5. Інтелектуальний чинник

Токвіль робить висновок, що в Сполучених Штатах освічене населення найменше серед цивілізованого світу звертається до амбітних філософських систем. Американці в ХІХ ст. не мали власних філософських шкіл і не були схильні до всеосяжних світоглядно-теоретичних систем. Вони загалом байдужі до струнких метафізичних концепцій і не мають великої пристрасті до абстрактних ідей. Токвіль вважає, що Америка належить до країн, де „якнайменше вивчають настанови Декарта, але якнайретельніше їх дотримуються”. Це проявляється в тому, що американець переважно покладається на зусилля власного розуму. Для інтелектуального руху Америки не притаманні спекулятивні роздуми, до них населення не мало смаку й, відповідно, воно не надто заангажовується ідеоло­гічними упередженнями та теоретичними забобонами. Звідси вони не мають схильності вірити будь-кому на слово. Арґументом слугує діло, успіх. Очевидним для Токвіля було й те, що мало не всі американські громадяни мають подібні принципи мислення й „розумові звичаї”, набуті з їхнього практичного досвіду та освіти.

Важливе значення для суспільної єдності мають певні спільні уявлення та ідеї. „Без спільних ідей неможливі ніякі спільні дії, а без спільних дій люди ще існують, але суспільний організм існувати не може. Отже, для того щоб виникло суспільство і, тим більше, для того щоб воно досягло процвітання, необхідно, щоб уми всіх громадян були незмінно об’єднані і трималися в колі декількох провідних ідей”⁴¹¹. Для цього необхідне спільне джерело, з якого все населення може поповнювати певну суму „вже готових поглядів і переконань”. Відтак знову ж йдеться про деяку семіотичну павутину, виткану таким чином, що її вузлові точки є найпоширенішими ідеями в певному семантичному просторі. У зв’язку з цим інтелектуальний чинник демократичного суспільства діє в сенсі надання переваги і прихильності умовам рівності людей перед будь-якими прихильностями. Навіть значення свободи має поступатися палкішій прихильності до рівності. Інтелектуальний рух у демократичній країні повинен оберігати й підтримувати передусім ідею та значення рівності як центрального прагнення розуму і серця.

Цікаво, що інтелектуальну інтенцію на демократичний триб мислення Токвіль інтерпретує через його здатність до генерування й оперування загальними ідеями. На його погляд, американці виявляють більшу схильність до загальних ідей, аніж англійці, але загальні ідеї в політиці не надихали їх так, як французів, і пояснює, що загальні ідеї свідчать радше про недосконалість людського розуму, бо там, де вони застосовуються, справжнє розмаїття речей і явищ зникає, а натомість виринає абстрактна ідея. Проте загальні ідеї мають перевагу в тому, що дозволяють розуму осягати те, чого він достоту ще не знає. Люди, які живуть у суспільствах нерівності чи аристократичних, не вдаються до загальних ідей через недовіру до них. У демократичній країні, навпаки, схожість умов існування спонукує до узагальнень навіть у питаннях, що мають практичне походження, але викликають палке зацікавлення. Свої міркування Токвіль пояснює тим, що навіть найуніверсальніші генії античності не змогли прийти до загальної ідеї про подібність між собою всіх людей і про „рівність від народження прав кожної людини на свободу; вони ж, навпаки, доклали багато сил, аби довести, ніби рабство лежить у самій природі речей і мусить існувати вічно”⁴¹².

Загальні ідеї також бувають різними і по-різному осягаються. В одних випадках вони є наслідком доброї освіти й клопіткої праці ясного розуму. В інших – вони приходять легко, внаслідок найпершого зусилля розуму під впливом демократичних умов, що запалюють пристрасть до легкого успіху. Тому в другому випадку існує загроза до зловживання загальним типом ідей, які забарвлюють інтелектуальні пристрасті й домагання. Механізмом, що міг би стримувати від перебільшеного впливу загальних ідей та відповідних їм теоретичних схем, Токвіль вважає поширення демократичних інститутів, створюваних у самому народі, й таких, що відображають його соціально-історичну практику. Лише автентичні демократичні форми соціального життя стають достатньою практичною противагою надмірності загальних теорій щодо їх можливого впливу на суспільство. Там, де люди самі керують своїми громадськими справами, інтелектуальний рух у країні не волітиме неосяжних теоретичних висот, а виражатиме притаманні для культури демократичні орієнтири і політичні ідеали. І навпаки, коли демократичний народ лише мріє про найкращі способи організації громадсько-політичних справ, інтелектуальні інтенції і побудови схильні до теоретичної компенсації належної політичної практики. До таких народів Токвіль відносить французький, який має надмірну прив’язаність до загальних політичних теорій, що поширюються в інтелектуальній сфері.

Якщо ж спробувати виявити провідну інтелектуальну ідею американського способу мислення, то, за переконанням Токвіля, нею є ідея можливості безмежного самовдосконалення людини. Саме з нею тісно пов’язана освіта й основні філософські теорії.