Шпори

1. Аналіз наслідків Першої світової війни з точки зору пере балансування сил на світовій арені.

Перша світова війна: Дата: 28.06.1914 (убивство австрійського ерцгерцога Франца Фердінанда в Сараєво) – 11.11.1918. Місце: Європа, Африка, Близький Схід (недовго в Китаї та на Тихоокеанських островах). Сторони: Четверний Союз (Австро-Угорщина, Німеччина, Османська імперія, Болгарія), Антанта (Росія, Франція, Великобританія, Італія – з 1915 року, США, Японія + ще 26 країн). Характер: системна війна. Розпочалася внаслідок розпаду Віденської системи балансу сил після поразки Росії у Кримській війні, об'єднання Італії та Німеччини і формування ворожих блоків – Антанта (1891 р. – франко-російська угода; 1893 р. – таємна військова конвенція Франція – Росія; 1904 р. – Росія + Великобританія + Франція; 1907 р. – британсько-російська угода про розподіл сфер впливу в Ірані, Афганістані, Тибеті) і Троїстий Союз (1882 р. – Німеччина, Австро-Угорщина, Італія), які ставили перед собою завдання переділу сфер впливу на свою користь. Результат: Перемога країн Антанти. Розпад Німецької, Російської, Османської та Австро-Угорської імперій. Виникнення нових незалежних держав у Східній та Центральній Європі. Започаткування Версальсько-Вашингтонської системи МВ (Дві підсистеми – Європейська підсистема: Версальський мирний дого­вір 1919 р. з Німеччиною, договори з союзниками Німеччини (4 червня 1920 р. Тріанонський з Угорщиною, 10 серпня 1920 p. Севрський, 10 вересня 1919 р. Сен-Жерменський з Австрією, 27 листопада 1919 р. Неїнський з Болгарією); Далекосхідна підсистема – договори, підписані на Вашингтонській конференції (11.1921 – 02.1922) – Договір чотирьох держав (Велика Британія, США, Франція та Япо­нія), 13.12.1921 p., взаємні гарантії недо­торканості острівних володінь в Тихому океані; Договір п'яти держав (Велика Британія, США, Японія, Франція й Італія), 6.02.1922 p., співвідношення між флотами цих країн за класом лінкорів у пропорції 10 :10 : 6 : 3,5 : 3,5. Договір дев'яти держав (США, Велика Британія, Франція, Японія, Італія, Бельгія, Голландія, Португалія й Китай) 6.02.1922 p., принцип поваги суверенітету, територіальної й адміністративної недоторканості Китаю, принципи "відкритих дверей" та "рівних можливостей" у торгівлі й розвитку промисловості на всій території Китаю.)

Наслідки:

• Перегрупування сил на світовій арені. Політична самоізоляція США від європейських справ. – зростання ролі США за межами американського континенту → амери­канська експансіоністська політика (після перемоги в іспано-американській війні 1898 р.): ідеологічне обґрунтування – доктрина Монро (міжнародно-правовий аспект), вільсонівський універсалізм (січень 1918 р. – "14 пунктів": відкрита дипломатія, свобода судноплавства, загальне роззброєння, ліквідація митних бар'єрів, розв'язання колоніа­льних суперечок, утворення Ліги Націй та ін..; засуджувалися несправедливі війни, таємна дипломатія, проголошувався принцип самовизначення на­цій), доктрина відкритих дверей (економічний аспект) + план Дауеса (1924), план Юнга (1929) (розроблені для Нім.) = економічна залежність Європи від США.

• Закріплення лідерства США, Британії та Франції у новій сис­темі. Значні територіальні, політичні та економічні надбання країн-переможниць дали їм фактичне право зміни характеристик міжнародної системи та формування її за­ сад.

• Територіальні зміни – розпад Німецької, Османської, Австро-Угорської імперій. Перевага Франції у Європі, Британії – на Близькому Сході + панування на морі. → прикордонні суперечки у Європі.

• Утворення нових суверенних суб'єктів міжнародних відносин у Європі, зовнішня політика яких на пізніших етапах розвитку системи справила значний вплив на проходження системних кризових процесів.

• "Дискриміноване" становище переможених держав та Радян­ської Росії. Переможені держави → територіальні втрати, "виключені" з ряду системотворчих елементів + перетворені виключно на об'єкти впливу Версальської підсистеми. Німеччина (подібно – Туреччина, Болгарія) втратила права на свої колонії, сильно обме­жувалася у володінні збройними силами та пригнічувалася економічно через механізм репарацій. Радянська Росія, формально не будучи переможеною, виявилася на початковому етапі також виключеною з процесу системотворення. Формальним визнанням цього факту з боку Росії вважається Раппальський договір 1922 р., після якого розпочинається широка кооперація між Німеччиною та Радянсь­кою Росією (пізніше СРСР), яка за своєю суттю була "блоком ображених", себто держав, що найбільше прагнули перегляду статус-кво системи. Як передумова початку нової війни.

• Формування Європейської (Версальської) частин системи під впливом політичних та військово-стратегічних мірку­вань країн-переможниць: ігнорування інтересів переможених держав та новоутворених країн → вразливість системи. Світ поступово перестає бути євроцентристським, міжнарод­на система починає перетворюватися на глобальну.

• Відносна рівновага Далекосхідної підсистеми. нестабільність обумов­лювали невизначеність політичного розвитку Китаю, мілітаристський зо­внішньополітичний курс Японії та ізоляціонізм США.

• Стратегічна перевага Японії на Тихому океані. Заборона спорудження нових військово-морських баз близько від Японії = США мали відмовитися від укріплення островів у центральній та західній час­тинах Тихого океану. США і Великій Британії заборонялося мати бази на відстані менше як 5 тис. км від Японії.

• Створення першої міжнародної організації (Ліга Націй) – мета: підтримання миру, збере­ження повоєнного статус-кво (не виконано: СРСР в складі ЛН 1934 – 1939, Німеччина – 1926-1933, Японія вийшла у 1933), виконання умов Версальського миру + колективні дії всіх членів → принцип одностайності (недолік!). Статут підписали 44 держави (США не підписали під впливом ізоляціоністів). Введено поняття мандату ("А" – протекторат/території Османської імперії, "В" – самоврядування/Центральна Африка, "С" – анексія/Південно-Західна Африка). ЛН – неефек­тивна у виконанні своїх стабілізаційних функцій. Це стало свідченням відсутності міцної договірно-правової бази системи.

• Із завершенням Вашингтонської конференції закінчилася фаза стано­влення нової міжнародної системи: виникли центри сили, яким вдалося виробити порівняно стійку систему взаємин між собою; в основному були розв'язані найбільш спірні питання, пов'язані з повоєнним урегулюванням, знята напруженість у відносинах між великими державами.

• Версальсько-Вашингтонська система міжнародних відносин відріз­нялася вкрай високим рівнем гетерогенності як внаслідок протистояння в політико-ідеологічній (демократія і тоталітаризм) політичній, військовій, економічній сферах, так і внаслідок наявності декількох більш-менш незмін­ них протягом усього періоду її існування груп акторів, що знаходилися у стані перманентного системного протистояння.

• Для Версальсько-Вашингтонської системи характерною була певна асинхронність у трансформаційних процесах у двох основних підсис­темах (європейській та далекосхідній), що призводило до подальшої дестабілізації системи за принципом каналізації = системні зміни в одній з підсистем із часом викликали новий сплеск трансформацій в іншій (більша каталізуюча роль – далекосхідної підсистеми).

• специфічний тип контролю системи – егалі­тарно-ієрархічний: ієрархія засобів та суб'єктів системного контролю + основні елементи контролю на практиці були оформлені в егалітарний спосіб (колективна безпека, Ліга Націй, міжнародно-правові угоди універсального характеру тощо). Подібна гібридність контрольних механізмів зумовила крах системи.

Версальсько-Вашингтонська система міжнародних відносин є одною з найскладніших для системного аналізу через високий ступінь "розмитості" меж окремих етапів розвитку даної системи, швидкою трансформаційною динамікою системи та невизначеністю статусу низки акторів по відношенню до системи та інших акторів в окремі періоди розвитку Версальсько-Вашингтонської системи міжнародних відносин.