Тема 13: Українська срр в роки неПу. Утворення срср і статус України.

Основні терміни:нова економічна політика, продовольчий податок, суверенність, автономізація, СРСР.

План

1. Голод 1921 – 1922 років в Україні, його причини.

2. Україна в роки нової економічної політики.

3. Входження України в СРСР.

1.Причинами голоду 1921 – 1922 років в Україні були: засуха 1921 року і злочинна аграрна політика правлячої партії. Засуха 1921 року охопила південні райони Росії і України (раніше говорили в навчальних закладах, що це було лише в Росії). В Україні було зібрано 30% від врожаю 1910 року. Голодувало біля 7 мільйонів чоловік, а більшовицьке керівництво України, яке знаходилось в Харкові, за розпорядженням з Москви, відправляло продукти до Росії, замість того, щоб подбати про своїх людей і пере направити продукти з півночі і правобережжя України в голодуючі райони. До голоду додалась епідемія холери. Територія між Півднем і Північчю України була перекрита загонами ЧОПу (частини особливого призначення), які не пропускали провезення продуктів в голодуючі райони. Водночас голодуючі губернії не були звільнені від продовольчого податку на відміну від південних російських губерній. Лише в березні – квітні 1922 року вимерло 68% жителів Херсона; 41% - Олександрівська (Запоріжжя); 33% - Єлисаветграда (Кіровограда- від імен російської цариці а потім російського більшовика Кірова). Лише на початку літа 1922 року Москва дозволила залишати в Україні продовольчі пожертвування міжнародних організацій, зокрема Американської адміністрації допомоги (АRА), яка видала для України 178 мільйонів пайків. В результаті голоду вимерло біля 1,5 мільйонів українців. Наслідки голоду вдалось ліквідувати лише на кінець 1922 року.

2.На 1921 рік Україна, внаслідок безкінечних бойових дій перетворилася на руїну. В ході боїв загинуло лише в громадянській війні біля 1,5 мільйонів чоловік. Підприємства майже не працювали. Якщо в 1917 році в Україні працювало 943 тисячі робітників, то в 1921 – 260 тисяч. В Донбасі з 3269 шахт працювало 894. Посилився відтік в села жителів міст. Але і в селах діяли більшовицькі продзагони, які масово забирали продукти харчування у селян. Все це викликало військові заколоти, робітничі страйки і селянські повстання. Влада більшовиків в Україні по суті утримувалась лише в містах. Ось що пише російський червоноармієць у листі додому з Полтави у вересні 1920 року: “Життя наше сповнене небезпеки: всі селяни борються проти радянської влади. На Україні справжній саботаж проти Радянської влади. Всі хохли – бандити. Настрій жителів поганий. Червоноармійців ненавидять як собак. По селах настрій антибільшовицький. Вся Полтавщина проти Радянської влади. Становище в Полтаві кепське, мабуть доведеться тікати, тому що розруха величезна, повстання мало не в кожній волості.” Активний повстанський рух розгорнув Нестор Махно, певну надію на зміни мали війська С.Петлюри, які в 1920-1921 роках здійснили два зимових походи по тилах червоноармійців на Правобережжі. Більшовицька влада з метою придушення соціальних і національно-визвольних рухів в Україні приміняла різні методи: військові сили, нацьковування одних на інших, агентуру ОДПУ (колишня ЧК, яка стала називатись Об’єднане Державне Політичне Управління), яка в народі називалась “сексоти”. Лише в Харківське відділення ОДПУ в 1921 році надійшло 12 тисяч доносів з радянських органів і 2474 – від робітників. Економічний і політичний крах змусив більшовиків змінити політику.

У березні 1921 року на Х зїзді РКП(б) відбувся перехід від політики “воєнного комунізму” до нової економічної політики.Продовольча розверстка замінялась на продовольчий податок (селянин міг залишати лишки продуктів собі), дозволялась вільна торгівля, була дозволена оренда в дрібній і середній промисловості (орендарями як правило ставали ті, хто під час війни, попри заборони, торгували, і мали накопичений капітал. За національною ознакою серед підприємців міста, після введення НЕПу було 53% євреїв і лише 32,4 українців). Також була введена стійка валюта-червінець.

Внаслідок введення НЕПу повстанський рух почав затихати, хоча мало місце його продовження до 1929 року. Головними причинами згортання національно-визвольного руху в цей період була замореність українців та поліпшення життя внаслідок НЕПу.

В Україні НЕП зряду причин був запроваджений з 1922 року. Перехід до нього підвищив продуктивність праці, вселив надію селянам в те, що вони є тепер господарями землі, що також підвищило результативність їхньої праці. В промисловості перш за все були відбудовані шахти Донбасу. Дякуючи непманам (новий клас багатіїв) бурхливо розвивалась легка і харчова промисловість. На кінець 20-тих років обсяг промислового виробництва став становити 90% від довоєнного рівня.

3. В 1920 –1922 році УСРР формально була незалежною, суверенною країною, в яку входили всі території, за виключенням Західної України, яка відійшла до Польщі, Румунії та Чехословаччини і Криму, який належав РСФСР. Навіть територія сучасного Придністровя, що входить до Молдавії, називалась Придністровська Автономна Республіка в складі УСРР. Більше того, УСРР мала свої консульства в ряді країн, адміністративний і державний кордон, уряд- Раду Народних Комісарів, столицю в Харкові, а її Нарком військових справ М.Фрунзе (росіянин) втручався від імені України у внутрішні справи Туреччини, допомагаючи младотуркам воювати з Антантою.

На початку 20 – тих років в Україні почалась дискусія про подальші взаємини з Росією, яку нав’язала Москва, якій конче необхідно було відновити територію колишньої Російської імперії. Цю дискусію було нав’язувати в Україні не важко, тому що КП(б)У була частиною РКП(б). Її керівниками були росіяни В.Молотов, Г.Пятаков, М.Хрущов, а також інтернаціоналісти- поляк С.Косіор, єврей – Д.Мануїльський (його навіть Й.Сталін називав липовим українцем), німець – Е.Квірінг. Й.Сталін запропонував принцип “автономізації”, тобто поглинання Росією радянських республік, надавши їм право автономії в складі РСФСР, що викликало обурення у деяких більшовицьких лідерів цих республік (зокрема Грузії) але не в Україні. Тоді В.Ленін запропонував боротись з російським шовінізмом (зверхністю щодо інших народів росіян), а республікам РСФСР, УСРР, БСРР та Зак.ФСР об’єднатись на засадах рівності в СРСР при збереженні навіть права виходу з цього обєднання, якщо на це дасть згоду Комуністична партія.

30 грудня 1922 року представники чотирьох республік ухвалили проголошення СРСР, який проіснував до 1991 року, і який у різних виглядах, то ЄЕП, то Митний союз, то Євразійський союз, як нібито союз рівних, хоче відновити Російська Федерація в наші дні.

Який же статус отримали республіки ніби то в рівноправному союзі? Всі повноваження оборона, зовнішні зв’язки, транспорт і т. п. були передані союзному центру. Республікам лишили лише управління культурою, освітою, внутрішніми справами і то у взаємодії з союзним центром. Таким чином фактично це не був союз суверенних республік, а відбулась підміна понять про суверенність, незалежність. Фактично був втілений план Й.Сталіна про автономізацію, входження республік до складу Росії під вивіскою суверенності.

Література до теми

1. Новітня історія України (підручник) ч.І, Турченко Ф.Г., К. Генеза, 2002.

2 Василь Шкляр. Чорний ворон. 2010.