Тема 24: Культурне життя України в другій половині 40-их на початку 50-тих років

Основні терміни:“лисенківщина”, “ждановщина”, цензура, космополітизм.

План

1. Відбудова системи освіти.

2. Наука.

3. Література і мистецтво.

4. Становище творчої інтелігенції.

1.Відновлення освіти розпочалось зразу після звільнення. Стан шкіл був жалюгідним. Школи працювали в дві, три зміни. За таких умов в 1946 році навчалось 45% учнів. Система освіти забезпечувалась за залишковим принципом. Школи відбудовувались “методом народної будови”. В селі відбудова шкіл ішла за кошти колгоспів. На 1950 рік довоєнна мережа шкіл була відновлена.

Поскільки господарство вимагало освідчених працівників, в 1953 роцібуло введено обов’язкову семирічну освіту. Але в школах для цього не вистачало приміщень, літератури і вчителів. В 1950-1951 роках лише 16% вчителів мали вищу освіту.

Як і раніше, школа була ідеологізована. Одночасно ішла русифікація. У 1953 році в українських школах навчалось лише 26,4% учнів. З 1948 по 1954 роки кількість російських шкіл зросла в півтора раза, а українських – зменшилась з 26 до 25 тисяч.

Зріс освітній рівень працюючої молоді. Були відкриті вечірні і заочні школи. В кінці п’ятирічки в Україні нараховувалось 630 шкіл робітничої та 1333 сільської молоді.

Певна увага була приділена підвищенню освітнього рівня молоді Західної України. В 1949 році тут була завершена ліквідація неписьменності.

У вищій школі були відновлені довоєнні університети, а також відкриті університет в Ужгороді, с/г інститут у Львові, медичний інститут у Станіславі. Кількість студентів у вузах зросла до 201 тисячі. Складними для вищої школи були проблеми матеріальної бази, побутових умов студентів і т. п. Також проблемою була ідеологізація. В першу чергу у вузи зараховувались комуністи і комсомольці а також фронтовики. Викладання у більшості вишів велось російською мовою. Було введено обов’язкове вивчення основ марксизму-ленінізму.

2.Повоєнні роки для науки були складними. Але все ж , крім 267 наукових установ, які вже існували, створювались нові, такі як Інститут енергетики, Інститут використання газу в комунальному господарстві. Головною установою залишалась Академія наук УРСР, яку очолював вчений – біолог О.Палладін.

В ці роки були досягнуті певні успіхи. В 1946 році запущено перший експериментальний атомний реактор. В кінці 40-их років вчений С.Лебедєв запустив першу в СРСР обчислювальну машину. Інститут електрозварювання на чолі з Є.Патоном розробив технологію електрозварювання газопроводів, зокрема газопроводу Дашава- Київ. В металургії примінені розробки вчених З.Некрасова, М.Доброхотова, І.Францевича. В сфері медицини плідно працювали вчені терапевт М.Стражеско, офтальмолог В.Філатов. Суспільні науки були під тотальним контролем і забезпечували ідеологічні потреби влади.

Над вченими здійснювався тотальний контроль, проявом чого може бути названа “лисенківщина”.Вона породжена тоталітарною системою і віддзеркалювала “вождізм” у науці. Т.Лисенко, тодішній керівник АН СРСР, піддав критиці науку генетику, внаслідок чого були репресовані академік М.Гришко та професор Л.Делоне за підручник “Курс генетики”. Лише восени 1948 року з роботи було звільнено 127 викладачів вищої школи, серед яких 66 професорів. Так українській біології був нанесений відчутний удар. Альтернатива. Підручник “История России» явище “лисенківщина” зовсім не розглядає.

3.У повоєнні роки влада посилила тиск на творчу інтелігенцію, що дістало назву“ждановщина”. Ця політика пов’язана з діяльністю секретаря ЦК ВКП(б) А.Данова, який від Й.Сталіна отримав завдання здійснення “ідеологічних” чисток. З 1946 по 1948 рік було прийнято ряд постанов ЦК КП(б)У з цього питання. По перше, при ЦК КП(б)У були створені комісії в справах преси, літератури та мистецтва. Була введена посадацензорів, які мали право допускати або не допускати видання друкованої продукції. В 1947-1948 році було вилучено з забороною до друку 47 419 книг, 51 402-списані як макулатура, 10 тисяч підлягали виправленню. В 1947 році вийшла постанова “Про торгівлю букіністичною літературою”, яка забороняла приватну торгівлю книгами. Але і в цих умовах світ побачили твори О.Гончара “Прапороносці”, Ю.Яновського “Київські оповідання”, М.Стельмаха “Велика рідня”, М.Рильського “Троянди й виноград”, А.Малишка “Чотири літа”, О.Вишні –гумористичні оповідання. Зявились історичні романи П.Панча “Запорожці”, Н.Рибака “Переяславська рада”. Водночас з нового підручника “Історія України” для 11 класу вилучено інформацію про переслідування Л.Кагановичем письменника Ю.Яновського за роман “Жива вода”, поета М.Рильського, поета В.Сосюру, який в 1951 році був підданий критиці за свій вірш “Любіть Україну”. Зовсім не згадується письменниця Зінаїда Тулуб, яка в умовах перебування в сталінських таборах в цей час написала відомий історичний роман “Людолови”.

Певні здобутки мало театральне мистецтво. Після війни відновили свою роботу 103 театри. На сценах продовжили свої виступи актори Б.Гиря, Г.Юра, Н.Ужвій, С.Козак та інші, тобто ті, хто повернувся з радянської евакуації і не сидів по сталінських таборах, або не виїхав в західну еміграцію, боячись переслідувань за свої виступи на сценах перед окупантами німцями.

Значні здобутки мало музичне мистецтво. Успішно працювали композитори К.Данькевич, Б.Лятошинський, Ю.Мейтус та ін. Популярністю користувались хорова капела “Думка” О.Сороки, хорова капела “Трембіта” М.Муравського, капела бандуристів під керівництвом О.Міньківського, Державний український народний хор під керівництвом Григорія Вірьовки. Новий підручник з “Історії України” вилучив матеріали про переслідування композитора К.Данькевича за оперу “Богдан Хмельницький” за те, що в ній недостатньо показано “прогресивну роль у житті українського народу російського царя і бояр”.

Розвивалось образотворче мистецтво, основною темою для якого була війна. Плідно працювали В.Овчинников (триптих “Бабин Яр”), Л.Мучник (картина “Ми ще повернемось”) та ін.

Особлива увага приділялась кіномистецтву. Діяло три кіностудії: Київська, Одеська і Ялтинська. Фільми, які випускалися, були в основному про війну. Ці “Подвиг розвідника” (режисер Б.Барнет), “Третій удар” (режисер І.Савченко) та ін. Мирній праці присвячені фільми “Сільська вчителька”, “Весна на Зарічній вулиці”, “Педагогічна поема”, “У мирні дні”. Помітним явищем став фільм І.Савченка “Тарас Шевченко”.

4.Для творчої інтелігенції повоєнні роки були важкими, тому що проводились владою ідеологічні компанії. Вони були зумовлені: реакцією на розгортання “холодної війни”, способом культурно-ідеологічної ізоляції радянської держави від “буржуазного Заходу”, формою зміцнення ідеологічного контролю над суспільством, засобом реанімації образу внутрішнього ворога, методом нейтралізації національно-патріотичної інтелігенції.Усе це проявилось в новій компанії, розпочатій в 1949 році і яка отримала назву“космополітизм”.Цей термін тлумачиться як теорія, що проповідує байдуже ставлення до історії свого народу. Об’єктом нападок стала інтелігенція, яку почали звинувачувати у відсутності патріотизму, але радянського, російськомовного. “Буржуазний націоналізм” і “космополітизм” стали головними ворожими для влади течіями.

Література до теми

1. Історія України (підручник) 11 кл., Пометун О.І., Гупан М.Н., К., Освіта, 2011, с.89-96.

2. Новітня історія України ч.ІІ, (підручник) 11кл., Турчанко Ф.Г., К., Генеза, 2007, с.100-111.

3. Історія України (підручник для ВНЗ), колектив авторів., кер. Зайцев Ю.Д., Світ, 2003.

4. Історія України. Бойко О.Д., К., 2004.

Розділ ІХ: Україна в умовах політичної та економічної лібералізації суспільства (середина 50 – тих – середина 60-тих років)

Студент (студентка) характеризує внутрішньополітичне і економічне становище України в цей період;

описує повсякденне життя та вказує зміни, пов’язані з лібералізацією;

описує прояви лібералізації в усіх сферах життя;

вказує на вплив лібералізації на культуру і духовне життя;

визначає сутність і значення дисидентського руху;

аналізує явища суспільного життя;

доводить, що процеси лібералізації та дисидентський рух вплинули на зростання національної свідомості.