2. Громадянське суспільство як конкретизація людської свободи

Громадянське суспільство і культура, на думку Макліна, випливають з фундаментального екзистенційного розуміння людської дійсності “як актуального здійснення свободи”. У розгортанні феноменології громадянського суспільства найважливішу інтелектуальну роль у минулому відіграли: а) Аристотель зі своєю етико-політичною візією поняття громадянського суспільства, що нині, після холодної війни, позбавляється крайнощів індивідуалізму і колективізму; б) патристика, завдяки розвиткові поняття екзистенції й пов’язаними з нею свободою й культурною активністю. “Прогрес в глобальному контексті потребує зрозуміти, яким чином культури можуть набувати можливості бути принципами співпраці, а не конфліктів між цивілізаціями”⁶⁰⁵.

Розгортаючи власне бачення свободи, Дж. Маклін опирається на концепцію Мортімера Адлера, який підсумував результати колективних двадцятирічних пошуків очолюваного ним Інституту філософських досліджень. М. Адлер та інші вчені, об’єднані спільною програмою, вивчали історію поняття свободи в західній філософії. Вони прийшли до висновку про існування трьох рівнів розуміння свободи. Перший з них, найхарактерніший для англосаксонського публічного і приватного життя, – це “спроможність вибирати будь-що з того, що мені подобається”. Наступний рівень властивий переважно для кантіанського підходу – це “спроможність вибирати передусім те, що я повинен вибрати”. Третій рівень свободи має екзистенційний зміст; він полягає в тому, що кожен конституює своє буття завдяки здійсненню власної волі. На думку Дж. Макліна, громадянське суспільство розгортається через здійснення третього екзистенційного рівня свободи. Питання про становлення громадянського суспільства є питанням про те, “яким чином людські істоти можуть встановлювати соціальну єдність такого ґатунку, що сприяє (а не відхиляє) здійсненню неповторної гідності і самореалізації усіх, хто є членами такої єдності”⁶⁰⁶.

Опираючись на філософську традицію і соціальну практику відстоювання індивідуальної свободи, Маклін обґрунтовує три елементи громадянського суспільства. До першого він відносить скерування дії, або грецькою arche, у сенсі початку акції чи ініціативи щодо деякої мети. Властиво тут проявляється людська свобода. Проте це стає можливим за умов, що особа, яка здійснює ініціативу, належить до певної групи людей. Звідси випливають наступні два елементи: а) комунікаційний, або солідаристський, щодо інших членів групи; б) взаємоучасті, або доповнювальності (субсидіарності), груп чи спільнот, взятих у контексті цілості, або єдності. Таким чином, вважає Маклін, щоб вияснити природу громадянського суспільства, мусимо розкрити солідарність і субсидіарність спільноти з огляду на участь її членів у врядуванні життям. Це обумовлюється тим, що члени суспільства не просто живуть разом, поруч один одного, - вони також беруть участь у долі один одного і несуть спільну відповідальність за здійснення того соціального рівня життя, що залежить винятково від способів обраних форм і типів взаємодій.