67. Типи контролю міжнародних систем.

Як правило, основні характеристики міжнародної системи так чи інакше відображають зусилля індивідуальних держав чи груп держав, спрямованих на трансформацію інститутів цієї системи для реалізації своїх інтересів. Будь-яка держава, прагне збільшити свій вплив в системі. За допомогою сили, формування коаліцій і завоювання зон впливу держава прагне створити таке міжнародне середовище і такі правила, які дозволяли б їй реалізувати свої інтереси і цілі. Тобто одним з найважливіших принципів функціонування міжнародної системи є прагнення держав отримати контроль над поведінкою інших акторів міжнародної системи. Організаційні принципи системи, форми реалізації інтересів, як правило, відображають вплив різних акторів. Контроль над МС базується на розподілі сил та ресурсів між її акторами. Як правило, великі держави встановлюють правила міжнародної політичної гри, контролюють розподіл світових ресурсів. Домінуючі у міжнародній ієрархії держави зосереджуються контроль над процесами взаємодії всіх учасників системи. Р. Арон зазначав: «структура міжнародних систем завжди носить олігополістичних характер».

Звідси, Р. Гілпіна, прийшов до висновку, що протягом всієї історії для міжнародних систем були характерні три типи контролю:

1) імперський, або імперіалістичний, - одна могутня держава контролює решту більш слабкі і дрібні держави;

2) біполярний - дві наддержави контролюють та регулюють взаємовідносини у межах своїх сфер впливу;

3) баланс сил - три або більше держав контролюють дії одне одного за допомогою дипломатичних маневрів, зміни союзів та відкритих конфліктів.

Домінуючі держави або імперії організовують і зберігають мережу політичних, економічних та інших відносин усередині системи і особливо в їх власних сферах впливу. Вони складають і реалізують основні правила, норми, якими керуються самі, а також інші держави. Порушення рівноваги і зміна лідерів у міжнародній ієрархії призводить до економічних, політичних і технологічних змін, в результаті яких або значно збільшуються потенційні вигоди, або зменшуються потенційні витрати однієї або декількох держав. Це, в свою чергу, сприяє зміні систем. Як результат відбувається розрив між існуючою міжнародною системою і потенційними вигодами (втратами) конкретних держав. Це веде до кризи в міжнародній системі. Хоча кризу можна усунути мирними шляхами, все ж таки головним механізмом протягом всієї історії була війна за гегемонію (Р. Гілпіна), тобто війна, покликана визначити, яка саме держава або група держав займуть домінуюче місце в МС. Наступний за гегемоністські війною світ характеризується перебудовою політичних, територіальних та інших основ системи.

Кожна міжнародна системи має свій баланс сил. Поняття рівноваги застосовується до всіх міжнародних систем. На рівні абстракції політика рівноваги зводиться до маневрів, спрямованих на перешкоджання одній державі зосередити сили, які б могли перевищити сили її супротивників, об'єднаних у коаліцію. Кожна держава, яка прагне зберегти рівновагу, виступатиме проти держави або коаліції, що здаються спроможними забезпечити перевагу. Це загальне правило придатне для всіх міжнародних систем.

За балансом сил:

• Багатополярна – кожна дійова особа прагне до збільшення своєї спроможності впливу, методами переговорів; скоріше вдаюься до зброї ніж відмовляються від нагоди збільшити свою могутність; протистояння будь-які коаліції.

• Біполярна – є така конфігурація співвідношення сил, коли більшість політичних утворень групуються навколо 2 із них, чиї сили переважають сили інших.Малі держави навіть об’єднавшись не можуть становити рівну силу. Тобто поступово утворюються коаліції.

• Моно полярна система – зхарактеризується наявністю однієї держави, могутність і вплив якої є визначальним чинником в МС. Така система, як правило, є жорстко субординована з верху до низу, і в ній досить чітко можна виділити декілька підтипів – просту, змішану та структури зовану.

Типологія американського дослідника М.Каплана  містить десять моделей міжнародних систем (система рівноваги сил, вільна біполярна система, гнучка біполярна система, біполярна система розрядки, біполярна система нестабільних блоків, жорстка біполярна система, універсальна система, ієрархічна система,  повної проліферації, система неповної проліферації). В історії існували лише дві перші системи.  

Р.Арон виокремлює дві найтиповіші моделі систем, залежно від конфігурації співвідношення сил – багатополярну та біполярну.

Багатополярна. Під багатополярністю розуміється структура міжнародних відносин, в якій існує декілька провідних держав, які є співставимими за сукупністю своїх силових, економічних, політичних можливостей та потенціалу ідейно-політичного впливу. 

Для багатополярної  системи характерна наявність декількох наддержав, могутність яких порівняно одна. Їй  притаманна перманентна конфронтаційність, слабкий баланс сил,  постійна боротьба за владу. У цій системі існує значна ймовірність створення коаліцій, сумарна могутність яких переважає могутність коаліцій супротивної сторони, що значно перевищує шанси на перемогу в прямому конфлікті. Отже, якщо конфлікт розпочинається як локальний, він швидко охоплює всі рівні системи та набуває рис глобального.

Біполярна. Під біполярністю розуміється структура міжнародних відносин, в якій існує значний відрив тільки двох держав від решти членів міжнародного співтовариства за сукупністю силових, економічних, політичних можливостей та потенціалу ідейно-політичного впливу.   Біполярною є така конфігурація співвідношення сил, коли більшість політичних утворень групується навколо двох із них, чиї сили переважають сили інших. Малі держави, навіть об'єднавшись, неспроможні врівноважити одну з великих. Принцип рівноваги тут застосовується до відносин між двома коаліціями, кожна з яких утворюється навколо одного з двох головних гравців.

У такій системі відрізняються три види дійових осіб –двоє тих, що стоять на чолі коаліцій і держави, які можуть і прагнуть залишитися поза конфліктом. Ці три види дійових осіб діють за різними правилами.

 Монополярна система характеризується   наявністю однієї наддержави, могутність і вплив якої на систему є вирішальним.  

Підтипами монополярної системи є:

-         проста монополярна система, яка характеризується відносинами «наддержава – залежні держави», і відсутні суперники єдиної наддержави; 

-         структуризована монополярна система, яка характеризується наявністю сильних регіональних центрів сили (великих держав), які впливають на середні і малі держави. Ієрархічні відносини: наддержава – регіональний центр – держави – залежні держави;

-         змішану монополярну систему характеризує поєднання попередніх підтипів. Існують два типи ієрархічних зв’язків – наддержава – залежні держави і наддержава – регіональний центр – держави – залежні держави. Така система найбільш поширена в реальних міжнародних відносинах.

В 80-х рр.. ХХ ст.. американськими дослідниками  Р.Кеохейном, Дж.Найєм, Р.Гілпіном була сформульована концепція «гегемоністичної стабільності» ( автором терміну Р.Кеохейн).  В її основі було припущення відносно того, що для стабільного розвитку світової економіки ( Р.Кеохейн, Р.Гілпін) та світу в цілому (Дж.Най) потрібне явне переважання в МВ однієї держави. За визначенням Р.Кеохейна та Дж.Найя, під гегемонією розуміється міжнародна ситуація, коли одна держава є достатньо могутньою, щоб затверджувати власні правила, що регулюють міжнародні відносини,

Типологія Е.Чемпеля передбачає  виокремлення імперіальної, гегемоністичної, ієрархічної та егалітарної систем.

Теорія т. зв. цивілізаційних систем Дж.Модельскі: держави групуються в підсистеми з огляду на подібність їх внутрішніх систем і ця подібність визначає тип цивілізаційної міжнародної системи (Аграрію або Індустрію) .

О.Д. Богатуров в межах трансистемного підходу виокремлює в якості типологічної одиниці аналізу суспільства і поділяє їх на  традиційні, сучасні та конгломеративні.  

Важливою є типологія міжнародних систем Й.Галтунга на підставі критерію їх розміщення щодо центрів найважливіших глобальних процесів (центральні та периферійні системи) .