5. Антимодернізація та контрмодернізація.

Модернізація є свідомою настановою держави на проведення якісних перетворень у суспільстві. В основі багатьох теорій політичної модернізації лежить обґрунтування загальної моделі глобального процесу розвитку цивілізації. Сутність моделі полягає в описі характеру та напрямів переходу від традиційного до сучасного суспільства внаслідок науково-технічного прогресу, соціально-структурних змін, перетворень нормативних та ціннісних систем.

Модернізація передує глобалізації.

Поява понять „анти модернізація" і „контрмодернізація” пов'язують з ІІІ етапом розвитку теорії модернізації (друга половина 80-х рр..) → концепція „модернізації в обхід модерніті (як приналежність до західного раціоналізму)” = концепція політичного розвитку, що ґрунтується на збереженні соціокультурних традицій без нав’язування чужих (західних) зразків (А. Абдель-Малек, А. Турен, С. Хантінгтон, Ш. Ейзенштадт та ін..)

Французький вчений А.Турен → терміни (і відповідні явища) – "антимодернізація" та "контрмодернізація". Передумовою було усвідомлення того, що лінійно-поступальна модель модернізації не взмозі аналітично відобразити реальні зміни в суспільствах Латинської Америки, ПдСх Азії (пізніше – в країнах Сх. Європи і в республіках колишнього СРСР), де відбувався перехід від традиційного до сучасного стану суспільства. Зібраний емпіричний матеріал свідчив – процесам політичної модернізації багатьох суспільств властиві прискорення та сповільнення, свого роду „хвилі”, які проходять специфічним чином у кожному конкретному випадку. А. Турен показав, що фази модернізації можуть змінюватися фазами анти- і контрмодернізації, які автор визначає як реакцію на спроби трансформації політичної системи, неорганічні для політично-культурного розвитку певної країни.

Антимодернізація – 1) відкрита, активна протидія модернізації; 2) зведення процесу розвитку країни лише до відродження її цивілізаційної, культурної та історичної специфічності. Цього прагнуть певні правлячі групи й люмпен-інтелігенція, щоб зберегти (здобути) свої привілеї, владу, соціальний статус. Перші ідеї анти модернізації з'являються в 60-ті рр.. як радикальна критика І етапу розвитку теорії модернізації, що здійснювалася представниками країн, що розвиваються, та представниками лівого руху 60-х рр.. Західної Європи: на їх думку модернізація виправдовувала колонізацію; вони виступали проти західної експанісії.

Контрмодернізація є альтернативним варіантом соціальних перетворень (модернізації) по незахідному зразку, а іншого особистого шляху, який передбачає форсований суспільний розвиток виключно за ініціативою "згори", за колосальної централізації влади, пріоритету соціальної системи, а не людини (приклад – країни Східної Європи у 50-ті рр. ХХ ст., сталінська модернізація).

На думку А. Турена, ці два варіанти формують основну тенденцію суспільно-політичного розвитку ХХ ст.., що ґрунтується на відході від принципу універсальності.

Типологія модернізації (за А. Туреном; за ним послідувала рос. дослідниця Н. Зарубіна): 1. модернізація; 2. контрмодернізація; 3. антимодернізація. Рос. вчений Холмогоров додає до цієї класифікації надмодернізацію (сверхмодернизацию) = спроба досягнення переваги над цивілізацією-лідером, коли основні соціокультурні показники „сучасності” приймаються і переважають на власному ціннісному і технологічному фундаменті. Здійснивши надмодернізацію цивілізація стає лідером, формує свою ойкумену і кидає модернізацій ний виклик іншим цивілізаціям через створення привабливого образу сучасності.