Тема 23: Україна в період повоєнної відбудови. Радянізація західно-українських земель

Основні терміни:відбудова, адміністративно-територіальні зміни.

План

1.Україна в ООН та міжнародних організаціях.

2.Адміністративно – територіальні зміни.

3.Внутрішньополітичне становище республіки.

4.Відбудова господарства.

5.Голод 1946 – 1947 років.

6.Зміни в житті та побуті населення.

7.Відновлення політики радянізації в Західній Україні.

8.Становище церкви. Ліквідація УГКЦ.

9.Боротьба ОУН і УПА.

10.Операція “Вісла” та її наслідки.

1.Після війни країни антигітлерівської коаліції визнали за Україною право бути серед засновниць Організації Об’єднаних Націй (ООН). На початку 1944 року Верховна Рада СРСР прийняла Закон про відновлення зовнішнього представництва союзних республік, що було на початку 20-тих років. У березні 1944 року Верховна Рада УРСР з дозволу Москви створила Народний комісаріат закордонних справ на чолі з Д.Мануїльським. Й.Сталін наполягав, щоб всі 16 республік СРСР ввійшли до ООН, але дозвіл був даний, крім СРСР, Україні і Білорусії як таким, що найбільше постраждали у війні.Метою відновлення зовнішньополітичної діяльності України було:активізація боротьби СРСР за голоси в ООН, посилення впливу СРСР на світову політику (бо жодного разу делегація УРСР не голосувала проти пропозицій Москви зі сторони делегації СРСР), використання УРСР як додатковий засіб здійснення радянської зовнішньої політики, мобілізація українського народу на відбудову, формування уявлення у світової спільноти про нібито реальне існування української держави, нейтралізація національно-визвольної боротьби в Західній Україні, розкол української діаспори в західних країнах. У 1948-1949 роках УРСР була членом Ради Безпеки ООН. В перші повоєнні роки вона уклала 60 міжнародних угод і була членом 20 міжнародних організацій. Відношення істориків до зовнішньополітичної діяльності України в цей період неоднозначні. Одні говорять, що вступ України до ООН має велике значення для розбудови української держави, інші, зокрема О.Субтельний, вказують, що представництво України в ООН було чисто декоративним.

2.Питання зміни кордонів України обговорювалось на Тегеранській (1943) і Ялтинській (1945 р.) конференціях. Після вступу Червоної армії в Польщу почалось встановлення кордону по лінії “Керзона”.16 липня 1945 рокубув підписаний відповідний договір. Остаточно кордон з Польщею було узгоджено на початку 50-тих років, коли у цій країні остаточно прийшли до влади комуністи. Одночасно відбулось взаємо переселення людей. З УРСР до Польщі було переселено 810 тисяч поляків, а з Польщі в Україну 482 тисячі українців.

Проблема була і в Закарпатті, тому що Чехословаччина не хотіла віддавати цю територію СРСР. Москва почала підтримувати народний рух в цьому регіоні за приєднання до СРСР. 26 листопада 1944 року в Мукачеві І зїзд Народних комітетів схвалив Маніфест про возєднання Закарпаття з УРСР. В результаті цього у червні 1945 року СРСР і Чехословаччинапідписали договір, за яким Закарпаття відійшло до СРСР в складі УРСР. 27 січня 1946 року тут було утворено Закарпатську область з центром у містя Ужгород. Тут також відбулось переселення. З УРСР до Чехословаччини вивезено 33 тисячі осіб, а з Чехословаччини до УРСР 12 тисяч осіб, які були розселені у Волинській і Рівненській областях.

В зв’язку з приходом до влади комуністів в Румунії 10 лютого 1947 рокубув підписаний договір між СРСР і Румунією, за яким відновлювався кордон 1940 року.

3.Перемога сприяла появі відчуття народу – переможця нарівні з росіянами і іншими. Але Й.Сталін відновив репресії. В першу чергу їх об’єктом стали учасники визвольних змагань в Західній Україні а також колишні радянські полонені і “остарбайтери” які повертались додому. Повернулось 1 млн. 250 тисяч осіб, з яких кожний четвертий був звинувачений в зраді і відправлений в сталінські табори. Також з підозрою ставились до тих, хто був на окупованих територіях. З них репресовано 43 тисячі осіб. Також в боротьбі за “чистоту ідеології” перший секретар ЦК КП(б)У Л.Каганович (який став на цю посаду з 1947 року, після М.Хрущова) виключив з членів партії 3% загальної чисельності.

У повоєнні роки зазнали змін атрибути і символи влади. У 1946 році Рада Народних Комісарів УРСР була перейменована в Рару Міністрів. В 1949 році була змінена символіка, як і у всіх радянських республіках і затверджена особисто Й.Сталіним.

4. Господарство України було зруйновано двічі, під час відступу Червоної армії, а потім – вермахтом. За роки війни знищено 16 тисяч підприємств, 600 заводів евакуйовано, з яких повернулося лише 25%.

Відбудова розпочалась зразу ж після визволення від окупантів. У серпні 1946 року Верховна Рада УРСР затвердила згідно з союзним, ІVп’ятирічний план відбудови і розвитку народного господарства України на 1946 – 1950 роки. Були мобілізовані значні ресурси. Лише на Донбас щорічно поставляли 50 тисяч осіб. Повернулися з війни 2,2 млн. демобілізованих. Масово залучались до роботи жінки (серед робітників їх було 35,9%). Для заохочення до роботи влада приміняла моральні стимули (грамоти, медалі, тощо). Було розгорнуте соціалістичне змагання (в 1948 році ним влада охопила 90% працюючих). Зрештою п’ятирічка за обсягом промислового виробництва була виконана достроково. Навіть порівняно з 1940 роком виробництво промисловості зросло на 15%. Були відбудовані Запоріжсталь, Азовсталь, Дніпрогес, шахти Донбасу. Збудовано нові підприємства Львівський автобусний завод, газопровід Дашава-Київ-Москва, розпочалось будівництво Каховської ГЕС та інше.Але промисловість розвивалась на основі застарілих технологій, в паливній сфері перевага надавалась не нафті і газу а вугіллю, досить відсталою залишалась хімічна промисловість.

В сільському господарстві відновилась діяльність 27 493 колгоспів та 784 радгоспів. Але вони ледве животіли. 66% не мали тяглової сили, тому використовувались корови. Часом до плуга впрягались жінки. Кількість чоловіків на селі скоротилась у 2,5 рази. В 1947 році в колгоспах працювало 793 тисячі дітей. Але все ж до 1946 року колгоспам вдалось відновити 63% посівних площ.

Поскільки влада була зацікавлена в збільшенні виробництва сільськогосподарської продукції, то на село посилився тиск. В 1948 році Верховна Рада СРСР ухвалила указ “Про виселення з УРСР осіб, які злісно ухиляються від трудової діяльності в сільському господарстві і ведуть антигромадський паразитичний спосіб життя”. Він передбачав виселення таких людей через рішення колгоспних зборів. Норма виробки трудоднів була 150 на рік у дорослих і 50 трудоднів для дітей. За 1948 – 1951 роки було оголошено колгоспними зборами 12 тисяч громадських вироків. Але досягти довоєнного рівня виробництва так і не вдалося. На 1950 рік виробництво в землеробстві склало 91,85% довоєнного рівня.

5.Важким випробуванням для українців був голод 1946 – 1947 років, який за рахунком був третім. В зв’язку із малосніжною і морозною зимою 1946 року, та засухою влітку, збір зернових становив 531 млн. пудів, в 3,5 разів менше, ніж в 1940 році. Але влада вимагала збільшення хлібопоставок. М.Хрущов, тодішній керівник компартії України звернувся з листом до керівництва СРСР за допомогою і отримав відмову від Й.Сталіна, який наказав збільшити поставки зерна дружнім комуністичним режимам Болгарії, Румунії, Польщі Чехословаччини та іншим. Відповідальність за хлібопоставки накладалась на голів колгоспів. Але і в умовах репресій план був виконаний лише на 67,9%. В пошуках порятунку від голодної смерті люди вдавались до крадіжок державного майна, дехто ішов до в’язниці, бо там дадуть хоч якусь їжу. Частина людей їхали до Західної України, де ще не всіх загнали в колгоспи, і в людей були певні запаси їжі. Але там їх чекали загороджувальні загони. Лише в червні- липні 1946 року транспортна міліція зняла лише з поїздів 16 тисяч осіб. Частина людей їхали в міста, але і там були жорсткі продовольчі обмеження. Так, в 1947 році серед померлих в містах Донбасу жертвами голодної смерті стали 15% людей. Пік голоду припав на зиму 1946 – 1947 року.Наслідками голоду було: УРСР втратила близько 1 млн. населення; посилились суспільно – політичні протиріччя у республіці, що негативно вплинуло на моральний стан населення; ускладнилась відбудова народного господарства. На початку 1947 року влада змушена була поступитись. Були надані посівні позики, організовані сільські їдальні для тих, хто працював на польових роботах.

6.Рівень життя людей після війни поступався довоєнному. Був дефіцит у всьому в тому числі у житлі. 10 млн. населення не мали даху над головою. Важливою подією була грошова реформа 14 грудня 1947 року. Гроші обмінювались таким чином що, ті гроші, які лежали в ощадбанку, мінялись 1 до 1-го, а ті, що лежали вдома 10 до 1-го. Тобто реформа була явно грабіжницькою.

Також була скасована одночасно з грошовою реформою карткова система.. Але і цей захід мав негативні наслідки, тому що з відміною карток стрімко почали зростати ціни. Вони зросли втричі в порівнянні з довоєнними, а зарплати – вдвічі. Товари в магазинах зявились, а люди їх купити не могли.

З 1949 року життя почало потроху поліпшуватись. Щорічно почали знижуватись ціни на товари широкого вжитку. Особливо помітним це стало в 1950 році, коли зниження цін відбулось на 20%.

Поліпшились і трудові відносини. З 1949 року дозволили переходити на іншу роботу вагітним матерям. Відроджувалось медичне обслуговування населення. Збільшилась до 195 тисяч кількість лікарняних ліжок. На селі становище не надто поліпшувалось. Колгоспники не мали гарантованої грошової оплати праці, не мали відпусток, державних пенсій. Діти в селі не завжди бачили солодощі. Не вистачало людям самих необхідних речей гасу, мила, сірників.

Влада дозволила будувати приватне житло в місті і в селі, але не більше п’яти кімнат з загальною площею не більше 60 квадратних метрів.

7.Після приходу Червоної армії в Західну Україну почала відновлюватись радянська адміністрація. У грудні 1945 року у структурі ЦК КП(б)У було створено спеціальний відділ, який координував радянізацію.В Західній Україні була розгорнута індустріалізація, колективізація і культурна революція.

Мета індустріалізації:входження краю до промислового комплексу СРСР, модернізація промисловості, освоєння місцевих природних ресурсів, зміна соціальної структури населення.Напрями індустріалізації:реконструкція традиційних галузей, створення нових галузей.

В кінці п’ятирічки видобуток газу в цьому регіоні досяг 1,4 млрд. кубів. Розроблялись родовища вугілля, зокрема в районі Краснопілля (Червонограду). В 1950 році було відкрито родовище сірки на Дрогобиччині, де збудовано гірничо-хімічний комбінат. Наростив потужності Калузький калійний комбінат, гумовий завод у Чернівцях. За роки п’ятирічки промислове виробництво Західної України зросло на 230%. В результаті зросла частка робітників, на яких опиралась нова влада. Також у владні структури було залучено 13% уродженців краю.

Одночасно проводилась колективізація. Відношення в краї до колгоспів в основному було негативним, особливо в світлі голоду 1946-1947 років в Наддніпрянській Україні, де тотально були колгоспи. Тому влада вдалась до жорстоких дій. На початок 50-тих років колгоспи об’єднували 95% господарств. Люди боролись з колективізацією ідучи в УПА, не виконуючи обов’язкового мінімума трудоднів і т. п. Влада вдалась до депортацій. В 1946-1947 роках на схід СРСР було вивезено 500 тисяч західно – українців.

Культурна революція в Західній Українімала на меті змінити світогляд населення у відповідності з комуністичною ідеологією. В західні регіони були направлені спеціалісти з східної України інженери, вчителі, студенти і т. п. В 1946 році західноукраїнське студентство становило лише 37% уродженців краю. У вищих навчальних закладах Західної України домінуючою стала російська мова. В Львівському університеті лише кожний шостий викладач вів заняття українською мовою. Процес русифікації наростав у цьому регіоні. Національна політика в цей час була спрямована на злиття націй, при домінуванні російськомовного населення.

8.Насадження комуністичної ідеології передбачало несприйняття релігії. Хоч влада і надала певні можливості для існуванні Російської православної церкви, але абсолютно не сприймалаУкраїнську греко-католицьку церкву, як носія української національної ідеї.Спочатку владжа вичікувала, а з осені 1944 року розгорнула наступ на цю церкву. Були закриті друкарні, семінаристи почали призиватись на військову службу, священників звинувачували в антидержавній діяльності. Керівництво УГКЦ на чолі з митрополитом Йосипом Сліпим спробувало порозумітись з Й.Сталіним, відправивши в Москву делегацію, яка так і не була прийнята. Умова для делегації була одна, допомогти знищити УПА. З весни 1945 року ЗМІ розпочали компанію дискредитації УГКЦ. У квітні 1945 року було заарештоване керівництво УГКЦ на чолі з митрополитом Й.Сліпим. Одночасно НКВС готував “саморозпуск” УГКЦ і приєднання її до РПЦ.8 – 10 березня 1946 року у Львові на соборі УГКЦ, при участі священника зрадника Григорія Костельника інасильно привезених і заляканих 216 священнослужителів було оголошено про скасування Берестейської унії 1596 року і возєднання з РПЦ.Державна влада видала розпорядження, за якими: вилучити в уніатів храми; закрити уніатську семінарію; підвести під оподаткування без пільг уніатську церкву і духовенство; націоналізувати частину майна. Близько 200 священників, які врятувалися, створили підпільну УГКЦ, яка діяла до 1989 року ( в цей рік вона була легалізована М.Горбачовим, за вимогою Ватикану і римського папи Іоанна Павла ІІ).

9.Основною силою, що заважала радянізації Західної України були УПА та підпілля ОУН. Вони боролись за створення незалежної Української держави. Радянська влада кинула значні сили проти УПА. Воно змушене було розбитись на малі групи по 15-20 чоловік і продовжити боротьбу. Націоналістичне підпілля сподівалось на протистояння США і СРСР, що дозволить відновити самостійність України. Тим часом радянські війська нарощували каральні операції. При цьому населення залякувалось, депортовувалось, робились прилюдні страти, тощо. Весною 1946 року радянські війська почали спалювати ліси в районі дій повстанців. Одночасно горіли і села. Так були спалені села Кути, Лісове, Добролівка та інші на Львівщині. За зиму – весну 1946 року повстанці втратили 40% свого складу. Щоб виманити повстанців з лісу, проводилась агітація, оголошувались амністії і т. п. Серйозний удар по повстанцях був нанесений колективізацією, внаслідок чого вони вже не могли отримувати продукти харчування від своїх сімей. За цих умов командування УПА прийняло рішення про вихід основних сил через Карпати і Татри до Німеччини та Австрії для збереження сил на майбутнє. При цьому частина повстанців була залишена для продовження терористичної боротьби з владою. Важким ударом для повстанців була загибель 5 березня 1950 року Головного командира УПА Романа Шухевича (псевдонім Тарас Чупринка. Ця людина Указом Президента України Віктора Ющенка в 2009 році була удостоєна звання Героя України, а в 2011 році, за Президента В.Януковича, рішенням суду це звання було відібране). На початок 50-тих років національний рух Опору почав стихати. Загальні втрати УПА за роки боротьби склали 20 тисяч осіб, радянська сторона втратила 22 тисячі осіб.

10.Українські повстанці діяли також на території Польщі і інших країн Східної Європи, де проживали українці. Тому польська сторона вирішила переселити на спустошені землі західної Польщі (через виїзд з цих територій німців) українців з земель, що відійшли за радянсько-польським договором про кордони.Ця операція дістала назву “Вісла”.Офіційним приводом до неї стала загибель 28 березня 1947 року в районі села Яблонне заступника міністра оборони Польщі генерала К.Сверчевського, який потрапив у засідку загону УПА. Після цього польська правляча комуністична партія прийняла рішення, про виселення українців на повернуті колишні німецькі землі без створення компактних груп проживання і узгодити дії з урядом СРСР та Чехословаччини. Виселення було жорстким. На залишення села давалось 48 годин. З собою дозволялось брати лише 25 кг. вантажу. В ході операції (квітень – липень 1947 року)поляки, росіяни і чехословаки знищили 3,5 тисяч загонів українських повстанців, вбили 8 тисяч бійців опору. Польська сторона втратила 12 тисяч бійців. Також у боях з повстанцями загинуло 10 тисяч партійних активістів та 1 тисяча радянських солдатів. На звільнені від українців території польський уряд поселив 14 тисяч поляків, які почали ліквідовувати пам’ятки української культури (на Лемківщині було зруйновано понад 100 храмів).

Література до теми

1. Історія України (підручник) 11 кл., Пометун О.І., Гупан М.Н., К. Освіта, 2011, с.68 – 88.

2. Новітня історія України (підручник) 11 кл., Турчанко Ф.Г., К. Генеза., 2007, с.73-100.

3. Історія України (підручник для ВНЗ), колектив авторів, кер. Зайцев Ю.Д., Світ, 2003.

4. Історія України. Бойко О.Д., К, 2004.