Тема 6: Україна в роки Першої світової війни та початку Української революції.

Студент (студентка) спираючись на карту та інші джерела, характеризує геополітичні плани країн Антанти і Троїстого союзу щодо України, показує на карті території, де відбувались воєнні події Першої світової війни;

визначає хронологічну послідовність подій Української революції;

доводить взаємозв’язок Першої світової війни і революції 1917 року;

характеризує стосунки УЦР і Тимчасового уряду;

порівнює різні точки зору щодо діяльності УЦР у березні – листопаді 1917 року;

готує реферати про події Першої світової війни і Української революції;

складає політичні портрети діячів Української революції;

аналізує зміст І і ІІ Універсалів, порівнює їх ідеї.

Основні терміни: світова війна, Антанта, Троїстий союз, Тимчасовий уряд, Універсал, Центральна Рада.

План

1. Плани воюючих сторін щодо України.

2. Воєнні дії на території України в 1914 – 1917 роках.

3. Суспільно-політичний рух в Західній Україні. Форму-

- вання легіону Українських Січових Стрільців.

4. Суспільно-політичне життя в Наддніпрянській Україні.

5. Прояви кризи в Росії в умовах війни.

6. Початок Української революції. Утворення УЦР.

7. І і ІІ Універсали Центральної Ради.

1. 1 серпня 1914 року розпочалась Перша світова війна, головна мета якої була територіальний переділ світу. Її вели перш за все Троїстий союз (Німеччина, Австро -_Угорщина, Туреччина) і Антанта (Англія, Франція і Росія). Німеччина хотіла захопити Наддніпрянську Україну, Схід України і Крим. Австро-Угорщина мала намір захопити Волинь і Поділля. Росія прагнула захопити Західну Україну аж до Карпат.

2. Районом бойових дій на південно-західному напрямку були Галичина, Буковина і Прикарпаття. Командуючий російським Південно-Західним фронтом Олексій Брусилов 23 (10) серпня 1914 року розпочав наступ, який отримав назву “Галицька битва”. В цій битві з обох сторін приймало участь 1,5 мільйонів чоловік. Російські війська здобули перемогу, захопивши Східну Галичину, Буковину та місто Перемишль. До речі в цих боях відзначився льотчик Петро Нестеров, який першим у війнах здійснив повітряний таран австрійського літака біля міста Жолкова (Львівщина) де і загинув. Австро-Угорська армія втратила 400 тисяч солдатів, з яких 100 тисяч полоненими.

Українці Західної України спочатку прихильно зустріли російські війська. Але, з їх приходом розпочались арешти уніатських священників. Зокрема, керівник Української Греко-Католицької церкви Андрій Шептицький був вивезений до Києва а потім до Суздаля. Також закривались українські друкарні, буковинці і галичани десятками тисяч вивозились в глиб Росії. Також 200 уніатських церковних громад були закриті і перетворені в російські православні церкви.

2 (19 квітня) травня 1915 року німецькі війська розпочали наступ в районі Горлиці (південь від Кракова). До осені 1915 року російська армія залишила значні території до лінії Чернівці – Рига. Російська армія понесла значні втрати, особливо в період відступу. На осінь 1915 року її втрати становили 3 мільйони чоловік. З цього часу розпочинається позиційна війна.

З приходом австро-угорських військ західно українці потрапили під новий терор. Зокрема, були закриті православні парафії, що раніше відкривались росіянами. Було утворено 21 концтабір для військовополонених і тих, хто співробітничав з росіянами.

В Наддніпрянській Україні, зі своєї сторони, росіяни 9 січня 1915 року заборонили всі україномовні видання (це право було вибороте українцями під час першої російської революції).

4 червня 1916 року, з метою надання допомоги союзникам, Олексій Брусилов організував наступ Південно-Західного фронту. До осені 1916 року російські війська зайняли територію до лінії Золочів-Галич-Станіслав. Внаслідок цього наступу німці припинили атаки на Верден (Верденська м’ясорубка), Італія-союзниця Антанти врятована від поразки а Румунія вступила у війну на стороні Антанти.

До 1917 року бої на Південно-Західному фронті носили позиційний характер. Лише 31 червня 1917 року була здійснена спроба наступу, яка була зірвана а російська армія, на початку серпня залишила міста Тернопіль та Чернівці.

3. З початком війни у серпні 1914 року представники українських національних партій заснували у Львові Головну Українську Раду (ГУР), як єдиний український представницький орган. Його очолив Кость Левицький. Мета – підтримка Австро-Угорщини у війні з Росією з надією в майбутньому отримати певні привілеї для українців. 4 червня 1914 року політичні емігранти з Наддніпрянської України утворили Союз Визволення України (СВУ). Його головою, зі складу організаційної групи 80 чоловік, практично став Дмитро Донцов. Головним завданням було проголошено відродження самостійної Української держави. На даному етапі СВУ планувало співробітництво з Австро-Угорщиною і Німеччиною. Формами діяльності СВУ були: агентурна робота; спроба організації повстань в підросійській Україні; робота серед 80 тисяч українських військовополонених в концтаборах, дякуючи чому було сформовано дві дивізії “синіх” і “сірих” гайдамаків, які готувались для висадки на Північний Кавказ для боротьби з Росією. Наддніпрянські націонал-демократи, в основному осліплені російським патріотизмом, критично ставились до СВУ. Зокрема С.Петлюра називав їх зрадниками.

В 1914 році за дозволом австрійського уряду в складі австрійської армії було утворено легіон Українських Січових Стрільців(2,5 тис.). Українці ішли в легіон, сподіваючись вибороти незалежність України. Перший бій УСС прийняв у вересні 1914 року біля Ужоцького перевалу під командуванням М.Галущинського. Весною 1915 року стрільці воювали біля гори Маківка з українськими кубанськими козаками, якими керував російський генерал Каледін. В кінці серпня 1915 року УСС вели бої біля річки Стрипа. В цей час був уже полк УСС під командуванням Г.Косака. У серпні 1916 року легіон під командуванням А. Вариводи вів півторамісячні бої біля міста Бережани, де втратив біля тисячі стрільців. Весною 1917 року на горі Лисоня на честь стрільців поставлений пам’ятник. На фронт стрільці повернулись в лютому 1917 року. На початку липня шість сотень УСС під командуванням М.Тарнавського прийняли участь у бою біля села Конюхи (Бережанщина), де зазнали значних втрат.

4. В Наддніпрянській Україні в суспільно-політичному житті виділялись різні підходи у звязку з початком війни. Український соціал-демократ Симон Петлюра в газетній статті “Війна і українці” підтримав участь українців у війні, сподіваючись на поліпшення відношення Росії до українців (до речі він, під час війни був одним з командирів тилового забезпечення Західного фронту). Лідер українських соціал-демократів Володимир Винниченко виступив проти війни, висунувши гасло автономії України. Керівництво Товариства Українських Поступовців закликало українців до нейтралітету у війні. Та хід Першої світової війни активізував український національно-визвольний рух, прискорив українську національну революцію.

5. Війна підірвала продуктивні сили Російської імперії, що не могли зупинити ні пропаганда, ні воєнно-промислові комітети (об’єднували 1200 підприємств), ні Союз земств і міст (обєднання місцевих організацій в імя перемоги). Видобуток вугілля в 1916 році зріс лише на 10%, видобуток залізної руди впав на 20%. Протягом 1914-1916 років в Україні закрилось 1400 підприємств. Валовий збір зерна впав на 200 мільйонів пудів. Причина цього становища і в тому, що кожний другий чоловік був мобілізований на війну. Зростала продовольча криза, при цьому реальна зарплата зменшувалась.

Зростала кількість страйків. В 1915 році страйкували 50 тисяч робітників України, а в 1916 році – 200 тисяч. З 1914 до 1916 року відбулось 200 селянських виступів. Найбільш гучним був виступ селян волосного центру Нижня Сироватка, Сумського повіту, Харківської губернії, в якому прийняло участь 3 тисячі селян. Подібні настрої були також серед інтелігенції і молоді.

В серпні 1915 року Микола ІІ оголосив себе головнокомандуючим, тому наступні поразки повязувались з ним. Часто мінялись уряди. Так, за два роки війни змінилось чотири керівники уряду, шість міністрів внутрішніх справ, чотири військових міністри. Зростав вплив на царську сімю Григорія Распутіна. Восени 1916 року Микола ІІ почав схилятись до сепаратного миру з Німеччиною. Але в листопаді 1916 року лідер партії кадетів Мілюков на засіданні Державної Думи сказав: “Що це – дурість чи зрада”. Цими діями царська сімя була дискредитована. Росія ішла до революції.

6. 25-27 лютого 1917 року в Петрограді відбулась буржуазно-демократична революція, в результаті якої було повалено царське самодержавство (цар Микола ІІ зрікся престолу), проголошені політичні права і свободи, сформовано при сприянні Петроградської Ради робітничих і солдатських депутатів Тимчасовий уряд (його очолив князь Львов). Але при цьому не вирішувалось питання виходу Росії з війни, не вирішувалось національне питання, не вирішувалось земельне питання, передача влади Петроградською Радою робітничих і солдатських депутатів Тимчасовому уряду породила двовладдя, яке тривало до липня 1917 року.

Українська Центральна Рада. Процес українського національного відродження очолила УЦР, створена 3-4 березня 1917 року у Києві партіями українського спрямування (УСДРП, УПСР, УПСФ та іншими). Центральну Раду очолив Михайло Грушевський ( М.Грушевський (1866-1934 рр.) – український історик, політичний діяч. Закінчив Київський університет. Автор 2 тисяч друкованих праць. В роки Української революції признаний її діяч. Він автор Конституції УНР і перший Президент УНР, обраний Центральною Радою 29 квітня 1918 року. За поглядами – автономіст (прихильник автономії в складі Росії). Через незгоди в уряді Директорії на початку 1919 року емігрує за кордон. Після громадянської війни повертається в Україну. Працює в Академії наук УСРР. Помер в Кисловодську. Після перевезення в Київ похований на Байковому кладовищі). Програма Центральної Ради передбачала автономію в складі Росії а в майбутньому –незалежність України, тому це була національна революція.

Наростання соціального і національного руху. Формування військових зєднань. Всеукраїнський національний конгрес. Революційні події в Україні весною 1917 року перебували під впливом різних політичних сил, як загальноросійських, так і українських національних. Тому умовно можна сказати, що в Україні було трьохвладдя: влада Тимчасового уряду в лиці губернських комісарів і загальноросійських буржуазних партій, Рад робітничих і солдатських депутатів (перші ради виникли в березні 1917 року в Харкові, Кременчуці, Полтаві та ін.містах), Центральної Ради в лиці українських політичних партій. Зокрема у квітні 1917 року була заснована ще одна українська партія (УПСР). Українські національні партії організували 19 березня в Києві велику маніфестацію на підтримку автономії України, в якій взяло участь біля 100 тисяч чоловік. Водночас ішов процес формування військових зєднань. Якщо на сході України більшовики формували червоногвардійські загони, то українські політичні сили здійснювали українізацію війська. Перший Український полк ім.. Богдана Хмельницького під командуванням Ю.Капкана був сформований 17 травня 1917 року.

З 6 по 7 квітня 1917 року в Києві працював перший Український національний конгрес. Учасниками конгресу було 900 чоловік з різних регіонів, як України, так і від громадських організацій Кубані, Холмщини, Москви, Зеленого клину і т.п. Результатом роботи конгресу стало схвалення вимог автономії України та вибори нового складу ЦР та його голови. Ним знову став М.Грушевський.

7. У травні 1917 року відбувся І Всеукраїнський військовий зїзд, який поставив вимогу перед ЦР щодо здобуття автономії України. На ньому було створено Генеральний військовий комітет для організації українського війська. В кінці травня делегація ЦР на чолі з В.Винниченком відбула до Петрограда за офіційним визнанням автономії України, але отримала відмову. 5 червня 1917 року відбувся ІІ Всеукраїнський військовий зїзд, який підтвердив необхідність створення української армії (хоч проти цього виступали деякі соціал-демократи, зокрема В.Винниченко, який говорив: “Не свої армії нам, соціал-демократам і всім щирим демократам, треба, а знищення всяких постійних армій”). Також цей зїзд наполіг прийняти самочинно, без дозволу Тимчасового уряду, рішення про автономію України. 10 червня 1917 року В.Винниченко проголосив І Універсал(урочисте звернення), яким Україна оголошувалась автономією.

Генеральний секретаріат-уряд України. Після прийняття І Універсалу постала необхідність мати виконавчий орган влади. Ним став Генеральний секретаріат, утворений 15 червня 1917 року. Його очолив В.Винниченко. Також до уряду ввійшли: С.Єфремов, С.Петлюра, Б.Мартос, І.Тешенко та інші. Як крайовий орган влади Генеральний секретаріат проводив нерішучу внутрішню політику. Не вирішувались питання націоналізації банків і промисловості, не створювалась ефективна система управління на місцях, не проводилась аграрна реформа, не створювались ефективні збройні сили, час втрачався у безкінечних чварах.

ІІ Універсал Центральної Ради. Після прийняття І Універсалу і невдалого наступу на Південно-_Західному фронті делегація Тимчасового уряду в складі О.Керченського, М.Терещенка та І.Церетелі прибула до Києва на переговори з Центральною Радою. Результатом переговорів став ІІ Універсал ЦР, який був компромісом цих переговорів і поступкою Тимчасовому уряду. За ним ЦР робила наступні поступки: вводила в ЦР представників російської та інших націй, українізація армії відбувалась під контролем російських чиновників, відмовлялась від само проголошення автономії до рішення Всеросійських Установчих зборів. Єдине, на що пішла делегація Росії, то це визнання Генерального секретаріату, як крайового органу влади, що було конкретизовано 4 серпня “Тимчасовою інструкцією Генерального секретаріату Тимчасового уряду на Україні” за якою повноваження цього органу поширювалось лише на 5 губерній. Ці рішення були одним з чинників, який привів до липневої кризи Тимчасового уряду в Петрограді і повстання самостійників під керівництвом М.Шаповала, Л.Гана, І.Луценка, В.Отамановського. В Петрограді двовладдя закінчилось після розстрілу Тимчасовим урядом демонстрації 4 серпня 1917 року, а в Києві ЦР посприяла придушенню повстання самостійників, які вимагали відмовитись від принизливих угод з Росією. Після цих подій в Україні посилилось міжнаціональне протистояння. Посилилась шовіністична реакція. Почали відроджуватись чорносотенні організації. Одна з них “Союз малороссов ім..Гоголя” проголосила своєю метою “боротьбу за Росію проти України”. Український полк ім.. Богдана Хмельницького, який дислокувався у Києві, був відправлений на фронт. При цьому його супроводжували російські загони донських козаків, які обстріляли вагони богданівців з криками “Ми вам покажемо автономію, хохляцькі морди”.

Висновок. І все ж , з прийняттям УЦР акту конституційного значення – І Універсалу, утверджувалось право українського народу на створення власної державності.

Література до теми

1. Історія України (підручник), 10 кл., Кульчицький С.В., Лебедєв Ю.Г., К. Генеза, 2010, с.104-153.

2. Історія України (підручник для ВНЗ), колектив авторів, кер. Зайцев Ю.Д., Світ, 2003.

3. Новітня історія України ч.І (підручник) 10 кл., Турчанко Ф.Г., Генеза, 2002.

4. Історія України. Бойко О.Д. –К., 2004.

Розділ ІІІ: Українська державність в кінці 1917 – 1921 рр.

Студент (студентка) визначає хронологічну послідовність подій української державності 1917-1921 рр;

показує на карті місця основних подій періоду української державності, та військові дії того часу;

визначає причинно-наслідкові зв’язки між подіями, явищами та прцесами періоду визвольних змагань;

порівнює державний устрій за часів Центральної Ради, Гетьманату, Директорії,ЗУНР.;

характеризує та порівнює внутрішню та зовнішню політику українських урядів; описує соціально-економічне становище населення того часу;

порівнює та оцінює різні точки зору щодо причин поразки визвольного руху, втрати державності та їх наслідків.