25. Зміст категорії глобалізація та її субкатегорій і методологія її використання в дослідженні міжнародних відносин.

Широке застосування терміну глобалізація – тенденція сучасного світового порядку. Пояснення і визначення явищ в основі яких лежить феномен взаємозалежності.

Глобалізація – процес інтенсифікації взаємозв’язків між різними формами організації суспільного життя, що призводить до стану взаємозалежності між компонентами системи взаємозв’язків.

Етимологія терміну. Вперше почали використовувати в контексті економічного дискурсу: економічні аспекти глобалізації; соціальні аспекти процесу зникнення розбіжності різних суспільств; комплексний (економіка+політика+екологія+соціологічний аспект).

Глобалізація ( англ. globalization) – процес інтенсифікації взаємозв’язків між різними формами організації суспільного життя, що призводить до стану взаємозалежності між компонентами системи взаємозв’язків.

Глобалізація не виявляє себе однаково в усіх країнах та регіонах, посилюється поляризація як серед окремих країн, так і по лінії “Північ-Південь”. Нерівномірність її розвитку по географічному параметру призводить до посилення позицій її супротивників (антиглобалістів).

Глобалізація – перехід до “ світ-системності”, глобальності, тобто до більш взаємопов’язаної світової системи, в якій взаємозалежні мережі і потоки долають традиційні кордони.

Глобалізація – об’єктивний процес в сучасних міжнародних відносинах, вища стадія інтернаціоналізації.

Глобалізація – це процес, в якому приймають участь як головні, так і другорядні актори. О.І.Уткін розглядає глобалізацію як процес становлення єдиного взаємозалежного світу, до якого різні народи по різному були підготовлені.

Отже, глобалізація являє собою багатосторонній процес, в якому чітко простежуються політичні, економічні, соціальні, культурологічні, інформаційно-технологічні, демографічні, екологічні та інші аспекти

В’ялоплинна глобалізація - економічні зв'язки між державами мають спорадичний, дискретний характер, залишаючись у рамках окремих локальних ареалів і територій.

Повільно прогресуюча глобалізація - формується світовий ринок, розвивається і поглиблюється міжнародний поділ праці, вимальовується профіль спеціалізації окремих країн і регіонів.

Біструктурна глобалізація - пов'язана з економічним переділом світу, розпадом світового господарства на протилежні системи та їхнє протистояння.

Послідовний чи органічний тип глобалізації - розвивається в умовах єдиного ринкового світового господарства як об'єктивний процес і найважливіша ознака постіндустріальної цивілізації.

Архаїчна форма глобалізації розвивалась у доіндустріальний період людської історії, коли існували спорадичні зв»язки спочатку між племенами, а потім між країнами і регіонами.

Протоглобалізація охоплює період з 1600 по 1800 рр. і характеризується розвитком мануфактурного виробництва, науковою, промисловою і фінансовою революціями, зародженням світового ринку.

Модерна глобалізація (1800-1950 рр.) мала два головних виміри: піднесення національних держав та стрімке розширення індустріалізації, внаслідок якої сформувався глобальний поділ праці.

Постколоніальна глобалізація полягає у формуванні нової архітектури відносин між розвинутими країнами та країнами, що розвиваються, у виникненні регіональних інтеграційних об»єднань, зростанні ролі транснаціональних корпорацій, у трансформації ролі держави в економічному і політичному житті суспільства.

“Макдональдизація” – гомогенезація культур, яка здійснюється транснаціональними корпораціями, протікає під гаслом модернізації (вестернізації, американізації т.д.).

Глобалізація на світовому рівні - означає зростаючу взаємозалежність країн і регіонів, переплетення їхніх господарських комплексів та економічних систем.

Глобалізація на рівні окремої країни - характеризується наступними показниками: відкритістю економіки, часткою зовнішньоторговельного обороту чи експорту у ВВП, обсягом зарубіжних інвестиційних потоків, міжнародних платежів та ін.

Галузевий зріз глобалізації - визначається співвідношенням обсягів зустрічної внутрішньогалузевої торгівлі до світового виробництва відповідної галузі, та коефіцієнтом спеціалізації галузі, розрахованим як співвідношення національних і міжнародних експортних квот галузі.

Глобалізація на рівні компанії - залежить від того, наскільки компанія диверсифікувала свої надходження та розмістила свої активи в різних країнах із метою збільшення експорту товарів і послуг та використання місцевих переваг.

Регіоналізація міжнародної торгівлі – тенденція, що діє всупереч процесу глобалізації, внаслідок чого торговельні потоки спрямовуються в країни, об'єднані торгово-економічними угодами.

Глобалізація – це не тільки одна з головних тенденцій світового розвитку. З цим терміном пов’язують виникнення нової системи міжнародних відносин, яка замінила систему ялтинсько-потсдамську.

Глобальний розвиток – це поняття, яке найчастіше застосовується для визначення максимально можливої сукупності змін у просторі та часі, які охоплюють людство в цілому, а його використання дозволяє виявити головні тенденції розвитку людства (див. частину 8).

В умовах глобалізації ускладнюється структура світового розвитку, трансформуються цінності та норми життєдіяльності людей, видозмінюється система взаємодії між ними (глобальні відносини), встановлюються нові пріоритети у розв’язанні глобальних системних проблем. У результаті цього формується така нова форма соціальної організації в умовах впливу сучасних процесів глобалізації , як глобальне суспільство.

Глобалізація як процес характеризується об’єднанням між народами та початком зародження глобальних форм співіснування людства. В контексті з’ясування сутності глобального суспільства важливим методологічним аспектом є необхідність чіткого розмежування понять «глобальне суспільство», «світове суспільство»,«глобальна система», «міжнародна спільнота», «світове співтовариство» та ін. Ця проблема викликає значні теоретико-методологічні складнощі.

Цілісне осмислення еволюційних глобальних політичних процесів призвело до широкого застосування терміну "глобалізація", який покликаний відтворити те загальне, що складає специфіку процесів та явищ на глобальному рівні. Термін глобалізація набуває загальне визнання. Він використовується науковим апаратом багатьох наук, в тому числі і міжнародно-політичної .

Серед головних тенденцій сучасного світового розвитку більшість політологів визначають перш за все глобалізацію. Вона являє собою один з найбільш обговорюємих і в той же час найменш науково досліджених процесів. Адже тенденція має декілька значень, зокрема не тільки „напрямок розвитку”, але і „прагнення”, „схильність” до чогось, а також використовується в розумінні головної ідеї наукового (або художнього) твору.

Глобалізація – це процес становлення глобального суспільства та глобальної людини. Глобалізація забезпечує інтеграцію народів та держав у єдиний світовий простір. Процеси глобалізації призводять до змін у найважливіших соціальних інститутах сучасної цивілізації: змінюється роль держави, цінності свободи та демократії, зовнішньополітичні стратегії та геополітичні установки, відбуваються “порушення” ціннісно-нормативної системи суспільства. “Глобальна людина” змушена вести боротьбу за власне виживання у світі. Так, на думку В.Ляха, глобалізація створює нестабільний світ, в якому трансформації зачіпають усі сфери суспільного і індивідуального життя, а В.Воронкова сутністю глобалізації вважає перетворення людства на єдину структурно-функціональну систему, організовану за універсальними принципами. М.Шимаї вбачає в глобалізації сукупність таких процесів та явищ, як транскордонні потоки товарів, послуг, капіталу, технології та інформації, переміщення людей між країнами, переважання орієнтації на світовий ринок в торгівлі та інвестуванні, територіальну та інституціональну інтеграцію ринків, а також виникнення глобальних проблем, для вирішення яких необхідне всесвітнє співробітництво. Це визначення слід доповнити і такими процесами, як розширення в глобальних масштабах діяльності корпорацій, а також створення міжнародних інститутів, поширення політики та культури через державні кордони.

Використання категорії глобалізація + методологія

Отже, зміст категорії глобалізація є найактуальнішою темою дискусій серед дослідників. Дискусії точаться навколо часу виникнення, сутності, тенденцій, наслідків глобалізації тощо. Окремо постає питання про визначення “глобалізації”. Існуюча полісемантичність поглядів виникає в результаті тлумачення цього феномену з позицій соціально-політичного, соціально-економічного, соціокультурного ракурсів.

Важливий фактор глобалізації – це новітні технології, які посилюють тенденцію до відкритості міждержавних кордонів. Дж.Тобін характеризує її як суто технологічний процес, пов`язаний із широким поширенням високих технологій в електроніці, обчислювальній техніці і комунікаціях. Використання новітніх технологій значно впливає на статус країни: чи вона інтегрована в світове співтовариство, чи навпаки, знаходиться в ізоляції. Подібні явища дозволили вважати розвиток нових технологій пусковим механізмом глобалізації.

Поступово глобалізація починає розглядатись комплексно як процес, що відбувається у багатьох вимірах (економічному, політичному, культурному та ін..), який здійснює вплив на всі сфери життя суспільства.

Приходимо до висновку, що в світовій науковій думці існують різні точки зору відносно сутності глобалізації. Розуміння глобалізації різниться в залежності від теоретичних позицій авторів.

В межах реалістичної парадигми глобалізація розуміється перш за все як процес еволюційного розвитку світу.

В межах ліберальної та неоліберальної парадигми глобалізація розглядається як якісно новий етап розвитку політичної структури, людства в цілому.

В межах радикальної парадигми неомарксисти аналізують сучасні процеси як заключну фазу розвитку капіталізму, яка призводить до подальшої поляризації світу по економічним параметрам і як наслідок – до політичної нестабільності.

Глобалізація не виявляє себе однаково в усіх країнах та регіонах, посилюється поляризація як серед окремих країн, так і по лінії “Північ-Південь”. Нерівномірність її розвитку по географічному параметру призводить до посилення позицій її супротивників (антиглобалістів). Антиглобалізм виходить з того, що глобалізація призводить до концентрації влади та капіталу в найбільш розвинутих країнах, розрив між розвинутими та бідними збільшується.

В той же час в стадії формування знаходяться окремі наукові школи дослідження глобалізації ( зокрема, гіперглобалісти, скептики і трансформісти) , кожна з яких пропонує власне бачення глобалізації, хоча і включає представників всіх вказаних наукових парадигм.

Гіперглобалісти ( К.Омає, К. Стрендж та ін.) вбачають в глобалізації початок нової епохи історії людства, коли традиційні національні держави стають неприродними (штучними) і навіть неможливими одиницями світової економіки. Відбувається денаціоналізація економіки завдяки транснаціоналізації виробництва, торгівлі, фінансів, виникнення глобальної економіки. Економічна і політична влада починають істотно денаціоналізуватись. Це в свою чергу має призвести до фундаментальних змін, зокрема зародженню загальносвітових інститутів управління, кінцю національної держави, до формування нового світового порядку, глобальної цивілізації.

Скептики (П.Херст, ЮДж.Томпсон та ін.) висловлюють точку зору, що зміни не є безпрецедентними в історичному вимірі. Глобалізація – це посилення взаємодії між національними економіками. Глобалізація і регіоналізація розглядаються ними як дві протилежні тенденції, вони постулюють, що зараз світова економіка менш глобальна, ніж за часів існування світових імперій. Більшість скептиків вважають, що нерівномірність Північ-Південь посилюється, що призводить до посилення фундаменталізму та агресивного націоналізму. Замість появи глобальної цивілізації посилюється поділ світу на цивілізаційні блоки.

Трансформісти ( Дж. Розенау, Дж.Раггі, Т.Ніроп) вважають, що глобалізація – це нове явище і на межі тисячоліть є центральною рушійною силою, яка стоїть за швидкими соціальними, політичними та економічними змінами, які надають нових форм сучасному суспільству і призводять до формування нового світового порядку, який більше не можна сприймати як суто державоцентриський чи головним чином як державо-керований, оскільки повноваження дедалі більше поширюються серед державних і приватних організацій на місцевому, національному, регіональному та глобальному рівнях.. Трансформісти асоціюють глобалізацію з новими моделями глобальной стратифікації. Це має призвести до зміни функцій держави, реорганізації та переструктуруванні влади національних урядів. Держави-нації більше не є єдиними у світі центрами та головними формами врядування або влади. Глобалізація трансформує не тільки державну владу, але й світову політику, з’являються нові потужні позатериторіальні форми економічної і політичної організації в планетарному масштабі.

Таким чином, основні джерела розбіжностей між представниками окремих наукових шкіл дослідження глобалізації зводяться до визначення загальної концепції глобалізації; її причин, періодизації, наслідків, впливу та шляхів подальшого розвитку. Наявність багатьох визначень поняття „глобалізація” свідчить не тільки про їх залежність їх змісту від контексту використання, але й про відсутність консенсусу відносно його змісту та неоднозначності його розуміння різними науковими школами та дослідниками.

Поступово глобалізація починає розглядатись комплексно як процес, що відбувається у багатьох вимірах (економічному, політичному, культурному та ін..), який здійснює вплив на всі сфери життя суспільства.

Отже, під глобалізацією розуміється свого роду процес, тобто розвиток у просторі та часі цілої сукупності характерних змін, що відбуваються у сучасному світі.

В міжнародному політичному дискурсі глобалізація означає нову систему міжнародно політичних та економічних відносин які відповідають новому балансу в МС.

Комплексний підхід розглядає глобалізацію в усіх аспектах в тому числі подолання глобальних проблем. Крім того існують: економічний, культурологічний (цивілізаційний), соціологічний, екологічний підходи.

Концептуальні схеми глобалізації:

1. Світ як середовище яке гомогенізується та універсалізується.

2. Світ як фундаментальна гетерогенна система, яка породжує розділення протиставлення різного роду.

Глобальність – це характеристика системи яка включає напрямки їх розвитку, тому це поняття більш високого рівня яке не може бути зведенним до визначень І-го порядку.

Регіоналізація – регіональна економічна інтеграція (вузьке визначення), це формування зв’язків в регіоні на основі спільної географічної приналежності (широке значення).

Регіоналізм – це формування економічних спільнот близько розташованих держав завдяки укладанню торгівельних угод преференційного типу.

Підходи до дослідження:

1. теорія імперіалізму: глобалізація відбувається в економічній сфері і імперіалізм кінцева стадія капіталізму.

2. теорія залежності: відставання країн третього світу через глобалізацію.

3. Світ-системна теорія.