1. Богоборство (“Бога – немає”)

Ще з ранніх праць Маркс дає негативну соціологічну оцінку релігії як суспільній “надбудові”. Релігію Маркс вважає відправною точкою буржуазного виправдання світу. Людина створює релігію, перебуваючи в пастці удаваної самореалізації. Релігія – це “опіум народу”, який живе сфальшованими соціальними й земними цінностями. Критика буржуазної, фальшивої свідомості самовідчуженого людства має розпочинатися із заперечення Бога. Релігія породжується „неправдивим суспільством” і заохочує неправдиве його розуміння. “Боротьба проти релігії є посередньо боротьба проти того світу, духовною втіхою якого є релігія”⁵³⁰.

Критику релігійної свідомості Маркс подає саме в контексті критики громадянського суспільства. Загалом, це був грандіозний задум фактичної реінтерпретації поняття Бога. Маркс не чинить простого заперечення релігії. Він трактує її в сенсі фетишистської свідомості, зумовленої відчуженими буржуазними відносинами. У монографії Ігоря та Ярослава Паськів подається короткий, але влучний аналіз марксового “богоборства”. Бог у Маркса трактується як “соціальна деперсоналізована сила”, породжувана суспільними відносинами. “Саморегулююча і зростаюча об’єктивна загальність ринкового громадянського суспільства – це Бог, а точніше – його раціональне розуміння. За ім’ям Бога ховається його номінат – капітал,... такого Бога не може усунути наука, просвіта, виховання. Лише соціалістична революція”⁵³¹. “Скасування релігії”, вважав Маркс, є основою справжнього щастя народу. Замість геґелівського Абсолютного духу Маркс запроваджує атеїстично уявлену “родову сутність”, що з’являється в процесі діалектичного розвитку свободи. Саме такого ґатунку була “родова сутність” більшовизму; захопивши владу в 1917 р., комуністи оголосили війну на знищення не лише релігії, а передусім священикам, віруючим і храмам. У своєму задумі вони користувалися переконаною інтернаціональною підтримкою комуністів та їх симпатиків-інтелектуалів у всьому світі.

2. Принцип матеріалізму

Принцип матеріалізму був основним засадничим положенням філософської теорії марксизму. Доповнений діалектичною інтерпретацією, він слугував головним інтелектуальним інструментом марксистського провіденціалізму. За його допомогою свобода як духовна потреба людини була перетворена в поняття “позитивної свободи”, усвідомлюваної як момент зняття відчуження й самореалізації “сукупності всіх суспільних відносин” чи родової сутності людини. Матеріалізм був пояснювальним принципом неуникненності й необхідності комунізму, що наближається завдяки механізмові взаємодії продуктивних сил і виробничих відносин, які зумовлюють духовні процеси. У “Тезах про Фейєрбаха” Маркс наголошував: “Точка зору старого матеріалізму є “громадянське” суспільство, точка зору нового матеріалізму є людське суспільство, або людство, що усуспільнилося”⁵³².

Закріплення більшовиків при владі в СРСР було рівнозначним поширенню в освіті, наукових дослідженнях, засобах масової інформації, політичній практиці, офіційних мистецтві й культурі матеріалістичної риторики. На середину комуністичної епохи жодна людина в СРСР не могла б одержати диплома про вищу освіту, якби публічно відмовилася визнавати матеріалістичну концепцію (врешті так само було й з атеїзмом). Гуманітарна й природнича наука (освітнього рівня) так чи інакше повинна була засвідчувати свою згоду з матеріалізмом принаймні цитуванням класиків марксизму.