3. Екологічна вимога

Відповідь слід шукати не в абстрактних суперечках, а в практичній площині через пов’язаність етичності з життям. У сучасному світі під впливом глобальних процесів політичного, мілітарного й екологічного ґатунків під загрозою перебуває саме життя як загальна й універсальна вартість. Збереження можливостей виживання людини в перманентно мінливій і оновлюваній дійсності гостро порушує питання про розумні межі неперервних змін, що складаються під впливом “сьогосвітньої” орієнтації на задоволення від споживання. Порушення таких меж надмірними комерційними претензіями, які і собі засновані на відповідному світосприйнятті та етиці, здатне призвести до катастрофічних наслідків і зруйнувати життя як таке.

Екологічна вимога до етики вносить істотну корекцію розуміння людини і життя; її можна ігнорувати, хіба лише теоретично не зауважуючи проблеми. Проте саме життя перебуває тепер під постійною руйнівною дією його ігнорування як планетарного універсального явища. “Землю необхідно розглядати як єдине ціле, як обмежену систему, в якій рослини, тварини і люди формують комплексну взаємодію з сонячним промінням, повітрям, водою та іншою сировиною, і порушення одного з компонентів може викликати різкі наслідки щодо цього”⁶⁴⁵, – пише Етьєн Фермеєрс.

Екологічна вимога до етики артикулює відповідальність людини власне в нових умовах глобалізації: особа відповідає не лише за локально вчинене насилля, але й за власне ставлення до життя, ставлення до іншого. Людина покликана зрозуміти етичну суть самого життя.

4. Етика життя як етика свободи

Поза діями людини ніхто не може судити про її етику. Водночас важливо прийняти спільну раціональну основу для інтерпретації життя, етики і суспільної дійсності. Жодного апріорно означеного життя людини не існує, оскільки йдеться про його здійснення в дії і поведінці. Так само не існує апріорної дії особи або її становища. Дійсність є такою чи іншою залежно від її інтерпретації самою людиною, взятою в значенні глобального людського роду. Інтерпретуючи світ і перетворюючи його в свою дійсність або Umwelt (довкілля), людина надає ознак ціннісного відношення життю як такому через своє ставлення до Іншого. Інший – це “ближній”, той, до кого маємо відношення. У такому ряду відношень сьогодні перебуває навіть тварина, яку людина починає розуміти не лише з погляду на її економічно-споживчу ефективність, а з погляду на цінність життя.

Означаючись на основі активности і дії, етика стосується не так ідей, ідеалів та цілей, як радше самого буття людей, груп, спільнот, врешті, всього суспільства, політичного режиму і культури. До того ж йдеться не про дію як звичайну активність, а про те, чи уможливлюються нові, додаткові дії інших людей. Існують підстави виокремлювати етику розширення і примноження можливостей людського самоздійснення та етику топтання на місці, виснаження життєвого потенціалу і можливостей людини. Відтак вартість самої етики визначається тим, наскільки вона сприяє здійснюванню дій взагалі, а з іншого боку, – яким саме діям вона сприяє, наскільки уможливлює саме життя і спонуковує його якісну вартість.

В основі самоздійснення особи лежить її власна воля, уможливленням дії якої вона перетворюється на свободу волі. Свобода є найраціональніше вияснюваним чинником уможливлення дій людини в спільноті і суспільстві. Етика, яка не орієнтована на уможливлення свободи, а просто фіксує панівний стан речей, не виконує покликання людини піклуватися про можливості життя і самоздійснення. Виходить, що посилена увага до етичних приписів і норм, що буває навіть у Верховній Раді України, не завжди засвідчує піклування про можливості людського життя; також зрозуміло, що не кожна вартість або норма, піднесена до рангу етики й етичності, є однаково потрібною, однаково правдивою, хоча й існує в дійсності.

Наступний важливий наголос, який тут ставиться повторно, полягає в тім, що прийняті розумово вартості, – а це означає стан їх дійсного існування (існування в дійсності) і легітимного визнання, – не існують апріорно і не є сутностями позалюдської реальності. Вони здійснюються завдяки інтерпретативній здатності людського розуму надавати життю значення, перебуваючи в пунктах мовної зустрічі з іншим життям. Невід’ємною складовою кожної зустрічі-події є відповід- ний дискурсивний план, в координатах інтерпретативних значень яко­го здійснюються ті або ті вартості. „Інтерпретація,- за словами С. Б. Кримсь­кого, – дозволяє перекладати теоретичні висловлювання в фактуальні, у висловлювання, які можуть ставати записом фактів чи твердженнями відносно фактів. <...> Інтерпретація дозволяє ... подолати початкове розщеплення між істиною і значенням...”⁶⁴⁶