18. Дефініювання та типологія міжнародних систем.

Система з грецької – сукупність, сполучення, поєднання, утворення.

Підходи до визначення поняття «система»:

1. Л.Берталанфі розглядав систему як комплекс взаємодіючих елементів, зробивши особливий акцент не на тому, що ціле складається із частин, а на тому, що поведінка та властивості цілого визначаються взаємодією йо­го частин –> поняття було покладено в основу нового, переважно синтетичного погляду на світ;

2. В.М.Садовський і Є.Г. Юдін до поняття "система" включають такі характе­ристики: взаємозв'язок елементів системи; система утворює особливу єд­ність із середовищем; будь-яка система являє собою елемент системи біль­ш високого порядку; елементи будь-якої системи зазвичай виступають елементами більш низького порядку. Ці вимоги до системи орієнтують системний підхід не тільки на аналіз єдності елементів, але й на розгляд взаємодії системи з середовищем. Сама система подається елементом ширшої системи, яка охоплює дану. Тому система - не тільки дещо ціле, складене з певних взаємодіючих елементів, це сукупність елементів, яка має певну поведінку у складі іншої, більш складної системи - навко­лишнього середовища;

3. В.С.Тюхтін та Л.І.Уйомов –> система – множина пов'язаних між собою компонентів тієї або іншої природи, упорядкована по відноси­нах, що мають певні властивості; множина характеризується єдністю, що виражається в інтегральних властивостях і функціях множини. Система - множина об'єктів, що мають заздалегідь задані властивості з фіксованими відносинами між ними. Визначення будуються на основних поняттях: "річ - властивість - відносини";

4. М.Месарович і Я.Такахара в основу визначення системи ставлять категорію "організація". Вони вважають, що всяка реальна система має ор­ганізацію, але не всяка організація виступає як система. Будь-яка система в більшій або меншій мірі є організацією. Організацію жр розглядають у двох аспектах: як властивість матерії і як продукт діяльності людини;

5. У.Росс Ешбі, У.Черчмен, Р.Акофф –> система - це множина елементів, між якими існує певний тип відносин, і такі відносини мають визначені властивості. Напр.: нехай існує деяка множина предметів, які перебувають між собою у деяких відносинах. Це не обов'яз­ково означатиме, що така множина буде системою. Предмети утворять систему ли­ше в тому випадку, якщо між ними будуть існувати певний тип відносин. Це зна­чить, що такі відносини повинні мати якусь фіксовану властивість (для Л.Берталанфі - це зв'язок, взаємодія елементів, для Д.Істона - це характер та вид тако­го зв'язку).

Міжнародна система може бути уявлена як глобальна мережа взаємодій, що відбуваються з певною частотою та відповідно до впорядкованого процесу, та забезпечують людству його історичну цивілізаційну цілісність. Система міжнародних відносин, що виникає завдяки взаємодії та взаємозалежності її складових, існує як певна цілісність саме як результат цієї взаємозалежності.

Міжнародна система – глобальна система МВ, обумовлена наявністю функціональної взаємозалежності та постійних зв'язків акторів МВ, які взаємодіють упорядковано і на певному рівні інтенсивності (Дипенциклопедія).

Типологічний аналіз МС дає змогу виявити їх найбільш загальні і істотні характеристики. У науковій літературі  можна знайти досить широкий спектр критеріїв щодо  типології МС. Існує і багато типологій МС (Г.Кіссінджер, Р.Арон, Дж.Моделски, Ф.Ріггс, Дж. Розенау, М.Каплан, Р. Роузкранц та ін.). Не зважаючи на різноманітність точок зору відносно критеріїв типології МС,  значна частина науковців віддає перевагу  таким критеріям, як  структура системи та природа її елементів. Тому система – це сукупність елементів і відносин як між ними, так і між їх окремими сторонами, які складаються в цілісне єдине утворення і  знаходяться у взаємодії один з одним. Різні підходи до системного вивчення МВ обумовлюють відмінності в типології МС, критеріями якої є наступні:

1) просторово-географічні характеристики (Ф. Брайар і М.Р. Джалілі):

• загальнопланетарна/ глобальна МС

• регіональна підсистема

• субрегіональна підсистема

• національні держави. Не всі держави можна розглядати в якості міжнародних систем.

2) сфери взаємодій акторів МВ (Брейллард):

• економічна МС;

• політична

• військово-стратегічна тощо.

3) стабільність:

• стабільні

• нестабільні (революційні, за Хоффманном).

4) конфліктогенний потенціал:

• конфліктні

• кооперативні,

5) ступінь взаємодії із зовнішнім середовищем (Ерман):

• відкриті – зберігають свої межі (тобто свою відмінність від середовища) за допомогою гомеостатичного механізму опору змінам;

• закриті - це абстракція, тому що під нею мається на увазі відсутність контактів даної сукупності елементів з навколишнім середовищем, що позбавляє сенсу саме існування закритої системи, бо постійна взаємодія із середовищем - його неодмінна умова;

• автономна система - її структуpa-організація припускає збереження індивідуальності, не перериваючи в той же час контактів та обмінів з навколишнім середовищем (зводячи їх до мінімуму при необхідності збереження індивідуальності);

• хаотична система - високо чутлива до найменших змін параметрів система. Її еволюція може залежати від самих незначних змін умов.

• деякі дослідники під відкритою розуміють «розпливчату» систему, яка не має чітких геометричних меж типу ліній або площ (наприклад, мережа засобів масової інформації, політичне об'єднання).

6) випадковість і детермінованість систем (Ніколсон):

цілком випадкова система - це система, в якій виключена можливість впливу будь-якого елемента на її функціонування, тобто вона абсолютно непередбачувана.

повністю детермінована система - прогнозування поведінки є нескладним через виявлення причинно-наслідкових зв'язків її функціонування;

структурована система - властива висока ступінь передбаченості, оскільки її недавнє минуле і сучасне стану дають можливість робити достовірні висновки про її майбутнє.

7) ієрархічність або взаємодія (Ніколсон):

• чисто ієрархічний тип МС;

• тип повної взаємодії;

• проста реалістична система;

• змішана реалістична система;

• комплексна система - виникає, коли уряди втрачають здатність впливати на взаємодії між своїми і чужими недержавними елементами-учасницями, при цьому зв'язки між внутрішньодержавними учасниками розширюються.

8) гомогеність або гетерогеність. Р.Арон називає гомогенними системами такі, в яких держави належать до одного типу, сповідують одну й ту ж саму концепцію політики. Гетерогенними вважаються системи, в яких держави організовані за різними принципами і поділяють суперечливі цінності. Віденська, Вестфальська системи – більш гомогенні. Ялтинсько-Потсдамська – найбільш гетерогенна:

• гомогенні;

• гетерогенні.

9) тип контролю МС:

• імперська (імперіалістична) – єдина держава контролює решту;

• біполярна (дві наддержави контролюють та регулюють взаємовідносини у межах своїх сфер впливу);

• система балансу сил (три або більше держав контролюють дії одна одної за допомогою дипломатичних маневрів, зміни союзів та відкритих конфліктів).

10) рівновага елементів системи:

• монополярна,

• біполярна,

• поліполярна (багатополярна) .

11) Р.Арон виокремлює дві найтиповіші моделі систем, залежно від конфігурації співвідношення сил – багатополярну та біполярну, для аналізу конкретних правил політики рівноваги.

12) полярність міжнародних систем. Конфігурація співвідношення сил в межах системи (Е.Чемпель)

• Імперіальна система

• Гегемоністична система

• Ієрархічна система

• Егалітарна система

13) Теорія т. зв. цивілізаційних систем Дж.Модельскі започаткувала новий напрям у  типології міжнародних систем. Дж.Модельскі вважає, що держави групуються в підсистеми з огляду на подібність їх внутрішніх систем і ця подібність визначає тип цивілізаційної міжнародної системи (Аграрію або Індустрію) .

14) О.Д. Богатуров в межах трансистемного підходу виокремлює в якості типологічної одиниці аналізу суспільства і поділяє їх на  традиційні, сучасні та конгломеративні.  

15) Важливою є типологія міжнародних систем Й.Галтунга на підставі критерію їх розміщення щодо центрів найважливіших глобальних процесів (центральні та периферійні системи) .

16) типологія американського дослідника М.Каплана  містить 10 моделей МС (система рівноваги сил, вільна біполярна система, гнучка біполярна система, біполярна система розрядки, біполярна система нестабільних блоків, жорстка біполярна система, універсальна система, ієрархічна система,  повної проліферації, система неповної проліферації). Але дослідник визнає, що в історії реально існували лише дві перші системи.  

Концепція Каплана. Перша модель – багатополярна. Під багатополярністю розуміється структура МВ, в якій існує декілька провідних держав, які є співставимими за сукупністю своїх силових, економічних, політичних можливостей та потенціалу ідейно-політичного впливу.  М.Каплан сформулював шість правил, необхідних і достатніх для функціонування даної системи:

        кожна дійова особа повинна прагнути побільшити свої спроможності (можливості), але вона повинна віддавати перевагу методам переговорів перед методами війни;

        вона повинна здатися до зброї, радше ніж відмовитися від нагоди побільшити свої спроможності;

        вона повинна радше припинити бойові дії, аніж вивести з гри одну з "головних дійових осіб системи";

        вона повинна протистояти будь-якій коаліції чи індивідуальній дійовій особі, що прагне посісти панівне становище щодо інших держав системи;

        вона повинна стримувати тих учасників системи, які обстоюють принцип наднаціональної організації;

        вона повинна дозволяти державам, раніше переможеним чи відкритим, повернутися в систему в ролі прийнятних акторів, а також вона повинна допускати дійову особу, яка була раніше другорядною, в категорію головних дійових осіб.

Модель багатополярної рівноваги допомагає зрозуміти системи, які реалізувалися в процесі історичного розвитку, і правила М.Каплана описують обставини, сприятливі для тривалого виживання такої системи.

Для багатополярної  системи характерна наявність декількох наддержав, могутність яких порівняно одна. Їй  притаманна перманентна конфронтаційність, існує нетривкий баланс сил,  відбувається постійна боротьба за владу. У цій системі існує значна ймовірність створення коаліцій, сумарна могутність яких переважає могутність коаліцій супротивної сторони, що значно перевищує шанси на перемогу в прямому конфлікті. Отже, якщо конфлікт розпочинається як локальний, він швидко охоплює всі рівні системи та набуває рис глобального. Багато полярністю характеризується й система балансу сил.

Друга модель – біполярна. Під біполярністю розуміється структура МВ, в якій існує значний відрив тільки двох держав від решти членів міжнародного співтовариства за сукупністю силових, економічних, політичних можливостей та потенціалу ідейно-політичного впливу. Біполярною є така конфігурація співвідношення сил, коли більшість політичних утворень групується навколо двох із них, чиї сили переважають сили інших. Малі держави, навіть об'єднавшись, неспроможні врівноважити одну з великих. Принцип рівноваги тут застосовується до відносин між двома коаліціями, кожна з яких утворюється навколо одного з двох головних гравців. У такій системі відрізняються три види дійових осіб –двоє тих, що стоять на чолі коаліцій, і нарешті, держави, які можуть і прагнуть залишитися поза конфліктом. Ці три види дійових осіб діють за різними правилами.

«Гнучка біполярна система» –> співіснують актори-держави, так і новий тип акторів - союзи і блоки держав, а також універсальні актори - міжнародні організації.

«Жорстка біполярна система» –> для неї характерна та ж конфігурація, що і для гнучкої біполярної системи, але обидва блоки організовані суворо іерархізірованним чином.

Монополярна система характеризується   наявністю однієї наддержави, могутність і вплив якої на систему є вирішальним. Підтипами монополярної системи є:

        проста монополярна система, яка характеризується відносинами «наддержава – залежні держави», і відсутні суперники єдиної наддержави; 

        структуризована монополярна система, яка характеризується наявністю сильних регіональних центрів сили (великих держав), які впливають на середні і малі держави. Ієрархічні відносини: наддержава – регіональний центр – держави – залежні держави;

        змішану монополярну систему характеризує поєднання попередніх підтипів. Існують два типи ієрархічних зв’язків – наддержава – залежні держави і наддержава – регіональний центр – держави – залежні держави. Така система найбільш поширена в реальних міжнародних відносинах.

«Універсальна система» - фактично відповідає федерації, що має на увазі переважну роль універсального актора, велику ступінь політичної однорідності міжнародного середовища і базується на солідарності національних акторів і універсального актора.

«Ієрархічна система», по суті, представляє собою світову державу, в якому національні держави втрачають своє значення, стаючи простими територіальними одиницями, а будь-які відцентрові тенденції негайно припиняються.

Система «одинично вето», в якій кожен актор має можливість блокувати систему, використовуючи певні засоби шантажу, при цьому маючи можливість самому енергійно протистояти шантажу з боку іншої держави, яким би сильним він не був. Іншими словами, будь-яка держава здатна захистити себе від будь-якого ворога.