Тема 31: Політичні реформи та зростання соціальної і національної активності суспільства наприкінці 80-тих років

Основні терміни:лібералізація, гласність, плюралізм, багатопартійна система, суверенітет, політична криза, державний переворот, декларація, СНД.

План

1.Зрушення у політичному житті України. Гласність та лібералізація.

2. Пожвавлення громадської активності. Активізація національного руху

в другій половині 80-тих років.

3.Формування національних громадських організацій і обєднань.

4.Розгортання страйкового руху.

5.Формування багатопартійної системи.

6.Початок релігійного відродження та проблеми, що його

супроводжували.

7. Результати виборів до Верховної Ради УРСР і місцевих рад 1990 року.

8.Декларація про державний суверенітет України.

9.Україна у загальносоюзних суспільно-політичних процесах у першій

половині 1991 року.

10.Спроба державного перевороту в СРСР 19 серпня 1991 року.

11.Проголошення незалежності України. Розпад СРСР.

1.Після невдалих економічних реформ М.Горбачов вирішили реформувати політичну систему. На це були спрямовані рішення ХІХ Всесоюзної партійної конференції у червні 1988 року. Планувалось формування правової держави, створення постійно діючого професійного парламенту, запровадження розподілу влади між її гілками. Наголошувалось на поширенні лібералізації і гласності та забезпечення громадських прав особи..

Інформаційне забезпечення перебудовидістало назвугласність (можливість отримання інформації, пом’якшення цензури, можливість критики влади, дізнаватись про історичне минуле свого народу, відкриваючи те, що приховувалось).

Під лібералізацієюрозумілось оновлення політичної системи, панування закону, дотримання прав людини, скорочення управлінського апарату, зміцнення місцевого самоврядування, децентралізація влади.

З листопада 1988 року, в контексті цих реформ, почалась передача влади від партійних органів до рад. Тобто, тепер виборці могли впливати на ситуацію. У жовтні 1989 року Верховна Рада УРСР прийняла зміни до Конституції УРСР, за якими вищим законодавчим органом УРСР оголошувалась Верховна Рада, яка обиралась на 5 років з 450 депутатами.

В березні 1990 року відбувся ІІІ зїзд народних депутатів СРСР, який ввів посаду Президента СРСР (ним став М.Горбачов) і відмінив з Конституції СРСР статтю шосту, про керівну роль КПРС у суспільстві.

За цих умов у березні 1990 року відбулись перші альтернативні вибори до Верховної Ради УРСР, де хоч комуністи і забезпечили собі більшість, але був створений опозиційний Демократичний блок. Цей блок, очолюваний академіком Ігорем Юхновським, поставив такі вимоги:реальний політичний і економічний суверенітет України, політичний плюралізм, багатопартійна система, рівноправність всіх форм власності, прийняття нової Конституції України, національне відродження українського народу, свобода віросповідання, легалізація УГКЦ і УАПЦ.Але комуністична більшість у Верховній Раді чинила цьому перепони, що викликало обурення в суспільстві.

2.В умовах гласності почався процес політизації суспільства. Виникли громадсько-політичні обєднання, які вели агітацію. Це: “Народний союз сприяння перебудові”(Одеса), “Нова спілка сприяння перебудові” Київ та інші. Активізувались профспілки. 28 листопада 1987 року відбувся зїзд вільних профспілок. Організацію вільних профспілок очолив В.Клебанов.

Тим часом загострилось національне питання. Почалась боротьба за повернення мовам народів СРСР статусу державних.

Улітку-восени 1988 року політична активність вилилась на вулиці Львова, Києва, Вінниці та інших міст. Провідна тема мітингів національне відродження, демократизація. В листопаді 1988 року в Києві відбувся мітинг проти приховування владою наслідків Чорнобильської аварії. В кінці 1988 на початку 1989 року громадсько-політичні обєднання провели 1200 мітингів, в яких взяло участь 13 млн. чоловік. Влада розправлялась з учасниками мітингів. Так, 15 березня 1989 року на 15 діб засудили Б.Гориня, кілька разів заарештовували голову Спілки української молоді у Харкові А.Черемиського.

Влітку 1989 року по території СРСР прокотилась хвиля міжнаціональних конфліктів, тому московська влада вирішила зміцнити СРСР під лозунгом “Сильний центр-сильні республіки”. Це не відповідало інтересам національно-патріотичних сил. 22 січня 1990 року від Івано-Франківська до Києва з нагоди відзначення роковин Акту злуки УНР і ЗУНР (1919 рік) протягнувся “людський ланцюг” в якому взяло участь 800 тисяч осіб. (нині новий Президент України не відмінив це свято, але відмінивши День Свободи 22 листопада (початок Помаранчевої революції) приєднав його до Дня Злуки УНР і ЗУНР 30 грудня 2011 року). Альтернативна точка зору: ці дві події історично несумісні. День Свободи запроваджений Президентом В.Ющенком в 2005 році, як відзнака духу мільйонів українців, які не захотіли миритися з сфальсифікованими виборами в 2004 році і 22 листопада масово вийшли на вулиці. А 22січня,це день обєднання зусиль українців двох самостійних держав, які в умовах агресії поляків з заходу і російських більшовиків з сходу чинили спільні дії проти агресорів.

3. В умовах лібералізації суспільства почали виникати громадські організації. Однією з перших в 1987 році виник Український культурологічний клуб. У грудні 1987 року у Львові засновано Українську асоціацію незалежної творчої інтелігенції, яку очолили О.Заливаха, Є.Сверстюк, І.Світличний та інші. У березні 1988 року виникла Українська гельсінська спілка, лідером якої став Л.Лук’яненко. Вона нараховувала 1,5 тисяч членів. Видавала журнал “Український вісник” який після виходу з в’язниці, очолив В.Черновіл. У лютому 1989 року відбулась установча конференція Товариства української мови ім. Т.Шевченка (очолив Д.Павличко). З 1990 року вона стала називатись “Просвіта”. У травні 1989 року було утворене історико-просвітницьке товариство “Меморіал”, який зокрема почав розкривати тему голодомору 1932-1933 років. У грудні 1989 року виникла Українська студентська спілка (УСС). Тоді ж виникла Спілка незалежної української молоді (СНУМ) а в 1990 році Всеукраїнське студентське братство.

Найбільш масовою організацією став Народний Рух України за перебудову, організаційно оформлений на зїзді у вересні 1989 року. Керівниками руху стали М.Горинь, І.Драч, В.Яворівський та інші. На жовтень 1989 року рух об’єднував 633 тисячі осіб. Кінцева мета руху: вихід України з СРСР, усунення КПРС від влади, повний суверенітет українського народу.

4. Невдале реформування економіки породило страйковий рух. Ця форма протесту була започаткована влітку 1989 року шахтарями. Причинами зростання страйкового руху були: невдоволення робітників економічними реформами, погіршення економічного становища трудящих, відсутність у робітників права бути господарями на виробництві, посилення впливу мафіозних кланів, постійне зростання цін і дефіцит.

15 липня 19879 року розпочався страйк на шахті “Ясинуватська-Глибока” в Макіївці з суто економічними вимогами. Згодом події перемістились до Донецька. Вже 18 липня в Донецькій області не працювало 93 шахти і 11 підприємств. Кількість страйкуючих 43 тисячі чоловік. Згодом страйк перекинувся на Луганщину і в Західний Донбас. На першому зїзді шахтарів СРСР у червні 1990 року більше половини депутатів були з України, які і висунули політичні вимоги про відставку уряду і формування Кабінету народної довіри. Звичайно цей страйк в основному не ставив питання про національну самостійність України, бо був представлений в російськомовному регіоні, але підривав владу союзного центру, а значить працював на національне визволення.

5. В умовах демократизації почалось формуваннябагатопартійної системи(вона може існувати лише в демократичних країнах). Після ліквідації статті про керівну роль КПРС під тиском студентів у жовтні 1990 року в Конституції УРСР відкрились можливості для створення партій. З 1989 по 1991 рік в Україні виникло 20 партій з кількістю 30 тисяч членів.Політична партія (від лат. – частина, група) –політична організація, яка виражає інтереси певної соціальної групи, об’єднує найбільш активних її представників і прагне досягнення визначених цілей і завдань.

Політичні партії, що виникли класифікуються на ліві (збереження старої системи влади, конфедерація з Росією);соціал-ліберальні (лівоцентристські)(здійснення економічних реформ, поліпшення добробуту людей, зміцнення державності);неоконсервативні (правоцентристські) (орієнтація на країни Заходу, вихід з СНД);націоналістичні (право радикальні) (проголошення пріоритетності прав нації над правами особи, відмежування від Росії, обмеження впливу Заходу, протекціонізм національному виробництву, збереження ядерної зброї).

Процес формування багатопартійності прискорився після зняття у вересні 1989 року В.Щербицького з своєї посади. У жовтні 1989 року у Львові утворилася Українська національна партія. У березні 1990 року колишні комуністи, зокрема І.Драч утворили Демократичну партію України. У квітні 1990 року у Львові утворилась Українська християнсько-демократична партія. ЇЇ мета –“вільна, християнська Україна”. У квітні 1990 року утворилась Українська республіканська партія. Мета – побудова Української незалежної Соборної Держави. У травні 1990 року утворилась Соціал-демократична партія України. Мета – незалежність України. У вересні 1990 року створена Партія зелених України. Мета – відродження природи незалежної України. Листопад 1990 року – утворення ліберально-демократичної партії України. Мета – захист ліберальних цінностей, сімї, приватної власності, розбудова незалежної демократичної України.

Але були особливості багатопартійної системи: втрата традицій багатопартійності за роки радянської влади, відсутність масових політичних партій (в кожній партії люди бачили купки людей, які борються за владу), ще не відбулась чітка диференціація суспільства, націонал-демократичні партії переважали на Заході і в центрі України, а ліві – на Сході, програми багатьох партій подібні, більшість партій згуртовані навколо окремих людей, незначна популярність партій серед людей.

КПУ в нових умовах втрачала своїх членів. На грудень 1990 року з партії вийшло 220 тисяч членів, а вступило 38 тисяч. Демократична платформа комуністів перетворилась в Партію демократичного відродження України.

6.Процеси перебудови вплинули на релігійне відродження. З 1987 року громадський комітет на чолі з І.Гелем почав добиватись відновлення УГКЦ. Ці дії підтримав римський папа Іван – Павло ІІ. РПЦ цього не хотіла, бо довелося б віддавати церковні споруди. Але у травні 1990 року влада змушена була зареєструвати громади віруючих УГКЦ. Її очолив митрополит Мирослав – Іван кардинал Любачівський. Її юрисдикція на сьогодні розповсюдилась на всю Україну. В лютому 1989 року в Києві виник комітет з питань відновлення УАПЦ, розпущеної в 1930 році. У серпні 1989 року настоятель храму Петра і Павла у Львові В.Ярема оголосив про розрив з РПЦ і перехід до УАПЦ. На початку червня 1990 року відбувся перший собор УАПЦ, який обрав Патріархом Київським і всієї України С.Мстислава (племінника С.Петлюри, уродженця Полтави), який до цього жив в США в еміграції. Зразу ж почалась боротьба за церковні споруди і вплив на паству. Для збереження контролю над Україною в січні 1990 року РПЦ оголосила про утворення екзархату Московського патріархату під назвою УПЦ на чолі з митрополитом К.Філаретом. Згодом, після проголошення незалежності України, відбувся розкол УПЦ. Частина не захоче бути під Москвою і оголосить себе УПЦ Київського патріархату, інша залишиться під Москвою і буде називатись УПЦ Московського патріархату.

7.У березні 1989 року відбулись вибори до Верховної Ради УРСР наальтернативних засадах.Демократичний блок з 442 обраних набрав 111 депутатів. Цей блок здобув перемогу у п’яти областях Львівській, Івано-Франківській, Тернопільській, Волинській, Київській. Демократичні сили повністю перемогли на виборах в обласні ради Львівської, Івано-Франківської і Тернопільської областей.

Верховна Рада розпочала свою роботу 15 травня 1990 року. Вона працювала на постійній основі. Головою Верховної Ради комуністична більшість “група 239” обрала першого секретаря ЦК КПУ В.Івашка. Демократичний блок утворив у Верховній раді опозиційну “Народну раду”, яку очолив І.Юхновський. Згодом В.Івашка заберуть на роботу в Москву, а його місце Голови Верховної Ради займе секретар ЦК КПУ з питань ідеології Л.Кравчук. В подальшому боротьба буде іти між провладною “групою 239” і демократичною опозицією.

8.16 липня 1990 року за ініціативою опозиції Верховна Рада (кількістю 355 “за”) проголосувала за Декларацію про державний суверенітет України.Передумовами прийняття Декларації були:настрої народних мас; великодержавна політика союзного центру; поглиблення економічної кризи; виникнення багатопартійності; приклад Російської Федерації, яка перед цим проголосила свій державний суверенітет.Під державним суверенітетом розумілось:” ... верховенство, самостійність, повнота і неподільність влади республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах). Декларація складалась з Преамбули і 10 розділів. В Преамбулі стверджувалось право на суверенітет України. Наступні 10 розділів мали назви: Самовизначення української нації; Народовладдя; Державна влада; Громадянство УРСР; Територіальне верховенство; Економічна самостійність; Екологічна безпека; Культурний розвиток; Зовнішня і внутрішня безпека; Міжнародні відносини.

3 серпня 1990 року був прийнятий Закон УРСР “Про економічну самостійність”, який оголосив власність України на всю економіку в межах республіки. Це наблизило розвал СРСР, так як союзний центр втрачав контроль над економікою України.

Тим часом влада чинила опір опозиції. В цей час розпочався демонтаж більшовицьких пам’ятників. Першим був демонтований пам’ятник В.Леніну в Червонограді 1 серпня 1990 року, 14 вересні у Львові і т.д. 30 вересні в Києві відбувся 100-тисячний мітинг, з вимогою створити уряд народної довіри. На початку жовтня Під час відкриття роботи Верховної Ради УРСР представники демократичних сил зачитали вимогу не підписувати новий союзний договір, що запропонував М.Горбачов. 2 жовтня 1990 року у Києві розпочалось голодування студентів, в якому взяло участь 158 студентів з 24 міст України.Вимоги студентів: відставка голови уряду В.Масола; перевибори Верховної Ради весною 1991 року; націоналізація майна КПРС і ВЛКСМ; прийняття рішення про службу юнаків з України в своїй республіці; не підписання нового союзного договору. Влада виконала лише одну вимогу, відправивши у відставку В.Масола. Інші вимоги на той час не були виконані.

Після цих подій політична криза продовжувалась. Група депутатів на чолі з Степаном Хмарою 30 жовтня поставили вимогу про заборону КПУ, що викликало протистояння в парламенті, а згодом і на вулиці, під час святкування Жовтневої революції. Після цих подій С.Хмара був позбавлений комуністичною більшістю депутатської недоторканості і посаджений до в’язниці. У відповідь на ці дії суспільство ще більше почало радикалізовуватись. Навіть почали створюватись збройні загони для скинення комуністичної влади силою.

9.Наприкінці 1990 – на початку 1991 року ситуація продовжувала загострюватись. Комуністи перейшли в наступ, звинувачуючи демократів в націоналізмі , сепаратизмі. М.Горбачов вирішив зберегти СРСР і ініціював проведення 17 березня 1991 року Всесоюзного референдуму на збереження СРСР. Шість республік – Литва, Латвія, Естонія, Молдова, Грузія, Вірменія відмовились його проводить. Україна згодилась проводить референдум з включенням в бюлетень хитрого питання “Чи хочете ви жити в Співдружності Незалежних Держав”. Більшість громадян України, маючи за плечима тягар минулого, не розуміючи відмінності в понятті “суверенітет” відповіли ствердно на питання, чи хочуть вони збереження Союзу. В Ново-Огарьово почались переговори 9 республік і Союзного центру про підписання союзного договору. Договір планувалось підписати 20 серпня 1991 року.

10. З метою недопущення розвалу СРСР консервативні сили КПРС у Москві вчинилидержавний переворот.19 серпня 1991 року під час перебування М.Горбачова в Криму на відпочинку, обов’язки Президента СРСР взяв на себе його заступник Г.Янаєв. Було створеноДержавний комітет з надзвичайного стану (ДКНС) в СРСР.Основні події розгорнулись в Москві з 19 по 21 серпня 1991 року. 19 серпня в Київ приїхав генерал В.Варенніков, за підтримки першого секретаря ЦК КПУ С.Губенка почав вимагати введення надзвичайного стану в Україні. Уряд і Верховна Рада діяли в цих умовах обережно, а компартія стала на бік заколотників. Опір ДКНС в Україні чинили демократичні сили. Особливо активно протистояли ДКНС обласні ради Львівської, Тернопільської і Івано-_Франківської областей, де при владі були демократичні сили. На 21 серпня планувався всеукраїнський політичний страйк. Голова Верховної Ради УРСР Л.Кравчук зайняв очікувальну позицію, в той час, як Народний Рух України закликав українців не виконувати розпорядження ДКНС і підпорядковуватись лише Конституції України. Але заколот провалився і М.Горбачов 21 серпня повернувся до Москви.

11. 24 серпня 1991 року Верховна Рада УРСР приймає Акт проголошення незалежності України і забороняє діяльність КПУ.На 1 грудня 1991 року був призначений референдум на підтримку Акту незалежності України. Щоб протидіяти цьому в Україні розпалився сепаратизм. Виникли ідеї передачі Криму Росії, утворення на Півдні України Новоросії і т. п. Але все ж референдум відбувся. 90,32% голосуючих підтримали Акт незалежності України. Навіть у Криму за нього проголосували 54,1% голосуючих.Причинами високої політичної активності мас були: прагнення українців до створення власної держави; сподівання на швидке зростання добробуту через інтеграцію в Європу (чого до речі досягли на сьогодні колишні республіки СРСР Литва, Латвія і Естонія), слабкість і занепад СРСР, віра народу у власні економічні можливості, намагання лівих сил зміцнити своє становище в перехідний період розвитку.

Водночас були проведені перші в історії України президентські вибори. З шести кандидатів переміг Л.Кравчук, який набрав 62,59% голосів. На другому місці опинився колишній дисидент В.Черновіл, який набрав 23,27% голосів.

5 грудня Верховна Рада України прийняла звернення до парламентів і народів світу, де наголосила: договір 1922 року про утворення СРСР не є дійсним, Україна прагне стати демократичною державою, вона гарантуватиме всім громадянам права і свободи, буде переходити до ринку, співробітничатиме з країнами світу на засадах рівності і невтручання у внутрішні справи, буде безядерною, формуватиме мінімальні збройні сили.

8 грудні 1991 року у Біловезькій Пущі (Білорусь) Б.Єльцин, С.Шушкевич і Л.Кравчук підписали угоду про створення Співдружності незалежних держав. На її створення є дві точки зору. Одна,СНД- це засіб цивілізованого розлучення колишніх республік СРСР.Друга, СНД –це засіб відновлення в якійсь іншій формі колишнього СРСР чи Російської імперії. До речі, відчуваючи цю небезпеку, країни Балтії категорично відмовились брати участь в переговорах про утворення СНД і на сьогодні, як всім відомо, вже є членами Європейського Союзу.Шлях України до ЄС на сьогодні ускладнений перебуванням в СНД в тому числі.

В цих умовах 26 грудня 1991 року М.Горбачов пішов у відставку з посади Президента СРСР. Процес розпаду СРСР юридично завершився.

Література до теми

1. Історія України (підручник) 11 кл., Пометун О.І., Гупан Н.М., К., Освіта, 2011., с.209-235.

2. Новітня історія України (підручник) 11 кл., Турченко Ф.Г., К., Генеза, 2007, с.233-270.

3. Історія України (підручник для ВНЗ) колектив авторів, кер. Зайцев Ю.Д., Світ, 2003.

4. Історія України. Бойко О.Д., К., 2004.

Розділ ХІІІ: Україна в умовах незалежності

Студент (студентка) визначає послідовність подій періоду розбудови незалежної держави;

пояснює на основі карти співвідношення політичних сил в Україні;

характеризує внутрішньополітичне та соціально-економічне становище України в 90-ті роки ХХ – на початку ХХІ століття;

описує зміни в житті та свідомості населення;

характеризує сучасні умови розвитку освіти, науки і мистецтва;

характеризує основні чинники етносоціальних і культурних процесів цього періоду;

розкриває шляхи і прояви процесів духовного і національного відродження;

визначає хронологічну послідовність подій, пов’язаних з участю України у світових процесах глобалізації та інтеграції;

характеризує різні точки зору щодо визначальних векторів інтеграції України у світове співтовариство;

описує здобутки України в царині інтеграції в європейський, світовий, гуманітарний та освітній простір.