2. Чинники громадянського суспільства у сша

Попри найприхильніше ставлення до Америки Токвіль, проте, не був її романтичним апологетом. Радше він прибічник етичного ставлення до демократичного суспільства, що забезпечує найповніший вияв індивідуальної свободи людини. Розглядаючи американське демократичне суспільство, Токвіль прагне розв’язати два завдання: а) які чинники в демократичному суспільстві пов’язані зі збереженням свободи; б) що саме загрожує рівновазі американського суспільства, беручи до уваги, що існування демократичного суспільства прямо пов’язане із забезпеченням індивідуальних свобод. Усвідомлюється взаємозв’язок стабілізувальних (сприятливих) і деструктивних чинників демократичного суспільства, що однаково діють через людину або, точніше, через спільноту індивідів у сенсі їх вільного самоздійснення.

Одним з вагомих чинників поширення демократії в Америці Токвіль вважає відсутність будь-якої спадкової політичної системи. Іммігранти збиралися в поселеннях, творили нові міста випадково, без будь-якого політичного примусу. Цілі покоління пройшли суворе соціальне загартування з необхідності спільно налагоджувати життя, головною нормою якого стає забезпечення індивідуальної свободи. Нові обставини життя, на думку Токвіля, сприяли американському населенню “куди ліпше, ніж для більшості народів Європи, зрозуміти, що таке права людини і принципи справжньої свободи”³⁷⁹. Сприяння здійснювалося передусім у царині практичній. Поселенці на нових землях налагоджували рівні умови для громадського самоврядування, що ставало “прообразом вільних інститутів влади”. Орієнтація на рівні можливості кожного члена громади глибоко входила в повсякденне життя і перетворювалася в звичаї. Зародки демократії були притаманні усім європейським народам, де були свої історичні форми самовряду- вання.

Токвіль зовсім не ідеалізує американських поселень. Він підкреслює важливе значення уже сформованих в Європі моральних цінностей поселенців, що перетворювалися в американців. Між ними бували й такі, які не мали жодного шляхетного помислу і благородної мети, – вони переселялися з надією на легке збагачення і часто мали непогамовний та лихий норов. Саме в поселеннях, складених з людей неушляхетнених звичаїв, поширювалося рабство і нерівність. Але Токвіль зовсім не вивищує шляхетних звичаїв за ознакою міського походження людини. Він вважає, що „народ у багатих містах” Європи куди грубіший, ніж у селах. Соціальна нерівність здатна огрублювати душі людей і робити їх жорстокими. І навпаки, скажімо, „індіанці поголовно неосвічені і вбогі, проте, вони рівні і вільні”, їм не притаманна брутальність, а їх поведінка вирізняється „деякою внутрішньою стриманістю й своєрідною аристократичною ввічливістю”³⁸⁰.

Наведені думки Токвіля засвідчують дві речі: перша – люди, згуртовані в громаду, товариство чи навіть етнос добровільно, без примусу за природним покликом здатні створювати протодемократичні форми самоорганізації, допильновуючи принципи рівності; друга – стосується переконань Токвіля в природному походженні демократичних намірів людини, вважаючи їх органічною потребою соціальної організації. Токвіль застерігає, що зібрання докупи індивідів з винятково інтересами збагачення і наживи не є достатньою підставою для утворення демократичної громади. Навпаки, стосунки в подібній соціальній групі визначатимуть спільні воління ієрархії та вождизму і матимуть деспотичну детермінанту влади, нехай навіть неполітичного локального рівня. Іншими словами, зграя розбійників з грубими душами не волітиме демократичного врядування, хоча на устах у кожного з них може бути слово „свобода”, бо лише промовляння слова „свобода” зовсім не означає, що людина не буде зверхньою над собі подібною. Отже, найважливішим є душевний стан людей, зібраних долею докупи, в тому сенсі, щоб над ними не брали гору звичаї і звички, набуті в умовах примусу і насильства. Зародки демократії в нових умовах життя спричиняються, зокрема, тим, що „в більшості емігрантів, які полишали свою батьківщину, цілком було відсутнє почуття якоїсь зверхності над іншими людьми”³⁸¹.

Думка близька по духу до обґрунтованих у теоріях Т. Пейна і А. Росміні поглядів про загарбницьке походження деспотичних режимів. Справді, загарбник переважно шукає свою свободу; парадокс лише в тому, що свобода приходить у його душу як потреба зверхності над покірним. У протилежному разі позбутися зверхності – означатиме стати в рівень з тим, до кого прийшов зі своєю свободою. Це також означатиме потребу, якщо не прийняти його культуру, то принаймі бути толерантним.

Токвіль підкреслює ідейний компонент формування громад Нової Англії. Серед її поселенців було багато таких, які переселялися до Нового Світу зовсім не щоб збільшити понад усе свої статки. Вони, для яких „були властиві порядок і висока моральність”, слухаючи голос „розуму й серця” в прагненні „домогтися перемоги якоїсь ідеї”, створювали суспільство, де не було поділу на „знатних панів і простий народ”, і поселялися з дружинами і дітьми. Важливу роль серед таких поселенців відігравали родини пуританів з Англії, які в своїх релігійних поглядах „зближалися з демократичними і республіканськими тео- ріями”.