Тема 26: Науково-технічна революція. Становище культури. Зародження дисидентського руху

Основні терміни:лібералізація культурного життя, русифікація, шістдесятники.

План

1. Науково-технічна революція і здобутки науки.

2. Реформи освіти. Посилення русифікації.

3. “Відлига” в літературі і мистецтві. Шістдесятники.

4. Зародження дисидентського руху.

5. Релігійна політика.

1. Науково-технічна революція (процес докорінних змін в науці)відбувалась і в Україні. Фінансові видатки в науку з 1950 до 1960 року зросли в три рази. Центром розвитку науки залишалась Академія наук УРСР, яку після О.Палладіна в 1962 році очолив Б.Патон. Головними осередками розвитку науки стали науково-дослідні інститути. В 1964 році у фізико-технічному інституті АН УРСР було збудовано найбільший на той час прискорювач електронів. Інститут синтетичних матеріалів АН УРСР в 1961 році отримав штучні алмази. В кінці 50-тих років академік М.Богомолець розробив нові методи квантової теорії поля та статичної фізики. Одночасно створювались інститути по нових напрямках наук: металокераміки, радіофізики, напівпровідників, хімії полімерів, кібернетики, проблем міцності і т. п. В сільськогосподарській науці зявились машини хімічного захисту рослин. Виводились нові сорти зернових та інших культур. Основна увага приділялась науці у військово-промисловому комплексі. Зокрема в Україні були розроблені машини по наведенню на ціль ракет, інститут механіки працював над розробкою міжконтинентальних ракет, інститут матеріалознавства розробив жароміцні матеріали на основі титану для реактивної техніки.

В галузі медицини значні напрацювання мав хірург М.Амосов, який розробив нові методи лікування серця.

На початку 60-тих років розвинулась наука кібернетика (наука про збереження, передачу і обробку інформації). В 1962 році був створений Інститут кібернетики, який очолив академік В.Глушков.

В 50-60-ті роки продовжило активну працю конструкторське бюро на чолі з О.Антоновим, по будівництву нових літаків ТУ-104 і АН-24. В 60-ті роки активно почала запроваджуватись реактивна техніка.

Лібералізація суспільно-політичного життя позначилась і на гуманітарних науках. В другій половині 50-тих років почався друк “Української Радянської Енциклопедії” в 16 томах. Почалось видавництво журналів “Економіка Радянської України”, “Народна творчість та етнографія”, “Радянське право”, “Український історичний журнал”. Розширилась тематика досліджень.

2. Лібералізація з одного боку пожвавлювала культурне життя України з іншого- продовжувались утиски влади. В 50-ті роки влада почала виділяти на освіту більше коштів, 10% національного доходу, що було найвищим показником у світі. В 1956 році була скасована плата за навчання в середній та вищій школі. Наприкінці 1958 року в СРСР прийнято Закон “Про зміцнення зв’язку школи з життям ... “, який Верховна Рада УРСР продублювала у квітні 1959 року. Запроваджувалась обов’язкова восьмирічка. Десятирічка перетворювалась на одинадцятирічку. В школах запроваджувалась професійна освіта. Випускники, крім 20% кращих, повинні були два роки пропрацювати в народному господарстві. Також створювалась мережа шкіл-інтернатів. Саме в інтернатах, як вважала влада, є найкращі умови для комуністичного виховання.

В зв’язку з реформою школи не вистачало вчителів, хоч їх і було в 1955 році 343 тисячі чоловік. Тому була введена заочна педагогічна освіта. В результаті на початку 60-тих років у школі працювало 408 тисяч учителів. Також створювались інститути удосконалення вчителів.

Також зростала кількість ФЗУ та технікумів.

Водночас посилилась русифікаціяосвіти. Влада дозволила батькам вибирати мову навчання, проти чого виступили відомі поети М.Рильський і М.Бажан. Ала влада не дослухалась. Більше тогою в 1959 році за наказом Міністерства освіти УРСР російська мова вводилась у школи як обов’язкова а українська – за бажанням батьків. В результаті цих дій на 1966 рік на одну українську школу припадало 190 учнів, а на одну російську – 524.

3. Хрущовська “відлига” вплинула на розвиток літератури і мистецтва. В цей час були опубліковані відомі твори “Тронка” О.Гончара, “Дикий мед” Л.Первомайського, “Кров людська – не водиця” М.Стельмаха, “Вир” Г.Тютюнника, повість О.Довженка “Зачарована Десна”. В цих твора була зроблена спроба вийти за межі шаблонного “соцреалізму”. Плідно працювали поети А.Малишко “Листи на світанні”, П.Тичина “Ми – свідомість людства”, П.Воронько, Д.Павличко та інші.

Одночасно почав формуватись опозиційний культурницький рух. Причинами його формування були: монопольна влада компартійної верхівки, обмеження керівництвом СРСР державного статусу УРСР, гальмування чиновництвом національно-культурного розвитку, надії на будівництво гуманного соціалізму після ХХ зїзду КПРС. Цей рух дістав назву шістдесятники. Вони зосередили свою увагу на відродженні української культури, пропаганді творів українських митців, дослідження “білих плям” історії, захист української мови. Серед учасників цього руху були Л.Костенко, В.Симоненко, Є.Сверстюк, І.Світличний, І.Драч та інші. Їх відомими творами були: Л.Костенко “Проміння землі”, В.Симоненко “Тиша і грім”, І.Драч “Соняшник”.

В галузі музики плідно працювали Г.Майборода, В.Губаренко, Я.Латинський – автори класичної музики. Відомі композитори – піснярі О.Білаш, А.Філіпченко, П.Майборода, І.Шамо та інші.

Композиторами шестидесятниками, авторами авангардної музики були В.Годзяцький, Л.Грабовський, В.Сільвестров.

Популярністю користувалися опери “Назар Стодоля” К.Домінчена, “Тарас Шевченко” Г.Майбороди, “Украдене щастя “ Ю.Мейтуса.

Неперевершеними майстрами сцени були актори Ю.Лавров, Є.Пономаренко, Н.Ужвій, К.Хохлов. Серед молодих, зявився актор Б.Ступка.

Зросла кількість фільмів, які знімались на українських кіностудіях, в середньому два десятки на рік. Але ці фільми були російськомовні і сприяли подальшій русифікації України.

В галузі образотворчого мистецтва працювали художники М.Божій, М.Дерегус, Т.Яблонська. Такі художники, як А.Горська, П.Заливаха, В.Зарецький, В.Кушнір, Г.Севру к, Л.Семикіна чинили опір компартійній системі.

На початку 60-тих років зявився в Києві клуб творчої молоді “Супутник” під керівництвом Леся Танюка. В ньому брали участь А.Горська, І.Світличний та інші. Але з 1962 року розпочинається ідеологічний тиск на інтелігенцію. В 1963 році в Києві відбулась конференція з питань культури української мови, яка вилилась в акцію протесту проти русифікації. Але влада взяла курс на стирання відмінностей між націями, на основі “зближення і злиття націй” в єдиний радянський народ, де мовою спілкування є російська. Проти шістдесятників розпочались репресії. Були розкритиковані Л.Костенко, І.Драч. Тому частина шістдесятників змирилась з владою, а інша – продовжувала боротьбу.

4.В кінці 50-тих на початку 60-тих років заявило про себедисидентство. Дисидент це інакодумець.На відміну від шістдесятників, дисиденти поєднували легальні і нелегальні методи боротьби. Наприкінці 1959 року сформуваласьУкраїнська робітничо-селянська спілка, яку очолив Левко Лук’яненко.Л.Лук’яненко (1928 р.н.) працював адвокатом на Львівщині. В 1961 році заарештований і засуджений до страти, яка замінена 15-річним ув’язненням, В 1976 році поселився в Чернігові.В 1977 році знову заарештований і в 1978 році засуджений до 10 років в’язниці і 5 років заслання. В січні 1989 року повернувся в Україну. Учасник національної революції 1989-1991 року, депутат Верховної Ради України ряду скликань, Герой України.Дисидентський рух в Україні мав національно-демократичне забарвлення. Влада бачила в ньому велику небезпеку, але спочатку обмежувалася профілактичними методами (людей викликали на бесіди в КДБ). Після прийняття на початку 60-тих років нового карного Кодексу, де була введена стаття про “антирадянську агітацію і пропаганду” відновились перевірені в часи Й.Сталіна репресії. За те, що Л.Лук’яненко агітував за право України бути незалежною у відповідності з Конституцією СРСР він і був засуджений до страти. В 1961 році відбулись суди над дисидентами у Донецьку, потім у Запоріжжі і т. п. Але молодь продовжувала опозиційну боротьбу. Зокрема почали розслідувати поховання розстріляних за часи Сталіна в Биківнянському лісі. У Львові утворився клуб “Пролісок” який очолив М.Косів. В ньому пройшли перший вишкіл брати Михайло і Богдан Горині, Ігор та Ірина Калинець. В 1964 році в західних областях сформувався Український національний фронт (150 чоловік), яки видав ряд програмних документів. Мета організації-незалежність України.

Першим узагальненням ідей українських опозиціонерів стала книга Івана Дзюби “Інтернаціоналізм чи русифікація” (1965 рік).В ній автор доводить, що влада проводить згубну для України національну політику. При цьому І.Дзюба опирався на твори класиків марксизму-ленінізму, доводячи, що правляча комуністична партія порушує ленінські настанови по національній політиці.

5. Політика “відлиги” не передбачала поліпшення відносин з церквою. Тому на межі 50-60-тих років розпочалась нова антирелігійна компанія. В 1954 році ЦК КПРС приймає постанову “Про проведення науково-атеїстичної пропаганди” де пропонувалось вести пропаганду, не принижуючи почуття віруючих. Але це залишилось на папері, тому що в другій половині 50-тих років було замінене на грубе адміністрування. Поскільки інших конфесій, крім РПЦ Московського патріархату не існувало, боротьба йшла проти неї. В 1957 році при Раді Міністрів УРСР була створена група, яка виробила заходи по боротьбі з церквою. Вони наступні: вилучити зайві земельні ділянки у монастирів, заборонити приймати в монастирі осіб коли немає максимальної норми для житла, не приймати до монастирів оміб молодого віку, заборонити нове будівництво, заборонити збирання пожертвувань за межами церкви.

Одночасно ішла антирелігійна пропаганда. У всіх газетах і на радіо були створені відділи атеїзму. Товариство “Знання” створює секції науково-атеїстичних знань. Створюються атеїстичні музеї і планетарії. На протязі 1961-1966 років влада скоротила кількість церков і молитовних будинків з 6,4 тисяч до 4,5 тисяч. Державні податки на релігійні громади сягнули 80%.

Релігійні свята замінялись радянськими обрядами. Людей переконували, що у вік космонавтики не можна бути відсталим будівником комунізму. Але ці дії вносили дискомфорт у життя людей похилого віку.

У вузах було введено обов’язків предмет “Основи наукового атеїзму” і навіть відкривались кафедри наукового атеїзму.

Порушувалось трудове законодавство, тому що віруючих звільняли з роботи, у їх мешканнях проводились обшуки, їм відмовляли у приписці.

У 1964 році ЦК КПРС ухвалив постанову “Заходи щодо посилення атеїстичного виховання населення”. В них ставилось завдання на протязі 17 років звільнити свідомість людей від релігійних забобонів.

Література до теми

1. Історія України (підручник) 11 кл., Пометун О.І., Гапан М.Н., К., Освіта, с. 133-146.

2. Новітня історія України (підручник) 11 кл., Турченко Ф.Г., Генеза, 2007, с.146-163.

3. Історія України (підручник для ВНЗ), колектив авторів, кер. Зайцев Ю.Д., Світ, 2003.

4. Істрія України, Бойко О.Д., К., 2004.

Розділ Х: Україна в період загострення кризи радянської системи (середина 60-тих – початок 80-тих років)

Студент (студентка) визначає хронологічну послідовність та зв’язки між головними подіями періоду застою в Україні;

пояснює тенденції економічного і соціального розвитку;

характеризує політичне становище України цього періоду;

визначає, пояснює поняття “застій”;

характеризує основні вимоги дисидентського руху в Україні;

описує повсякденне життя суспільства цього періоду;

характеризує чинники, особливості розвитку культури цього періоду.