Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
препод.doc
Скачиваний:
527
Добавлен:
06.03.2016
Размер:
12.24 Mб
Скачать

6. Література:

Основна література:

1.Хірургічна стоматологія та щелепно-лицева хірургія: підручник; У 2т. – Т2 / В.О Маланчук, П.І Логвіненко,О.Л Ціленко – К. : ЛОГОС, 2011 – С. 3-4.

2.Ускладнення травматичних пошкоджень щелепно-лицевої ділянки: навч. мед. посібник закладів 4 рівня акредитації та інтернів-стоматологів / Рибалов О.В., Ахмеров В.Д. – Полтава:ТОВ.

29. Ректорський контроль: захворювання скронево-нижньощелепного суглобу, трансплантація кісткової та хрящової тканини, пародонтальна та періодонтальна хірургія, хірургічний етап дентальної імплантації, больові симптоми обличчя.

  1. КОНКРЕТНІ ЦІЛІ:

1.1. Обґрунтувати етіологію, клініку, диференційну діагностику та лікування захворювань СНЩС. 1.2. Знати види, методи, показання, протипоказання та ускладнення трансплантації кісткової та хрящової тканини за дефектах та деформаціях щелепно-лицевої ділянки.

1.3. Знати види, методи, показання, протипоказання та ускладнення пародонтальної та періодонтальної хірургії.

1.4. Знати види, методи, показання, протипоказання та ускладнення дентальної імплантації.

1.5. Обґрунтувати етіологію, клініку, диференційну діагностику та хірургічне лікування больових симптомів обличчя.

  1. БАЗОВИЙ РІВЕНЬ ПІДГОТОВКИ.

Назви попередніх дисциплін

Набуті навички

1. Анатомія людини.

Знати анатомію щелепно-лицевої ділянки.

2. Загальна хірургія.

Знати основні методики хірургічних маніпуляцій

3. Внутрішня медицина.

Знати прояви загально соматичних захворювань

4.Неврологія

Знати прояви захворювань чутливих та рухових нервів

3.Организація змісту навчального материалу.

Тема №6. Анатомія СНЩС. Сучасні методи діагностики захворювань СНЩС. Артроскопія, її можливості у діагностиці захворювань СНЩС.

  1. Яке з перерахованих захворювань СНЩС є неартикулярним?

  1. Остеоартроз.

  2. Синдром больової дисфункції СНЩС.

  3. Анкілоз.

  4. Артрит.

  5. Артрозо-артрит.

  1. До артикулярних захворювань СНЩС відносять:

  1. Артрит, артроз, артрозо-артрит, анкілоз.

  2. Артрит, артроз, артрозо-артрит, анкілоз, контрактура.

  3. Артрит, артроз, анкілоз, больова дисфункція СНЩС.

  4. Артрит, артроз, анкілоз, контрактура, больова дисфункція СНЩС.

  5. Артрит, артроз, анкілоз, бруксизм, контрактура.

  1. До методів обстеження пацієнтів із захворюваннями СНЩС не відноситься:

  1. Аналіз оклюзійних контактів зубних рядів.

  2. Електроміографія жувальних м’язів.

  3. Вивчення анамнезу та скарг хворого.

  4. Сіалографія.

  5. Ортопантомограмма.

  1. Яке знеболення використовуються для проведення артроскопії:

  1. Інфільтраційна анестезія за Вишневським.

  2. Анастезія за Уваровим.

  3. Нейролептанальгезія.

  4. Наркоз.

  5. Аплікаційне знеболення.

  1. Що не є анатомічною відмінністю СНЩС:

  1. Суглобові поверхні кісток покриті гіаліновим хрящем.

  2. Повна залежність внутрішньосуглобових взаємин від характеру оклюзії і стану жувальних м'язів.

  3. Парність суглоба.

  4. Суглобова капсула прикріплюється всередині нижньощелепний ямки, а не за суглобової ямкою, як в інших суглобах.

  5. Лівий і правий суглоби функціонують як єдине ціле.

  1. Який із перелічених методів обстеження є додатковим для обстеження СНЩС.

  1. Електроміографія жувальних м’язів.

  2. Пальпація.

  3. Аускультація СНЩС.

  4. Сіалографія.

  5. ЕЕГ.

  1. Артикулюючі поверхні СНЩС утворені:

  1. Суглобовими головками нижньої щелепи і суглобовими поверхнями основних кісток.

  2. Суглобовими головками нижньої щелепи і суглобовими поверхнями скроневих кісток.

  3. Суглобовими головками нижньої щелепи і суглобовими поверхнями виличних та верхньощелепних кісток.

  4. Суглобовими поверхнями нижньої щелепи і суглобовими головками основних кісток.

  5. Суглобовими поверхнями нижньої щелепи і суглобовими головками скроневих кісток.

  1. Суглобова капсула СНЩС укріплюється такими позасуглобовими зв’язками:

  1. Вилично-щелепна, клиноподібно-щелепна.

  2. Вилично-щелепна, скронево-щелепна, клиноподібно-щелепна.

  3. Вилично-щелепна, скронево-щелепна, шилощелепна, клиноподібно-щелепна.

  4. Скронево-щелепна, шилощелепна.

  5. Скронево-щелепна, шилощелепна та клиноподібно-щелепна.

  1. Яку форму має суглобовий диск СНЩС?

  1. Двояко опуклий овальний.

  2. Двояко увігнутий овальний.

  3. Овальний, з одного боку увігнутий, з іншого – опуклий.

  4. Не має постійної форми.

  5. Немає правильної відповіді.

  1. Які є показання до використання артроскопії?

  1. Артикулярні та неартикулярні захворювання СНЩС.

  2. Ревматоїдні захворювання СНЩС.

  3. Неартикулярні захворювання СНЩС.

  4. Артикулярні захворювання СНЩС.

  5. Правильної відповіді немає.

(Правильні відповіді: 1 – B, 2 – A, 3 – D, 4 – D, 5 – C, 6 – A, 7 – C, 8 – E, 9 – B, 10 – D.)

Тема №7. Вивихи нижньої щелепи. етіологія, класифікація, клініка, диференційна діагностика, лікування, профілактика.

  1. Стійке зміщення суглобової головки з суглобової ямки за межі її фізіологічної рухомості – це:

  1. Контрактура.

  2. Бруксизм.

  3. Вивих.

  4. Синдром Костена.

  5. Хронічний артрит.

  1. До етіологічних факторів виникнення вивиху СНЩС не відноситься:

  1. Широке відкривання рота.

  2. Гостра травма.

  3. Відкушування твердої їжі

  4. Десинхронізація роботи жувальних м’язів.

  5. Тривала іммобілізація нижньої щелепи.

  1. За давністю вивихи СНЩС розрізняють:

  1. Гострі, хронічні.

  2. Гострі, хронічні, звичні.

  3. Гострі, застарілі, звичні.

  4. Повні, неповні.

  5. Травматичні, звичні.

  1. Пацієнт скаржиться на неможливість закрити рот, невиразне мовлення. Зі слів хворого такий стан наступив після видалення 38 зуба. Об’єктивно: рот відкритий, підборіддя висунуте вперед і донизу, попереду козелків вух м’які тканини западають, під виличною дугою пальпуються випячування. Який найбільш імовірний діагноз?

  1. Передній двобічний вивих нижньої щелепи.

  2. Передній лівобічний вивих нижньої щелепи.

  3. Задній двобічний вивих нижньої щелепи.

  4. Звичний вивих нижньої щелепи.

  5. Гострий артрит СНЩС.

  1. До стоматолога звернувся пацієнт із скаргами на неможливість закрити рот. Об’єктивно: рот напіввідкритий, підборіддя висунуте вперед і зміщено у лівий бік. Такий стан наступив після широкого відкривання рота. Який найбільш імовірний діагноз?

  1. Передній лівобічний вивих нижньої щелепи.

  2. Передній правобічний вивих нижньої щелепи.

  3. Передній двобічний вивих нижньої щелепи.

  4. Задній правобічний вивих нижньої щелепи.

  5. Задній лівобічний вивих нижньої щелепи.

  1. На який термін потрібно обмежити рухи нижньої щелепи після вправлення вивиху СНЩС?

  1. На 1-2 дня.

  2. На 2-3 тижні.

  3. На 4-5 днів.

  4. На 10-14 днів.

  5. Не потрібно обмежувати рухи нижньої щелепи.

  1. Який із перелічених методів лікування вивиху СНЩС є консервативним?

  1. Метод Гіппократа.

  2. Резекція головки нижньої щелепи.

  3. Кондилотомія.

  4. Склерозування капсули суглоба.

  5. Фіксація головки СНЩС у суглобовій ямці.

  1. Метод лікування вивиху СНЩС, при якому проводять остеотомію в ділянці шийки виросткового відростку нижньої щелепи, видаляють головку щелепи з підскроневої ямки, вводять її в суглобову ямку та фіксують її у правильному положенні до гілки щелепи?

  1. Метод Г.Л, Блехмана.

  2. Метод В. Попеску.

  3. Переміщення диска СНЩС.

  4. Склерозування капсули СНЩС.

  5. Кондилотомія, репозиція і фіксація головки нижньої щелепи.

  1. Пацієнт звернувся до стоматолога зі скаргами на неможливість закрити рот, невиразне мовлення. Зі слів хворого такий стан виникає періодично при широкому відкриванні рота, вживанні твердої їжі.

  1. Застарілий вивих нижньої щелепи.

  2. Звичний вивих нижньої щелепи.

  3. Забій СНЩС.

  4. Гострий вивих нижньої щелепи.

  5. Больова дисфункція СНЩС.

  1. Звичні вивихи нижньої щелепи можуть спричинити:

  1. Внутрішньосуглобовий анкілоз СНЩС.

  2. Больову дисфукнкцію СНЩС.

  3. Забій СНЩС.

  4. Післятравматичний артрит.

  5. Усі відповіді вірні.

(Правильні відповіді: 1 – С, 2 – E, 3 – C, 4 – A, 5 – B, 6 – C, 7 – A, 8 – E, 9 – B, 10 – D.)

Тема №8. Артрити, артрозо-артрити, артрози. етіологія, класифікація, клініка, диференційна діагностика, лікування, профілактика

  1. За патогенезом артроз СНЩС виділяють:

  1. Склерозуючий і деформуючий.

  2. Серозний і гнійний.

  3. Гострий і хронічний.

  4. Первинний і вторинний.

  5. Усі відповіді вірні.

  1. Для етіопатогенезу первинного артрозу характерно:

  1. Розвинення денегеративного процесу на зміненому суглобовому хрящі внаслідок травми.

  2. Розвинення денегеративного процесу на здоровому суглобовому хрящі.

  3. Розвинення денегеративного процесу на здоровій суглобовій головці.

  4. Розвинення денегеративного процесу в суглобовій ямці.

  5. Розвинення денегеративного процесу в суглобі внаслідок загально соматичних порушень.

  1. Скільки рентгенологічних стадій вторинного деформуючого артрозу виділяють?

  1. 3 стадії.

  2. 4 стадії.

  3. 5 стадій.

  4. 6 стадій.

  5. За стадіями не розрізняють.

  1. Для якої рентгенологічної стадії вторинного деформуючого артрозу характерна виражена репарація, суглобова щілина за формою нагадує пряму лінію, виростковий відросток різко сплющений та деформований, склероз кісткових структур, інгруентність суглобових поверхонь?

  1. 1-а стадія.

  2. 2-а стадія.

  3. 3-я стадія.

  4. 4-а стадія.

  5. Правильної відповіді немає.

  1. Для якої рентгенологічної стадії вторинного деформуючого артрозу характерна руйнування суглобової поверхні виросткового відростку, початкові явища репарації, суглобова щілина невірномірно звужена?

  1. 1-а стадія.

  2. 2-а стадія.

  3. 3-я стадія.

  4. 4-а стадія.

  5. 5-a стадія.

  1. За етіологією артрити СНЩС не виділяють:

  1. Загальносоматичні.

  2. Обмінно-дистрофічні.

  3. Специфічні.

  4. Неспецифічні.

  5. Посттравматичні.

  1. Рентгенологічні зміни у СНЩС при гострому артриті:

  1. Немає.

  2. Як правило немає, рідко розвивається розширення суглобової щілини.

  3. Як правило немає, рідко розвивається звуження суглобової щілини.

  4. Початкові явища репарації.

  5. Межі нижньощелепної ямки та суглобового відростка згладжуються, наближаючись до прямої лінії.

  1. Клінічною ознакою гострого артриту СНЩС не є:

  1. Біль постійний, зменшується у стані спокою нижньої щелепи.

  2. Різкий, іррадіюючий біль.

  3. Набряклість та інфільтрація м’яких тканин попереду козелка вуха.

  4. Серозний або гнійний ексудат у порожнині суглоба.

  5. «Тугорухомість» суглобу зранку.

  1. Обмеження відкривання рота у період загострення хронічного артриту спостерігається:

  1. Постійно.

  2. Не спостерігається.

  3. Не залежить від періоду.

  4. В період ремісії.

  5. В період загострення.

  1. Що є характерною ознакою ревматоїдного артриту СНЩС?

  1. Позитивні серологічні реакції.

  2. Наявність в анамнезі хронічної травми.

  3. Поєднання із артрогенною контрактрою.

  4. Двобічність ураження.

  5. «Тугорухомісь» нижньої щелепи зранку.

(Правильні відповіді: 1 – D, 2 – B, 3 – B, 4 – C, 5 – B, 6 – A, 7 – B, 8 – E, 9 – E, 10 – D.)

Тема № 9. Контрактура нижньої щелепи: етіологія, класифікація, клініка, диференційна діагностика, лікування, профілактика.

  1. Стійке обмеження руху в суглобі, що виникає внаслідок поза суглобових змін – це:

  1. Артроз;

  2. Анкілоз;

  3. Контрактура;

  4. Хронічний артрит;

  5. Гострий артрит.

  1. За видом контрактура буває:

  1. Артрогенна, больова, міогенна, нейрогенна, рубцева.

  2. Артрогенна, больова, нейрогенна, гематогенна, лімфогенна.

  3. Больова, міогенна, рубцева.

  4. Больова, міогенна, нейрогенна.

  5. Нейрогенна, гематогенна, лімфогенна.

  1. Контрактура, зумовлена змінами в капсулі суглоба або зв’язках:

  1. Хондрогенна.

  2. Міогенна.

  3. Остеогенна.

  4. Артрогенна.

  5. Рубцева.

  1. Контрактура, яка розвивається внаслідок травми, запалення, дистрофічного процесу в м’язах або в разі знерухомлення нижньої щелепи:

  1. Посттравматична.

  2. Міогенна.

  3. Іммобілізаційна.

  4. Артрогенна.

  5. Рубцева.

  1. Із яким захворюванням потрібно в першу чергу проводити диференційну діагностику при контрактурі СНЩС?

  1. Анкілоз.

  2. Остеоартроз.

  3. Хронічний артрит.

  4. Юнацький деформуючий артрит.

  5. Больова дисфункція СНЩС.

  1. Що не є показанням до проведення редресації (насильний безкровний розрив рубців) при контрактурі?

  1. Малий обсяг рубця.

  2. Поєднання контрактури із анкілозом СНЩС.

  3. Наявність великої кількості зубів із здоровим пародонтом.

  4. Дорослий вік.

  5. Свіжа контрактура.

  1. Після оперативного лікування контрактури нижньої щелепи необхідно:

  1. Провести санацію порожнини рота, медикаментозне лікування.

  2. Максимально тривалий час утримувати міжщелепну розпірку, механотерапія на весь період формування рубців.

  3. Механотерапія на весь період формування рубців.

  4. Максимально тривалий час утримувати міжщелепну розпірку, використання пращоподібної пов’язки, механотерапія на весь період формування рубців.

  5. Максимально тривалий час утримувати міжщелепну розпірку, медикаментозне лікування, механотерапія на весь період формування рубців.

  1. Коли можуть спостерігатися рецидиви контрактур після лікування?

  1. При системних ураженнях сполучної тканини.

  2. При надмірному колагеногенезі.

  3. При неналежному лікуванні хворого.

  4. Немає правильної відповіді.

  5. Усі відповіді вірні.

  1. Що не є необхідним при хірургічному лікуванні контрактур нижньої щелепи?

  1. Максимально вивести нижню щелепу вперед і зафіксувати гумовою тягою.

  2. Максимально видалити патологічно змінені тканини.

  3. Максимально відкрити рот і зафіксувати досягнутий рівень міжщелепною розпіркою.

  4. Максимально роз’єднати здорові та патологічно змінені тканини.

  5. Запобігти можливим ускладненням.

  1. Який з наведених методів відноситься до хірургічних методів лікування рубцевих контрактур нижньої щелепи?

  1. Кондилотомія, репозиція і фіксація головки нижньої щелепи.

  2. Переміщення диска СНЩС.

  3. Створення фіброзних комісур біля виросткового відростка.

  4. Склерозування капсули СНЩС.

  5. Механотерапія.

(Правильні відповіді: 1 – C, 2 – A, 3 – D, 4 – B, 5 – A, 6 – B, 7 – E, 8 – E, 9 – A, 10 – C.)

Тема №10. Анкілози скронево-нижньощелепного суглоба: етіологія, клініка, діагностика, лікування.

  1. Відсутність рухомості у суглобі внаслідок запалення, дегенеративного процесу або травми:

  1. Анкілоз.

  2. Контрактура.

  3. Хронічний артрит.

  4. Юнацький деформуючий артрит.

  5. Склерозуючий артроз.

  1. Що не є рентгенологічною ознакою кісткового анкілозу?

  1. Повне зникнення суглобової щілини.

  2. Кісткове зрощення головки нижньої щелепи із суглобовим заглибленням скроневої кістки.

  3. Наявність екзофітів.

  4. Утворення єдиного кісткового конгломерату.

  5. Стовщення та укорочення шийки нижньої щелепи.

  1. Які є рентгенологічні ознаки фіброзного анкілозу?

  1. Кісткове зрощення головки нижньої щелепи із суглобовим заглибленням скроневої кістки.

  2. Руйнування суглобової головки та початкові явища репарації.

  3. Межі нижньощелепної ямки та суглобового відростка згладжуються, наближаючись до прямої лінії.

  4. Ділянки звуження і розширення суглобової щілини, вогнище остеопорозу і деструкції кісткової тканини елементів СНЩС.

  5. Суглобова щілина ледве помітна, суглобова головка сплощена, шийка стовщена.

  1. Види анкілозу:

  1. Позасуглобовий, внутрішньосуглобовий, гострий, хронічний.

  2. Позасуглобовий, внутрішньосуглобовий, генералізований, фіброзний, кістковий.

  3. Позасуглобовий, внутрішньосуглобовий, фіброзний, кістковий.

  4. Локалізований, генералізований, фіброзний, кістковий.

  5. Локалізований, генералізований, фіброзний, хрящовий, кістковий.

  1. Пацієнт звернувся зі скаргами на обмеження відкривання рота до 0,5 см, відсутність горизонтальних рухів нижньої щелепи, біль в обох СНЩС. При рентгенологічному дослідженні встановлена відсутність суглобової щілини на деяких ділянках, потовщення головки і шийки суглобового відростка, зменшення вирізки нижньої щелепи. Який діагноз можна допустити?

  1. Кістковий анкілоз СНЩС.

  2. Фіброзний анкілоз СНЩС.

  3. Деформуючий артрит СНЩС.

  4. Артроз СНЩС.

  5. Синдром Костена.

  1. Яке захворювання характеризується кістковим зрощенням суглобових поверхонь СНЩС?

  1. Кістковий анкілоз СНЩС.

  2. Фіброзний анкілоз СНЩС.

  3. Деформуючий артрит СНЩС.

  4. Артроз СНЩС.

  5. Синдром Костена.

  1. Чим часто супроводжується анкілоз СНЩС?

  1. Первинною частковою адентією.

  2. Контрактурою нижньої щелепи.

  3. Макрогнатією.

  4. Мікрогенією в дитячому віці.

  5. Не супроводжується іншими проявами.

  1. Внаслідок чого анкілоз СНЩС може призвести до деформації обличчя?

  1. Недорозвинення нижньої щелепи.

  2. Парезу мімічної мускулатури.

  3. Недорозвинення верхньої щелепи.

  4. Макрогенії.

  5. Парезу жувальної мускулатури.

  1. Фіброзний анкілоз СНЩС характеризується:

  1. Зрощення суглобових поверхонь.

  2. Наявністю рубцевих спайок між зчленованими суглобовими поверхнями.

  3. Наявністю рубцевих змін у жувальних м’язах.

  4. Склерозом кортикальних пластинок суглобових кісткових поверхонь.

  5. Деструктивними і гіперпластичними змінами кісткових елементів суглоба.

  1. Для якого захворювання характерна така рентгенологічна картина: повне зникнення суглобової щілини, кісткове зрощення головки нижньої щелепи із суглобовою ямкою скроневої кістки?

  1. Кістковий анкілоз.

  2. Фіброзний анкілоз.

  3. Склерозуючий артроз.

  4. Деформуючий артроз.

  5. Хронічний артрит.

(Правильні відповіді: 1 – A, 2 – C, 3 – E, 4 – C, 5 – B, 6 – A, 7 – D, 8 – A, 9 – B, 10 – A.)

Тема №11. Дисфункції СНЩС. С-м больової дисфункції.

  1. Що є синонімом синдрому больової дисфункції СНЩС?

  1. Ювенільна дисфункція СНЩС.

  2. Синдром Костена.

  3. Синдром Робена.

  4. Хвороба Крона.

  5. Неврогенна контрактура нижньої щелепи.

  1. Для якого захворювання характерні S-подібні рухи нижньої щелепи під час відкривання рота?

  1. Гострий артрит.

  2. Хронічний артрит.

  3. Артроз.

  4. Анкілоз.

  5. Больова дисфункція СНЩС.

  1. За больової дисфункції СНЩС амплітуда рухів нижньої щелепи:

  1. Не змінена.

  2. Збільшена.

  3. Зменшена.

  4. Нижня щелепа знерухомлюється.

  5. Немає правильної відповіді.

  1. Для синдрому Костена не характерно:

  1. Тупий біль у ділянці СНЩС.

  2. Адентія або зниження прикусу.

  3. Зниження слуху та шум у вухах.

  4. «Тугорухомість» нижньої щелепи зранку.

  5. Головний біль.

  1. Яке захворювання обумовлюється зниженням висоти прикусу, що призводить до тиску головок нижньої щелепи на склепіння суглобової ямки та на вушно-темпоральний нерв та барабанну струну?

  1. Ювенільна дисфункція СНЩС.

  2. Синдром Робена.

  3. Синдром Костена.

  4. Артрогенна контрактура нижньої щелепи.

  5. Внутрішньосуглобовий анкілоз.

  1. При рентгенологічному дослідженні за больової дисфункції СНЩС спостерігається:

  1. Розширення суглобової щілини.

  2. Звуження суглобової щілини.

  3. Початкові явища репарації.

  4. Асиметрія взаємовідношень суглобових головок і суглобових щілин.

  5. Межі нижньощелепної ямки та суглобового відростка згладжуються, наближаючись до прямої лінії.

  1. До типових симптомів дисфункції СНЩС не відноситься:

  1. Біль в ділянці обличчя, щелепних суглобів, шиї і плечей, всередині або біля вуха при жуванні, розмові або широкому відкриванні рота.

  2. Вегетативна симптоматика.

  3. Стомлюваність лицьових м'язів.

  4. Обмеження амплітуди відкривання рота.

  5. Набряклість з одного боку обличчя.

  1. До етіологічних чинників виникнення дисфункції СНЩС не відноситься:

  1. Оклюзійні порушення.

  2. Психо-емоціональний стрес.

  3. Вживання м’якої їжі.

  4. Бруксизм.

  5. Гормональні порушення.

  1. Пацієнт звернувся до хірурга-стоматолога зі скаргами на хрускіт і клацання у лівому СНЩС, тупий та ниючий біль. Об’єктивно: пальпація СНЩС безболісна, амплітуда рухів нижньої щелепи збільшена, відмічається S-подібні рухи щелепи. Який найбільш ймовірний діагноз?

  1. Больова дисфункція СНЩС.

  2. Гострий артрит.

  3. Хронічний артрит.

  4. Контрактура нижньої щелепи.

  5. Позасуглобовий анкілоз СНЩС.

  1. Які з перелічених методів використовуються для лікування больової дисфункції СНЩС?

  1. Вправлення зміщеного внутрішньосуглобового диску.

  2. Вправлення зміщеного внутрішньосуглобового диску, медикаментозна, фізіотерапія, кондилотомія.

  3. Вправлення зміщеного внутрішньосуглобового диску, медикаментозна, фізіотерапія, міжоклюзійні ортопедичні капи.

  4. Медикаментозна, фізіотерапія, міжоклюзійні ортопедичні капи.

  5. Жоден з перелічених.

(Правильні відповіді: 1 – B, 2 – E, 3 – B, 4 – D, 5 – C, 6 – D, 7 – B, 8 – C, 9 – A, 10 – С.)

Тема №12. Підсумкове заняття.

  1. Дистрофічне захворювання, зумовлене ураженням суглобового хряща?

  1. Контрактура;

  2. Анкілоз;

  3. Артроз;

  4. Хронічний артрит;

  5. Гострий артрит.

  1. Екзофіти на поверхні кістки можуть з’являтися при:

  1. Хронічному артриті.

  2. Внутрішньосуглобовому анкілозі.

  3. Позасуглобовому анкілозі.

  4. Деформуючому артрозі.

  5. Склерозуючому артрозі.

  1. Деформуючий артроз характеризується:

  1. Склерозом кортикальних пластинок суглобових кісткових поверхонь.

  2. Двобічністю ураження з вираженими симптомами інтоксикації.

  3. Відсутністю рухомості у суглобі.

  4. Кістковим зрощенням суглобових поверхонь.

  5. Вираженими деструктивними і гіперпластичними змінами кісткових елементів суглоба.

  1. Хворий звернувся до лікаря-стоматолога зі скаргами на тупий ниючий біль, тугорухомість нижньої щелепи, яка «розробляється» до вечора. При відкривання рота нижня щелепа зміщується у лівий бік. Який найбільш імовірний діагноз?

  1. Артроз лівого СНЩС.

  2. Артроз правого СНЩС.

  3. Хронічний артрит правого СНЩС.

  4. Хронічний артрит лівого СНЩС.

  5. Больова дисфункція СНЩС.

  1. Пацієнт скаржиться на помірно виражений біль у СНЩС, болючість біля козелка вуха, хрускіт у суглобі, утруднену рухомість нижньої щелепи вранці та наприкінці дня, обмежене відкривання рота. Зі слів хворого такий стан періодично повторюється протягом 3 років. Який найбільш вірогідний діагноз?

  1. Гострий артрит СНЩС.

  2. Хронічний артрит СНЩС.

  3. Анкілоз СНЩС.

  4. Неврогенна контрактура нижньої щелепи.

  5. Больова дисфункція СНЩС.

  1. При якому захворюванні біль різко збільшується за будь-яких рухах нижньої щелепи?

  1. Гострий артрит.

  2. Хронічний артрит.

  3. Больова дисфункція СНЩС.

  4. Артроз.

  5. Анкілоз.

  1. Що не є складовою лікування артрозу:

  1. Корекція прикусу.

  2. Медикаментозне лікування.

  3. Фізіотерапія.

  4. Артропластика.

  5. Блокада рухових точок жувальних м’язів за П.М. Єгоровим.

  1. Первинний артроз розвивається внаслідок:

  1. Травматичного ушкодження СНЩС.

  2. Загальносоматичних захворювань.

  3. Вродженої аномалії.

  4. Втрати зубів.

  5. Усі відповіді вірні.

  1. Для якого захворювання характерна наявність болючих і спазмованих ділянок у м’язах?

  1. Больова дисфункція СНЩС.

  2. Гострий артрит СНЩС.

  3. Хронічний артрит СНЩС.

  4. М’язова контрактура нижньої щелепи.

  5. Нейрогенна контрактура нижньої щелепи.

  1. У чому полягає профілактика больової дисфункції СНЩС?

  1. Проведенні механотерапії.

  2. Використання пращоподібної пов’язки щовечора.

  3. У раціональному протезуванні та корекції прикусу.

  4. Лікування у невролога та ревматолога.

  5. Усі відповіді вірні.

(Правильні відповіді: 1 – C, 2 – D, 3 – E, 4 – A, 5 – B, 6 – A, 7 – E, 8 – D, 9 – A, 10 – C.)

Тема № 13. Принципи і прийоми планування місцевопластичних операцій, показання та протипоказання.

  1. До лікувальних особливостей післяопераційного періоду при місцевопластичних операціях відноситься:

  1. Раннє функціональне навантаження.

  2. Відкрите ведення рани.

  3. Дотримання суворого постільного режиму та щелепної дієти.

  4. Використання давлючих пов’язок та місцева гіпотермія.

  5. Особливостей немає.

  1. До основних принципів планування пластичних операцій щелепно-лицевої ділянки не відноситься?

  1. Можливість оперативного втручання за піодермії, дерматитах, екземи.

  2. Адекватно мінімальний строк між окремими етапами операцій.

  3. Вибір способу анестезіологічної допомоги, який адекватний об’єму та особливостям хірургічного втручання.

  4. Намагатися забезпечити можливість прийому їжі пацієнтом у післяопераційному періоді, яке близьке до фізіологічного.

  5. Намагатися мінімізувати кількість етапів операції.

  1. Що не відноситься до основних оперативно-технічних принципів відновлювальної та реконструктивної хірургії у щелепно-лицевій ділянці?

  1. Використовування гіпотермії під час оперативного втручання.

  2. Строге дотримання правил асептики та антисептики.

  3. Адекватне знеболення.

  4. Краї переміщуваних тканин повинні зближатися без значного натягу.

  5. Ретельний гемостаз за ходом операції.

  1. Що відноситься до основних біологічних принципів пластичної хірургії у щелепно-лицевій ділянці?

  1. Краї переміщуваних тканин повинні зближатися без значного натягу.

  2. Строге дотримання правил асептики та антисептики.

  3. Адекватність пересаджуваемих тканин за консистенцією, формою, об’єму та функцією відновлюваємому органу (принцип органотиповості).

  4. Використання давлючих пов’язок та місцева гіпотермія.

  5. Усі відповіді вірні.

  1. Які виділяють види пластичних оперативних втручань за особливостями оперативно-технічних прийомів?

  1. Пластика клаптями на поживній ніжці, вільна пересадка тканин та пересадка тканин на гетеро-колатеральних поживних ніжках.

  2. Місцево-пластичні, пластика клаптями на поживній ніжці та пересадка тканин на гетеро-колатеральних поживних ніжках.

  3. Місцево-пластичні, пластика клаптями на поживній ніжці.

  4. Місцево-пластичні, пластика клаптями на поживній ніжці та вільна пересадка тканин.

  5. Усі відповіді вірні.

  1. Чи можливе поєднання вільної пересадки тканин із іншими видами оперативних втручань?

  1. Так, але тільки за другого етапу оперативного втручання.

  2. Так, можливе, але тільки за поєднання із місцево-пластичними операціями.

  3. Так, можливе поєднання із місцево-пластичними операціями та пластикою клаптями на поживній ніжці.

  4. Ні, неможливе.

  5. Можливе тільки за неможливості проведення загального знеболення.

  1. Що є основними показаннями до проведення пластичних відновлювальних та реконструктивних оперативних втручань?

  1. Наявність запальних захворювань обличчя та шиї.

  2. Наявність дефектів та деформацій обличчя та шиї.

  3. Наявність переломів кісток лицевого скелету.

  4. Наявність пухлини обличчя та шиї.

  5. Усі відповіді вірні.

  1. Що відноситься до загальних протипоказань для пластичних хірургічних втручань?

  1. Наявність піодермії, дерматитів, екземи.

  2. Регионарні лімфаденіти.

  3. Гострі або загострення хроничних гнійно-запальних процесів щелепно-лицевої ділянки.

  4. Незначний ступінь дефекту.

  5. Хроничні захворювання паренхіматозних органів у стадії декомпенсації.

  1. Що потрібно враховувати при плануванні пластичних та реконструктивних оперативних втручань у щелепно-лицевій ділянці?

  1. Глибину дефекту.

  2. Наявність у пацієнта загальносоматичних захворювань.

  3. Особливості структури шкірних покривів.

  4. Характер та походження дефекту.

  5. Усі відповіді вірні.

  1. Рівномірне та пошарове зближення тканин відноситься до таких принципів оперативних втручань:

  1. Біологічні.

  2. Діагностичні.

  3. Оперативно-технічні.

  4. Планування оперативних втручань.

  5. Усі відповіді вірні.

(Правильні відповіді: 1 – D, 2 – A, 3 – A, 4 – C, 5 – D, 6 – C, 7 – B, 8 – E, 9 – E, 10 – C.)

Тема № 14. Набуті дефекти і деформації губ, щік, носа, підборіддя. Заміщення дефектів, усунення деформацій місцевими тканинами, зокрема клаптем га ніжці.

  1. Яке співвідношення ширини клаптя на ніжці до його довжини на обличчі та шиї?

  1. 1 : 1.

  2. 1 : 2.

  3. 1 : 3.

  4. 1 : 5.

  5. 2 : 3.

  1. Чим супроводжується поворот клаптя на ніжці більш ніж на 85-90*?

  1. Некрозом клаптя.

  2. Не супроводжується змінами.

  3. Зміною кольору клаптя.

  4. Пере розтягненням клаптям та можливим відторгненням його.

  5. Утворенням опуклого горбика на ніжці клаптя.

  1. Що потрібно враховувати при плануванні пластики клаптем на ніжці?

  1. Направлення крупних артеріальних та венозних судин.

  2. Колір донорської зони.

  3. Бажання пацієнта.

  4. На розсуд хірурга.

  5. Усі відповіді вірні.

  1. Розмір клаптя на ніжці від вершини до основи:

  1. Поступово стоншується.

  2. Поступово стовщується.

  3. Різко стовщується.

  4. Різко стоншується.

  5. Не змінюється.

  1. Клапоть на ніжці – це:

  1. Клапті шкіри до підшкірної клітковини.

  2. Клапоть, який має у своєму складі хрящ або кістку.

  3. Сформований масив тканин, який зберігає свій поживний зв'язок із місцем заготовки.

  4. Сформований масив тканин, який має у своєму складі епідерміс та усі шари дерми.

  5. Надлишковий клапоть тканин, який видаляється після проведення реконструктивних втручань.

  1. При повороті на який кут клаптя на ніжці відбувається порушення форми поверхні.

  1. 25-40°

  2. 45-60°

  3. 85-90°

  4. 120-160°

  5. Кут не має значення.

  1. До чого може призвести груба механічна дія, здавлювання клаптя на ніжці?

  1. Запуск аутоімунних реакцій організму, що призводить до відторгнення клаптя.

  2. Формування нориць.

  3. Порушення головного комплексу гістосумісності, що призводить до відторгнення клаптя.

  4. Ускладнення притоку та віддтіку крові, що спричинює загибель клаптя.

  5. Усі відповіді вірні.

  1. Чим обумовлене утворення конусоподібних валиків за пластики місцевими тканинами?

  1. Більшим кутом повороту клаптя на ніжці.

  2. Значним ступенем натягування країв рани.

  3. Включенням до складу клаптя артеріальних та венозних судин.

  4. Надмірною мобілізацією країв рани.

  5. Усі відповіді вірні.

  1. Місцевопластині операції не застосовуються за:

  1. Наявності свіжих травм зубів, губи, носа, підборіддя, повік.

  2. Наявності таких процесів, як гемангіома, лімфангіома, нейрофіброматоз.

  3. Рубцевих деформацій обличчя після травматичних пошкоджень.

  4. Вроджених дефектах губ.

  5. Дефектах після висічення новоутворень у шкірі та підшкірній клітковині.

  1. Який метод відноситься до місцевопластиних операцій ?

  1. Шимановського.

  2. Філатова.

  3. Суслова.

  4. Крайля.

  5. Ковтуновича.

(Правильні відповіді: 1 – C, 2 – E, 3 – A, 4 – B, 5 – C, 6 – C, 7 – D, 8 – A, 9 – B, 10 – A.)

Тема № 15. Філатовське стебло. Показання до використання філатовського стебла. Методи заготовки стебла, міграції.

  1. У післяопераційному періоді філатовське стебло повинно бути:

  1. Теплим, нормального кольору.

  2. Ціанотичним, з явищами мацерації.

  3. Гарячим, із явищами артеріальної гіперемії.

  4. Нормального кольору в центрі, по периферії – ціанотичним.

  5. Холодним, нормального кольору.

  1. В яких випадках використовують переривчате стебло із проміжними поживними ніжками?

  1. При необхідності заміщення дефекту носа.

  2. При необхідності отримання довгого стебла.

  3. При використанні рубцевозміненої шкіри для пластики.

  4. На розсуд хірурга.

  5. Усі відповіді вірні.

  1. Що не є характеристикою філатовського стебла?

  1. Гарне приживлення у місцях із значними рубцевими змінами.

  2. Можливість заготовки стебла у будь-якій ділянці тіла.

  3. Етапність операції.

  4. Відсутність значного порушення кровообігу.

  5. Відсутність вимушеного положення тіла для пацієнта.

  1. Яке повинно бути співвідношення ширини до довжини при формуванні пришвидшеного філатовського стебла?

  1. 1 : 1.

  2. 1 : 2.

  3. 1 : 3.

  4. 1 : 5.

  5. 2 : 3.

  1. Яке повинно бути співвідношення ширини до довжини при формуванні філатовського стебла?

  1. 1 : 1.

  2. 1 : 2.

  3. 1 : 3.

  4. 1 : 5.

  5. 2 : 3.

  1. Як повинна відрізнятися поверхня стебла від площі заміщуваного дефекта?

  1. Більше на 5-10%.

  2. Менше на 5-10%.

  3. Більше на 15-20%

  4. Більше у 1,5-2 рази.

  5. Не відрізняється.

  1. Коли рекомендовано проводити пересадку філатовського стебла?

  1. Безпосередньо після операції.

  2. Через 4-5 днів після операції.

  3. Через 10-12 днів після операції.

  4. Через 14 днів після операції.

  5. Через 21 день після операції.

  1. При виникненні гематоми у стеблі потрібно:

  1. Відразу опорожнити її.

  2. Використовувати місцеву гіпотермію.

  3. Призначити електрофорез з ліпазою №5.

  4. Не вживати жодних заходів.

  5. При нагноєнні гематоми сформувати інше стебло.

  1. Після остаточного формування органу з філатовського стебла чутливість відновлюється:

  1. Через 2-3 тижні.

  2. Через 4-6 тижнів.

  3. Через 3-5 місяців.

  4. Через 1-1,5 року.

  5. Не відновлюється.

  1. Скільки етапів операції проводиться при заміщенні ненаскрізного дефекту м’яких тканин обличчя філатовським стеблом?

  1. 2 етапи.

  2. 3 етапи.

  3. 4 етапи.

  4. 5 етапів.

  5. 6 етапів.

(Правильні відповіді: 1 – A, 2 – B, 3 – E, 4 – C, 5 – B, 6 – C, 7 – E, 8 – A, 9 – B, 10 – B.)

Тема № 16. Дефекти шкіри, слизової оболонки, закриття їх вільним клаптем. Вільна пересадка шкіри та слизової оболонки.

  1. Повношарові клапті – це:

  1. Клапті шкіри до підшкірної клітковини.

  2. Клапті шкіри разом з підшкірною клітковиною.

  3. Клапті шкіри, товщиною ¾ від товщини шкіри.

  4. Клапті волосистої шкіри.

  5. Клапті, які включають епідерміс і сосочковий шар дерми.

  1. Від чого залежить сутінь скоротливості шкірного клаптя?

  1. Від віку, статі та товщини клаптя.

  2. Від віку та товщини клаптя.

  3. Від площі клаптя.

  4. Від площі та товщини клаптя.

  5. Від віку та статі.

  1. Що не відноситься до властивостей повношарового шкірного клаптя?

  1. Відновлення функцій шкірних залоз.

  2. Відновлення підшкірної клітковини під клаптем.

  3. Збереження нормального кольору клаптя.

  4. Можливість заміщення великих раневих поверхонь

  5. Малий ступінь скорочення клаптя.

  1. Що є протипоказаннями для використання повношарового шкірного клаптя?

  1. Відновлення вроджених аномалій.

  2. Заміщення рубцевозмінених тканин.

  3. Наявність інфекції, інтоксикація.

  4. Відновлення дефектів на відкритих ділянках шкіри.

  5. Усі відповіді вірні.

  1. Які шари має розщеплений шкірний клапоть?

  1. Епідерміс та сосочковий шар дерми.

  2. Епідерміс, дерма та частково підшкірно-жирова клітковина.

  3. Епідерміс, сосочковий та частково сітчатий шари дерми.

  4. Епідерміс та сітчатий шар дерми.

  5. Епідерміс та частково сосочковий шар дерми.

  1. При відсутності протипоказань першу перев’язку при пересадці розщепленого шкірного клаптя проводять:

  1. Через 12 годин.

  2. На 2-й день.

  3. На 4-5 добу.

  4. На 6-7 добу.

  5. На 12-14 добу.

  1. Що із перелічених умов не є необхідним для успішного приживлення розщепленого шкірного клаптя?

  1. Атравматична операційна техніка.

  2. Правильне накладання пов’язки.

  3. Створення для трансплантату в післяопераційному періоді спокою та оптимального тиску.

  4. Створення рівного ложа для трансплантата.

  5. Перенесення трансплантату на підготовлене місце після ушивання донорського ложа.

  1. Які вимоги для приймаючого ложа при повношаровій пересадці шкіри?

  1. Ложе повинно бути рівним, без заглибин, на дні обов’язково повинні бути наявні грануляції.

  2. Ложе повинно бути рівним, без заглибин, необхідно видалити всі нежиттєздатні тканини.

  3. Особливих вимог немає.

  4. Можна не проводити ретельний гемостаз.

  5. Немає правильної відповіді.

  1. Яка повинна бути форма клаптя при вільній пересадці слизової оболонки при пластиці губ:

  1. Трапецієподібна.

  2. Квадратна.

  3. Прямокутна.

  4. Овоїдна.

  5. Фартухоподібна.

  1. Що відноситься до недоліків розщепленого шкірного клаптя?

  1. Чутливість до надмірного тиску.

  2. Можливість зморщування трансплантату.

  3. Чутливість до температури.

  4. Можлива гіпо- та гіперпігментація.

  5. Усі відповіді вірні.

(Правильні відповіді: 1 – A, 2 – B, 3 – D, 4 – C, 5 – C, 6 – D, 7 – E, 8 – B, 9 – E, 10 – E.)

Тема №17. Вроджені та набуті черепно-щелепно-лицеві деформації. Спеціальні методи обстеження тематичних хворих.

  1. Який із перелічених додаткових методів обстеження є найбільш вживаним при деформація щелепно-лицевої ділянки?

  1. Цитологічне дослідження.

  2. Пальпація та перкусія.

  3. Електроодонтодіагностика.

  4. Рентгенографія.

  5. Усі відповіді вірні.

  1. Що є перевагами спіральної КТ над звичайною КТ?

  1. Реконструкція зображення у будь-якій заданій площині.

  2. Можливість проведення постпроцессорної обробки даних.

  3. Відновлення зображення одночасно у декількох площинах.

  4. Менший крок пошарового зрізу.

  5. Усі відповіді вірні.

  1. Що відноситься до недоліків спіральної КТ?

  1. Неможливість отримання деталізованого зображення.

  2. Високе променеве навантаження.

  3. Металеві конструкції у порожнині рота можуть спричиняти наявність артефактів.

  4. Необхідність наявності висококваліфікованого спеціаліста з променевої діагностики.

  5. Усі відповіді вірні.

  1. Що не відноситься до променевих методів діагностики пацієнтів із деформаціями ЩЛД?

  1. Електроодонтодіагностика.

  2. Метод дентальної об’ємної томографії.

  3. Спіральна КТ.

  4. Конусно-променева КТ.

  5. Усі відповіді вірні.

  1. Що не відноситься до переваг спірально-променевої КТ?

  1. Значно знижене променеве навантаження.

  2. Трьохмірне зображення.

  3. Висока візуалізація м’яких тканин.

  4. Можливість розгляду зображення під різними кутами.

  5. Можливість точного вимірювання.

  1. Що є синонімом спірально-променевої КТ?

  1. Дентальна об’ємна томографія.

  2. Спіральна томографія.

  3. Магнітно-резонансна томографія.

  4. Ортопантомографія.

  5. Мультиспіальна комп’ютерна томографія.

  1. Що відноситься до основних методів обстеження пацієнтів із деформаціями щелепно-лицевої ділянки?

  1. Дентальна об’ємна томографія.

  2. Спіральна томографія.

  3. Ортопантомографія.

  4. Огляд.

  5. Анамнез жаття та захворювання.

  1. Який із перелічених методів не є променевим?

  1. Комп’ютерна томографія.

  2. Ортопантомографія.

  3. Дентальна об’ємна томографія.

  4. Мультиспіальна комп’ютерна томографія.

  5. Магнітно-резонансна томографія.

  1. Що є основними позитивними критеріями переваг спірально-променевої КТ?

  1. Висока візуалізація як м’яких та твердих тканин.

  2. Трьохмірна візуалізація об’єктів та низьке променеве навантаження.

  3. Можливість точного вимірювання м’якотканинних утворень.

  4. Можливість внесення змін у зображення.

  5. Усі відповіді вірні.

  1. Який із променевих методів обстеження дає можливість отримати тривимірне зображення у повному обсязі без проекційних викривлень?

  1. Радіовізіографічне дослідження.

  2. Магнітно-резонансна томографія.

  3. Дентальна об’ємна томографія.

  4. Ортопантомографія.

  5. Оглядова рентгенографія кісток лицевого скелету.

(Правильні відповіді: 1 – D, 2 – D, 3 – E, 4 – A, 5 – C, 6 – A, 7 – D, 8 – E, 9 – B, 10 – C.)

Тема № 18. Регенерація кісткової тканини щелеп. Остеогенна та остеоіндуктивна терапія. Трансплантація органів і тканин. Головний комплекс гістосумісності, РТПГ та РГПТ. Основні методи попередження відторгнення трансплантатів.

  1. Що не відноситься до переваг використання алотрансплантатів.

  1. Здатність до остеоіндукції.

  2. Відсутність потреби в донорському місці.

  3. Відсутність імунної реакції (відторгнення) на трансплантат.

  4. Можливість повного відтворення анатомічної форми.

  5. Можливість одразу ж використовувати фізіотерапевтичні методи лікування.

  1. Здатність матеріалу викликати остеогенез, цементогенез, ріст пародонтальної зв'язки – це:

  1. Репаративна регенерація.

  2. Фізіологічна регенерація.

  3. Остеоінтеграція.

  4. Остеоіндукція.

  5. Фіброостеоінтеграція.

  1. Остеокондукція – це:

  1. Здатність матеріалу відігравати роль пасивного матриксу для нової кістки.

  2. Здатність матеріалу викликати остеогенез, цементогенез, ріст пародонтальної зв'язки.

  3. Здатність матеріалу розсмоктуватися шляхом клітинної резорбції.

  4. Здатність кісткової тканини відновлюватися після набуття дефекту.

  5. Здатність кісткової тканини протидіяти відторгненню трансплантата.

  1. Що є позитивною стороною використовування леофілізації для виготовлення трансплантату?

  1. Можливість надання кістці іншої форми.

  2. Трансплантат у процесі приживлення не розсмоктується.

  3. Можливість використання ліофілізованих трансплантатів у інфікованих ложах реципієнта.

  4. В тканині не відбувається денатурація білків.

  5. Усі відповіді вірні.

  1. Які є фази ремоделювання кісткової тканини?

  1. Активація, заміщення та формування.

  2. Активація, резорбція та проліферація.

  3. Активація, остеоінтеграція та фіброостеоінтеграція.

  4. Активація, індукція, інтеграція та формування.

  5. Активація, резорбція, реверсія та формування.

  1. Регенерація буває:

  1. Фізіологічна та патологічна.

  2. Фізіологічна та репаративна.

  3. Клітинна та тканинна.

  4. Індуктивна та інтеграційна.

  5. Усі відповіді вірні.

  1. Чим обумовлений головний комплекс гістосумісності?

  1. Розбіжність у мінеральному складі між трансплантатами і клітинами організму-реципієнта.

  2. Розбіжність глікопротеїнів між трансплантатами і клітинами організму-реципієнта.

  3. Розбіжність у кровопостачанні між трансплантатами і клітинами організму-реципієнта.

  4. Розбіжність протеогілканів між трансплантатами і клітинами організму-реципієнта.

  5. Усі відповіді вірні.

  1. Відторгнення трансплантату буває:

  1. Гостре, хронічне.

  2. Гостре, підгостре, хронічне.

  3. Тотальне, часткове.

  4. Тотальне, часткове та гостре, хронічне.

  5. Клітинне, тканинне.

  1. Для попередження відторгнення трансплантату використовують:

  1. Антигістамінну терапію.

  2. Антибактеріальну терапію.

  3. Імуномоделюючу терапію.

  4. Паліативну терапію.

  5. Імуносупресорну терапію.

  1. Дією яких чинників переважно обумовлене відторгнення трансплантатів?

  1. Т-лімфоцитів.

  2. Макрофагів.

  3. Клітин Пирогова-Лангханса.

  4. Клітин Березовського-Штернберга.

  5. Хондроїтинсульфатів.

(Правильні відповіді: 1 – C, 2 – D, 3 – A, 4 – D, 5 – E, 6 – B, 7 – B, 8 – B, 9 – E, 10 – A.)

Тема №19. Біологічні засади та методи трансплантації кісткових, хрящових тканин. Принципи та методи імплантації штучних конструкцій. Результати, ускладнення.

  1. Пересадка донорської кістки такого ж виду – це:

  1. Аутопластика.

  2. Аллопластика.

  3. Ксенопластика.

  4. Гетеропластика.

  5. Ксеноаллопластика.

  1. До основних методів кісткової пластики не відноситься:

  1. Пластика філатовським стеблом.

  2. Декортикація.

  3. Пластика ковзаючим трансплантатом.

  4. Інтрамедулярна пластика.

  5. Комбінована металопластика.

  1. Спосіб екстрамедулярної аутопластики, за якого відокремлюється окістя із тонкими кортикальними пластинами.

  1. Пластика ковзаючим трансплантатом.

  2. Декортикація.

  3. Дистракційно-компресійна аутопластика.

  4. Контурна пластика.

  5. Комбінована металопластика.

  1. Яка із перелічених вимог не відноситься до концепції кісткової пересадки?

  1. Об’єм пересаджуваної кістки повинен бути на 20% більше від необхідного.

  2. За повної відсутності живлячих судин необхідно використовувати реваскуляризований трансплантат.

  3. Пересаджувана кістка повинна бути попередньо оброблена розчином хлоргексидину.

  4. Пересаджувана кістка повинна нести ті ж самі функції, що й зона, куди її пересаджують.

  5. Пересаджувана кістка повинна бути ідентичною.

  1. Що є показанням для пересадки хряща?

  1. Ото- та ринопластика.

  2. Закриття гранулюючих ран.

  3. Формування очної ямки та ринопластика.

  4. Контурна та отопластика.

  5. Усі відповіді вірні.

  1. За пересадки хряща використовують трансплантат:

  1. З гребня клубової кістки.

  2. З ділянки 11 та 12 ребра з підохрящам.

  3. З ділянки 6 та 7 ребра без підохряща.

  4. З ділянки променевої кістки.

  5. Усі відповіді вірні.

  1. Вид лікування, яке займається перебудовою органів та функціональних систем щелепно-лицевої ділянки – це:

  1. Відновлювальна хірургія.

  2. Естетична хірургія.

  3. Паліативне лікування.

  4. Комбінована терапія.

  5. Реконструктивна хірургія.

  1. Яка з перелічених маніпуляцій не поліпшує умов для остеогенезу?

  1. Мінімальне використовування анестетика під час оперативного втручання.

  2. Мінімальна додаткова травма м`яких і твердих тканин.

  3. Корекція стану регуляторних систем організму.

  4. Ліквідація патологічного процесу, у тому числі й запального.

  5. Максимальне збереження наявної трофіки (іннервація, кровопостачання) м`яких і твердих тканин.

  1. Аллопластики –це:

  1. Трансплантати, які беруться у пацієнта.

  2. Трансплантати від одного виду до іншого.

  3. Трансплантат, який висушується в умовах вакууму.

  4. Синтетичні, отримані хімічним шляхом, замінники кістки.

  5. Матеріали, які отримані внаслідок хімічної обробки донорського органу.

  1. Які виділяють види трансплантатів?

  1. Ауто-, алло- та ксенотрансплантати.

  2. Ауто-, алло-, моно- та гетеротрансплантати.

  3. Ауто-, моно- та гетеротрансплантати.

  4. Алло-, ксено- та гетеротрансплантати.

  5. Ауто-, алло-, моно-, гетеро- та псевдотрансплантати.

(Правильні відповіді: 1 – B, 2 – A, 3 – B, 4 – C, 5 – D, 6 – C, 7 – E, 8 – A, 9 – D, 10 – A.)

Тема №20. Деформації нижньої щелепи: етіологія, патогенез, класифікація, клініка, діагностика, лікування.

  1. Що потрібно враховувати при виборі метода лікування за мікрогенії?

  1. Поєднання мікрогенії з анкілозом.

  2. Розміри вкорочення гілки та тіла щелепи.

  3. Ступінь відкриття рота.

  4. Зміщення підборіддя вбік.

  5. Усі відповіді вірні.

  1. Який з перелічених методів не відноситься до хірургічного лікування деформацій нижньої щелепи?

  1. Кістково-пластична реконструкція.

  2. Усунення деформацій біоактивними остеопластичними матеріалами.

  3. Використовування філатовського стебла.

  4. Дистракційний остеогенз.

  5. Ендопротезування.

  1. Які виділяють деформації нижньої щелепи?

  1. Вроджені та набуті.

  2. Постзапальні та посттравматичні.

  3. Симетричні та несиметричні.

  4. Однобічні та двобічні.

  5. Усі відповіді вірні.

  1. До причин виникнення деформацій нижньої щелепи не відноситься:

  1. Травма.

  2. Резекція щелепи.

  3. Вроджена патологія.

  4. Запальні захворювання кістки.

  5. Неправильне зрощення перелому.

  1. До деформацій нижньої щелепи не відноситься:

  1. Перелом нижньої щелепи із дефектом кістки.

  2. Мікро- та макрогнатія.

  3. Про- та ретрогнатія.

  4. Щелепно-лицевий дизостоз.

  5. Краніостеноз.

  1. Коли проводять хірургічне лікування пацієнта із деформаціями прикусу відносно ортодонтичного?

  1. Після проведеного ортодонтичного лікування.

  2. Перед ортодонтичним лікуванням.

  3. Після проведеного ортодонтичного лікування, яке необхідно і після оперативного втручання.

  4. Одночасно із ортодонтичним лікуванням.

  5. Немає суттєвого значення.

  1. Прогенію розрізняють:

  1. Вроджена та набута.

  2. Справжня та хибна.

  3. Однобічна та двобічна.

  4. Симетрична та несиметрична.

  5. Усі відповіді вірні.

  1. Яким захворюванням часто супроводжується набута мікрогенія?

  1. Невралгія трійчастого нерву.

  2. Щелепно-лицевий дизостоз.

  3. Хибна прогнатія.

  4. Запальні захворювання щелепно-лицевої ділянки.

  5. Анкілоз СНЩС.

  1. Внаслідок чого може розвинутися набута мікрогнатія?

  1. Пошкодження зон росту внаслідок травматичних або запальних уражень.

  2. Інфекційні та запальні захворювання матері.

  3. Ендокринні та аутоімунні порушення.

  4. Рання втрата тимчасових або постійних зубів.

  5. Усі відповіді вірні.

  1. Істинна прогенія характеризується:

  1. У зворотному прикусі знаходяться фронтальні зуби.

  2. У зворотному прикусі знаходяться фронтальні та бокові зуби.

  3. Недорозвиненням нижньої щелепи.

  4. Більш висунутим положенням нижньої щелепи внаслідок втрати зубів.

  5. Більш висунутим положенням нижньої щелепи внаслідок недорозвинення верхньої щелепи.

(Правильні відповіді: 1 – E, 2 – C, 3 – E, 4 – B, 5 – A, 6 – C, 7 – B, 8 – E, 9 – A, 10 – B.)

Тема №21. Дефекти нижньої щелепи: етіологія, патогенез, класифікація, клініка, діагностика, лікування.

  1. Пересадка кістки при вже сформованому дефекту нижньої щелепи:

  1. Первинна.

  2. Вторинна.

  3. Аллопластика.

  4. Аутопластика.

  5. Ксенопластика.

  1. Місця взяття кісткового аутотрансплантанту для пластики нижньої щелепи.

  1. Ребро або коронарний відросток нижньої щелепи з іншого боку.

  2. Гребінь клубової кістки.

  3. Ребро чи гребінь клубової кістки.

  4. Ребро або малогомілкова кістка.

  5. Малогомілкова кістка.

  1. Дефекти нижньої щелепи виділяють:

  1. Закриті та відкриті.

  2. Вроджені та набуті.

  3. Гострі та хронічні.

  4. Вогнепальні та невогнепальні.

  5. Усі відповіді вірні.

  1. За класифікацією Б.Л.Павлова дефекти нижньої щелепи бувають:

  1. Одиночні, подвійні та множинні.

  2. Кінцеві, дефекти впродовж щелепи та подвійні дефекти.

  3. Кінцеві та включені дефекти.

  4. Кінцеві, включені та множинні дефекти.

  5. Усі відповіді вірні.

  1. Що являє собою леофілізація кістки?

  1. Консервування кістки в умовах підвищеної вологості.

  2. Заморожування кістки.

  3. Заморожування кістки в умовах підвищеного тиску.

  4. Розщеплення кістки на кубічні фрагменти.

  5. Сублімація води із попередньо замороженої кістки.

  1. Який із перелічених методів може використовуватись для лікування дефектів нижньої щелепи?

  1. Аллотрансплантація.

  2. Аутотрансплантація.

  3. Імплантація склокераміки.

  4. Ксенопластика.

  5. Усі відповіді вірні.

  1. Клінічна картина дефекту нижньої щелепи не супроводжується:

  1. Порушенням носового дихання.

  2. Порушеннями функції мови, жування, ковтання.

  3. Психосоматичними порушеннями.

  4. Деформацією обличчя.

  5. Усі відповіді вірні.

  1. Чим буде відрізнятися дефект підборідного відділу нижньої щелепи при поєднанні його із дефектом м’яких тканин?

  1. Порушенням носового дихання.

  2. Порушеннями функції мови.

  3. Порушеннями функції жування, ковтання.

  4. Порушенням смакової чутливості.

  5. Слинотечею.

  1. До причин виникнення дефектів нижньої щелепи не відноситься:

  1. Вроджена патологія.

  2. Травма.

  3. Неекономна секвестректомія.

  4. Резекція щелепи.

  5. Екзартикуляція щелепи.

  1. Від чого залежить ступінь порушення функцій за дефектів нижньої щелепи?

  1. Локалізації дефекту.

  2. Величини дефекту.

  3. Характеру пошкоджень оточуючих м’яких тканин.

  4. Наявності порушення неперервності нижньої щелепи.

  5. Усі відповіді вірні.

(Правильні відповіді: 1 – B, 2 – C, 3 – D, 4 – B, 5 – E, 6 – E, 7 – A, 8 – E, 9 – A 10 – E.)

Тема №22. Деформації верхньої щелепи: етіологія, патогенез, класифікація, клініка, діагностика, лікування.

  1. Що є найбільш частою причиною недорозвинення верхньої щелепи?

  1. Анкілоз СНЩС.

  2. Вроджене незрощення верхньої губи та піднебіння.

  3. Інфекційні та аутоімунні захворювання.

  4. Неправильне зрощення перелому.

  5. Усі відповіді вірні.

  1. Яке захворювання провокує таку деформацію верхньої щелепи, за якої передній відділ набуває дзьобоподібної форми, а піднебіння – форму ліри?

  1. Остеобластокластома.

  2. Гіпертиреоз.

  3. Вроджена адентія.

  4. Хвороба Енгля-Ренлінгаузена.

  5. Рахіт.

  1. Захворювання, яке характеризується висунутим положенням верхньої щелепи внаслідок її надмірного розвитку?

  1. Ретрогнатія.

  2. Ретрогенія.

  3. Прогнатія.

  4. Прогенія.

  5. Мікрогнатія.

  1. Яке захворювання проявляється западанням верхньої губи, значним зниженням висоти середньої зони обличчя, виступанням підборіддя?

  1. Мікрогнатія.

  2. Прогнатія.

  3. Прогенія.

  4. Ретрогнатія.

  5. Ретрогенія.

  1. Чим може супроводжуватись верхня ретрогнатія?

  1. Вродженими розщілинами губи та піднебіння.

  2. Відкритим прикусом.

  3. Деформаціями черепа.

  4. Порушенням носового дихання.

  5. Усі відповіді вірні.

  1. Зміна форми, яка виникла внаслідок травми, недорозвинення, втрати зубів тощо – це:

  1. Дефект.

  2. Деформація.

  3. Аномалія.

  4. Аплазія.

  5. Щелепно-лицевий дизостоз.

  1. Що є синонімом мікрогнатії?

  1. Верхня ретрогнатія.

  2. Нижня ретрогнатія.

  3. Верхня прогнатія.

  4. Нижня прогнатія.

  5. Щелепно-лицевий дизостоз.

  1. Який із наведених методів використовують для лікування деформацій верхньої щелепи?

  1. Остеотомія та компактостеотомія.

  2. Контурна пластика.

  3. Секвестректомія.

  4. Резекція щелепи.

  5. Усі відповіді вірні.

  1. Двобічна верхньощелепна остеотомія проводиться по типу:

  1. Нижній тип Васмунд.

  2. Верхній тип Васмунд.

  3. Нижній тип Ле Фор.

  4. Середній тип Ле Фор.

  5. Верхній тип Ле Фор.

  1. На який час потрібно проводити фіксацію верхньої щелепи після двобічної остеотомії?

  1. 14 днів.

  2. 3 тижня.

  3. 2 місяці.

  4. 6 місяців.

  5. 4-5 місяців.

(Правильні відповіді: 1 – B, 2 – C, 3 – D, 4 – B, 5 – E, 6 – E, 7 – A, 8 – E, 9 – A 10 – E.)

Тема №23. Дефекти верхньої щелепи: етіологія, патогенез, класифікація, клініка, діагностика, лікування.

  1. Що найбільш характерно для обмеженого дефекту верхньої щелепи після її резекції, який не сполучається із порожниною носа?

  1. Переважають функціональні, а не анатомічні порушення, головним чином жування.

  2. Мова набуває гугнявого характеру, стає незрозумілою.

  3. Порушується мова та акт жування і ковтання.

  4. Виражена асиметрія обличчя, очне яблуко опущено, порушені мова та ковтання.

  5. Повне порушення акту жування та ковтання, мови, виражене спотворення обличчя.

  1. Що не відноситься до етіологічних чинників дефектів верхньої щелепи?

  1. Злоякісні пухлини.

  2. Остеомієліт.

  3. Вроджене незрощення піднебіння.

  4. Вогнепальні поранення.

  5. Усі відповіді вірні.

  1. Які клінічні симптоми не характерні після типової резекції верхньої щелепи?

  1. Западання тканин щоки.

  2. Опущення очного яблука.

  3. Порушення функцій ковтання, мови.

  4. Порушення бінокулярного зору.

  5. Переважають функціональні, а не анатомічні порушення, головним чином жування.

  1. Чи можливе використання пластики місцевими тканинами за дефектах верхньої щелепи?

  1. Ні, не можлива.

  2. Так, за малих дефектах та ороназальних та ороантральних сполученнях.

  3. Так, за дефектах фронтального відділу альвеолярного відростку.

  4. Так, за умов незадовільного загальносоматичного стану пацієнта.

  5. Так, за умов відторгнення кісткового трансплантату.

  1. За дефектах верхньої щелепи порожнина рота може сполучатися із:

  1. Порожниною носа та гайморовою порожниною.

  2. Порожниною носа та решітчастим лабіринтом.

  3. Порожниною носа.

  4. Порожниною носа, гайморовою порожниною та решітчастим лабіринтом.

  5. Порожниною носа та середньою черепною ямкою.

  1. Повні дефекти верхньої щелепи бувають:

  1. Без дефекту м’яких тканин та з дефектом м’яких тканин.

  2. З наявністю зубів та буз наявності зубів.

  3. Однобічні та двобічні.

  4. Вроджені та набуті.

  5. Усі відповіді вірні.

  1. Які види операцій не відносяться до кісткової пластики верхньої щелепи?

  1. Пластика місцевою кісткою.

  2. Пластика вільним кістковим аутотрансплантатом.

  3. Пластика мікросудинним трансплантатом.

  4. Пластика штучним каркасом.

  5. Усі відповіді вірні.

  1. Від чого залежить хірургічне лікування хворих із дефектами верхньої щелепи?

  1. Локалізація та величина дефекту.

  2. Загальний стан пацієнта.

  3. Стан зубів та прикусу.

  4. Стан слизової оболонки порожнини рота.

  5. Усі відповіді вірні.

  1. Який із перелічених методів лікування дозволяє відновити альвеолярний відросток верхньої щелепи у вертикальному напрямку?

  1. Пластика місцевою кісткою.

  2. Пластика вільним кістковим аутотрансплантатом.

  3. Пластика мікросудинним трансплантатом.

  4. Пластика Філатовським стеблом.

  5. Дистракційний остеогенез.

  1. Які із перелічених методів обстеження не використовуються у хворих з дефектами верхньої щелепи?

  1. Огляд, пальпація.

  2. Сіалографія.

  3. КТ-3D.

  4. Анамнез, скарги.

  5. Оглядова рентгенографія кісток лицевого скелету.

(Правильні відповіді: 1 – A, 2 – C, 3 – E, 4 – B, 5 – A, 6 – A, 7 – D, 8 – E, 9 – E, 10 – B.)

Тема №24. Дистанційно-компресійні методи лікування дефектів і деформацій кісток лицевого черепу.

  1. Що не є показанням до використання компресійного остеосинтезу позаротовими конструкціями?

  1. Уповільнення формування кісткового мозолю.

  2. Псевдоартроз.

  3. Перелом, ускладнений остеомієлітом.

  4. Поєднання перелому із мікрогнатією.

  5. Незрощений перелом.

  1. Компресія за остеосинтезу розрізняється:

  1. Тимчасова та постійна.

  2. Одночасна та постійна.

  3. Одноетапна та двохетапна.

  4. Двохетапна та трьохетапна.

  5. Усі відповіді вірні.

  1. Дистракційний остеогенез – це:

  1. Біологічний процес формування нової кістки між поверхнями кісткових сегментів, які поступово розділяються тракцією, яка збільшується.

  2. Біологічний процес формування нової кістки між поверхнями кісткових сегментів, які поступово поєднуються.

  3. Біологічний процес формування нової патологічно-зміненої кістки між поверхнями кісткових сегментів, які поступово розділяються між собою.

  4. Біологічний процес формування нової патологічно-зміненої кістки між поверхнями кісткових сегментів, які поступово розділяються тракцією, яка збільшується.

  5. Усі відповіді вірні.

  1. Що не відноситься до характеристик дистракційного остеогенезу?

  1. Можливість збільшення кісткового фрагменту на необхідну величину.

  2. Відсутність необхідності у додатковому джерелі кісткової тканини.

  3. Можливість використання у дитячому віці.

  4. Швидкість проведеного лікування.

  5. Усі відповіді вірні.

  1. Яке знеболення використовується при проведенні дистракційно-компресійного остеосинтезу?

  1. Провідникова анестезія та нейролептанальгезія.

  2. Провідникова анестезія.

  3. Нейролептанальгезія.

  4. Наркоз.

  5. Рауш-наркоз.

  1. Внаслідок чого не виникають рецидиви після дистракційного остеогенезу?

  1. Додаткове втручання на СНЩС та механотерапія жувальних м’язів.

  2. Дистракційний апарат залишається у пацієнта протягом життя.

  3. Поступові зміни розміру щелепи та зберігання функції нижньої щелепи перебудовують СНЩС та жувальні м’язи.

  4. Залежить від віку пацієнта.

  5. Усі відповіді вірні.

  1. Що є показаннями для використання дистанційно-компресійних методів лікування?

  1. Дефекти нижньої щелепи.

  2. Несправжній суглоб.

  3. Уповільнена консолідація уламків.

  4. Свіжі переломи нижньої щелепи.

  5. Усі відповіді вірні.

  1. До якого методу відноситься дистанційно-компресійне лікування?

  1. Остеосинтез.

  2. Місцево-пластична операція.

  3. Остеотомія.

  4. Діагностичне втручання.

  5. Ортодонтичне лікування.

  1. Дистанційно-компресійне лікування являє собою:

  1. Прямий внутрішньокістковий остеосинтез.

  2. Накістний непрямий остеосинтез.

  3. Внутрішньокістковий непрямий остеосинтез.

  4. Внутрішньокістковий-накістковий прямий остеосинтез.

  5. Внутрішньокістковий-накістковий-назубний непрямий остеосинтез.

  1. Які ускладнення можуть виникати, якщо темп дистракції фрагментів менший ніж темп росту кістки?

  1. Розрив регенерату.

  2. Утворення несправжнього суглобу.

  3. Відсутність подовження кістки.

  4. Кістоутворення у кістці.

  5. Виникнення зон ішемії.

(Правильні відповіді: 1 – D, 2 – B, 3 – A, 4 – D, 5 – D, 6 – C, 7 – E, 8 – A, 9 – B, 10 – C.)

Тема №25. Підсумкове заняття: методики стимуляції регенерації та трансплантації кісткової тканини. Сучасні методи хірургічного лікування дефектів та деформацій кісток лицевого скелету.

  1. Які виділяють види аномалій прикусу?

  1. Дентальний та гнатичний.

  2. Дентальний, денто-альверлярний та гнатичний.

  3. Дентальний, альвеолярний, денто-альверлярний та гнатичний.

  4. Альвеолярний, лицевий та краніальний.

  5. Дентальний, періодонтальний та альвеолярний.

  1. До причин вроджених деформацій щелепно-лицевої ділянки відносяться:

  1. Інфекційні захворювання матері.

  2. Порушення носового дихання.

  3. Шкідливі звички.

  4. Травматичні ураження.

  5. Ускладнення внаслідок перенесеного рахіту.

  1. При аллотрансплантації використовують:

  1. Свіжі кісткові трансплантати.

  2. Трансплантат на ніжці із окістям.

  3. Синтетичні матеріали.

  4. Кісткові трансплантати, які оброблені при низьких температурах.

  5. Усі відповіді вірні.

  1. Чим може ускладнитися проведення раннього хірургічного втручання за деформацій щелеп?

  1. Відторгненням трансплантату.

  2. Затримкою росту щелепи та вторинними деформаціями.

  3. Порушеннями імунної системи, внаслідок введення трансплантату.

  4. Порушенням загальносоматичного стану.

  5. Усі відповіді вірні.

  1. Які є види компактостеотомії?

  1. Решітчаста, ступінчаста, тотальна, субтотальна.

  2. Решітчаста, лінійна, комбінована.

  3. Верхня, нижня, тотальна, субтотальна.

  4. Ступінчаста, лінійна, сітчаста, губчаста.

  5. Кортикальна та губчаста.

  1. Яке ускладнення часто розвивається після незначного дефекту нижньої щелепи?

  1. Остеомієліт.

  2. Артроз СНЩС.

  3. Анкілоз СНЩС.

  4. Несправжній суглоб.

  5. Гнатична аномалія прикусу.

  1. За яких видах аномалій прикусу окрім ортодонтичного необхідно проводити хірургічне лікування?

  1. Дентальний та гнатичний.

  2. Дентальний.

  3. Гнатичний.

  4. Денто-альверлярний.

  5. Денто-альверлярний та гнатичний.

  1. Що відноситься до негативних сторін місцево пластичних операцій?

  1. При проведенні додаткових розтинів, викроюванні клаптя на ніжці на обличчі, шиї, утворюються додаткові рубці.

  2. Місцевопластичні операції мають короткий післяопераційний період, що скорочує термін непрацездатності хворого.

  3. Складність планування та проведення оперативного втручання.

  4. Необхідність проведення багатоетапних операцій.

  5. Усі відповіді вірні.

  1. Первинне зрощення перелому – це:

  1. Зрощення, яке проходить внаслідок безпосереднього утворення інтермедіального кісткового мозолю.

  2. Зрощення, яке проходить внаслідок безпосереднього утворення періостального кісткового мозолю.

  3. Зрощення, яке проходить внаслідок поступового утворення періостального, а потім - інтермедіального кісткового мозолю.

  4. Зрощення, яке проходить внаслідок утворення параоссального кісткового мозолю.

  5. Зрощення, яке проходить внаслідок утворення ендоостального кісткового мозолю.

  1. Який метод лікування дозволяє добитися первинного кісткового зрощення?

  1. Аллотрансплантація.

  2. Аутотрансплантація.

  3. Ксенотрансплантація.

  4. Компактостеотомія.

  5. Компресійно-дистакційний остеосинтез.

(Правильні відповіді: 1 – B, 2 – A, 3 – D, 4 – B, 5 – B, 6 – D, 7 – E, 8 – A, 9 – A, 10 – E.)

Тема №26. Хірургічна підготовка порожнини рота до ортопедичного лікування. Пластика вуздечок губ та язика: показання, методики виконання.

  1. Для зближення країв рани проводять:

  1. Максимальне збільшення співвідношення довжини клаптя до його ширини.

  2. Мобілізацію країв рани.

  3. Використання пластиночних швів.

  4. Використання направляючих швів.

  5. Усі відповіді вірні.

  1. Як повинні прилягати краї рани один до одного за місцево-пластичних операцій?

  1. Повинні бути зближені без натягу, з діастазом 1-2 мм.

  2. Повинні бути зближені без натягу, щільно прилягати один до одного.

  3. Повинні бути зближені з максимально можливим натягом, щільно прилягати один до одного.

  4. Прилягання країв рани один до одного не важливе.

  5. Один край повинен перекривати інший на 1-2 мм.

  1. Що не відноситься до хірургічної підготовки порожнини рота до протезування?

  1. Видалення надлишку м’яких тканин.

  2. Остеопластика.

  3. Синусліфтинг.

  4. Професійна гігієна порожнини рота.

  5. Видалення зубів, які не підлягають терапевтичному лікуванню.

  1. Які існують види рецесії ясен?

  1. Травматична, симптоматична, фізіологічна.

  2. Вроджена, набута.

  3. Симетрична, несиметрична.

  4. Однощелепна, двощелепна.

  5. Усі відповіді вірні.

  1. Вестибулопластика за Кларком проводиться:

  1. За умов поганого загальносоматичного стану пацієнта.

  2. Тільки за умов повної адентії.

  3. На верхній щелепі.

  4. На нижній щелепі.

  5. Усі відповіді вірні.

  1. Які розрізняють види френулопластики за Лімбергом?

  1. Z-подібна.

  2. Y-подібна, Z-подібна.

  3. Z-подібна, W-подібна.

  4. Відкрита та закрита.

  5. М-подібна.

  1. За якою ознакою розрізняють види френулопластики за Лімбергом?

  1. За етапністю проведення операції.

  2. За віком пацієнта.

  3. За станом тканин пародонту.

  4. За типом розрізу.

  5. Усі відповіді вірні.

  1. Які методи лікування використовують для корекції вуздечки губ?

  1. Френулектомія, френулопластика.

  2. Френулопластика, вестибулопластика.

  3. Френулотомія, френулоцентез, френулопластика.

  4. Френулотомія, френулоцентез, френулектомія.

  5. Френулотомія, френулектомія, френулопластика.

  1. Що є показанням для проведення френулотоміїї?

  1. Тонка та коротка вуздечка.

  2. Коротка масивна вуздечка.

  3. Мілкий присінок порожнини рота.

  4. Рубцевозмінена вуздечка.

  5. Вуздечка, що вплітається до серединного піднебінного шва.

  1. Під яким кутом необхідно проводити розрізи при Z-пластиці вуздечки?

  1. 15-30.

  2. 30-45.

  3. 45-60.

  4. 60-85.

  5. 90-110.

(Правильні відповіді: 1 – B, 2 – B, 3 – D, 4 – A, 5 – C, 6 – B, 7 – D, 8 – E, 9 – A, 10 – D.)

Тема №27. Біологічні основи дентальної імплантації. Види імплантів. Показання, протипоказання, забезпечення.

  1. Серед зубних внутрішньокісткових імплантів виділяють:

  1. Ендодонто-ендоосальні та ендоосальні.

  2. Ендоосальні та крізькісткові.

  3. Моноімпланти та комбіновані.

  4. Підслизові та підокістні.

  5. Усі перелічені.

  1. Що відноситься до абсолютних протипоказань до дентальної імплантації?

  1. Ендокринні захворювання.

  2. Неврологічні та ендокринні захворювання.

  3. Аутоімунні та алергічні захворювання.

  4. Усі відповіді правильні.

  5. Правильної відповіді немає.

  1. До переваг плоских (пластиночних) імплантів не відноситься:

  1. Невелика глибина занурення імпланту в кістку.

  2. Можливість із великою точністю інструментально створити кісткове ложе.

  3. Можливість встановлення разом із природними зубами і включати їх в якості опор для ортопедичних конструкцій.

  4. Усі відповіді правильні.

  5. Правильної відповіді немає.

  1. Рамусний імплант – це:

  1. Імплант, який фіксується підокістно.

  2. Внутрішньо слизовий імплант.

  3. Біоактивний імплант.

  4. Конструкція із амортизаційною системою.

  5. Плоска конструкція, яка фіксується у трьох місцях нижньої щелепи.

  1. Які імпланти частіше використовуються?

  1. Внутрішньо кісткові імпланти.

  2. Підокістні імпланти.

  3. Комбіновані імпланти.

  4. Чрезкістні імпланти.

  5. Усі відповіді вірні.

  1. Що не відноситься до анатомічного риску в імплантології?

  1. Риск травмувати анатомічну структуру під час операції.

  2. Риск відсутності остеоінтеграції.

  3. Риск створити ситуацію тимчасового чи постійного дискомфорта.

  4. Риск виникнення кровотечі під час операції.

  5. Риск травматизма не адекватний із об’ємом втручанні при встановленні імпланта.

  1. Що є перевагами використання титанового сплаву при дентальній імплантації?

  1. Висока корозійна стійкість та біоактивність.

  2. Висока корозійна стійкість та біотолерантність.

  3. Можливість надати конструкції будь-якої форми.

  4. Можливість використання матеріали у пацієнтів із захворюваннями крові.

  5. Усі відповіді правильні.

  1. Метал, який використовується для внутрішньокісткової імплантації та є практично повним аналогом титану?

  1. Молібден.

  2. Полоній.

  3. Цинк.

  4. Цирконій.

  5. Гідраргіум.

  1. Які фактори не впливають на остеоінтеграцію імпланта?

  1. Матеріал та форма імпланта.

  2. Ступінь підготовки кісткового ложа.

  3. Дотримання правил асептики.

  4. Час

  5. Вид знеболення.

  1. Що є показанням до дентальної імплантації?

  1. Одиничні дефекти зубного ряду.

  2. Включені дефекти зубних рядів.

  3. Кінцеві дефекти зубних рядів.

  4. Повна адентія.

  5. Усі відповіді вірні.

(Правильні відповіді: 1 – A, 2 – C, 3 – B, 4 – E, 5 – A, 6 – D, 7 – B, 8 – D, 9 – E, 10 – E.)

Тема № 28. Показання та обстеження хворих перед хірургічним етапом дентальної імплантації. Підготовка альвеолярного відростку до імплантації. Техніка виконання.

  1. Від чого залежить спосіб формування кісткового ложа для імпланта?

  1. Віку пацієнта.

  2. Конструкції імпланта.

  3. Кількості імплантів.

  4. Виду та конструкції імпланта.

  5. Досвіду хірурга.

  1. Як відбувається атрофія кісткової тканини альвеолярного відростку верхньої щелепи?

  1. Більше з орального боку, вгору.

  2. Більше з вестибулярного боку, медіально, вгору.

  3. Однаково з обох боків, латерально, вгору.

  4. Однаково з обох боків, медіально, вгору.

  5. Більше з орального боку, лаьерально, вгору.

  1. Як правильно розміщують пластиночні імпланти?

  1. По центру альвеолярного відростку, проходить крізь ясна медіальніше положення колишнього зуба.

  2. По центру альвеолярного відростку, проходить крізь ясна латеральніше положення колишнього зуба.

  3. З латерального боку альвеолярного відростку, проходить крізь ясна медіальніше положення колишнього зуба.

  4. З латерального боку альвеолярного відростку, проходить крізь ясна аналогічно положення колишнього зуба.

  5. З медіального боку альвеолярного відростку, проходить крізь ясна медіальніше положення колишнього зуба.

  1. Лінія розрізу при встановленні імпланту проходить:

  1. З медіального боку альвеолярного відростку.

  2. З орального боку альвеолярного відростку.

  3. З вестибулярного боку альвеолярного відростку.

  4. На 1 см вище (нижче) перехідної складки.

  5. По центру альвеолярного відростку або дещо щічно.

  1. Для заміщення кінцевих дефектів зубних рядів ортопедичними конструкціями, які спираються тільки на імпланти, потрібно дотримуватися такого принципу:

  1. Використовуються тільки підокісні імпланти.

  2. Імпланти встановлюють під нахилом 5-7% один до одного.

  3. Відстань між імплантати не повинна перевищувати ½ довжини імпланта.

  4. Імплант, який розташовується в центрі виходить за межі лінії, яка сполучає два крайні імпланти.

  5. Усі відповіді вірні.

  1. Який спосіб протезування на імплантах є найбільш сприятливим за повної адентії?

  1. Знімне.

  2. Незнімне.

  3. Умовно-знімне.

  4. Комбіноване.

  5. Усі відповіді вірні.

  1. Що є основоположним принципом імплантації?

  1. Максимальне видалення нежиттєздатних тканин.

  2. Атравматична техніка проведення операцій.

  3. Проведення оперативних втручань тільки під загальним знеболенням.

  4. Проведення передімплантаційної підготовки порожнини рота.

  5. Усі відповіді правильні.

  1. Які виділяють етапи операційної тактики за імплантації?

  1. Розріз та забезпечення операційного доступу, препарування кісткового ложа, встановлення імпланта, закриття операційної рани.

  2. Розріз та забезпечення операційного доступу, препарування кісткового ложа, встановлення імпланта, накладання контраппертури, закриття операційної рани.

  3. Розріз та забезпечення операційного доступу, встановлення імпланта, закриття операційної рани.

  4. Розріз та забезпечення операційного доступу, одночасне препарування кісткового ложа та встановлення імпланта, закриття операційної рани.

  5. Розріз та забезпечення операційного доступу, встановлення імплантат та його корекція, закриття операційної рани.

  1. Що не відноситься до принципів направленої регенерації кістки за імплантації?

  1. Найбільш раннє проведення операційного втручання після видалення зуба.

  2. Атравматичне виконання оперативного втручання.

  3. Ретельна ревізія дефекту кістки із повним видаленням фіброзної та грануляційної тканин.

  4. Заповнення дефекту остеокондуктивними матеріалами.

  5. Ізоляція дефекту кістки від навколишніх тканин.

  1. Які виділяють методики операції синус-ліфтинг?

  1. Часткова та тотальна.

  2. Компресійна та декомпресійна.

  3. Відкрита та закрита.

  4. Висхідна ти низхідна.

  5. Усі відповіді вірні.

(Правильні відповіді: 1 – D, 2 – B, 3 – A, 4 – E, 5 – D, 6 – C, 7 – B, 8 – A, 9 – A, 10 – C.)

Тема №29. Результати, ускладнення дентальної імплантації та їх лікування.

  1. Що не відноситься до можливих ускладнень під час імплантації?

  1. Кровотеча з рани.

  2. Пошкодження дна гайморової порожнини та порожнини рота.

  3. Перелом стінки альвеолярного відросту.

  4. Повітряна емболія та емфізема тканин.

  5. Мукозит та периімплантит.

  1. Які критерії успішності внутрішньокісткової імплантації?

  1. Відсутність больових відчуттів у пацієнта.

  2. Клінічної стабільності в умовах навантаження.

  3. Мінімальна втрата висоти альвеолярного відростку.

  4. Відсутність пошкодження інших анатомічних структур.

  5. Усі відповіді вірні.

  1. Що не відноситься до причин виникнення периімплантиту?

  1. Глибокий або медіальний прикус.

  2. Недотримання атравматичності при формуванні кісткового ложа.

  3. Неадекватне закриття операційної рани.

  4. Мілкий присінок порожнини рота.

  5. Незадовільна гігієна порожнини рота.

  1. Що не відноситься до заходів лікування периімплантиту?

  1. Видалення нальоту з виступаючої в порожнину рота частини імпланта.

  2. Гігієнічна обробка порожнини рота.

  3. Проведення послаблюючих розрізів.

  4. Медикаментозна протизапальна терапія.

  5. Обробка ясеневої манжети антибактеріальними гелями.

  1. Яке з перелічених ускладнень проявляється у період функціонування імпланту?

  1. Перелом стінки альвеолярного відросту.

  2. Мукозит.

  3. Повітряна емболія та емфізема тканин.

  4. Міграція імпланту у верхньощелепну пазуху.

  5. Відторгнення імпланту.

  1. Які варіанти відторгнення імпланту виділяють?

  1. Утворення секвестра, який включає в себе імплант, утворення множинних секвестрів навколо імпланту.

  2. Утворення грануляційної тканини між імплантом та кісткою, утворення секвестра, який включає в себе імплант, утворення множинних секвестрів навколо імпланту.

  3. Утворення секвестра, який включає в себе імплант, випадіння імпланта.

  4. Утворення грануляційної тканини між імплантом та кісткою і утворення секвестра, який включає в себе імплант.

  5. Усі відповіді правильні.

  1. Коли можна проводити повторну імплантацію після відторгнення імпланту при утворенні грануляційної тканини між ним та кісткою?

  1. Не раніше ніж через 6-8 місяців.

  2. Повторна імплантація не проводиться.

  3. Через 1-2 роки.

  4. Безпосередньо після відторгнення імпланту.

  5. Через 2-4 місяці.

  1. Які фактори можуть призвести до відсутності первинної фіксації імпланта?

  1. Ранній початок ортопедичного етапу імплантації.

  2. Остеопороз та некоректне формування кісткового ложа.

  3. Травмування нижньощелепного каналу або перфорація гайморової порожнини.

  4. Кровотеча з рани у ранній післяопераційний період.

  5. Усі відповіді вірні.

  1. При встановленні яких імплантів частіше спостерігається таке ускладнення, як перфорація дна гайморової порожнини?

  1. Підокісних.

  2. Пластиночних.

  3. Імпланти комбінованої конструкції.

  4. Гвинтових та циліндричних.

  5. Усі відповіді вірні.

  1. До критеріїв успішної імплантації не відноситься?

  1. Відновлення висоти та ортогнатичності прикусу.

  2. Відсутність рухомості кожного з імплантів.

  3. Щорічне зменшення рівня кістки повинно бути не менше 0,2 мм на рік.

  4. Відсутність болю, парестезій, інфекцій.

  5. Мінімальний рівень успішної імплантації 85% за 5 років.

(Правильні відповіді: 1 – E, 2 – E, 3 – E, 4 – C, 5 – B, 6 – D, 7 – A, 8 – B, 9 – D, 10 – A.)

Тема №30. Пародонтальна хірургія, хірургічне лікування захворювань тканин пародонту: показання, техніка виконання, кістково-пластичні матеріали. Ускладнення ендодонтичних втручань та їх хірургічне лікування.

  1. Що є метою хірургічного лікування захворювань пародонту?

  1. Ліквідація пародонтальних та кісткових карманів, дефектів тканин пародонту.

  2. Ліквідація одонтогенного вогнища інфекції та хроніоінтоксикації.

  3. Зняття м’яких та твердих зубних відкладень

  4. Підтримуюча терапія пародонту.

  5. Правильної відповіді немає.

  1. Виділяють такі види хірургічних методів лікування захворювань пародонту:

  1. Гінгівопластика, остеогінгівопластика, одонтопластика.

  2. Гінгівальні, клаптеві операції, остеогінгівопластика, мукогінгівопластика, одонтопластика.

  3. Остеогінгівопластика, мукогінгівопластика, одонтопластика, дистракційно-компресійне лікування.

  4. Дистракційно-компресійне лікування, гінгівопластика, остеогінгівопластика, одонтопластика.

  5. Дистракційно-компресійне лікування, клаптеві операції, остеогінгівопластика.

  1. Група пластичних оперативних втручань на слизовій оболонці, яснах та кістці альвеолярного відростка щелепи:

  1. Остеогінгівопластика.

  2. Гінгівопластика.

  3. Дистракційно-компресійне лікування.

  4. Клаптеві операції.

  5. Мукогінгівопластика.

  1. До резективної пародонтальної хірургії не відноситься:

  1. Гінгівектомія, гінгівопластика.

  2. Остеоектомія, остеопластика.

  3. Клаптеві операції закриття рецесій.

  4. Одонтопластика, гемісекція.

  5. Стратегічна екстракція зубів.

  1. Які виділяють види пародонтальної хірургії:

  1. Резективна та регенеративна.

  2. Ургентна та планова.

  3. Регенеративна та репаративна.

  4. Симптоматична та паліативна.

  5. Усі відповіді вірні.

  1. Що не є протипоказанням до пародонтальних втручань?

  1. Глибокі зубо-ясеневі кишені.

  2. Системний остеопороз.

  3. Недотримання гігієни порожнини рота.

  4. Рухомість зубів III – IV ступенів.

  5. Захворювання крові.

  1. Що є показанням до радикальної гінгівектомії?

  1. Пародонтальний карман більш ніж 5 мм, горизонтальна резорбція альвеол.

  2. Гіпертрофічний гінгівіт, фіброматоз ясен.

  3. Пародонтальні абсцеси та пародонтальний карман більш ніж 5 мм

  4. Глибокі пародонт альні та кісткові кармани із вертикальною резорбцією альвеол та рухомістю зубів І-ІІІ ступенів.

  5. Усі відповіді вірні.

  1. Паліативний метод лікування, який являє собою лінійне розсічення ясен та стінки пародонтального карману, евакуації ексудата, видаленні ексудата та зубних відкладень.

  1. Гінгівектомія.

  2. Гінгівотомія.

  3. Кюретаж.

  4. Клаптева операція.

  5. Гінгівопластика.

  1. Що є показанням до відкритого кюретажу?

  1. Пародонтальний карман більш ніж 5 мм, горизонтальна резорбція альвеол.

  2. Гіпертрофічний гінгівіт, фіброматоз ясен.

  3. Пародонтальні абсцеси та пародонтальний карман більш ніж 5 мм

  4. Пародонтальний карман менше 5 мм, відсутність кісткових карманів.

  5. Пародонти середнього ступеню важкості, пародонт альні кишені до 4-5 см глибиною.

  1. Що не відноситься до основних критеріїв вибору хірургічного методу лікування захворювань тканин пародонту?

  1. Стан ясеневого краю та кістки альвеолярного відростку.

  2. Наявність ортопедичних конструкцій.

  3. Глибина пародонтальної кишені та ступінь рухомості зубів.

  4. Стан реактивності організму.

  5. Стан прикусу.

(Правильні відповіді: 1 – A, 2 – B, 3 – E, 4 – C, 5 – A, 6 – A, 7 – D, 8 – B, 9 – E, 10 – B.)

Тема №31. Хірургічне лікування больових синдромів: невралгії, неврити щелепно-лицевої ділянки.

  1. Захворювання, яке виникає внаслідок подразнення чутливих волокон і характеризується нападоподібним інтенсивним болем за ходом нервового стовбура та його гілок?

  1. Неврит.

  2. Невралгія.

  3. Невралго-неврит.

  4. Невропатія.

  5. Парез.

  1. Наявність тригерних зон характерна для:

  1. Невралгії трійчастого нерву периферійного ґенезу.

  2. Невралгії трійчастого нерву центрального ґенезу.

  3. Невриту трійчастого нерву.

  4. Нейропатії трійчастого нерву.

  5. Для усі перелічених захворювань.

  1. Ураження нерва, яке характеризується змінами інтерстицію, мієлінової оболонки та осьових циліндрів, та проявляється симптомами подразнення або випадінням функцій у зоні іннервації?

  1. Невралгія.

  2. Невралго-неврит.

  3. Невропатія.

  4. Неврит.

  5. Парез.

  1. Який із перелічених методів лікування невралгії трійчастого нерву не є хірургічним?

  1. Блокада.

  2. Нейротомія.

  3. Нейректомія.

  4. Нейроекзерез.

  5. Декортикація каналу.

  1. Який з перелічених симптомів не відноситься до невриту лицевого нерву?

  1. Відсутність вібрації зімкнутих повік на ураженому боці.

  2. Неможливість змикання губ на боці ураження.

  3. Напади ріжучого болю в ділянці зовнішнього слухового ходу.

  4. При спробі дивитися вперед і повільно закривати очі верхня повіка на боці ураження дещо піднімається.

  5. При прижмуріванні відсутня нормальна вібрація у круговому м’язі ока.

  1. Що є показанням до декортикації нижньощелепного каналу з резекцією нервово-судинного пучка?

  1. Рубці м’яких тканин після алкоголізації.

  2. Деструктивні зміни у більшій частині нижньощелепного каналу.

  3. Звуження підборідного отвору.

  4. Деструктивні зміни на обмеженій ділянці нижньощелепного каналу.

  5. Усі відповіді вірні.

  1. Декортикація переднього відділу нижньощелепного каналу із виділенням судинно-нервового пучка – це:

  1. Хірургічний метод лікування периферійної невралгії ІІ гілки трійчастого нерва.

  2. Хірургічний метод лікування периферійної невралгії ІІІ гілки трійчастого нерва.

  3. Хірургічний метод лікування центральної невралгії трійчастого нерва.

  4. Консервативний метод лікування центральної невралгії трійчастого нерва.

  5. Консервативний метод лікування периферійної невралгії ІІІ гілки трійчастого нерва.

  1. До етіологічних чинників невралгії трійчастого нерва периферійного ґенезу не відноситься?

  1. Гальваноз порожнини рота.

  2. Осифікація нижньощелепного каналу.

  3. Пухлини та пухлиноподібні утворення щелепно-лицевої ділянки.

  4. Судинні захворювання.

  5. Захворювання зубів.

  1. Залежно від ступеня посттравматичному ушкодження нерва не виділяють:

  1. Струс.

  2. Забиття.

  3. Розтягування.

  4. Неповний розрив.

  5. Повний розрив.

  1. Який з перелічених хірургічних методів лікування захворювань нервів є найбільш перспективним?

  1. Висічення ділянки нерва.

  2. Видалення нерва шляхом його викручування.

  3. Декомпресійні операції з вивільненням периферійний гілок з кісткових каналів.

  4. Пластика кісткових каналів для периферійних гілок.

  5. Усі відповіді вірні.

(Правильні відповіді: 1 – B, 2 – B, 3 – D, 4 – A, 5 – C, 6 – E, 7 – B, 8 – D, 9 – A, 10 – C.)

Тема № 32. Параліч мімічної мускулатури: етіологія, діагностика, клініка, лікування, результати.

  1. Параліч – це:

  1. Зменшення сили й амплітуди довільних рухів, зумовлене порушенням іннервації відповідних м’язів.

  2. Захворювання, яке виникає внаслідок подразнення чутливих волокон і характеризується нападоподібним інтенсивним болем за ходом нервового стовбура та його гілок.

  3. Ураження нерва, яке характеризується змінами інтерстицію, мієлінової оболонки та осьових циліндрів, та проявляється симптомами подразнення або випадінням функцій у зоні іннервації.

  4. Розлад рухових функцій у вигляді повної відсутності довільних рухів внаслідок енервації відповідних м’язів.

  5. Правильної відповіді немає.

  1. Зменшення сили й амплітуди довільних рухів, зумовлене порушенням іннервації відповідних м’язів – це:

  1. Парез.

  2. Параліч.

  3. Невропатія.

  4. Неврит.

  5. Невралгія.

  1. Який з перелічених симптомів не характерний для паралічу лицевого нерва?

  1. Половина обличчя нерухома.

  2. Згладженість носу-губної борозни.

  3. Порушення мови.

  4. Неспроможність скласти губи трубочкою.

  5. Неспроможність прийому їжі.

  1. Що не відноситься до методів діагностики парезів лицевого нерва?

  1. Неврологічне обстеження.

  2. МРТ головного мозку.

  3. Консультація окуліста.

  4. Мастикаціографія.

  5. Електронейроміографія.

  1. До складу лицевого нерва входять:

  1. Рухові, чутливі та вегетативні волокна.

  2. Рухові та вегетативні волокна.

  3. Чутливі та парасимпатичні.

  4. Рухові.

  5. Чутливі.

  1. Виділяють такі види паралічу лицевого нерву:

  1. Центральний та периферичний.

  2. Однобічний та двобічний.

  3. Посттравматичні та інфекційні.

  4. Симпатичні та парасимпатичні.

  5. Усі відповіді вірні.

  1. Чим відрізняється центральний параліч лицевого нерву від периферичного?

  1. Двобічністю ураження.

  2. Поєднанням із вегетативною симптоматикою.

  3. Згладженість носо-губної складки.

  4. Можливістю змиканням повік з обох боків.

  5. Усі відповіді вірні.

  1. Чим із вказаних ознак не характеризується параліч лицевого нерву?

  1. Зміна кольору шкіри.

  2. Наявність тригерних зон.

  3. Зниження температури тканин на ураженій ділянці.

  4. Вегетативно-судинні порушення.

  5. Ін’єкція кон’юнктиви.

  1. Консультація якого спеціаліста необхідна при паралічі лицевого нерву?

  1. Ендокринолога.

  2. Терапевта.

  3. Невролога.

  4. Нейрохірурга.

  5. Ревматолога.

  1. Нервово-м’язова пластика – це:

  1. Зшивання закінчення паралізованого нерва із іншим.

  2. Вшивання будь-якого нерва у паралізований м’яз.

  3. Кінетичне підвішування опущених м’язів до коронарного відростку нижньої щелепи.

  4. Статистичне підвішування опущених м’язів до коронарного відростку нижньої щелепи.

  5. Зшивання паралізованого м’язу із неураженим.

(Правильні відповіді: 1 – D, 2 – A, 3 – E, 4 – D, 5 – A, 6 – A, 7 – D, 8 – B, 9 – C, 10 – B.)