Тема 29: Культурне і духовне життя суспільства

Основні терміни:культура, русифікація, “соціалістичний реалізм”, монументальне мистецтво.

План

1. Освіта.

2. Стан науки: здобутки і проблеми.

3. Розвиток літератури. Формування опозиційних течій у культурі та реакція на них влади.

4. Суперечливі тенденції в розвитку українського мистецтва.

1.Культурне життя 60-80 – тих років було суперечливим, тому що відбувались кількісні і якісні зрушення а з іншої сторони, все йшло під гаслом “злиття націй і утворення нової спільності радянського народу”. Це насамперед позначилось на освіті.

В 1966-1967 роках в школах почався перехід до нових програм і підручників. У вищій та середній школі ввели нові предмети: кібернетика, генетика, суспільствознавство, основи радянської держави і права тощо. В 1972 році ЦК КПРС прийняв постанову “Про завершення переходу до обов’язкової середньої освіти...”. Це значить, що вся молодь, незалежно від того, де навчається, повинна отримати диплом про середню освіту. На 1980 рік 90% випускників восьмирічок продовжили навчання, для отримання середньої освіти.

Певні зрушення відбулись в системі професійно-технічної освіти. З 1971 року, ПТУ поряд з професією почали надавати середню освіту. Кількість ПТУ з 1971 до 1981 рік зросла в 6,3 рази.

Деякі зміни в освіті стались в зв’язку з реформою 1984 року. В її ході діти пішли в школу з 6 років. Відповідно восьмирічки реорганізувались в девятирічки, а середні школи стали 11-тирічними.

Тривав процес русифікації. З 1979 року російська мова була запроваджена в дитячих садочках для дітей з п’яти років. В результаті частка українських шкіл скоротилася на 8,7 тисяч. В Канаді було більше українських шкіл, ніж в Донецьку, Луганську, Дніпропетровську й Харкові разом узятих.

В ці роки зростала кількість вищих навчальних закладів. Зокрема в 1972 році відкритий Сімферопольський університет, у 1985 році – Запорізький. З 1965 до 1985 року кількість фахівців з вищою освітою зросла з 0,9 млн. до 2,7 млн. чоловік.

Водночас престижність вищої освіти зменшувалась, тому що випускники отримували на роботі як фахівці зарплату в межах 110 рублів ( це зарплата прибиральниці).

Вищу школу також не минула русифікація. На 1974 рік лекцій, які читались українською мовою, було лише 15%. Інтелігенція все більше денаціоналізовувалась, втрачаючи рідну мову.

2. В умовах науково-технічної революції зростала потреба в розвитку науки. Тому в Харкові, Львові і Донецьку були відкриті відділення Академії наук УРСР. Зросла кількість науковців з 46 тисяч в 1960 році до 213 тисяч в 1987 році. Центром досліджень залишалась Академія наук УРСР яку очолював Б.Патон. Його інститут електрозварювання розробив технологію зварювання алюмінію, титану та нержавіючої сталі в умовах вакууму на кораблі “Союз-6”. Плідно працювали вчені під керівництвом М.Боголюбова (математична фізика), В.Глушкова (кібернетика), Л.Ландау (ядерна фізика).

Певні успіхи в аграрній науці мав Миронівський науково-дослідний інститут під керівництвом В Ремесло, який вивів нові сорти пшениці.

Але ефективність роботи вчених була невисокою, тому що запровадження досягнень науки у виробництво гальмувалось. В результаті технології змінювались повільно. Відкриття українських вчених широко застосовувались за кордоном. Приклад- технологія безперервної розливки сталі розроблена на Донецькому металургійному заводі, до середини 80-тих років була запроваджена лише на 10% підприємств України, в той час як Німеччина, Франція і Японія перейшли на неї повністю.

Ще більш суперечливим був розвиток гуманітарних дисциплін. Досягненням було видання 26-томної праці “Історія міст і сіл УРСР” під керівництвом академіка П.Тронька. Зявились багатотомні видання “Історія української літератури”, “Історія української мови”, “Археологія Української РСР”, “Історія Української РСР”, “Історія українського мистецтва”.

З іншої сторони ряд істориків піддали сумніву концепцію злиття націй, триєдності єдиного руського народу і т. п. Наприклад історик В.Брайчевський у праці “Приєднання чи возєднання” піддав критиці Переяславську угоду як факт возєднання українців з росіянами. Історик Ю.Бадзьо заперечив ідею триєдиного походження трьох словянських народів. Влада жорстко реагувала на подібні історичні дослідження. Дванадцять років ув’язнення отримав філософ Є. Проток, п’ять років таборів отримав в 1972 році співробітник Інституту філософії АН УРСР В.Лісовий.

3.Влада заохочувала літературу, де висвітлювалась виробнича тематика, радянська героїка війни і т. п. Більшість українських письменників писали твори в дусі“соціалістичного реалізму”.Це такі письменники як О.Корнійчук, М.Бажан, Ю.Смолич (удостоєні звання Героя Соціалістичної праці і Ленінськими преміями). Але зявлялись твори, що виходили за межі соцреалізму. Це романи “Собор”, “Циклон”, “Бригантина” О,Гончара, “Дума про тебе”, “Чотири броди” М.Стельмаха, поезія І.Драча, Б.Олійника, Д.Павличка. Влада жорстоко реагувала на таку літературу. Коли розпочалась травля О.Гончара в 1968 році за роман “Собор” молодь Дніпропетровська на своїх зборах виступила на захист письменника.

В кінці 60-тих у 80-ті роки посилилась боротьба влади проти “українського буржуазного націоналізму” через ряд так званих “літературних” постанов ЦК КПРС і ЦК КПУ. Зявилися чорні списки, особиста цензура, ідеологічний диктат. Зазнають переслідувань письменники і поети І.Білий, О.Бердник, О.Гончар, Л.Костенко, Б.Харчук, Б.Чичибалін та інші. Терор проти українських письменників очолювали секретар ЦК КПУ з ідеології В.Маланчук та начальник КДБ УРСР В.Федорчук. Ці люди довели до самогубства письменника Г.Тютюнника в 1980 році і письменника В.Близнеця в 1981 році.

4. Найбільш масовим мистецтвом цього періоду стало кіно. Щорічно 800 млн. глядачів відвідувало 30 тисяч кінотеатрів. Фільми не завжди були якісними. Наприклад в 1980 році Укртелефільм зняв документальний фільм “Відродження” про Л.Брежнєва, який був пропагандистським, але був удостоєний премії ім.. Т.Шевченка. Головними були ті ж студії що й раніше. В них працювали талановиті кінорежисери Л.Биков, А.Буковський, В.Івченко, Ю.Іллєнко, М.Мащенко, О.Муратов, К.Муратова, Л.Осика та інші.

Влада слідкувала за змістом фільмів, але часом знімались справжні шедеври. Серед них фільм С.Параджанова “Тіні забутих предків”, знятий на основі повісті Ю.Коцюбинського, фільм Ю.Іллєнка “Криниця для спраглих” за сценарієм І.Драча. Ці фільми були заборонені до показу. До глядача дійшли талановиті фільми В.Денисенка “Сон”, в якому роль Т.Шевченка зіграв здібний актор І.Миколайчик. Пізніше цей актор зніметься в фільмах “Білий птах з чорною відзнакою”. “Вавілон ХХ”.

Українське театральне мистецтво представлене режисерами В.Афанасьєвим, І.Савицьким, А.Скибенко, С.Сміяном та ін. Талановитими акторами стали Н.Ужвій, В.Дальський, В.Добро вольський,А.Роговцева. В Україні на 1983 рік працювало 89 професійних театрів, які щорічно відвідувало 20 млн. глядачів. Але лише 30% з них були українськими.

Спілка композиторів України об’єднувала 214 митців. В 1980-1982 роках вперше Державний академічний оперний театр показав на Вісбаденському фестивалі оперу М.Лисенка “Тарас Бульба”. Відомими у світі стали оперні співаки Д.Гнатюк, Є.Мірошниченко, А.Мокренко, Д.Петриненко, А.Соловяненко, М.Стефюк, Г.Ціпола та ін.

Широку популярність здобула українська естрадна пісня у виконанні В.Зінкевича, Н.Яремчика, С.Ротару. Такі пісні, як “Червона рута”, “Водограй” написав молодий композитор Володимир Івасюк (в 1978 році він був знайдений в лісі біля Львова повішеним. Одна з версій говорить, що В.Івасюк повішений співробітниками КДБ, як помста за поширення української мови засобами популярної естрадної української пісні)

Відомими за межами України стали хор ім.Г.Вірьовки, хорова капела “Думка”, ансамбль танцю ім. П.Вірського. В цей же час формуються регіональні колективи, такі як Волинський , Черкаський та інші народні хори. В Полтаві це ансамбль пісні і танцю під керівництвом В.Міщенка. В Києві Л.Ященко створив етнографічний ансамбль “Гомін”, який за націоналізм був розпущений владою.

Художники М.Глущенко, М.Дерегус, В.Шаталіна, Т.Яблонська змальовували українську природу. В художніх полотнах А.Горської, І Кулика, А.Рибачка, Л.Семикіної відображено любов до рідної землі, національної культури.

В монументальній скульптурі головним було відображення історії України в плані, так званого єднання з російським народом (це чисто колоніальне мислення). В 1982 році було споруджено обеліск місту – герою Києву, пам’ятний знак на честь заснування Києва, арка на схилі Дніпра у вигляді райдуги на честь єднання росіян і українців (його в роки боротьби за відновлення незалежності назвуть хомутом). До 40-річчя початку Великої Вітчизняної війни російський скульптор Є. Вучетич створить у Києві меморіальний комплекс Українського державного музею Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр. з 62 – метровим монументом Батьківщині – матері з мечем і щитом. По всій Україні виростуть нові пам’ятники вождям російської більшовицької революції і їхнім помічникам в Україні. Наприклад, такий пам’ятник В.Леніну буде поставлено на площі Жовтневої революції(Нині цього пам’ятника немає. Він був демонтований під час національної революції 1989-1991 року. Назва площі змінена на площу Незалежності).

Література до теми

1. Історія України (підручник) 11 кл., Пометун О.І., Гупан М.Н., К., Освіта, 2011, с.179-189.

2. Новітня історія України (підручник) 11 кл., Турченко Ф.Г., К., Генеза, 2007, с.198-2010.

3. Історія України (підручник для ВНЗ), колектив авторів, кер. Зайцев Ю.Д., Світ, 2003.

4. Історія України. Бойко О.Д., К., 2004.

Розділ ХІ: Розпад Радянського Союзу й проголошення незалежності України (1985 – 1991 рр.)

Студент (студентка) визначає хронологічну послідовність головних подій періоду перебудови в Україні та проголошення незалежності;

показує на карті кордони незалежної України;

характеризує внутрішньополітичне та соціально-економічне становище України в цей період;

аналізує та порівнює явищі суспільного життя цього періоду;

визначає та характеризує причини відновлення незалежності України, розпаду СРСР;

порівнює процеси і явища суспільного життя в Україні та інших регіонах СРСР;

описує повсякденне життя та зміни, пов’язані з процесами перебудови суспільства;

визначає зв’язок між дисидентським та масовим національно-демократичним рухом.