 1990 р. Колегія Міністерства закордонних справ УРСР розглянула питання «Про участь МЗС УРСР у розробці концепції діяльності УРСР на міжнародній арені. Комісія ВР у закордонних справах 28 червня 1990 р. прийняла рішення, згідно з яким МЗС УРСР у двотижневий термін мало підготувати і внести на розгляд Комісії пропозиції щодо законодавчого забезпечення зовнішньополітичної діяльності УРСР. На засіданні 23 липня 1990 р. Комісія у закордонних справах одноголосне рекомендувала на посаду міністра закордонних справ УРСР А. Зленка. Він же виклав і концепцію діяльності МЗС.

Повноправним суб'єктом міжнародного права Україна стала тоді, коли вона набула статусу держави. В Акті проголошення незалежності України, прийнятому Верховною Радою УРСР 24 серпня 1991 р., підкреслювалося, що, виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами, здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада УРСР проголошує незалежність України та створення самостійної української держави — України. Саме після цього вона й стає загальновизнаним суб'єктом міжнародних відносин.

Принципово важливим кроком стало запровадження атрибутів державності, зокрема визначення громадянства України, національної символіки, введення власної грошової одиниці. Особливо слід сказати про правовий статус державного кордону України. 4 листопада 1991 р. Верховна Рада прийняла Закон «Про державний кордон України», який проголошував його недоторканність, визначав порядок охорони та правила переходу. 12 грудня того ж року Президент України Л. Кравчук з метою гарантування економічної безпеки держави підписав Указ «Про утворення державного митного комітету України». Раніше, 11 жовтня 1991 р., Верховна Рада затвердила концепцію оборони й розбудови Збройних Сил України. В цьому документі наголошувалося на прагненні України стати нейтрального, без'ядерною, позаблоковою державою.

2 липня 1993 р. Постанови «Про Основні напрями зовнішньої політики України» - становлення України як незалежної держави відбувається в період кардинальних політичних і економічних зрушень, історичних змін у системі міжнародних відносин.

Документи ВРУ:

«Про правонаступництво України» (12 вересня 1991 р.), «До парламентів і народів світу» (5 грудня 1991 р.), «Про дію міжнародних договорів на території України» (10 грудня 1991 р.), «Про встановлення дипломатичних відносин з державами—суб'єктами колишнього СРСР» (11 грудня 1991 р.), «Про Звернення Верховної Ради до Північно-Атлантичної Асамблеї (ПАА)» (3 червня 1992 р.), «Про ратифікацію договору між СРСР і США про скорочення і обмеження стратегічних наступальних озброєнь, підписаного у Москві 31 липня 1991 р., і Протоколу до підписаного у Лісабоні від імені України 23 травня 1992 р.» (18 листопада 1993 р.), «Про приєднання України до Договору про не розповсюдження ядерної зброї від 1 липня 1968 р.» (16 листопада 1994 р.). Важливу роль відіграли також заяви і звернення Верховної Ради, пов'язані, зокрема, з подоланням наслідків чорнобильської катастрофи (5 лютого 1991 р.), з заявою румунського парламенту «Про пакт Ріббентро-па— Молотова і його наслідки для Румунії» (5 липня 1991 р.), з подіями у Сараєво (21 серпня 1992 р.), з приводу статусу Республіки Крим та м. Севастополя (4 березня 1993 р.), з приводу Постанови Верховної Ради Російської Федерації від 9 липня 1993 р. (20 липня 1993 р.), з результатами тристоронньої зустрічі президентів України, США та Росії (14 січня 1994 р.) та ін.

З 1990 по 1994 р. вона ухвалила майже 450 законів, але значна їхня кількість мала суто декларативний характер і фактично не торкалася ключових питань, насамперед економічних. Не мав достатньої самостійності та свободи дій уряд, склад якого змінювався практично щороку.

Прийняття нової Конституції позитивно позначилося на міжнародному іміджі держави, активізації її участі в житті міжнародного співтовариства. Тільки за період з липня 1996 до жовтня 1999 р. Україна підписала низку важливих міжнародних документів. В їх числі — Договір про дружбу і співробітництво між Україною та Іспанією (1996 р.), Договір про дружбу і співробітництво між Україною і Грецькою Республікою (1996 р.), Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російського Федерацією (1997 р.), Договір про відносини добросусідства і співробітництва між Україною та Румунією (1997 р.). У 1998 р. вийшов Указ Президента України про дипломатичний та службовий паспорти України.

Далі варто розповісти про помаранчеву революцію. Помаранчева революція засвідчила приналежність України до європейської цивілізації – не географічно, а ціннісно, політично, духовно, ментально. Відповідно змінилася й зовнішня політика України. Словесні запевнення щодо європейського та євроатлантичного вибору замінилися наполегливими днями.

Етапи становлення української правосуб'єктності в основному збігалися з етапами розбудови держави. Сьогодні Україна — активний учасник світового співтовариства, загальновизнаний, повноправний суб'єкт міжнародних відносин. За станом на 1 січня 2000 р. 160 держав світу визнали Україну як незалежну державу. Понад 140 із них встановили з Україною дипломатичні відносини. В Києві функціонує 60 посольств іноземних держав, вісім представництв провідних міжнародних організацій, одне генеральне консульство. Україна за кордоном представлена 52 посольствами, двома дипломатичними представництвами, одним відділенням посольства, постійними дипломатичними представництвами в країнах, де працюють міжнародні організації. За кордоном діють 30 торговельно-економічних місій при дипломатичних представництвах України. Наша держава є членом понад 40 міжнародних та міжурядових організацій. Це є одним із свідчень того, що Україна стає важливим чинником світової політики. Формування України як повноправного суб'єкта міжнародних відносин відбувалося в умовах як глибокої економічної та політичної кризи в СРСР, так і глобальних змін у світі.

Мiнiстерство закордонних справ України очолювали:

Олександр КОРНIЙЧУК Мiнiстр закордонних справ (лютий - липень 1944 року).

Дмитро МАНУЇЛЬСЬКИЙ Мiнiстр закордонних справ (1944 - 1952 роки).

Анатолiй БАРАНОВСЬКИЙ Мiнiстр закордонних справ (10 червня 1952 року - 17 червня 1953 року).

Лука ПАЛАМАРЧУК Мiнiстр закордонних справ (11 травня 1954 року - 13 серпня 1965 року).

Дмитро БIЛОКОЛОС Мiнiстр закордонних справ (16 березня 1966 року - 11 червня 1970 року).

Георгiй ШЕВЕЛЬ Мiнiстр закордонних справ (10 серпня 1970 року - 18 листопада 1980 року).

Володимир МАРТИНЕНКО Мiнiстр закордонних справ (18 листопада 1980 року - 28 грудня 1984 року).

Володимир КРАВЕЦЬ Мiнiстр закордонних справ (29 грудня 1984 року - 27 липня 1990 року).

Анатолій Зленко

Перший Міністр закордонних справ незалежної України. (1990-1994 рр. 2000-2003 рр.)

Геннадій Удовенко (1994-1998 рр.)

Борис Тарасюк (1998-2000 рр. та 2005-30 січня 2007 рр.)

Костянтин Грищенко (2003 – 2005 рр.)

Арсеній Яценюк (березень - грудень 2007 року)

Володимир Огризко (18 грудня 2007 р. - 3 березня 2009 р.)

Петро Порошенко (з жовтня 2009 р.)

24. Євроатлантичний вимір ЗП України. Еволюція НАТО-Україна.Стратегічна концепція 1991 р. (Рим) – співробітництво з новими країнами ЦСЄ – важливий аспект. Відповідно створено РПАС (грудень 1991 р.)

Січень 1992 р. Україна член РПАС (засідання Робочої групи високого рівня). Лютий 1992 візит генсека НАТО (Вернер) до Києва, червень Кравчук до Брюсселю. Січень 1994 р. звернення РПАС щодо ПЗМ, 8 лютого 1994 р. Україна приєдналася до рамкового документу ПЗМ, розроблено індивідуальну програму партнерства. В рамках ПЗМ право укладати окремий договір. У рамках ПЗМ реалізація Робочої Програми Євроатлантичного Партнерства (РПЄАП) – ініціативи практичного співробітництва, що формується на основі пропозицій держав-членів та країн-партнерів НАТО, і складається із заходів міжнародного співробітництва (навчальних курсів, семінарів, конференцій, робочих зустрічей). Щороку формується Індивідуальна програма партнерства (ІПП) між Україною і НАТО шляхом вибору заходів міжнародного співробітництва міністерствами та відомствами України. З 1994 р. в рамках програми ПЗМ було проведено понад 200 спільних військових навчань за участю ЗC України (60 тисяч українських військових).

14 вересня 1995 р. Спільна заява України і НАТО про «розширення і поглиблення відносин», березень 1997 р. початок переговорів про формалізацію відносин особливого партнерства.

Правова основа в «Основних напрямах ЗП України» від 2 липня 1993 р. – повне членство створить необхідні гарантії нац. безпеки. 9 липня 1997 р. Хартія про особливе партнерство (Мадрид): 1. стратегічна і геополітична роль У в побудові євро безпеки; 2. розвиток співпраці: політичні та безпекові питання; запобігання конфліктам, управління кризами; гуманітарні операції режим нерозповсюдження ЗМЗ; контроль над озброєнням; експорт озброєнь та супутніх технологій; боротьба з наркотиками, тероризмом. 3. механізм – консультації на рівні ПАР та відповідних комітетів, візити; механізми військового співооб., ПЗМ.

1997 р. відкрито дипмісію при НАТО, 1998 р. Військова місія по зв’язках. 1997 р. інформаційний центр в Києві. 1999 р. Київ – Офіс зв’язку НАТО (співпраця безпосередньо з офіційними особами). 2004 р. відкрито офіс оборонної документації.

Механізми співпраці: відповідно до Хартії з квітня 1999 р. відносини розвиваються у форматі Комісії України-НАТО (КУН) – консультативний механізм (перше засідання Вашингтон), функції: консультації; 2. нагляд за виконанням Хартії; 3. оцінка розвитку відносин; 4. огляд планів на майбутнє; 5. перегляд спільної діяльності в рамках ПЗМ; 6. заходи за щорічними робочими планами між військовими; 7. виконання цільових планів (з 2002 р.).

Спільні робочі групи (СРГ) в рамках КУН з питань військової реформи, озброєнь, економічної безпеки, планування на випадок ЧП, з питань науки і навколишнього середовища. Регулярні засідання Україна-НАТО на рівні політичного, політико-військового, військового, економічного і спеціального комітетів.

Травень 2002 р. заява Кучми про прагнення членства в НАТО. Рейк’явік КУН (2002) заява міністрів ЗС про прагнення підняти відносини на новий рівень.

Жовтень 2002 р. План дій Україна-НАТО на основі Хартії (Прага, засідання КУН), започатковано практику щорічних цільових планів (конкретні заходи, формування на основі пропозиції конкретних міністерств і відомств); мета – визначення пріоритетів України; створення рамок для співпраці прийнято нову стратегію України щодо НАТО (кінцева мета членство). План стосується наступних сфер: правові питання, захист і безпека ін-ції, безпека, оборона і військові питання; економіка; політика і безпека. Механізми імплементації: Цільові плани; Річні плани і програми існуючих і нових Спільних робочих груп, Робочий план Військового комітет

23 травня 2002 р. рішення РНБО про початок підготовки нової стратегії України-НАТО, чинна з 8 липня 2002 р. Постанова ВРУ 21 листопада 2002 р. «Про рекомендації парламентських слухань про взаємовідносини та співробітництво України та НАТО» про підтримку стратегії та необхідність інтенсифікації вступу України до НАТО.

Закон України «Про основи нац. безпеки України» 19 червня 2003 р. – одним із завдань є членство в НАТО при збереженні добросусідських відносини з сусідами.

“Стратегічний оборонний бюлетень України на період до 2015 року (Біла книга України)”(2004) обґрунтовує євроатлантичний курс України.

Указ Президента України 21 квітня 2005 р. «Питання Воєнної доктрини України» повернув до цього документа положення про кінцеву мету - вступ України до НАТО.

Останнім етапом є підписання Плану дій щодо членства в НАТО (ПДЧ). Зараз відносини регулюють 15 двосторонніх угод, 17 внутрішніх правових актів України та НАТО.

Саміт КУН (Брюссель, 2005) Ющенко проголошує кінцеву мету України – членство НАТО, відповідно в квітні на рівні міністрів МЗС –початок Інтенсифікованого діалогу з питань членства та відповідних реформ (Вільнюс): розгляд політичних, військових і фінансових питань, пов’язаних з членством в НАТО. Акцент на посилення дем інститутів; політ діалог, реформи сектору безпеки і оборони; інформування громадськості.

Червень 2005 р. для реалізації вільнюських рішень генсеку передано Початковий дискусійний документ – позиція У (питання Дослідження 1995) щодо реформування всіх сфер відповідно до стандартів: ВП і ЗП, реформи безпеки і оборони, питання права. Відповідно з вересня 2005 р. фахові дискусії.

2005 р. перше спільне засідання РНБОУ та ПАР НАТО. Відповідно в грудні 2005 р. на рівні міністрів МЗС Спільну заяву, в якому вперше конкретні перспективи залучення до ПДЧ (до цього тільки про відкритість дверей).

Указу Президента 27.12.2005 р. „Про рішення Ради національної безпеки і оборони від 25 листопада 2005 року „Про невідкладні заходи щодо дальшого розвитку відносин України з організацією Північноатлантичного договору (НАТО)”.

13 березня 2006 р. Указ «Про національну систему координації співробітництва України з НАТО»: 1.створено інститут національних координаторів співробітництва У-НАТО; 2. Міжвідомча комісія з підготовки вступу (очолює перший заступник міністра), в її рамках 15 міжвідомчих робочих груп (сфера ЗП, безпека і оборона; економіка; екологія; освіта і наука; ЧП; право; фінанси; оборонна промисловість; нерозповсюдження і експортний контроль; інформація; безпека кордонів; боротьба з кримінальною діяльністю).

НАТО прописано і в Універсалі національної єдності 3 серпня 2006 р. (пункт 27): вступ до НАТО за референдумом після виконання всіх процедур.

Стратегія національної безпеки України, затвердженої Президентом України 12 лютого 2007 року: приєднання України до європейської та євроатлантичної систем безпеки, що передбачає взаємовигідну співпрацю з НАТО, формування умов для вступу.

22 жовтня 2007 р. Президент Віктор Ющенко на відкритті засідання Ради міністрів оборони країн Південно-Східної Європи у Києві підтвердив незмінність курсу України на членство у НАТО.

7 грудня 2007 р. у Брюсселі засідання КУН на рівні міністрів закордонних справ, Україна звернулася до країн-членів НАТО підтримати намір приєднатися до ПДЧ під час Бухарестського саміту Альянсу 2-4 квітня 2008 року.

18 січня 2008 р. В. Огризко передав Я. де Хооп Схефферу «листа трьох», в якому висловлюється спільна позиція щодо готовності України приєднатися до ПДЧ в Бухаресті.

Спільна заява КУН в Бухаресті (Саміт НАТО) квітень 2008 р.: важливість відносин, початок інтенсивних контактів на високому політичному рівні з метою вирішення питань, що стосуються заявки на ПДЧ. Міністри закордонних справ НАТО мають зробити оцінку досягнутого прогресу на їхньому засіданні у грудні 2008 року та прийняти рішення щодо заявки стосовно ПДЧ з боку України. Засідання КУН на рівні послів більш регулярно; відзначено миротворчу співпрацю та успішність реформ. Україна стане членом НАТО.

2-3 грудня 2008 р. в Брюсселі в рамках засідання Північноатлантичної Ради НАТО на рівні міністрів закордонних відбулося засідання Комісії Україна-НАТО за участю Міністра закордонних справ України. Його головним підсумком стало підтвердження державами-членами НАТО всіх рішень стосовно України, ухвалених у Бухаресті. Учасники засідання КУН також відзначили прогрес, досягнутий Україною та висловлено готовність Альянсу сприяти здійсненню реформ, необхідних для досягнення нашою державою членства в НАТО. Вони наголосили на необхідності посилення центральної координуючої ролі Комісії Україна-НАТО на намір закріпити її шляхом внесення відповідних змін до Хартії про особливе партнерство України з НАТО. Було також прийняте рішення щодо посилення діяльності Центру інформації і документації та Офісу зв’язку НАТО в Україні Практичним механізмом реалізації реформ повинні стати Річні національні програми з набуття Україною членства в НАТО. 

3-4 квітня 2009 р. у Страсбурзі та Келі відбувся ювілейний саміт НАТО. Його учасники підтвердили намір Альянсу продовжувати політику „відкритих дверей”. У підсумковій Декларації було підтверджено усі рішення щодо України, ухвалені на Бухарестському саміті та на грудневій зустрічі міністрів закордонних справ. Союзники високо оцінили внесок нашої держави у загальну безпеку, включаючи її участь у миротворчих операціях під проводом НАТО. Окремо було підкреслено, що політична стабільність в Україні є вкрай важливою для успішної реалізації політичних та економічних перетворень, а також реформ оборонного та безпекового секторів.

19 червня 2009 р. у штаб-квартирі НАТО у Брюсселі під час засідання Політичного комітету НАТО з Україною відбулася презентація проекту Річної національної програми на 2009 рік з підготовки України до набуття членства в Організації Північноатлантичного договору (РНП), який одержав в цілому позитиву оцінку. 

 7 серпня 2009 р. Президентом України своїм Указом затвердив першу Річна національна програма на 2009 рік з підготовки України до набуття членства в Організації Північноатлантичного договору. 

 21 серпня 2009. на виконання рішення грудневого 2008 року засідання ПАР НАТО було підписано Декларацію про доповнення Хартії про особливе партнерство між Україною та НАТО, де відображено прогрес у відносинах між Україною та НАТО, досягнутий з часу підписання 1997 року Хартії та закріплено провідну роль КУН у реалізації процесу, започаткованого на Бухарестському 2008 року саміті Альянсу.

Співпраця: миротворчі сили в БіГ (IFOR, SFOR); Косово (KFOR), NTM-I(Тренувальна місія НАТО в Іраку, 2 особи); ISAF (Міжнародні сили сприяння безпеці в Афганістані, медики); 2005 р. переговори про участь в середземноморській операції «Активні Зусилля», бере участь з 25.05.2007 р, зараз три кораблі; Спільна робоча група з з оборонної реформи (з 1998 р.) під егідою КУН; застосування Процесу планування та оцінки збройних сил в рамках ПЗМ – розробка спільних цілей розбудови збройних сил. Допомога в утилізації озброєння через Цільовий фонд ПЗМ. Економічна сфера: 1. оборонна економіка; 2. економічна безпека; 3. економічні аспекти перебудови оборонної промисловості. Військова співпраця через Військовий робочий план У-НАТО під егідою Військового комітету – правові рамки Угода про статус збройних сил ПЗМ (чинна з 2000 р.), що регулює візовий режим. Вдосконалення сумісності оборонних систем. Меморандум про взаєморозуміння з питань цивільного планування та випадок ЧП (1997). Участь в науковій програмі НАТО з 1991 р. , створено Спільну робочу групу з наукової і екологічної співпраці (З 2002 р. у програмі взяли участь майже 400 учених).

З травня 1992 р. Україна має статус асоційованого члена у Парламентській Асамблеї НАТО. Парламентський контроль за реалізацією стратегії інтеграції здійснюється Міжпарламентською Радою Україна-НАТО, з березні 2003 р. відповідно до Хартії від 1997 р.