4. Соціальність як “мережа об’єктів” у сукупності з їх сприйняттям

Світ соціальності перестає бути чимось “нелюдським”, детермінованим зовні і сталим у сенсі “об’єктивної реальності”, що її “відображає” людина. Соціальність тепер має інтерпретуватися як “об’єктна дійсність”, елементами якої, поряд з асоціативними зв’язками, сеньйоральними явищами, родинним господарством і державними інституціями, є також поняття, концепти, теорії, ідеї, уявлення, віра, звичаї, традиції, естетичні смаки, літературні й наукові тексти, оповіді, громадська думка, правові норми, технічно-промислові засоби (мертві без кваліфікованого вжитку) тощо.

Нова соціальність значно “м’якне” щодо свого тиску на людину саме через те, що з неї дедалі більше виокремлюється приватна сфера індивідуального життя, яке найповніше здійснюється в сенсі формування простору дозвілля особи й вивільнення її від жорсткого ієрархічного підпорядкування навіть в умовах соціально заангажованої праці. Сфера дозвілля, що стало нарощується в історичному процесі, не просто визначається мірою волі індивідів, яку вони здобувають, вивільняючи свої здібності від одномірного виживання задля повноцінного самоздійснення. Дозвілля, другим боком якого є міра приватності і свободовиявлення, зумовлює нові орієнтири, ідеали, знаки і значення, тексти і символи, що ними просякає нова соціальність. Автономізація індивідуального історично перетворює соціальність, зовнішню щодо людини, вилучаючи з неї дедалі вагоміші долі індивідуальної суб’єктивності, посилюючи їх значення і роль у суспільному житті. Більше суб’єктивності означає більше властиво людського, особистого на рівні суспільних процесів і більше свободи на рівні приватної і публічної активності. Оскільки суб’єктивні значення можуть мати дійсність лише в контексті комунікації, то йдеться радше про міру спільноусвідомлюваної “соціальної інформації”, що визначається фактично спільнонабутою міжсуб’єктністю. Станом існування останньої є семіотична мережа значень, розуміння яких окреслюється обріями культури.

Таким чином, Кант поставив проблему, яку сучасний розум вирішує поза так званою “об’єктивною реальністю” чи формально окресленою свідомістю, або репрезентативним мисленням, спрямованим до відкриття істини на основі референційного знання про природу. Поглиблення розуміння людської суб’єктивності, яка існує завдяки самоусвідомленню людини в контексті самоусвідомлення інших, спричиняє кардинальні зміни в інтерпретації соціальності і свободи. “Старий порядок, вибудуваний на об’єктивних структурах і нормах, не мав би далі бути адекватним, структури мають розкришуватися, і настає пора для нової ери”²⁶⁹.

Досвітки провістив ще І. Кант, але надто тривалим виявилося затемнення від залюбування т. зв. “чистим розумом” та його раціоналістичними імплікаціями, підхопленими кантіанцями. Не так І. Кант, як його послідовники, зредукували людину парадоксальним чином до позаісторичної сутності, що стала уявлятися в контексті позаісторичної спільноти або якоїсь єдиноістинної об’єктивної реальності, безвідносної до конкретної соціально-культурної дійсності. Під впливом подібної інтерпретативної ідеї виникла “продуктивна уява”, згідно з якою (в додаток до іноді справді нестерпних соціальних умов) людина воліла бути поза конкретною спільнотою, намагаючись ідентифікуватися з якоюсь придуманою “надспільнотою” та визначати нею в сенсі т. зв. “нейтральної об’єктивності” власні життєві орієнтири. В її основу покладена думка, що ідентичності особи не залежать від соціального змісту мети та цілей, які вона ставить, а визначаються впливом апріорних форм мислення і споглядання. Інтерпретація свободи, запропонована кантіанцями, фактично звужувала її соціальний простір до моральної автономії особи і непрямо санкціонувала сприйняття суспільства як сукупності атомізованих суб’єктів, що взаємоузгоджують дії під тиском обов’язку і закону. З іншого боку, кантівська інтерпретація свободи відкрила самоствердження людини в термінах телеологічної орієнтації і спрямувала на відповідальні норми вдосконалення і самоздійснення, що тісно взаємопов’язані з продукуванням цінностей та чеснот.