8. Чинники підтримки демократії і свободи

Значення демократії і свободи Токвіль інтерпретує в контексті відношення між: а) індивідами; б) індивідом і громадою; в) громадою і політичною сферою (державою). Свобода і демократія розглядаються не як апріорні, поза соціальні сутності людини, а, навпаки, тлумачаться через форми взаємозв’язку індивідів між собою. Основною ланкою такого взаємозв’язку, що виявляє міру індивідуальної свободи, є добровільна асоціація або громада. Саме тому, як це вже підкреслювалося раніше, суспільство, де підтримуються самодостатні умови для рівності, демократії і свободи, в Токвіля набирає назви громадянського, тобто ініційованого громадами.

1. Громадські організації

Чинники підтримки демократії і свободи поділяються на кілька груп. Передусім соціальне уможливлення демократії і свободи передбачає поширення свободи організацій людей, у які вони об’єднуються добровільно з метою кращого забезпечення спільного блага. Спільне благо, зі свого боку, полягає в тім, щоб кожен міг втішатися відчуттям власної свободи. Найважливішим елементом спільного (громадського) блага тут стає „імператив” Канта – у відносинах між людьми не використовувати ближнього як засіб, а ставитися до нього як до мети.

Оскільки влада, засновуючись на своїх інтенціях до самопосилення, схильна до корупції, то громадські організації, за Токвілем, стають головною умовою стримування тиску влади на індивіда, а збільшення добровільних організацій розглядається як органічне добро для забезпечення демократичного врядування і свободи.

Добровільні асоціації та громади в егалітарному суспільстві визначають політичні орієнтири до: а) самоврядування; б) поділу державної влади для взаємозвітності і контролю. Іншими словами, підтримка тенденції громадської самоврядності належить до наступної (другої) групи чинників підтримки свободи в суспільстві. Токвіль цілком переконаний, що „об’єднана сила громадян завше виявиться більш здатною забезпечувати суспільний добробут народу, ніж урядова влада”⁴⁰⁵.

2. Комерційні інтереси

Ще одна група чинників стосується економічної сфери. Токвіль зауважує, що всі переселенці до Америки охоплені загальним неспокоєм розуму, спричиненим „непогамовними пристрастями щодо багатства”. Це спричиняє крайній „потяг до незалежності” в комерційних справах, які солідаризують спільне ставлення до зобов’язань та відповідності індивідів один перед одним. В Америці, на його думку, корисним заняттям вважається те, що в Європі розглядається як „жадоба наживи”. Американці, навпаки, „бачать певне дешеве боягузтво в тому, що ми розглядаємо як помірність бажань”. Пошуки щастя, переміна місць, несприйняття простого вдоволення властиві „найбільш патріотично налаштованим і найгума­нні­шим людям”. Економічна свобода американців позитивно вплинула на стиль життя загалом і позначилася на визначенні міри політичного втручання влади в приватне життя людей. Токвіль вважає, що „американців найбільш хвилюють не політичні, а комерційні справи, або, достоту кажучи, вони переносять на політику звички, набуті в торгівлі. Вони люблять порядок, який вельми потрібен для успіху в справах, високо цінують помірні звичаї, які лежать в основі міцної родини. Вони віддають перевагу здоровому глуздові, створенню великих статків ... Ідея загального характеру лякає їхній розум .., а практиці вони віддають перевагу порівняно з теорією”⁴⁰⁶.

3. Закони

Наступна група чинників належить до сфери законів, які сприяють зміцненню демократичної республіки на противагу таким законам Старого Світу, які становлять для неї небезпеку. Токвіль називає три основні причини, що сприяють підтриманню демократії в сфері законів. По-перше, це федеральна структура; по-друге, це „існування громадських установ, які, з одного боку, роблять помірним деспотизм більшості, а з іншого – прищеплюють народові смак до свободи й вчать його жити в умовах свободи”⁴⁰⁷. По-третє, це судова влада, незалежна від центральної адміністрації, яка здатна вгамовувати „пориви більшості”. Токвіль стверджує, що в Америці людина ніколи не підкоряється іншій людині, але лише правосуддю або законові.

4. Звичаї

Одним із основних чинників, якими інтерпретується підтримка демократії, Токвіль вважає звичаї й уточнює, що в давнину вони називалися словом „mores”. Тому що звичаї для нього - „моральне й інтелектуальне обличчя народу”, він вживає цей термін у широкому значенні для позначення „звичок душі, означення різних понять, що їх має в своєму розпорядженні людина, різних переконань, поширених серед людей, сукупності ідей, які визначають звички розуму”⁴⁰⁸.

Властиво звичаї в теорії Токвіля мають значення контексту етичності або, точніше, етичного дискурсу. Вони існують як комплекс переконань, ідей, концептів, вірувань, притаманних певній історичній спільності або громаді і нерозривно пов’язаних зі способами сприйняття, розуміння й поведінки людей. Знакові особливості звичаїв втілені не лише в зовнішніх атрибутах спілкування, комунікації і поведінки, але й поширюються, продукуються й підтримуються духовною сферою життя суспільства, зокрема, його літературою, мистецтвом, культурою. Іншими словами, етичний дискурс демократії – це таким чином спрямований семіоз, що його фундаментальною засадою є знаки і значення свободи, інтерпретованої в контексті рівності і справедливості. Зі свого боку, справедливість як організація рівних умов для співпраці громадян виступає в значенні індивідуального сприйняття людиною правди про себе й навколишній соціальний простір. Правда крізь соціальну призму перетворюється на значення права і закону й не збігається з контекстом референційного знання про природу та його орієнтацію на т. зв. “об’єктивну істину”, незалежну від людської історії, культури і досвіду. Етичний дискурс демократії, як семіоз свободи, здійснюється через звичаї, складовою частиною яких є інтенція рівності, справедливості й прав людини, що генерує відповідну соціокультурну сферу значень. Контекст останньої включає належне мистецьке, літературне, естетичне й духовне виробництво знаків і значень, що в свою чергу взаємопов’язуються зі змінами в мові і мовленні. Цим, зокрема, пояснюється те, що законодавство, взяте в цілому, відбиває дух народу, який його створює і налаштований жити з ним у згоді так, як він живе в згоді з власним світоглядом.

Незважаючи на величезне значення законів, на думку Токвіля, звичаї є важливішими для підтримки демократії. Він виводить формулу, за якою „географічне розташування країни ... менш важливе, ніж закони, а закони менш істотні, ніж звичаї”. Мало того, Токвіль вважає основним завданням своєї книжки – донести глибоке переконання у важливості „практичного досвіду, звичаїв і світогляду” американців для існування демократії. „Звичаї мають особливе значення – ось той незаперечний висновок, до якого постійно підводять дослідження та досвід. Цей висновок видається мені найважливішим наслідком моїх спостережень, усі мої роздуми ведуть до нього”⁴⁰⁹.

Слід пам’ятати, що серед звичаїв найважливішими є звичаї та досвід громадянства або громадянської солідарності. Властиво руйнування звичаїв громадянства належить до найвагоміших загроз демократії і свободи. У праці “Старий режим і французька революція” Токвіль висловлює думки про небезпеки, які генерує надмірна централізація влади. Він вважає, що деспотичний режим, свідомо запроваджуючи політику “розділяти й владарювати”, руйнує соціальну довіру й співробітництво між людьми та інституціями. Проте найважливішу роль відіграють соціальні звичаї. Вони можуть набувати характеру історичного детермінізму: “суспільства з історією соціальної довіри є здатними підтримувати останню навіть крізь зміну суспільних умов, тоді як суспільства, позбавлені історії соціальної довіри, є нездатними досягати свободу в умовах модерності”⁴¹⁰.