49. Причини конфліктогенності постбіполярноті системи мв

Загальна кількість конфліктів в постбіполярному світі дещо зменшилася – із 44 у 1989 році до близько 30 щорічно у 2003-2007 роках (це стосується традиційних, відомих нам із попередніх історичних періодів конфліктів. Натомість, часто в цій міжнародній системі виникають конфлікти, які важко діагностувати й дослідити).

• Трансформація природи міжнародних акторів, їхньої мотивації, цілей та засобів їх досягнення: замість традиційних прагнень держав – контролю над територією, поширення ідеології або захоплення ресурсів – виникають незвичні спроби захистити «права людини», сприяти демократизації або підтримувати міжнародний режим → зміна(часом ігнорування) традиційних понять державного суверенітету, національних інтересів.

• Поява нових (транснаціональних) акторів з новими цілями, інтересами → транснаціональні конфлікти. Протягом 1990-х років спостерігається різке зростання транснаціональних операцій, таких як торгівля, прямі іноземні інвестиції та інші форми руху капіталу, переміщення людей, інформації та культурних продуктів.

• Винахід та поширення ядерної зброї у 1950-60-х роках створили реальну загрозу катастрофи глобального масштабу у випадку неконтрольованої ескалації конфлікту. Більшість держав світу в цих умовах стали заручниками глобальної системи ядерного протистояння. Дія ядерного фактору у постбіполярній системі актуальна.

• Нерівномірність глобального розвитку. (більшість торгівельних та фінансових потоків зосереджено в рамках розвинених країн (т.зв. «світ OECD» або «золотий мільярд»). Більша частина світу, у якій проживають 5/6 населення Землі, значно відстає у темпах економічного розвитку, розвитку торгівлі та технологій. Темпи і масштаби такого розшарування в сучасному світі є надзвичайно швидкими та загрозливими. )

• Вплив глобалізації: 1) одночасна політична інтеграція та фрагментація = використання переваг + нові лінії розломів → акції антиглобалістів, піднесення різного роду екстремістських рухів, часто націоналістичних; 2) зміна ролі державних інститутів = намагання транснаціональних акторів диктувати умови розвитку → суперечки, конфлікти в системі прийняття рішень. 3) поширення універсальних цінностей, в більшості західного походження, викликає спротив традиційних суспільств; 4) зменшення надійності та ефективності традиційних силових засобів + збільшення попиту на ефективні форми управління взаємозалежністю (демократичні норми та інститути) + підсилюючи міжнародні режими та інститути → транснаціональні конфлікти.

• Зв’язок між торгівлею та миром → до зміни форм конфліктів (неолібералізм, Роберта Кохейн, Джозеф Най): при зростанні взаємозалежності в ході глобалізації зменшуватиметься питома вага традиційних конфліктів та зростатиме кількість та важливість транснаціональних конфліктів. Зміняться також засоби попередження та врегулювання конфліктів.

• Змінена архітектура світової політики суттєво впливає на динаміку міжнародної конфліктогенності → зменшення кількості класичних міждержавних війн, як в абсолютних цифрах, так і відносно загальної кількості конфліктів усіх типів (конфлікти такого типу залишаються виключними та одиничними, принципово відрізняючи постбіполярний світ від попередніх міжнародних систем).

• Зростання кількості внутрішніх конфліктів. Витоки: економічні та територіальні суперечності, неефективні політичні системи, історичні ворожнечі, етнічні та релігійні протиріччя, структурні негаразди + довгострокові фактори системного розвитку. + Протиріччя між державою та прагненнями й інтересами суспільних груп, які в рамках існуючих державних процедур не можуть бути задоволеними. Суб'єкти конфліктів – етнонаціоналісти, тубільці, етнокласи (за економічні можливості), претенденти на владу.

• Ідеологічний (внутрішній) конфлікт → змагання за лояльність людей (підтримка населення, підрив підтримки іншої сторони) між, наприклад, урядом та повстанцями = боротьба за «серця» людей і перемога в ній означатиме контроль над всім населенням.

• Конфронтація еліт (внутрішній конфлікт) у боротьбі за ресурси.

• Вплив основних тенденцій розвитку сучасних міжнародних відносин = зростання рівня насильства та недовіри різноманітних етнічних, релігійних та ідеологічних груп, послаблення ряду держав, поглиблення економічного розшарування → зростання ворожості та екстремізму, асиметричні конфлікти(збільшення розриву між розвиненими країнами і країнами, що розвиваються виступає дестабілізуючим фактором, що стимулює, зокрема, асиметричні тенденції в системі).

• Дестабілізуючі військово-політичні фактори – ускладнення прорахування співвідношення сил внаслідок зміщення акцентів з кількісних до якісних параметрів → труднощі у проведенні традиційної політики балансування, яка була основним інструментом підтримання стабільності в мультиполярних системах.

• Конфліктогенність економічних відносин: економічна конкуренція, що супроводжується глибоким розподілом праці → концепція глобального лібералізму: 1) поглиблення розподілу праці часто позбавляє технологічно нерозвинені країни підвищити власний рівень розвитку; 2) розподіл спільного прибутку від торгівлі є нерівномірним (не відповідає співвідношенню затрачених ресурсів) → дисбаланс в міжнародній системі.

• Системний рівень МВ → причин виникнення міжнародних конфліктів: 1) аналіз структурних характеристик: протиріччя, що існують як між полюсами (горизонтальні), так і між полюсами і периферією системи. Складна дворівнева структура стимулює зсув конфліктного потенціалу із глобального на регіональний та локальний рівень і виникнення структурної асиметрії. Збільшення гетерогенності системи підсилює ефект такої асиметрії. Високий рівень конфліктогенності постбіполярної міжнародної системи є результатом структурних протиріч. 2) структурний рівень: дилема безпеки як причина конфлікту (індо-пакистанський конфлікт), хоча дилема безпеки може навпаки спонукати держави до формування альянсів, союзів.

• «вимивання» державного суверенітету внаслідок дії тенденцій глобалізації та регіоналізації, хоча і не призводить до зникнення держави як центрального елементу міжнародної системи, однак суттєвим чином впливає на динаміку конфліктів, зміщуючи процеси прийняття рішень на наддержавні рівні, ця тенденція вимагає створення на цих рівнях ефективних інститутів врегулювання конфліктів.

• терористичні атаки (асиметричне протистояння).