13. Глобальні проблеми світової політики.

З книги Коппель – про термін «світова політика». Так, вставив, щоб мати розуміння, бо можуть спитати:

Політичні процеси, що виходять за межі юрисдикції окремих держав, утворюють у своїй сукупності систему світової, або міжнародної, політики. Ця система характеризується надзвичайно високим ступенем відкритості, хаотичністю та різноманітністю проявів. Проблеми війни, конфліктів, криз, політичного та економічного співробітництва, цивілізаційного діалогу, гонки озброєнь та навіть спортивних змагань складають широке предметне поле міжнародної політики. Останніми десятиліттями спостерігається тенденція до подальшого його поширення. Разом із цим розширюється розуміння самого терміну.

Розширення контексту вживання термінів «міжнародні відносини» та «світова політика» не означає зростання концептуальної визначеності. Із самих витоків міжнародно-політичних досліджень у центрі уваги філософів та вчених перебували міждержавні відносини (interstate relations). Здебільшого вони буди зведені до двох основних форм: насильницької (війни) та мирної (дипломатія). Спрощено хід міжнародної історії можна було представити у вигляді серій насильницьких конфліктів, кожен із яких закладав підвалини для більш чи менш тривалого миру. Такий стан речей здавався природнім, він відповідав уявленням про соціальну природу людини, її прагнення та політичні цілі. В основі цього підходу лежала ідея про вічність насильства, перманентність протиріч та домінування на міжнародній арені суверенних держав. Філософські ідеї, на які спираються такі теорії, можна знайти в роботах Фукідіда, Аристотеля, Сунь Цзи, Н. Макіавелі, Т. Гоббса, К. Клаузевіца та інших видатних мислителів. Після Другої світової війни виникла парадигма, в рамках якої було узагальнено та деталізовано такі уявлення про світові політиці процеси – класичний політичний реалізм. Тези про провідну роль держави у міжнародних відносинах, відокремленість зовнішньої політики від внутрішньої та пріоритет сили формують аксіоматичний базис цієї парадигми.

Однак концепція «міжнародної політики» із часом вийшла за рамки, поставлені реалістами. Увагу вчених привернули процеси, які також перетинали державні кордони, мали політичний підтекст, але вже не були виключно міждержавними. Прикладами їх є взаємодія транснаціональних корпорацій (ТНК), міжнародних організацій (в тому числі й неурядових), різноманітних рухів, терористичних мереж і т.п. Фактично, ці процеси відображають спілкування суспільств, а не держав. Тому їх часто називають «транснаціональними». Очевидно, що транснаціональні відносини дещо відрізняються від відносин міждержавних. Перш за все, їм притаманний високий рівень взаємозалежності. Різноманітні суспільні інститути у своїй повсякденній роботі втягуються у численні мережі взаємозалежності, від якої отримують взаємну користь. Поступово ці мережі поглиблюються та розширюються, відкриваючи дорогу тривалій співпраці, під впливом якої відходять на другий план гострі антагонізми та стає можливою інтеграція. Інституалізація процесу інтеграції у різних царинах призводить до виникнення та посилення міжнародних організацій – таких як ООН, СОТ, ОБСЄ, Рада Європи та багато інших. Світ, в якому відбуваються такі процеси, вже не повною мірою відповідає постулатам політичного реалізму. Натомість в ньому з’являються недержавні актори, зміцняється зв’язок між внутрішньою та зовнішньою політикою та беруть гору економічні, соціальні та культурні інтереси. Неолібералізм – альтернативна політичному реалізму парадигма – підкреслює саме ці прояви. Ці дві парадигми справляють домінуючий вплив на розвиток всієї теорії міжнародних відносин; а в основі сучасного розуміння міжнародної політики лежить поєднання двох форм відносин: міждержавних та транснаціональних. Сучасна традиція переважно трактує «міжнародні відносини» в широкому сенсі, тобто як сукупність міждержавних та транснаціональних.

З книги Коппель суто про глобальні проблеми:

Поняття "глобальні проблеми" в сучасному його розумінні почало активно використовуватись у 60-х рр. ХХ ст., коли стало зрозумілим, що накопичення серйозних проблем та протиріч несе загрозу існування людства. Починається дослідження тих змін, які відбуваються в глобальній системі. Формується новий науковий напрям – глобалістика. Предметом її дослідження стає перш за все походження, вияви, шляхи, форми та засоби розв'язання глобальних проблем .

Під глобалістикою перш за все розуміється система наукових знань про генезу та сучасний стан глобальних проблем, класифікація цих проблем та визначення практичних шляхів їхнього розв'язання.

Проблеми, які постають перед людством, мають різну природу і масштаби. Одні з них є наслідком світової політики, другі – науково-технічної революції та господарської діяльності людини, інші зумовлені природними умовами існування людини. Але тільки деякі з них мають глобальний характер, частина є регіональними або локальними.

Отже, під глобальними проблемами слід розуміти сукупність життєво важливих проблем, від яких залежить соціальний прогрес людства.

Сучасна наука виокремлює наступні головні критерії глобальних проблем(критерії глобальності) як якісні параметри та ознаки, на підставі яких різні проблеми оцінюються з точки зору розповсюдження в масштабах планети, актуальносту, значущості та загрози людству :

• тією чи іншою мірою вони торкаються життєвих інтересів усього людства, усіх держав та народів, кожної людини;

• виступають як об'єктивний фактор розвитку сучасної міжнародної системи, тобто незважаючи на специфічний вияв у межах окремих країн та регіонів, мають всесвітній характер;

• набувають надзвичайно гострого характеру і загрожують існуванню всього людства;

• вимагають для свого вирішення колективних зусиль усього світового співтовариства.

Отже, головні характеристики глобальних проблем можна підсумувати наступним чином: планетарні масштаби вияву, комплексність та взаємозалежність, значна гострота, динамізм.

Систематизація та класифікація глобальних проблем. Як і будь-яке соціальне явище, глобальні проблеми вимагають систематизації та класифікації. До перших досягнень глобалістики можна віднести систематизацію і класифікацію глобальних проблем.

Класифікація – ( від лат. розряд, група та робити) – це розподіл даної множини предметів на класи у відповідності з визначеною спільною для даних класів ознакою, так, щоб ці класи складали у сукупності цілісну систему. Вона здійснюється на підставі суттєвих ознак, які характеризують внутрішню спільність предметів. Вона є одночасно наслідком і важливим засобом наукового пізнання, тобто передбачає та закріплює результаті дослідження закономірностей об’єктів, що класифікуються.

Систематизація - (від грец. устрій, порядок та закон) - це опис, з’ясування спорідненості , групування у взаємопов’язані та взаємопідлеглі групи, створення системи, яка б максимально вірно описувала зв’язки та співвідношення, які існують між об’єктами. Систематизація глобальних проблем передбачає їх розгляд не окремо одну від одної, а в якості цілісної системи , враховуючи їх взаємопов’язаність та взаємозалежність з точки зору їх діалектичної єдності.

Систематизація глобальних проблем див. пит. № 55