- •Аналіз наслідків Першої світової війни з точки зору пере балансування сил на світовій арені.
- •2. Аналіз основних параметрів відносин між Україною та Росією.
- •IV. Новий формат співробітництва (з 2004 р.):
- •Політика
- •2. Економіка
- •3. Аналіз основних проблем еволюції системи міжнародних відносин в повоєнний період.
- •4. Аналіз процесу глобалізації в просторі і часі.
- •5. Антимодернізація та контрмодернізація.
- •6. Вибір шляхів модернізації та культурно-цивілізаційні блоки
- •7. Виміри міжнародного порядку.
- •8. Вплив глобалізації на природу міжнародних відносин.
- •9. Вплив інтеграційних процесів в Європі на систему міжнародних відносин.
- •10. Міжнародні регіони у структуруванні зовнішньої політики України.
- •12. Глобалізація і фрагментація міжнародного середовища.
- •Глобальні проблеми світової політики.
- •14. Глобальні проблеми як фактор посилення взаємозалежності світу.
- •15. Головні характеристики Вестфальської системи мв
- •16. Гомогенність та гетерогенність міжнародних систем
- •17. Держава в постбіполярній системі мв.
- •18. Дефініювання та типологія міжнародних систем.
- •19. Діалектика поліциклічності, полілінійності, стадійності та цивілізаційної унікальності розвитку людства в дослідженні глобальних політичних процесів.
- •20. Ерозія Вестфальської світополітичної моделі світу: причини і прояви.
- •21. Етапи модернізації.
- •22. Етапи розвитку теорії політичної модернізації.
- •23. Етапи та чинники становлення України як суб’єкта мв.
- •25. Зміст категорії глобалізація та її субкатегорій і методологія її використання в дослідженні міжнародних відносин.
- •26. Зміст поняття «система» в науці про міжнародні відносини.
- •27. Ієрархія систем.
- •28. Інтеграційні та дезінтеграційні процеси в сучасному світі.
- •Парадигма дезінтеграції
- •29. Історико-соціологічний підхід до дослідження міжнародних систем.
- •30. Історичні типи міжнародного порядку.
- •31. Історичні форми глобалізації міжнародних відносин.
- •32. Критерії типології міжнародних систем.
- •35. Міжнародний і світовий порядок.
- •36. Місце руху неприєднання в сучасній системі мв.
- •37. Моделі і стратегії глобальних взаємодій.
- •38. Об’єктивні передумови виникнення глобалістики
- •39. Особливості, етапи формування сучасної системи мв.
- •40. Основні характеристики Ялтинсько-потсдамської системи мв
- •41. Основні етапи розвитку системних досліджень мв.
- •Особливості Віденської системи мв.
- •Особливості і закономірності розвитку міжнародних систем.
- •45. Полі і моно полярність в мв.
- •47. Політичний простір глобального світу.
- •46. Політичний час глобального світу
- •48. Потенціал впливу зп України на європейські мв.
- •49. Причини конфліктогенності постбіполярноті системи мв
- •53. Світові цивілізаційні цикли. Групи синхронних цивілізацій.
- •55. Систематизація та класифікація глобальних проблем.
- •56. Системний метод дослідження світових політичних процесів та глобальних змін
- •57. Системний підхід до аналізу мв.
- •58. Системні війни. Аналіз наслідків іі св з точки зору перебалансування сил на світовій арені.
- •59. Стратегічне партнерство в зп України.
- •60. Структура глобальних політичних досліджень
- •61. Структура міжнародних відносин в умовах біполярності
- •62. Сучасні функції ядерної зброї в міжнародних відносинах
- •63. Теоретичні підвалини глобалістики
- •64. Теорії міжнародного середовища
- •65. Теорія міжнародної стратифікації
- •66. Теорія міжнародного порядку
- •67. Типи контролю міжнародних систем.
- •68. Типологія підходів до дослідження міжнародних систем
- •69. Типологія та динаміка локальних цивілізацій
- •70. Типологія, структура та функціональне призначення безпеки.
- •71. Україна в європейському просторі
- •Характеристика етапів розвитку глобалістики.
- •80. Явище міжнародних відносин. Виникнення і еволюція.
63. Теоретичні підвалини глобалістики
Політична глобалістика – напрям в сучасній глобалістиці, що досліджує політичні аспекти процесу глобалізації, визначає політичні шляхи вирішення глобальних проблем.
Предмет політ. глобалістики – дослідження процесу глобалізації в його історичній динаміці як становлення єдиного взаємозалежного світу шляхом творчого діалогу цивілізацій.
Об’єкт дослідження політ. глобалістики:
Сучасний світ
Позамежний світ – світ, який перевищує антропогенні межі Землі.
Об’єктом є саме позамежний світ. Він полягає в збереженні людської цивілізації; створення альтернативної цивілізації, що спроможна вирішити ряд проблем, які стають перед людством чи цивілізації майбутнього.
Політичній глобалістиці притаманні планетарні масштаби об’єкта дослідження.
Вона використовує чотири основні підходи до пізнання глобальних політичних проблем:
дослідження політичних аспектів загальнолюдських проблем у цілому;
політологічний аналіз окремих планетарних проблем та їхніх взаємозв’язків як із системою МВ, так і з конкретними напрямами світової політики;
дослідження вияву глобальних проблем у конкретних регіонах і їх впливу на розвиток там політичної ситуації.
формування теоретико-методологічних засад політико-глобальних досліджень.
Найповніше теоретичні підвалини глобалістики знайшли і відображення у працях В.І.Вернадського.
Його роботи є джерелом для вивчення ґенези однієї з найважливіших теорій ХX ст. планетарного і космічного масштабу — вчень про живу речовину і ноосферу. Досліджуючи роль живих організмів в історії землі, об'єднав їх під найменуванням "жива речовина", що охоплює всю біосферу — земну оболонку, що являє собою єдину область життя. Біосферу він розглядав як організовану, динамічну і стійку урівноважену систему, що сама утримується та незалежно розвивається. В роботі "Жива речовина в земній корі і її геохімічне значення – розкрита функціональна роль живої речовини як геологічної сили планетарного масштабу.
Досліджені В.І.Вернадським біогеохімічні функції живої речовини, стали доказом того, що жива речовина є наймогутнішою геохімічною силою на нашій планеті.
Наукове обґрунтування біогеохімічних принципів, його концепція про взаємозв'язок в біогеохімічних процесах живої і відсталої матерії, системний підхід до вивчення еволюції біосфери і її організованості виявили зв'язок еволюції життя з організованістю біосфери, розширили масштаби планетарного мислення цивілізації в системі "біосфера — жива речовина — планета".
В.І.Вернадський створює вчення про еволюцію і організованість біосфери, сформулював вчення про роль наукової думки "соціального людства" у трансформації її в ноосферу, що стало теоретичною платформою розвитку планетарного мислення.
В.І.Вернадський стверджував, що людина своїм трудом і розумом впливає на біосферу, на течію геологічних процесів, особливо у XX ст. Ноосфера, сфера розуму, є якісно новою стадією в еволюції біосфери.
З точки зору В.І.Вернадського, взаємозв'язки суспільства, що ускладнюється, з природою — одна з найважливіших екологічних і соціальних проблем сучасності.
Колективна наукова думка не випадкова, вона закономірна. Він вірив в колективний розум людства, який не може використати наукові думки для руйнування біосфери, бо є її складовою частиною.
Головні ідеї В. І. Вернадського можна підсумувати наступним чином:
життя є космічним явищем, ідея вічності життя та множинності світів у космосі;
розвиток життя призводить до виникнення людини – живої істоти, що наділена розумом, розумне життя починає активніше впливати на природу, Людина вперше охоплює своєю діяльністю всю біосферу;
концепція трансформації біосфери у ноосферу, що являє собою синтез природничих і суспільних наук, схему ієрархії філософсько-політичних, природничо-наукових і техніко-економічних аспектів глобальних проблем;
людина в сучасному світі повинна діяти та мислити не тільки в аспекті певної особи, сім’ї, держави, а у планетарному масштабі;
хоча ідеї людської єдності виникли давно, але релігія не змогла об’єднати людей, тільки наука може стати основою об’єднання. Це пояснюється такими її рисами, як обов’язковість та логічна довідність, те, що вона охоплює всю біосферу;
визначено роль наукової думки в трансформації біосфери у ноосферу, що стає теоретичною платформою розвитку планетарного мислення;
внаслідок досягнень людства в XX столітті вперше в історії почав здійснюватись єдиний історичний процес;
розуміння потенційних можливостей нових видів енергій.
Важливий внесок у розвиток глобального мислення належить Альберту Ейнштейну
Теорія відносності.
Для А.Ейнштейна теорія відносності була етапом розвитку ідеї об’єктивної гармонії буття.
А.Ейнштейн бачив у пізнанні складну проблему: світ невичерпний, відомості про нього обмежені, недостатні, приблизні, і разом з цим світ можна пізнати.
Загальна теорія відносності знайшла широке застосування у космології. Відкриття гравітації та вивчення її законів внесли у космологію певну впорядкованість.
Визнання матеріальної природи космічних об’єктів та діючих між ними матеріальних сил передбачало вивчення таких проблем, як кінцевість та безкінцевість Всесвіту, густина його матерії.
Теорія відносності більш філософська теорія, ніж фізична, теорія нового сприйняття світу. Під впливом вчення А.Ейнштейна виникла картина світу, у якій виявилися об’єднаними матерія, рух, час і простір, які раніше вважалися роз’єднаними. Теорія відносності зробила величезний якісний крок уперед у тлумаченні структури Всесвіту.
Теорія відносності підвищила інтерес дослідників до філософської проблематики, вказавши на необхідність методологічного і гносеологічного аналізу положень фізичної науки. Виникла потреба у філософському аналізі понять.