8) Протосоціологія та її етапи
ПРОТОСОЦІОЛОГІЯ (грецьк. προτος – перший та «соціологія» – наука про суспільство) – 1) етап розвитку соціологічного знання, який передував виникненню соціології як науки (до І пол. – сер. ХІХ ст.); 2) загальна назва для позначення концепцій про суспільство, які були сформульовані у цей період. У найзагальнішому вигляді під П. розуміють спроби опису та аналізу соціальних процесів та явищ, функціонування та розвитку суспільства. До Протосоціології відносять ті форми знання та пізнання, які існували у суспільній думці, та які зараз розглядаються як соціологічні. Тому віднесення того чи іншого матеріалу до Протосоціології, по-перше, завжди залежить від розуміння власне соціології, а по-друге, за визначенням є ретроспективним. Зазвичай під Протосоціологією розуміють соціально-філософські та філософські концепції відповідного періоду, але інколи до Протосоціології відносять уявлення про суспільство, які не є мають концептуального оформлення, але можуть розглядатися як відображення суспільних знань: міфологію, епос, релігійні погляди, історичні твори, закони, побутові уявлення, художню літературу тощо. Матеріал Протосоціології. дає змогу не лише вивчати стан та розвиток соціологічної думки, але й досліджувати певні соціальні процеси та явища минулого на основі опосередкованих даних.
9) Класична соціологія 19 століття
На початку XIX ст. конкретизується проблематика традиційної соціальної філософії, . Французький мислитель А. Сен-Сімон (1760-1825) одним із перших поставив питання про те, що науку про людину необхідно вивести на рівень наук, які ґрунтуються на спостереженні, пропонуючи зайнятися встановленням послідовних рядів фактів, оскільки, на його думку, - це справді надійна частина знань. Сен-Сімон виробив концепцію соціальної "фізіології", в якій раціоналістичні погляди XVIII ст. поєднував з історизмом у дослідженні суспільних явищ. Він зробив перший крок до вивчення суспільних явищ як елементів цілісного організму, що закономірно розвивається. Методологічні розробки Сен-Сімона сприяли формуванню позитивізму як напряму в філософії та соціології (позитивний - лат. - заснований на досліді, фактах, реальний). Головне спрямування позитивізму полягало у відмові від абстрактних міркувань про суспільство, у створенні "позитивної" соціологічної теорії, яка повинна була стати такою ж доказовою і загальнозначущою, як і природничі теорії. Родоначальником позитивізму вважають французького філософа, соціолога О. Конта. Він був домашнім учителем математики, потім працював секретарем у Сен-Сімона (1817-1824), написав разом з ним низку спільних наукових праць. Однак розбіжності між ними з принципових теоретичних і політичних питань (Конту був чужий сен- сімонівський соціалізм) призвели до розриву їх творчих взаємин. Інтерес до позитивізму пожвавився вже після смерті його автора, починаючи з 60-х років XIX ст. Ідеї Конта були уточнені, розширені й розвинуті англійським філософом і соціологом Гербертом Спенсером (1820-1903). Загальновизнана заслуга його в соціології полягає у застосуванні принципу еволюції як методологічної основи будь-якого знання, що дало змогу розглядати суспільство з точки зору поступальності його розвитку. Спенсер визнавав аналогію між суспільством і живим організмом, вважаючи, що розподіл функцій між органами - спільна риса як суспільства, так і живого організму. Але Спенсер бачив і суттєві відмінності між ними. Еволюція, за Спенсером, - ніщо інше як реалізація принципу "інтеграції матерії" і джерело руху. Відносини суспільства з навколишнім світом регулюються принципом рівнодії енергії. Це регулювання виявляється в боротьбі за існування як між суспільством і навколишнім середовищем, так і між різними типами суспільств, між індивідами, що є основою суспільства. Джерелом класових відмінностей Спенсер вважав: переможці утворюють панівний клас, переможені стають рабами чи кріпаками. Західна соціологія цього періоду розвивалася під впливом двох основних концепцій, органічно пов'язаних з позитивізмом, - еволюції та натуралізму. Теоретична соціологія прагнула реконструювати головні фази історичної еволюції, описавши одночасно структуру суспільства. Розвиток суспільства бачився соціологам-позитивістам у вигляді більш чи менш прямолінійної еволюції, а його структура зводилася до механічного підпорядкування різних