70. Типологія, структура та функціональне призначення безпеки.

Найважливішою якістю системи є її безпека. У міжнародно-політичній теорії поняття "безпека" є однією з базових категорій. Безпека як філософська категорія не – це не тільки стан захищеності будь-якої системи за відсутності небезпеки, як ідеал, до якого треба прагнути, але неможливо досягти повною мірою. Це передусім властивість визначеної системи, наслідок діяльності держави, ряду її систем та органів та власне процес діяльності, спрямованої на досягнення завдань у сфері гарантування і підтримання безпеки. У цьому контексті безпеку слід розглядати не стільки як стан, скільки, передусім, як здатність визначеної системи запобігати будь-яким загрозам, обираючи при цьому найраціональніший варіант реагування.

Розгляд безпеки як філософської категорії вимагає певного категорійного апарату для дослідження її в часі та просторі.

Проблему безпеки у міжнародних відносинах слід розглядати у кількох вимірах (характерно для реалістичних та неореалістичних концепцій):

• як національну безпеку - безпеку певного окремого суб'єкту МВ;

• як регіональну, субрегіональну безпеку - безпеку групи суб'єктів, об'єднаних спільними інтересами або цілями;

• як міжнародну безпеку - безпеку функціонування всієї системи МВ.

Безпека класифікується як глобальна або регіональна залежно від рівня взаємодії суб'єктів. Регіональна підсистема є сукупністю специфічних взаємозв'язків, що виходять із спільної географічної належності.

Безпеку слід розглядати як атрибут (невіддільну властивість будь-якої системи), що знаходить відображення у таких системних ознаках, як цілісність, відносна самостійність і тривалість. Втрата кожної із вказаних ознак може призвести до загибелі системи, а ступінь їх втілення дає можливість робити висновки щодо рівня її забезпеченості.

Можна виділити наступні форми безпеки: потенційна, реальна та уявна.

Потенційна безпека - такий стан захищеності, якого можна досягти через прийняття сукупності виважених профілактичних заходів. Реальна безпека передбачає, що такі заходи вже були застосовані, тому рівень захищеності життєво важливих інтересів є доволі належним. Уявна безпека – оманливий стан, за якого не забезпечено надійного захисту життєво важливих інтересів.

Криза безпеки настає внаслідок порушення системи безпеки. Розрізняють такі фази кризи безпеки: передкризова; початок кризи; кульмінація; остання фаза - перехід до іншої якості.

Категорії "безпека" та "національна безпека" у працях Н.Макіавеллі ("Государ") та Т.Гоббса ("Левіафан") (епоха Відродження). Мир як цінність асоціювався з категоріями безпеки, суверенітету, незалежності, територіальної цілісності. Проте на практиці мир неодноразово нехтувався заради інших цінностей та інтересів, що визначалися на той час найвищими. Тому мирні відносини не завжди сприймалися за гарантії безпеки. Нерідко засобом забезпечення безпеки вважалося зміцнення могутності держави, тобто безпека сприймалася як "засіб колективного захисту" і розглядалася як основа держави.

Водночас ідеалістична традиція (З.Бжезінський, Р.Кларк, Л.Б.Сон) вважає, що безпека має забезпечуватися шляхом правового регулювання та демократизації МВ.

ЮНЕСКО: так як думки про війни виникають у розумі людей, тому у свідомості людей слід укорінювати ідею захисту миру.

Доядерний та ядерний періоди історії людства. Традиційні категорії до ядерного етапу - загроза та безпека, сила та стратегія, нестабільність та баланс сил, уразливість та зверхність - нині набувають нового змісту. Звідси необхідність перегляду поняття "безпека" в ядерну епоху. Оскільки ядерна війна не може розглядатися як продовження політики іншими засобами, бо перемога в ній є неможливою, то створення безпеки за рахунок безпеки інших є неможливим. Безпека ядерної епохи може бути виключно глобальною, і базуватися не лише на застосуванні заходів із забезпечення власної безпеки, а й на врахуванні кожною країною загальних інтересів іншої (принципи рівної і всеохоплюючої безпеки).

Еволюція співвідношення елементів безпеки.

Системний аналіз вирізняє наступні аспекти безпеки: військово-стратегічний, політичний, економічний, етнокультурний, екологічний тощо.

Нинішня система безпеки ґрунтується на використанні сили. Політичний реалізм (Арон, Кеннан, Кіссінджер, Моргентау) головний компонент нац.інтересу – сила, військова могутність, прагнення влади, спроможність диктувати свої інтереси іншим.

З 60-их ХХ ст. – утверджується уявлення, що основні напрями політики безпеки – зміцнення власних збройних сил, створення воєнних союзів, які врівноважують один одного. Воєнний характер безпеки є домінантним.

Аналіз національної та регіональної безпеки неможливий без врахування аспекту військової безпеки. Складові військової безпеки: військовий потенціал держави, можливості розвитку збройних сил, технічне забезпечення, рівень військової підготовки. Таким чином, функція військової безпеки є стримування чи оборона, тобто загроза застосування сили для запобігання агресії чи захисту від неї.

Основними характеристиками традиційної парадигми безпеки є розуміння безпеки як обороноздатності, а військова міць, збройна сила розглядається як основний засіб її забезпечення.

Залежність між безпекою суб’єкта МВ та основним засобом її забезпечення – чим більша війська міць, тим вища обороноздатність, отже і безпека.

Основний зміст процесу підтримання безпеки – вдосконалення і нарощування військового потенціалу. Звідси, нинішній стан системи міжнародної безпеки є результатом внутрішнього розвитку цієї системи, заснованої на традиційній парадигмі підтримання безпеки.

Після ХВ (зменшення значення військової сили як засобу впливу держави) більшого значення набувають інші компоненти сили – звідси, нові поняття: «тверда сила» (військовий потенціал), «м’яка сила» (інструменти взаємозалежності, динамізм економіки, соціальна складова, комунікації, культура), також в 2000-их рр. Дж.Най вводить поняття «розумна сила» (баланс між «тверда сила» і «м’яка сила»).

Зараз безпека набуває багатоаспектного характеру, хоча в часи ХВ безпека складалася також з економічної, ядерної, соціальної (на додаток до військової). Набуває все більшого значення економічний елемент безпеки в умовах зростання взаємозалежності. Могутність базується на сукупності економічних, політичних і військових аспектів.

Економічна безпека формується з урахуванням геополітичних чинників, доступу до ресурсів.

Оскільки світ як загальна єдність, то формуються нові погляди на безпеку. Поняття безпеки виходить за національні межі і стає проблемою загальнолюдського значення.

70-80-ті рр. ХХ ст. виникає концепція загальної безпеки, що є сукупністю нових принципів побудови безпеки в ядерну епоху.

В пост біполярну епоху людство переходить до нової моделі забезпечення безпеки, яка побудована не на військово-блоковому протистоянні, а на співпраці.

Світовий процес формування простору безпеки складатиметься і консолідуватиметься за окремими зонами. Із регіональних і субрегіональних зон безпеки має утворитися міжнародна система безпеки.

Необхідність переоцінки категорії безпеки. Особливу увагу цьому приділяють представники неореалізму або структурного реалізму чи структуралізму. Б.Бузан розглядає розглядає регіональні системи як проміжні між глобальною і державними. Держави регіону настільки пов’язані, що національна безпека однієї держави не може бути відокремленою від іншої.

Комплексний підхід до цієї проблематики вимагає, щоб системна ноосферна концепція єдиної системно-цивілізаційної безпеки включала всі види безпеки – за вертикаллю (військову, економічну, інформаційну тощо) і за горизонталлю, інтегруючи в собі безпеку всіх суб’єктів.

Все більшого значення набувають поняття неподільності та взаємності безпеки.

Поняття безпеки:

Колективна безпека – подолання дилеми безпеки шляхом створення і зміцнення міжнародних інститутів, вдосконалення МП, дотримання норм (з часів Ліги Націй).

Загальна безпека (70-ті) – на противагу стримуванню, довготермінові державні зобов’язання, які враховують побоювання з боку інших держав, а також спільна робота по різним напрямам для максимального збільшення ступеня взаємозалежності між державами.

Всеохоплююча безпека – як альтернатива національній безпеці і як засіб надання нової основи для співробітництву в умовах стабілізації МС. Стосується не тільки військово-політичних аспектів, а й економіка, торгівля, демографія, міграція, екологія, тероризм, наркотики тощо.