Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
препод.doc
Скачиваний:
523
Добавлен:
06.03.2016
Размер:
12.24 Mб
Скачать

6. Література:

Основна література:

1. Безруков В.М. Руководство по хирургической стоматологии челюстно-лицевой хирургии: 2 том / В.М.Безруков, Т.Г. Робустова. - М., Медицина, 2000. - 488 с.

2. Бернадский Ю.И. Травматология и восстановительная хирургия черепно-челюстно-лицевой области / Ю.И. Бернадский. - М.: Медицинская литература, 1999. – 456 с.

Додаткова література:

1. Петросов Ю.А. Заболевания височно-нижнечелюстного сустава / Ю.А. Петросов, О.Ю. Калпакьянц, Н.Ю. Сеферян. Краснодар, 1996. – 349 с.

2. Робустова Т.Г. Хирургическая стоматология / Т.Г. Робустова. - М., 2003. - С.68-88.

3. Диагностика и лечение заболеваний височно-нижнечелюстного сустава / В.А. Семкин: Дис. д. мед. – М., 1997. - 204 с.

4. Тимофеев А.А. Руководство по челюстно-лицевой хирургии и хирургической стоматологи / А.А. Тимофеев. - Киев, 2002. - С. 120.

9. Принципи і прийоми планування місцевопластичних операцій,

Показання та протипоказання.

1.Конкретні цілі:

1. Аналізувати види пластичних операцій і пластичних матеріалів.

1.2. Пояснювати головні принципи, якими керуються при проведенні реконструктивних операцій.

1.3. Запропонувати методи відновлюючих операцій при патологічних станах щелепно – лицевої ділянки.

1.4. Класифікувати дефекти і деформації щелепно – лицевої ділянки.

1.5. Трактувати дані додаткових методів дослідження пацієнтів для вибору відновлюючей операції.

1.6. Проаналізувати показання та протипоказання до пластичних і реконструктивних операцій щелепно – лицевої ділянки.

1.7. Скласти план обстеження пацієнта для проведення реконструктивної операції.

2.Базовий рівень підготовки.

Назви попередніх дисциплін

Отримані навички

Анатомія людини

Володіти знаннями анатомічної будови щелепно – лицевої ділянки та навичками визначення оптимального вибору методу та ділянки для заміщення дефектів, усунення деформацій щелепно – лицевої ділянки.

Патоморфологія

Володіти знаннями пошарової будови шкіри та її змін при різних патологічних станах.

Загальна хірургія (з оперативною хірургією та топографічною анатомією)

Визначити характер дефекту або деформації щелепно – лицевої ділянки, оглянути та обстежити пацієнта, встановити діагноз, запропонувати метод відновлюючей операції, обґрунтувати застосування різних методів заміщення дефектів, усунення деформацій щелепно – лицевої ділянки.

3. Організація змісту навчального матеріалу.

Класифікація дефектів і деформацій щелепно лицевої ділянки.

А. За етіологією та патогенезом.

1. Вроджені дефекти і деформації:

а) дефекти губ і піднебіння (односторонні, двосторонні, центральні, не наскрізні, наскрізні, часткові, повні);

б) щілини голови, носа;

в) деформації носа і щелеп.

2. Набуті дефекти і деформації:

а) травма (побутова, виробнича, спортивна, хірургічна, механічна, термічна, хімічна, вогнепальна);

б) одонтогенна та неодонтогенна інфекція;

в) вікові деформації шкіри голови.

Б. За характером уражених тканин і локалізації.

1. М’які тканини голови.

2. Тверді тканини голови (хрящі, кістки).

3. Комбіновані поразки.

В. За характером порушення функцій:

а) порушення або обмеження функцій дихання, жування, ковтання, відкривання рота;

б) порушення міміки;

в) порушення функції, що веде до косметичних дефектів.

При встановленні показань керуються наступними положеннями:

- операція обов’язкова, невідкладна за життєвими показаннями;

- операція необхідна за функціональними і естетичними показаннями, але може бути відкладена на деякий час;

- операція не обов’язкова і може бути методом вибору.

Протипоказання до пластичних і реконструктивних операцій.

Місцеві:

- незначний ступінь дефекту і деформації;

- гнійні захворювання шкіри голови;

- запальні захворювання щелепно – лицевої ділянки;

- запальні захворювання органів, що знаходяться поблизу місця оперативного втручання.

Загальні:

- інфекційні хвороби в гострій і хронічній стадіях;

- важки розлади шлунково – кишкового тракту;

- психічні захворювання;

- субфебрилітет нез'ясованої етіології;

- хронічні захворювання в стадії загострення.

Планування реконструктивної операції:

- перед проведенням операції проводять аналіз дефекту і планування всіх етапів операції;

- встановлюють розмір дефекту або деформації, кількість та якість втрачених тканин, вибір донорської зони і спосіб перенесення пластичного матеріалу на реципієнтну ділянку;

- прогнозують можливі ускладнення і шляхи їх попередження та лікування.

Головні принципи, якими керуються при проведенні реконструктивних операцій:

- при виборі методу оперативного втручання керуються принципом «від простого – до складного», тобто, віддають перевагу мінімально травматичній операції і тільки при неможливості її виконання вибирають більш складну;

- пластика повинна виконуватись тканинами найбільш адекватними за консистенцією, формою і функцією до органа, що відновлюється;

  • необхідно враховувати гістологічну сумісність живих тканин та індиферентність імплантованих матеріалів;

  • тканини донорської зони повинні бути взяті і перенесені на сприймаюче ложе з максимальною акуратністю і стерильністю;

  • необхідно прогнозувати стійкість досягнутого анатомічного, функціонального і косметичного ефекту;

  • операція не повинна призводити до затримки розвитку кісток голови й утворення рубцевих деформацій;

  • усі життєво важливі функції (дихання, жування та ін..) не повинні бути порушені, рухи головою повинні залишатися вільними.

При плануванні пластичних операцій хірург повинен враховувати психоневрологічний статус пацієнта.

Бернадський Ю.Й. виділяв 5 груп пацієнтів за психоневрологічним статусом:

  • пацієнти зі зниженим естетичним відчуттям;

  • пацієнти з нормальним естетичним відчуттям;

  • пацієнти з непостійним рівнем естетичного відчуття;

  • пацієнти з надмірно високим естетичним відчуттям;

  • пацієнти з протиприродним уявленням про косметичний стан тканин.

У ході операції необхідно:

- строго дотримуватись правил асептики та антисептики;

- провести надійне знеболювання, ретельний гемостаз, своєчасне відновлення обсягу втраченої в ході операції крові;

- дбайливо відноситись до тканин в зоні операції і трансплантованих тканин;

- рівномірно і послідовно зближати тканини;

- ушивати рану без особливої сили, щоб запобігти здавленню тканин швами;

- переміщені тканини повинні стикуватися без натягу, щоб не виникало порушення кровообігу.

Класифікація видів пластичних операцій і пластичних матеріалів.

Види пластичних операцій у залежності від часу їх виконання:

  1. Первинна пластика.

  2. Відстрочена первинна пластика.

  3. Вторинна рання пластика.

  4. Вторинна пізня пластика.

Первинна пластика виконується при свіжій рані або відразу ж після видалення пухлини.

Відстрочена первинна пластика проводиться на 8 – 10 день після поранення, якщо в рані немає некротизованих тканин. Можуть виконуватись додаткові розрізи з метою переміщення і зближення шкірно – жирових і шкірно – м’язових клаптів.

Рання вторинна пластика виконується після усунення запального процесу в терміни від 1 до 3 місяців після поранення. Головним чином це місцево пластичні операції. Може пересаджуватися вільна шкіра.

Пізня вторинна пластика виконується через 3 – 6 місяців. Застосовується пластика місцевими тканинами, Філатовським стеблом, вільна пересадка шкіри і складних трансплантатів на мікросудинних анастомозах.