38. Об’єктивні передумови виникнення глобалістики

Глобалістика як нова інтегральна наука про сучасний світ закладає підвалини загальнонаукової картини світу і нового світогляду. Глобалістика вперше виявила фундаментальні закономірності динаміки саморуйнування сучасного світу, використовуючи власну модель керованого світу. З її допомогою доведено, що вихід земної цивілізації з критичного стану є неможливим в умовах сучасного стихійного руху і може бути досягнутим виключно на основі науки.

Кожна наука проходить певні етапи формування. Критерії формування будь-якої науки загальні. Це визначення предмету дослідження; вироблення понять, які відповідають цьому предметові; встановлення фундаментального закону, властивого цьому предмету; відкриття принципу чи створення теорії, які дають змогу пояснювати факти.

- вперше Земля та її біосфера ввійшли в принципово нову антропогенно неренасичену епоху. Світ стає позамежним, перевищує антропогенні межі Землі. Виникає загроза існуванню людської цивілізації, необхідність розробки нової інтегральної науки для збереження та гармонійного розвитку цивілізації.

- виникнення глобалістики є наслідком інтеграційних процесів в сучасній науці, оскільки вона має міждисциплінарний характер. В.О.Дергачов: глобалістика є міждисциплінарною формою знання в галузі МВ і світової політики, яка прагне подолати кризу гуманітарних наук, які пропонують різні шляхи вирішення глобальних проблем.

Термін “глобалістика” вводиться в обіг в статті польського вченого та письменника-фантаста С.Лемма “Планета Земля. Століття ХХІ” в газеті “ Комсомольська правда” в 1992 р.: необхідність створення глобалістики як методології наддержавного, тобто планетарного підходу до світових проблем, людство врятується разом, або не врятується ніхто.

- осмислення глобальних політичних процесів привело до формування глобалістики.

- феномен глобалізації стає дедалі важливішою проблемою сучасності;

- в умовах глобалізації ускладнюється структура світового розвитку, трансформуються цінності та норми життєдіяльності, видозмінюється система взаємодії між ними (глобальні відносини), встановлюються нові пріоритети у розв’язанні глобальних системних проблем. У результаті формується глобальне суспільство.

- необхідність переходу до більш досконалої еколого-соціально-економічної системи, який може бути здійснений тільки на основі науки – глобалістики;

- сучасна глобалістика пропонує якісно нову модель керованого світу. Вона складається з трьох елементів – біосфери, країн світу і конкретної країни, взаємодія яких описується узагальненими якісними параметрами світу, а керування має здійснюватись з боку світового співтовариства шляхом впливу на конкретну країну з врахуванням її узагальнених параметрів, які знаходять відображення в її місці в світі.

- теоретичні засади глобалістики почали розроблятись з другої пол. 60-х років ХХ століття, але її філософсько-методологічні засади мають глибокі історичні коріння. Глобалістика як наука синтезує основи соціально-економічних і філософських вчень попередників відносно закономірностей розвитку природи та суспільства.

- окремі ідеї та фундаментальні принципи глобалістики обґрунтовувалися філософами, починаючи зі Стародавнього Сходу та античних часів. Формується глобальна свідомість як здатність мислити категоріями планетарного масштабу, відчувати власну співпричетність до загальносвітових процесів, світовідчуття та світорозуміння, у відповідності з якими на передній план в оцінці принципіальних , особливо важливих подій виступають загальнолюдські інтереси та цінності + глобальні ідеї (починаючи з виникнення світових релігій, зокрема буддизму та християнству, ідеї Просвітництва, Французької революції, комуністичні ідеї);

В якості філософсько-методологічних підвалин глобальних досліджень можна виокремити декілька теоретичних потоків:

- концепція трансформації біосфери в ноосферу, яка по суті являє собою схему ієрархії філософсько-політичних, природознавчих та техніко-економічних аспектів глобальних проблем сучасності (В.І.Вернадський, П.Тейяр де Шарден).

- спроби встановлення діапазону антропогенної межі Землі, аларміська складова в світовій світоглядній думці (концепції мальтузіанства Т.Р.Мальтуса (1766 – 1834) - демографічна доктрина - чисельність населення зростає в геометричній прогресії, а засоби його існування – в арифметичній).

- критичне осмислення зростання загроз людству з боку науково-технічного прогресу (Б.Рассел, А.Ейнштейн, Дж.Орруелл, О.Хакслі).

- цивілізаційні теорії, в яких піддано науковому аналізу як причини зникнення окремих цивілізацій, шляхи, знайдені людством для виходу з криз на точці біфуркації, тобто цивілізаційні революції (зокрема, антропічна, неолітична, урбаністична, осьовий час, науково-технічна революції тощо).

- в якості теоретичних підвалин глобалістики загальна теорія систем (Л. фон Берталанфі). Створена спеціальна теорія динаміки соціальних систем - розроблення методологічних засад глобального політичного прогнозування.

- ідеї пацифізму, морального протистояння війні та іншим формам насильства, мондіалізму та неомондіалізму.

- футурологічні прогнози. Футурологія як наука про перспективи розвитку цивілізації в контексті всього комплексу глобальних проблем сучасності. О.Флентхейм як наука про майбутнє, протиставляє футурологію утопії. Футурологія акцентує увагу на тому, що може відбутися в найближчій чи віддаленій перспективі, глобалістика ставить питання про дослідження майбутнього як визначення можливих і вірогідних подій та тенденцій загальносвітового розвитку, в ній відсутній елемент обов'язковості.

Внесок В.І.Вернадського: життя є космічним явищем; розвиток життя приводить до виникнення людини, розумне життя починає активніше впливати на природу, людина вперше охоплює своєю діяльністю всю біосферу; концепція трансформації біосфери у ноосферу; людина в сучасному світі має діяти та мислити у планетарному масштабі; хоча ідеї людської єдності виникли давно, але релігія не змогла об'єднати людей, тільки наука може стати основою об'єднання; визначено роль наукової думки в трансформації біосфери у ноосферу, що стає теоретичною платформою розвитку планетарного мислення; унаслідок досягнень людства в ХХ ст. уперше в історії почав здійснюватись єдиний історичний процес.

- сформульовано ідею про хімічну єдність світу; вивчення земних атомів є ключем до вивчення космосу, ідея про матеріальний обмін та енергетичну взаємодію між землею та космосом.

- дослідження ролі живих організмів в історії землі, об'єднавши їх під узагальнюючим найменуванням "жива речовина" (носій і творець вільної енергії, яка охоплює всю біосферу і визначає в основному її історію), яка є акумулятором космічної енергії, розподільником її в мінералогічних і геохімічних процесах, носієм та джерелом вільної біогеохімічної енергії ("геохімічної енергії життя"), що охоплює всю біосферу – земну оболонку, яка являє єдину сферу життя. Жива речовина є наймогутнішою геохімічною силою на нашій планеті. Біосфера як організована, динамічна і стійка врівноважена система, яка незалежно розвивається. Еволюція біосфери як єдиний космічний, планетний, біогенний та антропогенний процес. Біосфера як "систему систем", еволюційно зумовлена і функціонально взаємопов'язана множинністю абіотичного і біотичного в екосистемному різноманітті й множинності.

- розкрито функціональну роль живої речовини як геологічної сили планетарного масштабу.

- життя - космічне явище, про вічність життя в космосі та інших матеріально-енергетичних перетворень, про множинність світів у всесвіті. З появою життя почався якісно новий етап еволюції нашої планети (змінюється хімічний склад газів – зміна клімату). Наукове обґрунтування біогеохімічних принципів, концепція про взаємозв'язок у біогеохімічних процесах живої та неживої матерії, системний підхід до вивчення еволюції біосфери та її організованості виявили зв'язок еволюції життя з організованістю біосфери, розширили масштаби планетарного мислення цивілізації в системі "біосфера – жива речовина – планета".

- створення вчення про еволюцію і організованість біосфери, формулює вчення про роль наукової думки "соціального людства" у трансформації її в ноосферу - теоретична платформою розвитку планетарного мислення.

- цивілізація як природний феномен планетарного масштабу. Ноосфера, сфера розуму є якісно новою стадією в еволюції біосфери.

- тільки у ХХ ст. людство усвідомлює свою діяльність як геологічну силу в еволюції біосфери. Звідси як позитивні, так і негативні результати зростаючого техногенного впливу людини на довкілля. Взаємозв'язки суспільства з природою, що ускладнюються, – одна з найважливіших екологічних і соціальних проблем сучасності. Екологічно необґрунтовані дії людини ведуть до підриву здібності природних екосистем різного рівня до саморегуляції, що порушує екологічну стабільність як в регіональних, так і в глобальних масштабах.

- особливу актуальність ідеї щодо приходу ноосферного суспільства, здатного до коеволюції з Природою, яке характеризується як фаза ноосферного усвідомлення.

Внесок А. Ейнштейна у розвиток глобального мислення. Звільнення науки від антропоцентризму були етапами інваріантного уявлення про процеси природи.

Для А.Ейнштейна теорія відносності була етапом розвитку ідеї об'єктивної гармонії буття, яка відображалася в універсальному причинному зв'язку процесів природи, який має об'єктивний характер.

Пізнання складна проблема: світ невичерпний, відомості про нього обмежені, недостатні, приблизні, некінчені. Разом з тим світ можна пізнати; картини світу, змінюючи одна одну, все більше наближають людину до об'єктивної істини.

Загальна теорія відносності знайшла широке застосування у космології. Було знайдено матеріальний зв'язок між космічними тілами.

Теорія відносності, як дехто вважає, скоріше філософська теорія, теорія нового сприйняття світу. Вона справила величезний вплив на світогляд, розкрила закономірності світобудови. Заміна Ньютонівського уявлення про світ. Замість цього уявлення виникла картина світу, в якій об'єднаними виявилися матерія, рух, час і простір, що раніше вважалися роз'єднаними.

- прихильник пацифізму, стояв на позиціях мондіалізму, наголошуючи на необхідності створення механізму запобігання ядерної війни. У 1948 р. зверненням Комітету фізиків-ядерників, в якому пропонувалося створення світового уряду з представники всіх бажаючих країн. Його головна функція - розв'язання питань, пов'язаних зі збройними конфліктами; спостереження за озброєннями. Рішення мали прийматися більшістю голосів без права вето. Інші питання залишалися внутрішньою справою держав. 1955 р. опубліковано т.з. "Маніфест Рассела-Ейнштейна" - подальше існування людства під загрозою. Ці ідеї поділялись пагуошським рухом (1957 р. Конференція,Пагуош, Канада).

- теоретичні засади глобалістики закладались ідеями пацифізму, мондіалізму та неомондіалізму. Мондіалізм – це рух за об'єднання світу та його окремих регіонів на федеральній основі із всесвітнім урядом. Внесок у розвиток мондіалізму зробили О. Конт, Г. Лессінг, А.Сен-Сімон. Ідея світової революції (комунізм). Наприкінці ХІХ ст. англієць Сесіл Родс (1853-1902) створює групу "Круглий стіл", яка ставить за мету створення єдиного світового уряду, перш за все для сприяння розвитку світової торгівлі.

На початку ХХ ст. розпочинається рух за створення Об'єднаних Штатів Європи. Створення Ліги Націй стало практичним втіленням ідей мондіалізму. Організаційне оформлення мондіалістського руху розпочалося після закінчення І світової. У 1921 р. було створено "Раду з міжнародних відносин", головною метою якої проголошувались уніфікація планети та створення єдиного уряду. Після закінчення ІІ світової продовжувався процес організаційного оформлення мондіалістського руху.

1954 р. створено ще одну впливову мондіалістську структуру – Більдерберський клуб, в рамках якого у 1973 р. створено "Тристоронню комісію" (об'єднання під егідою атлантизму трьох просторів – американського, європейського та тихоокеанського). Головна мета- об'єднання зусиль для створення нового світового порядку та відмова від ідеї національного суверенітету (на чолі цього руху родина Рокфеллерів).

Зростає кількість держав, які виступають за зміни в Статуті ООН та наданні цій організації функцій світового координаційного уряду.