5. Дискурсивні особливості теоретизуваня

Інтерпретація соціальності постає крізь призму чуттєвості, що проявляється в нових умовах обміну і взаємодії з речами, майном, багатством, власністю тощо. Відповідно, образа і кривда, як і марнославство, набувають нового значення (дехто вважає повного) в павутинні людської взаємодії в умовах обміну предметами, речами й об’єктами.

Оскільки не кожна річ є об’єктом, а стає такою лише через взаємодію між людьми, то й нового ґатунку чуттєвість і чутливість (сентименталізм) означується передусім сприйняттям, тлумаченням і розумінням речі як об’єкта. Річ перетворюється в об’єкт завдяки втягуванню деякої фізичної величини в мислимий процес, що протікає через потребу і здатність людини до позначення. Річ фізичного світу, яка позначається людиною, перетворюється в об’єкт. Річ, не позначена, не може бути предметом уваги і розуміння, вона існує в позалюдському світі. Проблема, проте, в тім, що коли будь-яка позначена річ (перетворена в знак) стає об’єктом, то далеко не всякий об’єкт має під собою фізичну річ або субстратну форму існування. Особливість Нового часу полягає зокрема в тому, що тут активно твориться світ об’єктів, які не мають під собою прямого речового аналога. Врешті, одним з найвиразніших таких об’єктів стають гроші, що приходять на зміну натуральному обміну. Гроші як знак набувають значення відповідно до переплетіння безлічі суспільно-економічних обставин.

Людські відчуття ринкових суперечностей потрапляють у поле тяжіння дійсності, нової для неї, – дійсності, яка не має безпосередньої речової основи. Знаки виокремлюють спільний і єдиний світ значень для людей, незалежно від їх походження і проживання, і становлять основу так званого об’єктивного світу з універсальною природою значень.

Існує, проте, доволі істотна і навіть кардинальна відмінність між цим Новим світом об’єктивної дійсності і Старим, середньовічним світом дійсності з погляду на семіотичний зсув інтерпретації. Якщо знаки Бога, благодаті, любові, свободи від початку були знаками-об’єктами, що існують поза речовими аналогами, то епістеміологічна настанова на знання як умову успіху в речовому світі, починаючи від Р. Декарта і Ф. Бекона, досить швидко вилаштовує нову сукупність об’єктів, знаки яких або походять з предметно-чуттєвої сфери, або мають інтенцію до їх обов’язкового знаходження, виявлення, відкриття, уподобання винятково засобом свідомості суб’єктивізованої, тобто відокремленої від світу. Скажімо, якщо для Августина Блаженного об’єкт любові перебуває в контексті співвідношення між людиною і Богом, то любов для героїв Діккенса тяжіє до обов’язкової її інтерпретації через успіх у предметно-речовому світі. Об’єкт “любові” можна здобути за гроші або владою; це вже суто сенсуалістична любов, що має приносити цілком виразні життєві вигоди. Універсалізм рахунку і розрахунку посилюється чуттєвістю людини і підпорядковує собі форми раціонального розуму. Його зусилля й окреслюють об’єктивний світ ринкових, товарних відносин між людьми, облаштований раціонально. Центром такого світу є дедалі більш виокремлюване “Я”, що ототожнюється з індивідом і набуває посиленої інтенції до автономії. Тобто знак свободи, усвідомлюваної в контексті християнства за значенням свободи доброї волі або благодаті чи добровільності поведінки особи, набуває нового значення в контексті чуттєвості, насиченої значеннями тілесності і речей. З рівня вибору між абстрактними об’єктами свобода переходить на рівень вибору між об’єктами-речами або тілесними почуттями. Таким чином, складається контекст нової етики в руслі сентименталізму і прагнення раціонального самоконтролю. У його основі лежить значення автономного “Я”. З одного боку, це значення утворилося завдяки інтелектуально-філософському контексту, а з другого – воно породило конфлікт з традиційним “ethos-oм” спільноти, в якому чуттєво-раціональне „Я” домагається індивідуальної свободи поведінки. Водночас “Я”, перебуваючи в суспільстві, продовжує залишатися в контексті етосу, означеного певними чеснотами морального ґатунку. За Ферґюсоном, зберегти чесноти – означає надати соціальності цивілізованої якості або сенсу громадянського суспільства. Чесноти інтерпретуються як необхідна умова розгортання нової економічної практики задля підтримки в ній властиво людяності, сенс якої – в здійсненні внутрішніх людині благ, чи “стандартів досконалості”. Добре про це висловився Е. Макінтайр: “А. Ферґюсон вбачав у інституціях сучасного ринкового суспільства загрозу деяким традиційним чеснотам. Соціологія Ферґюсона постає емпіричним корелятом... концептуального розгляду чеснот...”, вона прагне зробити “наочним емпіричний причиновий зв’язок [підкреслення моє – А.К.] між чеснотами, практиками, інституціями”²²⁷. Істотним елементом зв’язку є інтерпретація свободи, застосована Ферґюсоном, що зберігає значення внутрішнього самовизначення особи.

Шотландці пояснювали соціальність як таку, що складається під впливом двох груп чинників: матеріального інтересу та альтруїстично-ідеалістичних знаків життя людини.

Потрібно віддати належне теорії Ферґюсона в тому, що хоча вона не може вважатися “сучасною”, однак її ідеї знаходять дедалі більше зацікавлення за останні кілька десятків років. У основному це стосується ідей про важливість моральної сфери в громадянському суспільстві – ідей, що залишаються на марґінесі удаваної соціології, “звільненої від вартостей”. Знову привертається увага до важливості громадянської і політичної відповідальності, що упродовж тривалого часу перебуває під загрозою сліпого покладання на закони й форми схвалення чи осуду, породжувані раціональним розумом державних службовців.

Таким чином, значення свободи в Ферґюсона поставлене під знак впливу і поширення передусім публічної сфери суспільства, яка: а) означається громадською активністю індивідів щодо розуміння ними спільного блага і б) пов’язана з моральними чуттями особи, що формують її приватну сферу і водночас складаються під її впливом. Очевидно, тут йдеться про свободу, означену сприйняттям або несприйняттям людьми певної системи цінностей, яка є основою громадянського суспільства.

Вплив праці Ферґюсона на інтелектуальну культуру Європи, окрім того, визначався також дискурсивними особливостями лексики і мови. У ній було запропоновано низку концептів і термінів, що одержали визнання в майбутньому. Це стосується зокрема концепту цивілізація, який вжив Ферґюсон одним із перших; вислову примноження нестатків, який детальніше опрацював Геґель; терміна суперструктура, що взагалі вперше був застосований до соціальної дійсності (Маркс вжив його у значенні надбудови). Під враженням теорії Ферґюсона ще в 1776 р. радикальний мораліст Річард Прайс [Pricе] написав суперечливий трактат “Огляд природи громадянської свободи, принципів врядування та справедливість і політика у війні з Америкою”, в якому підтримав повстанців проти державної монополії Британії. Прихильність Ферґюсона до опору колоністів, що вони чинили імперській урядовій економічній політиці, не завадила йому висловитися проти застосування ними насилля. Небезпеку він вбачав у тому, що влада військової сили може перетворити громадянське суспільство в мілітарну державу, тоді її основою могла б стати не свобода і права громадян, а група ”корумпованих і порочних людей”, зібраних в органах влади. Врешті, увага Ферґюсона до корупції влади складає одну з пріоритетних тем у дослідженні громадянського суспільства і спостерігається упродовж всієї книжки.

Найбільший вплив праці Ферґюсона мали все ж не в Британії, а на континенті, особливо в Німеччині. Упродовж століття після виходу книжки з друку вчені Німеччини перебували під впливом його ідей. Окрім названих на початку розділу імен, слід також згадати про Шиллера, який перебував під впливом етичного світорозуміння; Геґеля, з його історичним підходом до суспільних процесів; Маркса, який скористався аналізом перспектив поділу праці; Зомбарта з його відкриттям передумов соціології. Проте показово, як зазначає Ф. Оз-Зальцбергер, що жоден з названих читачів Ферґюсона не був зацікавлений його концептом громадянської чесноти.

Поза тим, дослідження громадянського суспільства Ферґюсоном визначило зміст соціальної активності в координатах подвійної етичності чи звичаєвості: вона складається, по-перше, навколо зацікавлень громадянським добром, в контексті яких стосунки між людьми тяжіють до щирості, рівності, ввічливості, доброзичливості і свободи, та, по-друге, навколо корисливості, вигоди, підлеглості, покори, нещирості й улесливості. Це, за словами Ферґюсона, стосунки за принципом “господар – раб” або “патрон – клієнт”, що спонукують до залежної ієрархічної субординації, ошуканства й корупції. На основі першого типу етичності (звичаєвості) здійснюється цивілізаційний прогрес, тоді як етичність другого типу, навпаки, спричиняє згасання норм чеснотливої поведінки через применшення її значення в очах народу, викликану некритичним сприйняттям поширення комерційних або ринкових відносин.

Одна з провідних ідей щодо сутності громадянського суспільства полягала в тому, що його класичне розуміння витлумачувалося як суспільство за розмірами невелике, властиво національне. Суть національного означується тут єдністю суспільних інтенцій (морально активних) з формами врядування, належними до них, що сукупно визначають якість держави. Суспільство покликане забезпечувати свободу розвитку талантів людей, а відповідна йому держава здійснюється як суспільна воля, покликана ґарантувати права громадянам, рівним перед законами. Ферґюсон, зокрема, писав: “Грубий чи простуватий спостерігач міг би відзначити розмаїтість, яку він бачить у житті і заняттях різних людей, а не в житті різних націй … Багато таких відмінностей можуть виникати серед цивілізованих націй з причин кліматичних, чи з джерел стилів життя (fashion), які все ще незрозумілі і неясні; проте принципові відмінності, що на них маємо опертися, походять з тієї підстави, на якій люди зобов’язуються діяти в сенсі їхньої національної спроможності; або з конституції врядування, яка прописує терміни [terms] суспільства для його суб’єктів і має величезний вплив на формування їхнього розуміння і звичок”²²⁸.

Ідея про співмірність соціальної єдності народу та його держави привела Ферґюсона до надання пріоритету цивілізованому, громадянському суспільству перед державою щодо їхнього існування і розвитку та до пріоритету малої держави перед великою. Тенденцію до створення великих держав, що панувала на той час, він пояснював на прикладах нецивілізованих форм комерціалізації спільноти, превалювання егоїстичних інтересів серед урядовців і чиновників, що вносять у суспільство корупцію норм та звичаїв, девальвують соціальне значення чеснот.