4. Аналіз процесу глобалізації в просторі і часі.

Глобалізація (Г.) – 1) тенденція сучасного світового розвитку, що виходить на перший план після завершення "холодної війни"; 2) процес інтенсифікації взаємозв’язків між різними формами організації суспільного життя, що призводить до стану взаємозалежності між компонентами системи взаємозв’язків; 3) процес становлення глобального суспільства та глобальної людини (інтеграція народів та держав у єдиний світовий простір, зміна ролі держави, цінностей свободи та демократії, ЗП стратегії та геополітичних установок і т.д.).

Процеси глобалізації. Г. – багатоаспектний процес. Розрізняють економічні, фінансові, технологічні, політичні, інформаційні та інші процеси глобалізації, які мають різні механізми своєї реалізації і розвитку, відбуваються з різною швидкістю в різних регіонах і в різних соціальних прошарках. В той же час Г. розглядають як сукупність цих процесів.

Діахронний підхід до дослідження процесу Г. (є ще синхронний – різниця у визначенні Г. залежно від концепцій, контексту та дискурсу) + просторово-часовий вимір Г. (є ще 2 виміри: інтенсивність і масштаби міжнародної взаємодії):

Г. – процес, тобто розвиток у просторі та часі цілої сукупності характерних змін, що відбуваються у сучасному світі ( = просторово-часові процеси змін, що слугують фундаментом для такого перетворення людської діяльності, коли вона стає єдиною і здійснюється в усіх країнах та континентах).

В діахронному плані розрізняють стадії або етапи глобалізації, тобто розвитку процесу глобалізації у просторі та часі. Розрізняють стадії або етапи глобалізації, тобто розвитку процесу глобалізації у просторі та часі.

Фактори аналізу історичних форм Г.:

1. Просторово-часові: обсяг глобальних структур; інтенсивність глобальних взаємодій; швидкість глобальних потоків; переважний вплив глобальних взаємозв’язків. (Як зауважує  А.Гідденс, глобалізація  - це поширення, розтягування простору і часу до масштабів усього світу, зв'язок між різними соціальними контекстами або регіонами)

2. Організаційні: інфраструктура глобалізації; інституалізація глобальних структур і використання сили; модель глобальної стратифікації; домінуючі види глобальних взаємодій

В сукупності вони дають уяву про глобалізацію на тому чи іншому етапі розвитку.

• концепції щодо початку процесу Г. ( = аналіз процесу Г. в часі):

1. Г. як процес постійної і поступової інтенсифікації взаємозв’язків між різними формами організації суспільного життя, що призводить до стану взаємозалежності між компонентами системи взаємозв’язків. Так, англійські дослідники виокремлювали

• архаїчну глобалізацію, яка розвивалась у до індустріальний період людської історії,

• протоглобалізацію, що охоплює період з 1600 по 1800 рр. і характеризувалась розвитком мануфактурного виробництва, науковою, промисловою і фінансовою революціями, зародженням світового ринку,

• модерну глобалізацію (1800-1950 рр.), що мала два головних виміри – піднесення національних держав та стрімке розширення індустріалізації, внаслідок якої сформувався глобальний поділ праці, та постколоніальну глобалізацію, головними ознаками якої стало формування нової архітектури відносин між розвинутими країнами та країнами, що розвиваються, у виникненні регіональних інтеграційних об’єднань, зростанні ролі транснаціональних корпорацій, у трансформації ролі держави у економічному та політичному житті суспільства (див. частину 14.2).

В межах цього підходу початком процесу глобалізації вважається період від появи перших цивілізацій до формування системи міжнародних відносин в Європі в середині ХУП ст. Цей період поділяється на два етапи:

· від зародження цивілізацій та формування античного світу до 320 р. до н.е., тобто від виникнення міжнародної торгівлі і становлення на міжцивілізаційній основі світових імперій – Перської, Олександра Македонського, Римської імперії. Стародавні цивілізації, перш за все єгипетська цивілізація і цивілізації Передньої Азії мали зв’язки, впливали на розвиток індійської, китайської, греко-римської цивілізації. Торгівельні шляхи, зокрема Великий шовковий шлях з’єднували перську, арабську і європейську цивілізації.

Це період розвитку відносин між окремими цивілізаціями, глобалізація культурно-ціннісна, цивілізаційна.

· від 320 р. до н.е. до 395 р. н.е., тобто від Олександра Македонського до падіння Римської імперії як перших спроб об’єднання, від зародження ідеї імперського контролю до посилення тенденції до регіоналізації .

Критики: аргументи – світові імперії розпадалися, а міжнародна торгівля мала допоміжний характер, економіка була натуральною, ці процеси не охоплювали весь світовий простір.

2. Розглядаючи історичні етапи глобалізації, Г.С.Померанц висловлює припущення, що про початок глобалізації можна говорити починаючи з ІІ тис. до н.е., коли володарі-завойовники почали називати себе царями чотирьох сторін світу.

Перша ступінь Г.:

• створення перших імперій,

• формою духовної глобалізації стає монотеїзм.

• Імперська влада знаходить опору в єдиній вірі.

Друга ступінь(стадія) Г. – імперсько-конфесійна:

• виникає чотири культурних світи (Захід, ісламський світ, Індія та Далекий Схід), ознаками яких стали єдине священне писання, єдина мова священного писання, єдиний шрифт, пов'язаний з естетикою пластичних мистецтв.

• Кожна імперсько-конфесійна глобалізація одночасно була і проектом світового устрою.

• В Середні віки найбільш активним виявився ісламський проект, але потім його випереджає Захід, що призводить до формування євроцентриського світу.

Третя ступінь (стадія) Г. – ХУП ст.., коли переваги поліцентризму почали брати вверх над його недоліками.

Четверта ступінь Г. – електронно-фінансова (глобальний порядок не може бути створений одним культурним світом, однією цивілізацією).

3. "Теорія хвиль глобальної інтеграції":

І хвиля – XVI ст. внаслідок Великих географічних відкриттів (бурхливий розвиток торгових зв'язків Європи з Америкою, формування світового ринку, що зв’язав континенти безліччю торговельних, а потім і політичних зв’язків. Активізувалася європейська експансія до країн Азії, Африки та Латинської Америки. Початок формування капіталістичного укладу розглядався як генетична основа глобалізації);

ІІ хвиля – з 40-х або 70-х років XIX ст. до 1914 р. (нові види транспорту, промисловий переворот в європейських країнах, покращення якості європейських промислових виробів, розширювалася світова торгівля. Розпочалася епоха "вільної торгівлі". Зароджувалася по-справжньому глобальна економіка. Світове господарство ставало цілісною системою на основі міжнародного географічного поділу праці. Велике значення мала поява телеграфу і радіо наприкінці XIX ст. У світі встановилося домінування Великої Британії. Європейська експансія призвела до виникнення світової колоніальної системи).

Глобалізація розглядається у зв’язку з еволюцією капіталізму як системи суспільних відносин. Пов’язуючи глобалізацію з виходом європейського капіталізму на авансцену історії, експансією капіталістичної світ-системи, набуттям нею глобального характеру, деякі дослідники, зокрема С.Амін, Л.Бентон, Р.Гілпін розглядають глобалізацію передусім як вестернізацію, виходячи таким чином на сферу взаємин між цивілізаціями.

4. Початок Г. на рубежі ХІХ і ХХ ст. (величезне зростання продуктивних сил і посилення міжнародних контактів, обумовлених вивозом капіталу). В ХХ столітті ще продовжувався процес формування глобальної світополітичної системи. Але, як зауважує російський дослідник О.Д.Богатуров, розуміння світополітичної єдності ще не було, хоча вона, безперечно, знаходилась у стадії формування з останньої чверті ХІХ століття, коли вже не залишилось незайманих територій і політичні прагнення окремих держав вже не тільки в «центрі», але й на «периферії» системи були тісно пов’язані. Іспано-американська, англо-бурська, русько-японська і Перша світова війна стала важливими, але не завершальними етапами формування глобальної світополітичної системи. → етапи Г.:

І – межа Х1Х-ХХ ст. (відкриття, як пароплав, телефон, конвеєр). Припущення, що Перша світова війна зупинила цей процес.

ІІ – відродження глобалізації наприкінці 70-х років ХХ ст., пов’язується з революцією в інформатиці.

Навіть після закінчення Першої світової війни єдина глобальна система ще не була остаточно сформована. Світ продовжував складатися з декількох підсистем, які раніше за все сформувались в Європі, почала формуватись підсистема в Північній Америці, навколо Китаю продовжувала існувати архаїчна Східноазійська система. Поступово починають формуватись та еволюціонувати інші підсистеми, зокрема близькосхідна та латиноамериканська. Всі ці підсистеми розвивались в тенденції як майбутні складові частини глобальної системи. Між цими підсистемами існувала ієрархія. Одна з них була центральною, інші периферійними. Так, після закінчення Першої світової війни центральною була Версальська (європейська) підсистема, Вашингтонська (азійсько-тихоокеанська) була периферійною. Європейська підсистема міжнародних відносин займала місце центральної історично до закінчення Другої світової війни.

В пошуках історичних джерел глобалізації міжнародних відносин вчені найчастіше звертаються до подій ХХ століття. Особлива увага приділяється наслідкам Першої і Другої світової війни, які мали характер глобального конфлікту. Вони сприяли якісним змінам у характері засобів ведення війни. Важливе значення мала поява нових держав внаслідок краху колоніальних імперій. Хоча це можна розглядати як прояви фрагментації, але в наявності і тенденції глобалізації, які знайшли прояв в утворення та протиборстві двох центрів сили, двох геополітичних блоків.

Прибічники іншої позиції вважають, що глобалізація - це якісно новий етап розвитку світової економіки та політики, який відрізняється від попередніх ступенів інтернаціоналізації господарського життя тим, що по-перше, світове економічне співтовариство з розсипчастої сукупності більш або менш взаємопов'язаних країн перетворюється в цілісну економічну систему, де національні соціуми стають складовими елементами єдиного всесвітнього господарського організму, а їх долі зростаючою мірою визначаються ходом розвитку цього організму як цілого.

6. Початок глобалізації як конкретно-історичного явища з 1991 року, після розпаду СРСР і ліквідації соціалістичного табору, мотивуючи це тим що сам факт досить успішного існування альтернативної системи унеможливлював глобалізацію.

Таке розмаїття точок зору пов’язане з недостатньо чітким визначенням категорії «глобалізація». У широкому розумінні глобалізація охоплює весь історичний процес розвитку людства, закономірним результатом якого може стати утворення всесвітньої соціальної спільноти. В такому розумінні глобалізація розуміється як прогресивний розвиток до природних територіальних меж – поверхні планети Земля. У вузькому значенні під глобалізацією розуміється процеси всесвітньої інтеграції суспільств, що протікають у певній формі в конкретних умовах.

Розподіляючи процес глобалізації за часом на певні етапи, їх характерні форми дозволяють розрізнити їх як історичні типи. У числі таких типів можна назвати глобалізацію родову, племінну, етнічну, давньоімперську, монархічну, колоніальну, національну та інтернаціональну. Глобалізація розглядається в якості мети історичного процесу, інтеграція та дезінтеграція як тенденції, що визначають його динаміку, інтернаціоналізація – як сучасний етап глобалізації.

Існує значна кількість підходів, які репрезентують певні часові орієнтири глобалізації. Узагальнення їх дозволяє виокремити наступні основні концепції, що віддзеркалюють історичні кордони цього феномену ( = 4 концепції щодо початку глобалізації):

- концепція глобалізації як зміни форм історичного процесу (концепція «архаїчної глобалізації»);

- концепція глобалізації як певної позачасової властивості, що іманентно притаманна історії людства і набуває на різних етапах розвитку техніки і соціуму різних форм. (концепція Е. Азроянца);

- концепція протоглобалістів;

- концепція глобалізації як сучасного феномену.

Характеризуючи глобалізацію, Т.Фрідман пише про нову систему, що замінила систему холодної війни, Р.Фолк акцентує увагу на процесах десуверенізації. М.О.Косолапов чітко розмежовує як інтернаціоналізацію та глобалізацію, так і інтернаціоналізацію як історичну тенденцію і як явище сучасного міжнародного життя.

Визнаючи взаємопов’язаність, але відкидаючи тотожність інтернаціоналізації та глобалізації, М.О.Косолапов від інтернаціоналізацією розуміє вихід чогось раніше внутрішнього за початкові рамки або об’єднання дій деяких суб’єктів світової політики навколо спільних завдань, мети, виду діяльності, тобто інтернаціоналізація не вважається універсальною за кількістю суб’єктів та просторовим межам, хоча в деяких випадках вона може наближатись до таких масштабів. Тому найбільш ефективно вона відбувається на регіональному рівні та або в окремих сферах, видах, напрямах діяльності. Щодо глобалізації, то в якості головної ознаки визначається вихід якої-небудь проблеми або діяльності на глобальний (загальносвітовий) рівень. При цьому ця діяльність не обов’язково має бути інтернаціональною за складом учасників, може здійснюватись однією країною, організацією, навіть фірмою.

• Аналіз процесу Г. в просторі:

Г. = всесвітнє явище, але простором Г. виступають також сукупність взаємозв’язків, різних типів зв’язків та елементів Г. як складної системи → просторовий аналіз Г. визначає регіон, де склались передумови Г (оскільки вони сформувались неодночасно по всій планеті), а також виділяє окремі території за "глобалізованістю" ( = за рівнем включеності в інтеграційні процеси). Рівні глобалізованості:

• "світовий центр" (розвинуті країни, «Велика вісімка»; однорідна система суспільств з приблизно однаковим суспільно-економічним розвитком) = однаковий рівень втягнутості в процеси Г.

• "світова перифія" (країни, що розвиваються; більшість території світу; залежність від «світового центру»; внутрішня неоднорідність → зони по ступеню участі в міжнародній інтеграції: І – т. зв. «нові індустріальні країни» (Пд Корея, Індонезія, Сингапур, Тайвань, Аргентина, Бразилія, Мексика + країни-поставщики нафти) = висока включеність в процеси Г. через швидкий етап модернізації; ІІ – менш розвинені країни Екваторіальної і Тропічної Африки, країни Азії = слабкий міжнародний вплив, але він грає зростаючу роь у розвитку цих країн; ІІІ – постсоціалістичні країни, які розпочали шлях ринкових перетворень ( = країни з перехідною економікою) = Г. руйнує давні зв’язки, трансформує суспільні структури, визначає специфіку положення в глобальному просторі.

Часові та просторові характеристики процесів Г. допомагають розкрити її суперечливість, оскільки визначаються структурою явища Г., показують взаємозалежність та протяжність к окремих процесів, так і самої Г. в історичному просторі.