2. Politike koinonia – солідаристська основа соціальності

На тему походження й суті аристотелевого розуміння держави написано дуже багато. Однак повсякчас у науковій літературі виникають нові суперечки. Концепт громадянського суспільства уможливлює проаналізувати Аристотелеве поняття держави з погляду значення й ролі у ній politike koinonia. Річ у тім, що, за Аристотелем, поняття держави охоплює і врядування, яке має шість основних форм, і політичну спільноту. Загалом зрозуміло, що форма врядування, пов’язана зі спільнотою, є ширша за будь-який уряд: тиранію, аристократію, олігархію чи демократію. Уряд та політична спільнота пов’язані і якісно, як вважає сам Аристотель, зі свободою, багатством, вихованням, знатним походженням громадян, і кількісно – з рештою населення²¹, де, зрозуміло, далеко не всі є вільними громадянами. З іншого боку, держава, як утворення територіальне, охоплює не лише вільних, але й рабів, селян, ремісників тощо. Виникає питання, чи держава як територіальне об’єднання дорівнює державі як політичній спільноті? Відповідь має бути негативна. Об’єднання місцевостей, відокремлених простором, в одну, на думку Аристотеля, не створює держави, яка “була б справжною, а не тільки на словах”. “Держава створюється не для того, аби жити, а здебільшого для того, щоб жити щасливо”²², інакше вона перетвориться у “звичайну спілку”, що визначається тільки простором. Утворення спільноти на рівні держави потребує, за Аристотелем, “близькості зв’язків” або, як говорилося пізніше, солідарної єдності народу, бо “коли народ об’єднаний в одне, він... вкупі з рештою (кращих) дає користь державі...”²³ Зрозуміло, що серед народу перебувають також раби і невільники. Цілком логічно, що Аристотель, визначаючи громадянина як людину, яка “бере участь в управлінні й чинить послух” [законам], вважає, що “суть і поняття громадянин змінюється зі зміною форми державного устрою”²⁴. Сукупність громадян, тобто політична спільнота, не є тотожною державі як формально територіальному утворенню, але зумовлює державний лад і водночас сама зумовлюється ним. У такому сенсі політична спільнота, або державний лад, зумовлює характер державних інституцій, їхній розподіл, встановлює форму верховної влади, визначає кінцеву мету всякого суспільного життя”²⁵. Виглядає так, що політична чи громадянська спільнота в Аристотеля – це передовсім соціальний лад, або соціальність, що утворюється на перетині: а) державної влади (суд, рада, народне зібрання); б) форми врядування; в) територіального об’єднання, куди також входять бідняки й раби; г) державних установ, або інституцій, що здійснюють функції: релігійну, військову, фінансову, наглядацьку, судову, контролюючу, законодавчу, виховну, освітню тощо; д) форм володіння земельною і майновою власністю та форм домашнього життя й господарювання. Особливістю останнього було те, що oikos взаємопов’язувався один із другим лише через polis, або соціальний лад, посередництвом голів господарств. Економічні відносини поза господарствами не мали визначення; “фірм” чи “фабрик” самостійного ґатунку не існувало. Аристотель висловлював міркування, що “володіння земельною власністю” не мусить бути спільним, але земля має надаватися “на засадах дружби в загальне користування, і кожен громадянин повинен одержувати від неї засоби існування”²⁶.

Таким чином, Аристотель визнає роль сім’ї і включає останню як необхідний елемент полісної соціальності ще й на тій підставі, що сім’я здатна продукувати чесноти, щоб розрізнити правильне від неправильного, належне від хибного способу думання і поведінки в спільноті. “Платон помилявся, бажаючи скасувати цю просту первинну суспільну одиницю, яка є водночас порівняно більш розвиненим і більш довершеним елементом суспільства”²⁷.

У філософії Аристотеля поняття politike koinonia має складну природу, де щонайменше поєднані і етичне розуміння соціальності як середовища формування чеснотливості, і статус громадянина як людини вільної та законослухняної, що належить не так державі, як власне громадянській спільноті. Громадянська спільнота, своєю чергою, поєднує в собі три складники: 1) врядування, або arché, що маніфестує початок активності, певної дії стосовно telos, чи блага; саме тут здійснюється свобода людини; 2) комунікативну згоду серед представників споріднених груп, або солідарність, оскільки людина-громадянин і людина як член спільної держави належать до різноманітних груп, соціальних верств, інституцій та народностей; 3) злагоду між самими групами та спільнотами, що так само є важлива для збереження органічності державного утворення. Тобто politike koinonia – це такий соціальний стан, що продукує взаємодоповнення груп та спільнот, ніби притягуючи до множини частин відчуття можливої цілісності. Спільноти і врядування – не одне й те саме, але вони здійснюють дещо спільне, об’єднуючись спільною метою на рівні членів спільноти і справедливим, чи правильним, врядуванням на рівні вільних і відповідальних (самоврегульованих) осіб. Усвідомлюючи спільну природу блага, учасники спільноти створюють єдину соціальність засобами поширення солідарності і доповнюваності (субсидіарності).

У попередніх судженнях я скористався з ідеї професора Дж. Макліна про те, що “зрозуміти природу громадянського суспільства означає зуміти розкрити солідарність і субсидіарність спільноти щодо участі її членів у врядуванні життям відносно спільного блага”²⁸.

Завдяки визнанню вільного самоздійснення людини-громадянина соціальність у теорії Аристотеля набуває значення певної множинності характерів, станів, занять, вподобань, а також сімей, груп, підгруп, народностей та інституцій. На відміну від Платона Аристотель проводить ідею розмаїтості як необхідної умови розкриття й розгортання єдності, чи цілості.