6. Значення релігії

Релігія має дуже важливе значення в теорії Токвіля. Вона вкрай необхідна для збереження демократичних норм і підтримки політичних інститутів у сенсі їх демократизації. Якщо дух людини розвивається вільно, то, на думку Токвіля, він прагне „привести у відповідність політичне суспільство та релігійні інститути. Релігія є корисною і природною для людини, вона пом’якшує звичаї закликами до любові й терпимості. Америка є країною „найосвіченішою і найвільнішою”, де водночас релігія зберігала найбільший вплив на душі людей. Поважною, вважає Токвіль, є спроможність релігії ставити людину перед лицем правди і правдивості в своїх словах і діях. Суворість моралі США також має релігійне пояснення. Релігія обумовлює моральні норми, регулює родинні взаємини і таким чином впливає на державу. Токвіль наводить приклад з власного досвіду присутності на засіданнях суду. Коли один свідок заявив, що він не вірить у Бога та в безсмертя душі, суддя відмовився привести його до присяги через те, що свідок уже підірвав віру в свої слова.

Токвіль вважає, що в розумі американця свобода і християнство переплетені цілком і одне не може існувати поза іншим. Тому ніхто в США не наважується висловити думку про те, що „все дозволено задля блага суспільства. Ця блюзнірська ідея народилася в добу свободи, либонь, для того, аби виправдати всіх майбутніх тиранів”⁴¹³.

Токвіль з великою увагою аналізує роль релігії і відводить для цього багато місця в своїх книжках. На осягнутому в США досвіді він не погоджується з провідною французькою філософською думкою ХVІІІ століття, яка послаблення релігійної віри тлумачила „розквітом свободи і знання”. Американська дійсність не підтвердила французьку теорію. Токвіль пише, що найбільше враження викликане релігійністю народу Америки та його шанобливим відправленням релігійних обрядів. Його пригнітив також парадокс того, що в Франції і Європі релігійність і волелюбність намагаються протиставити й дистанціювати, тоді як в Америці вони „панують разом”. Він робить висновок, що людська схильність до віри й релігії є нездоланною, а якщо люди відходять від релігії, то лише через „розумові помилки та моральне насильство над своєю природою”.

Міркування над причинами, що утримують чи перешкоджають людям прийняти релігійну віру й оросити нею свої думки і звичаї, Токвіль вбачає в повсякденній байдужості і союзі політики з релігією. Він вважає, що європейські атеїсти розглядають віруючих радше „як політичних ворогів, аніж як релігійних суперників”. За релігією вони бачать не так священиків і віруючих, як „світогляд партії”, з якою вони борються. Думаю, думки Токвіля цілком підтвердили пізніше марксисти-ленінці. Так сталося через те, що християнство в Європі дозволило втягти себе в тісні стосунки з політичними володарями. Тому первинним принципом оздоровлення і релігії, і влади має бути їх розлучення і відділення. Властиво за таким принципом діє народ Америки.

Коли релігія втрачає свій вплив на душу, то знищується найрозумніший критерій впізнавання добра і зла, адже „в світі моралі все сумнівне і хистке”, а людина й народи діють тоді наосліп.

У поширенні християнства в Європі Токвіль також зауважує добровільний характер первісних і пізніших релігійних громад, суспільне значення яких слугує прообразом створення громадянського суспільства.

У праці, написаній раніше, Токвіль висловлює думку, що однією з причин Французької революції було так зване „вроджене безбожництво”, викликане атеїзмом частини народу. За своєю суттю, як показав перебіг подій, „вроджене безбожництво” суперечить духові свободи, воно підмінює справжні релігійні почуття на псевдореволюційні. Адже Французька революція по суті носила релігійний характер, вона розглядала громадянина поза його конкретним життям і конкретним суспільством, абстрактно, подібно до того, як релігія розглядає людину універсально, поза країною і часом⁴¹⁴. Раймон Арон, аналізуючи соціологічні ідеї Токвіля, вважає, що висловлена раніше думка підтвердилася в „рускій революції 1917р.” – „по суті це була революція релігійна”, і робить узагальнений висновок: „будь-яка політична революція запозичує певні ознаки релігійної революції, якщо вона претендує на всезагальну значущість і вважає себе засобом порятунку всього людства”⁴¹⁵.