Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Полтавський будівельний технікум транспортного будівництва

Історія України

Посібник для самостійної роботи студентів

вищих навчальних закладів

І-ІІ рівнів акредитації

Полтава-2011

“Історія України”

Посібник для самостійної роботи

студентів вищих навчальних закладів

І-ІІ рівнів акредитації

Укладач: О.В.Сидоренко – викладач вищої категорії

Відповідальний за випуск О.М.Коліса

Рецензент: В.Я.Ревегук – доцент, кандидат історичних наук

Затверджено на засіданні методичної ради

Протокол №

Редактор: О.М.Коліса

Коректор: В.Г.Васецька

Загальні рекомендації для самостійної роботи студентів

Самостійна робота студентів – одна з основних форм навчального процесу в сучасній вищій школі, головний засіб опанування програмного матеріалу і практичних умінь. У структурі навчального процесу вона здійснюється з одного боку, поза межами аудиторних занять, коли студент індивідуально оволодіває знаннями. З іншого боку, самостійна робота – це систематична, цілеспрямована праця студента, що здійснюється під час аудиторних занять, на яких він слухає, засвоює, конспектує лекції, бере участь у семінарських заняттях тощо. Сьогодні, у зв’язку з упровадженням сучасних технологій навчання, відбувається активна переорієнтація зі звичайного інформування студентів, запам’ятовування ними значного обсягу інформації на всебічний розвиток особистості, самостійне здобуття знань, набуття певного досвіду індивідуальної науково – творчої роботи тощо. Самостійна робота студентів дає можливість реалізувати найголовніші завдання індивідуальної роботи при вивченні історії України – добитися міцного засвоєння студентами програмного матеріалу, глибокого знання історичних джерел, уміння знаходити відповідну літературу, виділяти головне, порівнювати, робити правильні висновки і узагальнення, формувати власний погляд на проблему.

Для того щоб опанувати курс “Історія України”, скласти залік та іспит, студент повинен оволодіти методикою індивідуальної роботи, тобто навчитися самостійно вирішувати чимало питань, які постають перед ним. Правильна організація самостійної роботи дає можливість розширити і систематизувати свої знання, вчить раціонально використовувати вільний час, самостійно контролювати й оцінювати індивідуальну працю, підвищує ефективність засвоєння знань. Працюючи вдома чи в бібліотеці, студент вчиться стежити за науковою інформацією, останніми досягненнями історичної науки, опановує ефективні індивідуальні прийоми пізнання, що дають змогу з найменшими витратами сил і часу отримувати знання з різних джерел тощо.

Процес, спрямований на вивчення історії України, передбачає різні форми самостійної роботи (конспектування, опрацювання та засвоєння лекційного матеріалу, роботу з документальними та історичними джерелами та літературою, індивідуальне написання реферату, підготовки тематичної папки та семінарського заняття, заліку, іспиту тощо).

Основою самостійної роботи студентів при вивченні історії України є систематичне вивчення джерел і літератури. Для студента – першокурсника пошук необхідних джерел і літератури може стати серйозною проблемою. Тому варто звернутися за допомогою до бібліотекаря, який допоможе виявити необхідну довідкову літературу, бібліографічні показники, засвоїти принцип роботи з бібліотечним каталогом тощо. Надалі студент повинен прагнути самостійно відшуковувати необхідні джерела і літературу. В цьому допоможуть наступні поради:

1. Щоб знайти потрібну книгу, студент повинен уміти користуватись каталогами. Вони становлять перелік літератури, яка зберігається в бібліотеці. Каталог складається з карток, які містять основну інформацію про те чи інше джерело.

2. Студент повинен знати, що в бібліотеці є різні каталоги: алфавітний і систематичний каталог книг, алфавітний каталог періодичних видань, алфавітний каталог авторефератів і дисертацій, алфавітний каталог літератури, виданої іноземними мовами. В алфавітних каталогах картки розміщені в алфавітному і водночас-зворотно хронологічному порядку прізвищ авторів чи заголовків книг. До них слід звертатися, коли студент знає прізвище та імя автора чи назву книги. Необхідно враховувати, що на перше місце ставиться картка з описом останнього переробленого, доповненого видання, а далі – всі попередні.

3. У систематичному каталозі картки розміщені відповідно до їх змісту, тобто за галузями знань. Такий каталог складається за певною схемою, з якою студенту варто ознайомитися; щоб прискорити пошуки необхідної літератури. У систематичному каталозі картки розміщені відповідно до їх змісту, тобто за галузями знань.

4. Після того, як інформація про необхідні книги знайдена, студент повинен чітко й розбірливо заповнити “Вимогу – розписку”: вказати номер бібліографічного квитка, дату, власне прізвище, шифр книги, прізвище її автора, назву, рік і місце видання, необхідний том (чи номер, якщо це журнал).

Під час самостійної роботи відбувається не лише пізнання історичного змісту джерела, а й водночас його аналіз, оцінка і засвоєння. Тому студент повинен не обмежуватися лише поверховим ознайомленням, переглядом тексту документа, виписуванням кількох цитат, а прагнути детально й досконало його вивчити. Неточно прочитаний або тенденційно опрацьований документ може стати джерелом неправильної інтерпретації.

У процесі формування самостійних умінь і навиків студент має бути залучений до такої діяльності, у ході якої читання текстів з історії України буде спрямоване на розуміння смислу прочитаного й разом із тим на стимулювання пізнавальної активності та мотивації навчання, тобто усвідомлення студентом себе суб’єктом навчання. За таких умов студент буде не лише читати необхідну літературу, а й використовуватиме її як джерело знань. Щоб успішно справитися з цим завданням, студент повинен оволодіти відповідною методикою самостійної роботи.

Творча робота з книгою передбачає, по-перше, оволодіння методикою читання, по-друге, вміння аналізувати текст і записувати його. Головними видами читання є попереднє – загальне ознайомлення з книгою; повне читання тексту з метою засвоєння основних ідей та логіки змісту книги; повторне читання (якщо повне читання було недостатнім); часткове читання з метою вивчення додаткової літератури.

Одним із шляхів запам’ятовування та засвоєння матеріалу є ведення записів прочитаного. Основні форми записів – план, виписки, тези, анотація, резюме, конспект та інше.

План – це перелік основних питань, які розглядаються в книзі, посібнику чи статті. Він розкриває логіку автора, сприяє кращій орієнтації у змісті праці. Є два способи складання плану: перший – під час самого читання, другий – після ознайомлення з текстом. Складність цієї роботи полягає в тому, що студенту необхідно зясувати для себе побудову тексту, хід думок його автора, після чого викласти зміст роботи чітко й лаконічно. План може бути простим (коротким) і складним (розгорнутим). Відмінність останнього полягає в тому, що він містить не тільки перелік питань, а й розкриває основні ідеї праці, може включати окремі цитати.

Іншою формою записів є виписки. Це або дослівне відтворення в зошиті найважливіших місць праці, характерних фактів, дат, або стисле їх викладення. Перевага виписок полягає в точності відтворення тексту, зручності в користуванні записами при подальшій самостійній роботі, у накопиченні фактичного матеріалу та узагальнень. Виписки корисні для повторення, для швидкої мобілізації своїх знань, коли в короткий термін необхідно згадати вивчений матеріал. Виділяючи з тексту найголовніше, виписки допомагають його краще зрозуміти. Без виписок важко обійтися при підготовці усього виступу, письмової роботи. Робити виписки можна як у процесі, так і після закінчення читання.

Значно складнішою і більш повною формою запису є тези (твердження) – стисле викладання основних положень прочитаної праці чи книги, за допомогою якого передається основний зміст. Тези складаються після ґрунтовного вивчення та глибокого осмислення змісту книги. Розрізняють тези прості, коли записується якась думка, і складні, коли додатково робиться коротке обґрунтування, аргументація цієї думки. На відміну від плану, тези розкривають зміст тексту, причому робиться це у формі ствердження чи заперечення. За змістом тези нагадують конспект, хоч останній має більш описовий характер і його положення менш категоричні ніж у тез.

Наступною формою запису є анотація – стисле узагальнення змісту роботи. Нею зручно користуватися, коли студент, учень планує повернутися до тієї чи іншої праці, а на цьому етапі обмежується її короткою характеристикою. Щоб скласти анотацію, необхідно спочатку повністю прочитати й осмислити роботу.

До анотації дуже наближене резюме – запис, який є короткою оцінкою прочитаної праці. Різниця між ними полягає в тому, що анотація стисло характеризує працю в цілому, а резюме зосереджує увагу на її висновках, головних підсумках.

Однак найдосконалішою формою запису є конспект. Слід знати, що конспектування книги має свої особливості. Потрібно врахувати, що складаючи конспект відповідно до змісту книги, необхідно зберігати усі її основні думки та положення. Зміст повинен бути логічним і цілісним, щоб усі його частини подавались в певній послідовності, повязувались і узгоджувались між собою.

Знання методичних порад по виконанню самостійної роботи допоможе студентові, учневі, опрацювати також завдання даного посібника з предмета “Історія України”.

Зміст

1. Вступ. Предмет “Історія України” та його призначення. 10

І розділ: Україна в 1900 – 1913 роках. 13

2. Україна на початку ХХ століття. Проблема становлення української

нації. 13

3. Російська буржуазно-демократична революція 1905-1907 років та

її вплив на Україну. 19

4. Політичне та економічне життя України в 1907-1913 роках. 22

5. Розвиток культури України на початку ХХ століття. 24

ІІ розділ: Україна в Першій світовій війні 1914-1918 років. 27

6. Україна в роки Першої світової війни та на початку Української

революції. 27

ІІІ розділ: Українська державність в 1917-1921 роках. 33

7. Україна в кінці 1917- на початку 1918 року. Універсали

Центральної Ради. 33

8. Брест-Литовський мирний договір. Українська держава

П.Скоропадського. 36

9. Утворення Директорії. Відновлення УНР. 39

10. Проголошення Західно-Української Народної Республіки.

Причини поразки визвольних змагань в Україні. 42

11. Відновлення Радянської влади в Україні. Радянсько-польська

війна та війна з Врангелем на території України. 45

12. Культура і духовне життя України в 1917-1921 роках. 49

ІV розділ: Українська СРР в умовах нової економічної політики

(1921-1928 роки) 51

13. Українська СРР в роки НЕПу. Утворення СРСР і статус України. 51

14. Політика влади в царині культури. 54

V розділ: Закріплення Радянської влади в Україні

(1928-1938 роки) 57

15. Форсована індустріалізація та суцільна колективізація

в Україні. Голодомор 1932-1933 років. 57

16. Сталінські репресії в Україні. 60

17. Становище в галузі культури. “Розстріляне Відродження”.

Духовне життя. 61

VІ розділ: Західноукраїнські землі в 1921-1939 роках. 64

18. Політичне становище західноукраїнських земель.

Розгортання національно-визвольного руху. Карпатська Україна. 64

VІІ розділ: Україна в роки Другої світової війни (1939 – 1945 рр.)

Велика Вітчизняна війна (1941-1945 рр) 68

19. Початок Другої світової війни та зміни кордонів України. 68

20. Окупація України військами Німеччини та її союзників. 72

21. Окупаційний режим в Україні та розгортання

антифашистського руху опору. 76

22. Визволення Лівобережної та Правобережної України

в 1943-1944 роках. Ціна перемоги. 80

VІІІ розділ: Україна в перші повоєнні роки (1945-початок

50-тих років) 86

23. Україна в період повоєнної відбудови. Радянізація

західно-українських земель. 86

24. Культурне життя України у другій половині 40-их-на початку

50-тих років. 93

ІХ розділ: Україна в умовах політичної та економічної

лібералізації суспільства (середина 50-тих – середина 60-тих років) 96

25. Політичне та економічне становище України в 50-60 роки. 96

26.Науково-технічна революція. Становище культури.

Зародження дисидентського руху. 104

Х розділ: Україна у період загострення кризи радянської

системи (середина 60-тих-початок 80-тих років) 109

27. Політичне та економічне становище УРСР у другій половині

60-тих – першій половині 80-тих років. Русифікація. 109

28.Етносоціальні процеси в суспільстві та рівень життя

населення. Опозиційний рух. 112

29. Культурне і духовне життя суспільства. 116

ХІ розділ: Розпад Радянського Союзу й проголошення

незалежності України (1985-1991 рр) 120

30. Перебудова в Радянському Союзі та Україні. 120

31. Політичні реформи та зростання соціальної та національної

активності українського суспільства наприкінці 80-тих років.

Здобуття незалежності Україною. 124

ХІІ розділ: Україна в умовах незалежності 132

32. Державотворчі процеси та політичний розвиток України. 132

33. Економічний розвиток України в 90-ті роки- на початку

ХХІ століття. Етносоціальні процеси та рівень життя населення. 139

34. Духовне та культурне життя України в умовах незалежності. 146

35. Зовнішня політика та міжнародні зв’язки незалежної України. 153

Тема І: Вступ. Предмет “Історія України” та його призначення.

Вимоги до рівня підготовки студента по розділу:

Студент (студентка) визначає основні етапи розвитку українських земель на початку ХХ століття, хронологічні межі процесу індустріалізації українських земель;

показує на карті території українських земель, охоплені процесом індустріалізації, та визначає їх господарську спеціалізацію;

характеризує і порівнює основні риси модернізації суспільного та повсякденного життя;

називає ознаки процесу радянізації суспільства;

визначає вплив подій Другої світової війни на життя населення;

формулює і конкретизує на прикладах особливості розвитку України на різних етапах її існування;

визначає та обґрунтовує зв’язки між основними етапами розвитку СРСР і України, європейського і світового співтовариства і України.

План

1.Завдання і структура курсу “Історія України”.

2.Теоретичні засади курсу.

1. Головними завданнями курсу є: а) усвідомити і розвинути в собі цінності, притаманні духовності нашого народу;

б)зрозуміти цінність і навчитись цінувати полі культурність і багатоманітність українського суспільства;

в) розвинути уміння здійснювати історичний аналіз, історичну критику, реконструкцію історичних явищ і подій, історичне прогнозування, орієнтацію в історичних джерелах;

г) підвищити рівень загальної культури через залучення студентів до духовних і культурних надбань українського народу.

Структура курсу “Новітня історія України” включає в себе Вступ і ХІІ розділів.

Перший розділ присвячений історії України періоду 1900-1913 років. Це роки прискореної модернізації, яка супроводжувалась продовженням індустріалізації; урбанізацією-зростанням міст; розвитком освіти, науки та технологій. Супутником модернізації було національне відродження, яке на початку ХХ століття увійшло в третю (політичну) фазу розвитку (коли стало питання відродження української державності).

У другому розділі розглядається становище України в роки Першої світової війни, яка розпочалась в 1914 році. Україна опинилась на вістрі інтересів Російської імперії з одного боку та Австро-Угорщини, Німеччини та їх союзників з іншого боку. Світова війна стала каталізатором революційного розв’язання суспільних суперечностей. Посилився національний та інші види опозиційного руху.

У третьому розділі йдеться про ключові події, пов’язані з Українською національною революцією 1917-1921 років. Ключовими подіями цього періоду були: становлення суверенної Української держави; боротьба за збереження Української державності в 1918-1921 роках. Також розглядаються здобутки культури України в цей історичний період.

Четвертий розділ: “Українська СРР в умовах непу (1921-1928 рр)” розповідає про внутрішнє і міжнародне становище України, її статус у складі новоутвореного в 1922 році СРСР та економічне становище України в зв’язку з введенням непу. Також дається уявлення про українізацію та інші процеси, які відбувались в культурному житті та в становищі релігії.

В п’ятому розділі: “Закріплення Радянської влади в Україні (1929-1938 рр.)” розглядається перехід до індустріалізації, колективізацію на селі та голодомор 1932-1933 років як геноцид проти українського народу. Також дається уявлення про сталінські репресії, становище культури та таке явище, як “Розстріляне Відродження”.

Шостий розділ: “Західноукраїнські землі в 1921-1939 рр.” розкриває економічне, політичне та соціальне становище західноукраїнських земель а також процес національно-визвольних змагань у цьому регіоні.

Сьомий розділ: “Україна в роки Другої світової війни (1939-1945 рр.) Велика Вітчизняна війна (1941-1945 рр)” дає уявлення про плани держав Європи щодо України, хід війни і ціну, яку заплатив український народ в цій війні.

Восьмий розділ: “Україна в перші повоєнні роки (1945-початок 50-тих років) розповідає про внутрішньополітичне та економічне становище республіки в даний період, боротьбу ОУН-УПА на Правобережній та в Західній Україні а також про становище в культурній сфері.

Девятий розділ: “Україна в умовах політичної та економічної лібералізації суспільства (1953-1964 рр) розповідає про політичне, економічне становище в даний період, про хрущовську “Відлигу” та реформи, які мали місце в цей період. Також мова йде про становище культури, посилення “русифікації” і зародження дисидентського руху.

У десятому розділі: “Україна в період загострення кризи радянської системи (середина 60-тих – початок 80-тих років)” розповідається про застійні явища в житті суспільства, зростання економічної кризи та активізацію дисидентського руху.

Одинадцятий розділ: “Розпад СРСР і проголошення незалежності України (1985-1991 рр)” розкриває передумови та причини розпаду СРСР і проголошення незалежності України в 1991 році.

У дванадцятому розділі: “Україна в умовах незалежності” розкривається процес становлення незалежності Української держави.

2. В 18-19 столітті в розвинутих країнах Європи відбувався перехід від традиційного до індустріального суспільства в основі якого стали ринкова конкуренція, приватна власність і вільнонаймана праця. Цей перехід характеризується через призму модернізації. Модернізація – зміни відповідно до сучасних умов, осучаснення, оновлення чогось.

В Україні модернізація відбувалась з 19 століття. Вона йшла як революційним так і реформаторським шляхом. В ході неї ліквідовувались феодальні пережитки (кріпацтво) і зароджувались нові відносини, в яких людина ставала вільнішою, мобільнішою. Суспільство вступило в стан соціальної мобілізації.

Риси модернізації: економіка – впровадження нових технологій, поділ праці, розвиток ринку; соціальна сфера – формування нового типу людини (підприємця), зростання мобільності населення, перехід від великої патріархальної родини до малої сімї; політика – виникнення централізованих держав, бюрократизація управління, залучення мас до політичного життя, встановлення демократії; духовна сфера – утвердження світської системи цінностей, набуття освітою масового характеру, зростання побутового, культурного, правового рівня населення; психологічна сфера – нові засоби комунікації, пробудження національної свідомості.

Одним із наслідків модернізації було пробудження національного життя: інтересу до минулого свого народу, його історії, усної творчості, поява національної літератури, школи і навіть політичних партій, які порушували питання про свою державність. Цей процес називається національне відродження. У ході нього етнос починає усвідомлювати себе як нація. Національне відродження в Україні пройшло три фази – академічну (наукову), культурницьку (пропаганда української культури) і політичну (формування українських політичних партій що ставлять мету створення Української держави).

Література з теми

1. Історія України (підручник), 10 клас., Кульчицький С.В., Лебедєва Ю.Г. Генеза, 2010., с.4-8.

2. Історія України (підручник для ВНЗ), колектив авторів, кер. Зайцев Ю.Д., Світ, 2003.

3. Новітня історія України ч.І (підручник), 10 клас., Турчанко Ф.Г. Генеза, 2002.

4. Історія України. Бойко О.Д. –К., 2004.

Розділ І: Україна в 1900 – 1913 роках

Вимоги до рівня підготовки студента по розділу:

Студент (студентка) визначає хронологічну послідовність явищ економічного, політичного і культурного життя, утворення політичних партій та рухів;

показує на карті території українських земель, регіони піднесення визвольного руху, райони виступів робітників, селян і військових у 1905-1907 роках;

описує прояви індустріалізації та модернізації суспільного життя на початку ХХ століття;

характеризує і порівнює прояви і процеси модернізації повсякденного життя населення Наддніпрянської України та західноукраїнських земель між собою, а також з аналогічними західноєвропейськими;

характеризує політизацію визвольного руху, основні події російської революції на українських землях;

узагальнює основні факти щодо проведення столипінської аграрної реформи та формує власну оцінку;

аналізує програми та діяльність політичних партій і дає їм власну оцінку;

називає та конкретизує фактами основні риси розвитку духовного життя;

описує явища і пам’ятки культури цього періоду;

доводить закономірність зв’язків між процесами формування індустріального суспільства та піднесенням національно-визвольного руху, формуванням національної свідомості і розвитком культури.