Розділ 6. Філософська думка в україні філософія доби київської русі

Нагальним питанням історії вітчизняної філософії, її змісту є питання про становлення і розвиток філософських ідей Київської Русі. Зазначимо, що філософія цієї доби багато в чому була спадкоємницею дохристиянського мислення, світосприймання. З іншого боку, вона якісно відрізнялася від дохристиянського новим світоглядом. Основними філософсько-світоглядними проблемами у давній культурі слов’ян, як свідчать джерела, були такі: проблеми буття; уявлення про Всесвіт; проблеми життя і смерті; розуміння добра і зла; проблеми людської історії і т. ін.

Виникнення перших філософських ідей давніх русичів відбувалося не на голому місці. Це був закономірний процес формування світогляду, з певними етапами (типами) його розвитку і тісним зв’язком між ними.

Деякі елементи “філософського осмислення” явищ природи і людського життя простежуються у народному світогляді східнослов’янських племен задовго до хрещення Русі та появи писемності. На основі першої світоглядної самобутньої міфологічної системи створювалися перші дофілософські утворення, які були зумовлені значною мірою характером і способом діяльності, побутом давніх українців. Формувався свій стиль життя і мислення, вироблялися характерні орієнтації на освоєння світу, своя національна культура.

Спираючись на емпіричний досвід і міфологічну картину світу, наші предки створювали своєрідну природну релігію, яка пізніше була названа “поганською”, язичницькою. У цій природній релігії основним предметом була природа. У “Синопсисі” (твір ХVІІ – ХVІІІ ст., у якому зібрані відомості про найважливіші події, що відбувалися на східнослов’янських землях від найдавніших часів до 70-х років ХVIІ ст.) яскраво змальовуються уособлення та обожнювання східними слов’янами сил природи. Головними поганськими богами, які уособлювали образи самої природи, були Перун – найголовніший ідол, “бог грому, блискавки і дощових хмар”; другим ідолом був Волос – бог худоби; третім – Позвізд (Похвіст, Вихр) – “бог повітря, погоди і непогоди”; четвертим – Ладо – бог весілля і всілякого благополуччя”; п’ятим – Купало, “що його за бога плодів земних вважали”; шостим – Коляда – “бог призначений, що йому празник великий місяця грудня у 24-й день одправляють”. У “Синопсисі” згадуються імена таких богів, як Усляд (Осляд), Корша (Хорос), Дашуба (Дажб), Стриба (Стрибог), Макош (Мокош) та ін.¹

Боги населяли поля, степи, ліси, води та інші місця проживання людей. Саме тоді виникли у народній уяві поняття про добрих і злих духів (русалка, біс, дідько, домовик, водяник, лісовик, мавка та ін.), різні повір’я, заклинання, свята, ігрища (Івана Купала), колядування, обмивання водою тощо. Усе це поєднувало людське буття з природою, а відтак і з божеством, оскільки природа, природні стихії у народній релігії поставали як божественні, набували сакрального характеру. Відбувався процес формування наївного пантеїстичного світорозуміння, у якому матеріальне і божественне не протиставлялися, божественному не відводилася роль творчого начала, воно лише вносило порядок в оточуючий світ, який був єдиний з людьми, богами, природою. Всесвіт, космос у язичницькій релігії сприймався як надісторичний, у природі існував вічний кругообіг, визнавалась астральна залежність. Досить розвинутим був культ предків як важливий принцип соціальної детермінації.

Упродовж життя наших пращурів змінювалися їхні міфологічні уявлення і вірування. У міфологічній системі світобачення склалися так звана героїчна міфологія і героїчний епос – билини. Проте язичництво з його політеїстичним поклонінням, той набір навичок, умінь, відомостей, що передавались усною традицією, не могли задовольнити подальший суспільно-історичний і культурний розвиток Русі. Не давали вони відповіді й на важливі світоглядні питання, через що змушені були поступитися християнській ідеології та філософському світорозумінню.

Кінець Х – початок ХІІІ століття характеризується поширенням й утвердженням християнської ідеології в Київській Русі. Християнська ідеологія здійснила визначальний вплив на розвиток філософської думки. Відомий дослідник історії філософської думки України В.С.Горський визначає в означений вище період її особливості:

1. Всесвітня відкритість. “Софійне” розуміння філософського знання. Знання тлумачиться як особистісно-плюралістичне.

2. Здатність до творчого синтезу різноманітних ідей світової філософської думки;

3. Зв’язок з ідейними здобутками середньовічної Візантії, а через них – з ідеями античних філософів, Сходу і Західної Європи;

4. Творчий підхід щодо сприйняття “запозичених ідей”, їх трансформація у вітчизняну спадщину;

5. Плюралізм світоглядних позицій, який надав філософській думці Київської Русі поліфонічного звучання.

6. Несприйняття абстрактного філософствування.

7. Суб’єктом пізнання виступає діалектична єдність морального й гносеологічного.

8. Пріоритет надається проблемі людини й осмисленню історії, отже формується певний тип філософського антропологізму².

9. Переважання екзистенціальних мотивів, кордоцентризм.

10. Яскраво виражений антеїзм³.

11. Християнський світогляд пронизує філософську думку періоду Київської Русі.

12. Дуалізм філософії, двовір’я (поєднання обох вір – язичницької та християнської) у свідомості русичів.

13. Визнання єдності світу.

На противагу язичницькому, християнське світосприйняття помістило Бога за межі природи, поставивши в Центр Всесвіту людину, а Бог через природу впливав на людину, передавав їй заповіді поведінки. У новому світобаченні чітко протиставляється духовне і матеріальне, і саме духовному віддається першість – усе творить і всім править дух. З духом і матерією пов’язується боротьба двох протилежних начал – Бога і диявола, душі та плоті, добра і зла. Людині у цій боротьбі відводиться моральна відповідальність за свої вчинки, за свідомий вибір цих протилежних сил.

Сказане вище дозволяє зробити висновок: філософські ідеї Київської Русі мають свої корені в міфологічному, міфо-епічному, язичницькому уявленні східних слов’ян. Народна культура, народна творчість стала головним джерелом формування української філософії.

Разом з тим, українська філософська думка не могла оминути чужих впливів. Київські книжники знали твори Іоанна Дамаскіна, Піфагора, Демокріта, Сократа, Платона, Арістотеля та ін. Серед представників патристики на Русі популярними були імена Василя Великого, Григорія Богослова, Іоана Златоуста, Афанасія Александрійського.

Надзвичайно популярними на Русі були твори: “Шестиднев” (автор – Іоанн, екзарх Болгарський), “Ізборник” (1073 р.), який включає понад 300 статей, присвячених питанням богослов’я, етики, логіки, поетики, історії, філософії, ботаніки, астрономії тощо.

Першими творами київських книжників були так звані слова, повчання, послання, моління, у яких виразно поставали важливі світоглядні проблеми, глибокі філософські ідеї. Про рівень філософії Київської Русі можна судити з творчості таких видатних давньоруських книжників, як Іларіон Київський, Лука Жидята, Феодосій Печерський, Нестор, Никифор, Володимир Мономах, Климент Смолятич, Кирило Туровський, Данило Заточник та ін.⁴

Джерелом філософських поглядів Київської Русі служить “Слово про похід Ігорів” – одна з найвизначніших пам’яток світової літератури, за основу якої взяті реальні факти. Досліджуючи зміст цього твору, В. С. Горський у якості основних філософських проблем виділяє такі:

1. Взаємозв’язок людини і природи, їх єдність.

2. Історіософське бачення життя, подій того часу, проблема зв’язку, єдності минулого і сучасного.

3. Діалектичне розуміння автором “Слова” співвідношення історії та вічності.

4. Закономірність взаємозв’язку, взаємодії християнського світорозуміння з народним світоглядом.

5. Етична проблематика твору є центральною. Етичний ідеал, моральне виховання є найважливішими чинниками у боротьбі за єдність держави, у розумінні свого обов’язку перед рідною землею і народом⁵.