- •Аналіз наслідків Першої світової війни з точки зору пере балансування сил на світовій арені.
- •2. Аналіз основних параметрів відносин між Україною та Росією.
- •IV. Новий формат співробітництва (з 2004 р.):
- •Політика
- •2. Економіка
- •3. Аналіз основних проблем еволюції системи міжнародних відносин в повоєнний період.
- •4. Аналіз процесу глобалізації в просторі і часі.
- •5. Антимодернізація та контрмодернізація.
- •6. Вибір шляхів модернізації та культурно-цивілізаційні блоки
- •7. Виміри міжнародного порядку.
- •8. Вплив глобалізації на природу міжнародних відносин.
- •9. Вплив інтеграційних процесів в Європі на систему міжнародних відносин.
- •10. Міжнародні регіони у структуруванні зовнішньої політики України.
- •12. Глобалізація і фрагментація міжнародного середовища.
- •Глобальні проблеми світової політики.
- •14. Глобальні проблеми як фактор посилення взаємозалежності світу.
- •15. Головні характеристики Вестфальської системи мв
- •16. Гомогенність та гетерогенність міжнародних систем
- •17. Держава в постбіполярній системі мв.
- •18. Дефініювання та типологія міжнародних систем.
- •19. Діалектика поліциклічності, полілінійності, стадійності та цивілізаційної унікальності розвитку людства в дослідженні глобальних політичних процесів.
- •20. Ерозія Вестфальської світополітичної моделі світу: причини і прояви.
- •21. Етапи модернізації.
- •22. Етапи розвитку теорії політичної модернізації.
- •23. Етапи та чинники становлення України як суб’єкта мв.
- •25. Зміст категорії глобалізація та її субкатегорій і методологія її використання в дослідженні міжнародних відносин.
- •26. Зміст поняття «система» в науці про міжнародні відносини.
- •27. Ієрархія систем.
- •28. Інтеграційні та дезінтеграційні процеси в сучасному світі.
- •Парадигма дезінтеграції
- •29. Історико-соціологічний підхід до дослідження міжнародних систем.
- •30. Історичні типи міжнародного порядку.
- •31. Історичні форми глобалізації міжнародних відносин.
- •32. Критерії типології міжнародних систем.
- •35. Міжнародний і світовий порядок.
- •36. Місце руху неприєднання в сучасній системі мв.
- •37. Моделі і стратегії глобальних взаємодій.
- •38. Об’єктивні передумови виникнення глобалістики
- •39. Особливості, етапи формування сучасної системи мв.
- •40. Основні характеристики Ялтинсько-потсдамської системи мв
- •41. Основні етапи розвитку системних досліджень мв.
- •Особливості Віденської системи мв.
- •Особливості і закономірності розвитку міжнародних систем.
- •45. Полі і моно полярність в мв.
- •47. Політичний простір глобального світу.
- •46. Політичний час глобального світу
- •48. Потенціал впливу зп України на європейські мв.
- •49. Причини конфліктогенності постбіполярноті системи мв
- •53. Світові цивілізаційні цикли. Групи синхронних цивілізацій.
- •55. Систематизація та класифікація глобальних проблем.
- •56. Системний метод дослідження світових політичних процесів та глобальних змін
- •57. Системний підхід до аналізу мв.
- •58. Системні війни. Аналіз наслідків іі св з точки зору перебалансування сил на світовій арені.
- •59. Стратегічне партнерство в зп України.
- •60. Структура глобальних політичних досліджень
- •61. Структура міжнародних відносин в умовах біполярності
- •62. Сучасні функції ядерної зброї в міжнародних відносинах
- •63. Теоретичні підвалини глобалістики
- •64. Теорії міжнародного середовища
- •65. Теорія міжнародної стратифікації
- •66. Теорія міжнародного порядку
- •67. Типи контролю міжнародних систем.
- •68. Типологія підходів до дослідження міжнародних систем
- •69. Типологія та динаміка локальних цивілізацій
- •70. Типологія, структура та функціональне призначення безпеки.
- •71. Україна в європейському просторі
- •Характеристика етапів розвитку глобалістики.
- •80. Явище міжнародних відносин. Виникнення і еволюція.
5. Антимодернізація та контрмодернізація.
Модернізація є свідомою настановою держави на проведення якісних перетворень у суспільстві. В основі багатьох теорій політичної модернізації лежить обґрунтування загальної моделі глобального процесу розвитку цивілізації. Сутність моделі полягає в описі характеру та напрямів переходу від традиційного до сучасного суспільства внаслідок науково-технічного прогресу, соціально-структурних змін, перетворень нормативних та ціннісних систем.
Модернізація передує глобалізації.
Поява понять „анти модернізація" і „контрмодернізація” пов'язують з ІІІ етапом розвитку теорії модернізації (друга половина 80-х рр..) → концепція „модернізації в обхід модерніті (як приналежність до західного раціоналізму)” = концепція політичного розвитку, що ґрунтується на збереженні соціокультурних традицій без нав’язування чужих (західних) зразків (А. Абдель-Малек, А. Турен, С. Хантінгтон, Ш. Ейзенштадт та ін..)
Французький вчений А.Турен → терміни (і відповідні явища) – "антимодернізація" та "контрмодернізація". Передумовою було усвідомлення того, що лінійно-поступальна модель модернізації не взмозі аналітично відобразити реальні зміни в суспільствах Латинської Америки, ПдСх Азії (пізніше – в країнах Сх. Європи і в республіках колишнього СРСР), де відбувався перехід від традиційного до сучасного стану суспільства. Зібраний емпіричний матеріал свідчив – процесам політичної модернізації багатьох суспільств властиві прискорення та сповільнення, свого роду „хвилі”, які проходять специфічним чином у кожному конкретному випадку. А. Турен показав, що фази модернізації можуть змінюватися фазами анти- і контрмодернізації, які автор визначає як реакцію на спроби трансформації політичної системи, неорганічні для політично-культурного розвитку певної країни.
Антимодернізація – 1) відкрита, активна протидія модернізації; 2) зведення процесу розвитку країни лише до відродження її цивілізаційної, культурної та історичної специфічності. Цього прагнуть певні правлячі групи й люмпен-інтелігенція, щоб зберегти (здобути) свої привілеї, владу, соціальний статус. Перші ідеї анти модернізації з'являються в 60-ті рр.. як радикальна критика І етапу розвитку теорії модернізації, що здійснювалася представниками країн, що розвиваються, та представниками лівого руху 60-х рр.. Західної Європи: на їх думку модернізація виправдовувала колонізацію; вони виступали проти західної експанісії.
Контрмодернізація є альтернативним варіантом соціальних перетворень (модернізації) по незахідному зразку, а іншого особистого шляху, який передбачає форсований суспільний розвиток виключно за ініціативою "згори", за колосальної централізації влади, пріоритету соціальної системи, а не людини (приклад – країни Східної Європи у 50-ті рр. ХХ ст., сталінська модернізація).
На думку А. Турена, ці два варіанти формують основну тенденцію суспільно-політичного розвитку ХХ ст.., що ґрунтується на відході від принципу універсальності.
Типологія модернізації (за А. Туреном; за ним послідувала рос. дослідниця Н. Зарубіна): 1. модернізація; 2. контрмодернізація; 3. антимодернізація. Рос. вчений Холмогоров додає до цієї класифікації надмодернізацію (сверхмодернизацию) = спроба досягнення переваги над цивілізацією-лідером, коли основні соціокультурні показники „сучасності” приймаються і переважають на власному ціннісному і технологічному фундаменті. Здійснивши надмодернізацію цивілізація стає лідером, формує свою ойкумену і кидає модернізацій ний виклик іншим цивілізаціям через створення привабливого образу сучасності.