2. Закон природи і функція розуму

Пов’язавши розум як властивість людського духу з досвідом певної сукупності людей, чи з їх „суспільною природою”, важливо було виявити природні підстави соціальної єдності. З цього приводу Лок пише працю “Есе про закони природи”. Його мета в тому, щоб виявити деяку сталу основу взаєморозуміння і миру, незалежну від мінливої і непевної волі людей. Іншими словами, йдеться про універсальні засади соціальної єдності, які мають природне походження і носять фундаментальне значення. На противагу Гоббсові, Лок не вважає, що особиста користь кожного могла б бути основою закону природи, загальнолюдське право і вигода окремої людини не повинні конфліктувати. На думку Лока, саме дотримання закону природи сприяє загальній користі кожного і забезпечує недоторканість власності людей. Особиста вигода людини не є основою закону природи.

Закон природи, оскільки він універсальний у часі і просторі, інтерпретується як вияв Божої волі, що здатна узгоджуватися з розумом людини. Під “розумом” Лок розуміє “не інтелектуальну здатність, що формує наші судження і здійснює доведення, а певні визначені практичні принципи, з яких випливає все доброчинство і взагалі все, що необхідне для формування справжньої моральності”¹¹⁸. Розум, що має природні джерела, пролягає поза видимий світ речей і чуттів, сягаючи універсальних можливостей свободи. Розум ніби “знімає” в собі “благу волю” завдяки інтенції означувати частини в світлі цілого. У соціальних справах розум, відповідно, спонуковує особу на розуміння важливості загальних, публічних інтересів, що покликані корегувати індивідуально-приватні потреби. Розум покладає загальні умови для “практичних принципів”, що здатні солідаризувати людей на “спільно­творення” ще до участі державної влади. “Практичні принципи” мають узгоджуватися зі здоровим глуздом і визначати поведінку людей за правилом жити в згоді з природою. Лок розрізняє природний закон і природне право інакше, ніж Гоббс. “...Право полягає в тому, що ми маємо можливість вільно розпоряджатися будь-якою річчю, тоді як закон є тим, що велить чи забороняє нам дещо чинити”¹¹⁹. Тобто Лок вважає, що природа всіх наділила розумом, який здатний розуміти закон природи. Природний закон виводиться з самого світу, що “в цілому і найменших своїх частинах підлягає визначеному способові організації”. Один із арґументів на користь існування закону природи виводиться філософом з існування людського суспільства, оскільки коли б не було організаційного принципу, то люди не мали б ні спілкування, ні об’єднання. Отже, існує дві основи суспільного життя: “певна форма спільнотворення [держави] й організація правління та вірність договору”¹²⁰. Без закону природи, вважає Лок, не може бути ні доброчинства, ні провини, ні відповідальності, адже все упокорювалося б людській волі та вигоді і втіхам.

Відтак свобода виступає не лише функцією хотіння чи простого вибору, а проявляється в можливостях і здатності діяти. Свобода не зводиться до “свободи вибору”, інакше виринала б інтенція позаемпіричного контексту чи позадосвідних сутностей в організації соціального життя на кшталт, скажімо, моральних вартостей, які встановлюються на основі згоди. Лок вважає, що не існує універсальної згоди, загальної для всіх, між людьми відносно того, що має моральну природу. Згода між людьми ще не достатня, аби бути критерієм моральності. Це надто важливе спостереження Лока вияснює новий аспект звичаїв, поширених у суспільствах. Буває, що “сила звичаю та уявлень, яка диктується традицією народу, є такою, що озброює людей навіть проти себе самих...”¹²¹ З цього приводу Лок наводить кілька красномовних свідчень зі звичаїв у Єгипті та Індії і фактично вперше виявляє етичності, які суперечать законові природи і не розгортають адекватного з ним розуміння світу і людей. Дещо може вважатися благом для певного гурту людей лише тому, що вони дійшли згоди між собою, однак згода не є достатньою для прийняття правди закону природи. Згода часто виникає лише на засадах особистої вигоди і самозбереження, власне тоді й утворюється пов’язаність моральності з користю і вигодою групи. За таких умов моральність перетворюватиметься в привілей, що оберігається групою задля власних вигод і користі. Звідси розуміємо, що поняття природного закону і “правдивої” моральності пов’язані між собою. Усе, що призводить до нехтування справедливістю, дружбою, благородством, не може бути підставою закону природи. “Вигода не є основою закону чи обґрунтуванням зобов’язання, а є лише наслідком підпорядкування законові; ...таким чином, мораль- ність дії не залежить від користі, але користь є результатом моральності”¹²².