6. Вибір шляхів модернізації та культурно-цивілізаційні блоки

Щодо країн третього світу використовувалося дещо спрощене визначення модернізації як процесу  відтворення  змін в соціальній, економічній та політичній системах, що  відбулись у Західній Європі і Північній Америці у ХVI-ХІХ ст. і розповсюдилися на інші європейські країни, а у ХІХ-ХХ ст. – на південноамериканський, азіатський та африканський континенти. (Японія розпочала модернізацію наприкінці ХІХ – на поч. ХХ ст., наздогнала Захід після Другої світової війни; Азія, Африка – наздоганяючий тип модернізації).

Після набуття незалежності перед країнами постало питання вибору шляхів розвитку: контрмодернізація або єврокапіталістичний шлях тієї чи іншої конкретної модифікації залежно від метрополії. Вибір шляхів розвитку залежить від культурно-цивілізаційних традицій → культурно-цивілізаційні блоки:

                    китайсько-конфуціанський (Китай, Японія, В'єтнам, Корея, Тайвань, Гонконг // шлях золотої середини, потужні соціокультурні мотивації в політиці; „тихоокеанське чудо” – феномен „конфуціанського капіталізму”, що динамічно розвивається = конфуціанство як причина/передумова модернізації; контроль держави шляхом створення системи внутрішніх цінностей → вертикальна модель соціально-політичної організації – держава як посередник в ринкових відносинах + превентивна діяльність для попередження виникнення соціально-економічних проблем; висока внутрішня гомогенність внутрішньої культури завдяки етнічній однорідності та високому рівню етнічної та культурної само ідентифікації; сприйняття нових понять і явищ після попереднього періоду адаптації ≈ „колективізм, що адаптується”; „взаємозалежний індивідуалізм” – залежність особи від інших людей; політична культура групової орієнтації; не індивідуалістична правова та громадянська свідомість) = 1;

                    індо-буддістсько-мусульманський (Індія, Пакистан, Південно-Східна Азія // релігія як основа і підтримка політичної діяльності; індуїзм + буддизм → пом’якшена форма консерватизму через звертання до особистості, а не до касти; однак, кастовий поділ зберігається = традиціоналізм; етика ненасильства; динамічний розвиток політичної культури у ХХ ст.. через пошук нових шляхів → альтернативні концепції вдосконалення особи, суспільства = поєднання політики та моралі (відмінність від Західної моделі), концепція політичної етики) = 2;

                    арабо-мусульманський (Центральна та Південна Азія // високий ступінь до асиміляції і синтезу нових культурних впливів; сакральний характер політичної культури; принцип релігійної теократії – нероздільність духовної і світської влади; ідея сильної влади харизматичного лідера) = 3.

Параметри відмінностей культурно-цивілізаційних традицій:

1) Генеральна настанова:

• 1 – акцент на соціальну етику та адміністративно регламентовану поведінку, ідеї добробуту, рівноправ'я.

• 2 – акцент на релігійно детерміновану індивідуальну поведінку людей. Матеріальний добробут, соціальна гармонія та рівноправ'я людей цінності не мають.

• 3 – акцент на релігійно детерміновану соціальну поведінку, турбота про добробут соціуму (умми), соціальне страхування (закят).

2) Відносини до людини та суспільства, взаємовідносини людей:

• 1 – статус соціуму вищий за статус людини, але за кожним визнається право на самовдосконалення.

• 2 – взаємовідносини регламентується нормами громади (касти).

• 3 – соціум домінує над людиною, сфера взаємовідносин регламентована, тому простір для самореалізації незначний.

3) Відносини до власності та влади:

• 1 – держава міцна, є умови для виявлення енергії та ініціативи, висока культура праці та самовдосконалення.

• 2 – держава не є всесильною, та й приватна власність не має авторитету.

• 3 – держава всесильна, приватна власність визнається, але регламентується.

• У західній цивілізації головне значення має успіх індивіда-власника. До неї в цьому плані ближче китайсько-конфуціанський блок.

Спільні риси східних цивілізацій:

                    домінування духовно-релігійних цінностей;

                    абсолютний авторитет влади та її право контролювати власника.

Аналіз основних концепцій взаємодії західної та незахідних цивілізацій в процесі модернізації  дозволяє звести їх до трьох головних конструкцій:

                    симбіоз (мінімальна взаємодія, за якої підтримується відносно незалежне існування традицій та сучасності у взаємно ізольованих сферах). Як приклад можна навести спроби поєднання західної технології та східної моралі: Захід – носій науково-технічних засад, Схід – морально-гуманітарних;

                    конфліктна взаємодія, модернізація проти традиційності (критика західної цивілізації, зокрема М.Ганді, захист самобутності незахідних суспільств);

                     синтез (взаємопристосування) модернізації з Заходу та самобутності Сходу. За приклад можна навести концепції національного соціалізму.