68. Типологія підходів до дослідження міжнародних систем

Система - це сукупність визначених елементів між якими існує закономірний зв’язок.

Міжнародна система – глобальна система міжнародних відносин, обумовлена наявністю функціональної взаємозалежності та постійних зв’язків різних акторів міжнародних відносин. Діалектика функціонування та розвитку міжнародних систем розкривається у взаємодії її елементів (міжнародних акторів) і структури. (УДЕ, Суботін)

Наука – це системно організований образ існування певної сфери об’єктивної дійсності, теоретично-практично означена система знань, що перебуває у безперервному розвитку. Звідси, наука про МВ являє собою логічно побудовану систему знань, має структурні елементи – об'єкт та предмет дослідження, методи та категорії , функції, принципи та закономірності дослідження.

Об'єктом є міжнародні відносини як складна суспільна система, елементами якої є різні учасники та відносини між ними. Предметом є закономірності становлення, функціонування, розвитку та зміни МС, дій та взаємодій МС різних рівнів та структур у конкретних соціальних проявах та історичних умовах.

Методологія науки про міжнародні відносини базується на принципах, що випливають із первинних уявлень про об’єкт дослідження. Принципи відображають найзагальніші закономірності процесу розвитку предметів і явищ об’єктивної дійсності і виконують методологічну функцію у пізнанні.

Методологія науки про МВ ґрунтується на наукових підходах до вивчення міжнародних систем та конкретних методах, що з ними пов’язані.

Підхід - вихідне твердження, що стосується припущення про найважливіші риси об’єкта дослідження або про спосіб його пізнання. Важливими підходами в дослідженні МВ є системний і діалектичний. Але вони не є універсальними.

Дослідженням та конструюванням систем різного рівня, здійснюється в межах системного підходу та системного проектування, спрямованого на розробку проектів складних систем в різних сферах сучасного суспільства, а також в системотехніці та системному аналізі.

Вивчення міжнародних систем потребує підходів, що спираються на:

• філософію (теоретичний світогляд, дає найбільш загальні уявлення про світ, про принципи буття, закономірності розвитку);

• теорію, що дає можливість дослідження суті, специфіки та головних рушійних сил розвитку цього особливого виду суспільних систем;

• соціологію, (еволюція МС як систем соціальних);

• політологію (політичні аспекти розвитку МС);

• історію (фактичний розвиток МС, пошук аналогій, винятків);

• праксеологію – що дозволяє піддати науковому аналізу процес підготовки, прийняття та реалізації міжнародно-політичного процесу.

Окремо кожен з цих підходів зосереджує увагу тільки на одній з сторін – або на структурі системи в її статиці, або на генезі системи в її динаміці, тому необхідне їх спільне використання.

В дослідженні міжнародних відносин важливу роль грають такі парадигми (програма дослідження), як реалізм, лібералізм та радикалізм, а також такі відносно нові напрями, як постмодернізм, соціологія міжнародних відносин і міжнародна політична економія.

Політичний реалізм: система як модель взаємодій, її головні компоненти - розподіл можливостей або сили між державами, кожна з яких має свої об’єктивно існуючі національні інтереси (представники Г.Моргентау, Р. Арон, А.Уолферс).

Неореалізм: реалізм+ досягнення системної теорії. Характеристикою системи є різний розподіл сил між державами – однополярний, біполярний, багатополярний. Полярність системи вимірюється кількістю великих держав.

Структуралізм (глобалізм): МВ як певну структуру, елементами якої є держави та інші суб’єкти відносин, які мають різні ролі і посідають різне місце в цій структурі (Б.Браун, Й.Гельмут, П.Баран, А.Франк).

Конструктивізм: держава - головний елемент МС, ключові структури в системі держав є скоріше міжсуб’єктними, ніж матеріальними, додаючи такий вимір системі, як міжсуб’єктно структурована система ідентичностей та інтересів у системі, а ідентичність та інтереси держав формуються головним чином цими соціальними структурами, а не є утвореними людською природою чи внутрішньою політикою .Системними процесами є збільшення взаємозалежності між державами та конвергенція цінностей.

Неолібералізм: система як сума ЗП всіх держав; як суму ЗП всіх держав та діяльність недержавних акторів; як поєднання ЗП всіх держав, діяльність недержавних акторів та типів обмінів, зокрема – обіг ідей, цінностей, інформації. Головна увага - яким чином міжнародні інститути сприяють співпраці.

Транснаціоналізм: система як сукупність взаємодій між державами (уже не є єдиним актором) та недержавними акторами. МВ перетворюються в транснаціональні, тобто здійснюються поза межами і без участі держав.

Спроби поєднання цих парадигм для вироблення загальної теорії були невдалими. Проте спільні погляди між ними: система відображає власні закономірності та закономірності діяльності їхніх учасників (як її елементів) і взаємовідносин між ними, тобто об'єднання елементів дає нову якість. Інтегральність – одна з найважливіших характеристик системи.

Типологія підходів до дослідження міжнародних систем (це основне):

Традиційно-історичний підхід (Г.Кіссінджер, Р. Роузкранц) використання поняття «міжнародна система» для визначення етапу у розвитку міжнародних відносин в той чи інший історичний період в тому чи іншому регіоні. Процес розвитку міжнародних відносин призвів до формування підсистем та системи міжнародних відносин, яка поступово набуває глобального характеру (Вестфальська, Віденська і т.д.).

Історико-соціологічний підхід (Р.Арон, М.-Р. Джалілі, Ф.Брайар) соціальний детермінізм у функціонуванні міжнародних відносин. Аналіз історичного типу МС на основі: характер взаємовідносин між державами; норми, що визначають поведінку держав; методи здійснення панування; тип соціальної структури і політичної системи; характер правлячих еліт у провідних державах, мотивація їх поведінки, домінуюча система цінностей.

Емпіричний підхід: знання, отримані безпосередньо з досвіду з деякою раціональною обробкою властивостей і відношень міжнародних систем як об’єкта дослідження, зокрема на реально існуючі в практиці міжнародних відносин регіональні взаємодії. Особливості міжнародно-політичної ситуації в тому чи іншому регіоні пояснюються специфікою системних зв’язків, що склались історично

Структурний (евристичний) підхід - структура МС визначає основні рамки поведінки держав, а також форми їх взаємодії. Залежність рівня стабільності системи від її структури. Основою для такого припущення є аналіз емпіричних даних, конструювання абстрактних теоретичних моделей (М. Каплан, Дж. Розенау та ін.).

Змішаний підхід передбачає можливість поєднання декількох з попередніх, наприклад, синтез історико-соціологічного та евристичного підходів Р.Роузкранса, поєднання традиційно-історичного та евристичного підходів Дж.Френкела та ін.

Транссистемний (наскрізний) підхід (О.Д.Богатуров) передбачає ревізію традиційного системного підходу. Цей підхід передбачає включення до інструментального аналізу елементів «несистемного бачення» процесів всередині окремих суспільно-державних утворень і між пластами, які вони утворюють в межах планетарної єдності. Вихідною одиницею аналізу виступають суспільства (традиційні, сучасні, конгломеративні). Підхід має на меті відхід від абсолютизації системності та дещо спрощеного бачення цілісності та єдності соціальних організмів, міжнародного співтовариства та світу в цілому.

Кожен анклав в конгломераті автономно відтворює свій тип відносин, тобто для конгломеративних суспільств типовими є «ненаскрізні», оперезуючи зв’язки і в цьому з позиції суспільства вони є «несистемними», але анклави взаємодіють між собою, вступають в відносини, відбувається процес коеволюції, який з позиції суспільства є «системним», що дозволяє зробити припущення відносно комбінованого, «системно-несистемного» типу організації в конгломераті.

Синергетичний підхід: увага сконцентрована на самоорганізації політичних, соціальних, економічних та історичних процесів, на явищах самоорганізації в МС.

Дослідження міжнародних систем сформувалась як сукупність спеціалізованих напрямів та шкіл, єдиних в об’єкті, які спираються в цілому на єдині філософські й теоретико-методологічні засади, але які розрізняються за предметом та методами дослідження.